Часовий контроль як основа планування, проблеми часового контролю. 1 страница

Потреби, види потреб.

Виберіть чотири правильні відповіді із семи можливих

Дидактичний тест

Існує така типологія стилів керівництва:

1. Анархічна

2. Публічна

3. Невтручання

4. Ліберальна

5. Демократична

6. Сімейна

7. Авторитарна

46. Мотиви і процес мотивації.

47. Спрямованість особистості та її види.

48. Мотивація навчання і професійної діяльності.

49. „Я-образ”, „Я-концепція” як ядро особистості.

50. Самооцінка та рівень домагань.

51. Розвиток особистості, його ознаки, фактори, умови та напрямки.

52. Діяльність та її структура.

53. Види і типи діяльності.

54. Спільна діяльність. Становлення спільної діяльності в онтогенезі.

55. Поняття та функції спілкування в життєдіяльності людини

56. Сторони та види спілкування.

57. Міжособистісні стосунки та їх оптимізація.

58. Соціально-психологічна установка та соціальна перцепція.

59. Психологічний вплив на іншу людину в процесі взаємодії.

60. Соціальна група: поняття, класифікація, структура.

61. Статус і роль людини в групі: поняття, види, взаємозв’язок.

62. Соціально-психологічні фактори ефективності спільної діяльності.

63. Самопочуття людини в групі, соціально-психологічна атмосфера та клімат.

64. Конфлікт: сутність, структура, класифікація.

65. Види конфліктів та шляхи їх розв’язання.

66. Взаємозв’язок освіти, навчання, виховання і розвитку особистості.

67. Система освіти в Україні: стан і перспективи.

68. Парадигми та моделі освіти.

69. Самоосвіта особистості.

70. Навчальна діяльність та її особливості.

71. Процес і структура навчання.

72. Поняття про спільну діяльність.

73. Функції управління навчанням.

74. Особливості самоуправління у навчанні.

75. Функції сауправління.

76. Управління спільною діяльністю навчання.

77. Рівні та функції управління навчанням.

78. Самостійна робота студента: мета, організація, поради для самопідготовки.

79. Робота на лекціях. практичних і семінарських заняттях: мета, організація, поради для самопідготовки.

81. Завчасне планування та облік повсякденної діяльності.

82. Контроль та зворотній зв’язок в навчанні: поняття, структура, види, форми та методи.

83. Оцінка та відмітка. Суб’єктивізм в оцінюванні.

84. Принципи і правила успішного контролю в навчанні.

85. Модульний контроль: поняття, поради і рекомендації з підготовки.

86. Екзаменаційний контроль: поняття, поради і рекомендації з підготовки.

1.Психологія як наука.

Психоло́гія (від грецького ψυχή (psyché) — душа, дух; λόγος (logos) — вчення, наука) — наука, що вивчає психічні явища (мислення, почуття, волю) та поведінку людини, пояснення якій знаходимо в цих явищах.

Психологія як наука має особливості, що відрізняють її від інших дисциплін. У науковому вжитку термін “психологія” вперше з'явився у XVI ст. З XIX ст. психологія стає самостійною експериментальною галуззю наукових знань.

предметом вивчення психології є Насамперед психіка людини і тварин, що включає багато суб'єктивних явищ. За допомогою одних, таких, наприклад, як відчуття і сприйняття, увага і пам'ять, уява, мислення і мова, людина пізнає світ. Тому їх часто називають пізнавальними процесами. Інші явища регулюють її спілкування з людьми, безпосередньо керують діями і вчинками. їх називають психічними властивостями і станами особистості; до їх числа включають потреби, мотиви, цілі, інтереси, волю, почуття й емоції, схильності і здібності, знання і свідомість. Крім того, психологія вивчає людське спілкування і поведінку, їхню залежність від психічних явищ і, навпаки, залежність формування і розвитку психічних явищ від спілкування і поведінки.

Основні розділи психології як науки

Загальна психологія Психологія особистості Акмеологія –Геронтопсихологія –Психологія творчості (самотворчості) –Диференціальна психологія –Психофізіологія –Історія психології –Історична психологія –Етнопсихологія – Психологія культури –Соціальна психологія –Психологія праці ––Політична психологія –Юридична психологія –Психологія управління –Педагогічна психологія –Медична психологія Психодіагностика і прогнозування –

2.Педагогіка як наука.

Педаго́гіка ( грец. παιδαγωγική — майстерність виховання) — наука про спеціально організовану цілеспрямовану і систематичну діяльність з формування людини — про зміст, форми і методи виховання, освіту і навчання.

Основними категоріями педагогіки є: формування особи, виховання, освіта, навчання

До XVII ст. педагогіка розвивалась у лоні філософії, що була тоді майже всеохоплюючою системою наукових знань. Але розвиток матеріального виробництва і духовної культури, зростання у зв'язку з цим ролі освіти і школи, розширення та ускладнення навчально-виховної діяльності й збагачення відповідного фахового досвіду зумовили виокремлення педагогіки в самостійну науку.

Предмет педагогіки — особлива сфера суспільної діяльності з виховання людини, складовими частинами якої є освіта і навчання.

Педагогіка досліджує виховання як свідомий і планомірний процес підготовки людини до життя і праці, розкриває його сутність, закономірності, тенденції та перспективи, вивчає принципи і правила, які регулюють виховну діяльність.

Як і кожна наука, педагогіка покликана теоретично узагальнювати факти, проникати у внутрішню природу явищ, виявляти їх причини, передбачати їх розвиток. Вона аналізує об'єктивні закономірності виховного процесу, досліджує істотні й необхідні, загальні та стійкі зв'язки, причинно-наслідкові залежності в ньому. Їх знання дає можливість правильно будувати педагогічний процес, прогнозувати результати виховання і здійснювати його відповідно до потреб суспільства.

Педагогіка вивчає процеси виховання, освіти і навчання лише у властивих їй межах, розглядає у цих процесах тільки педагогічний аспект. Вона досліджує те, на яких загальнопедагогічних засадах, завдяки яким засобам виховної роботи потрібно будувати виховний процес, освіту і навчання людей різних вікових груп в освітніх закладах, в усіх типах установ, організацій і трудових колективів.

3.Поняття про психіку. Види психічних явищ.

Психіка -здатність мозку відображати об’єктивну дійсність на основі психологічного образу який при цьому формується; регулювати діяльність людини та її поведінку.

вищою формою психіки є свідомість людини, що виникла в процесі суспільно-трудової практики. Свідомість нерозривно пов'язана з мовою. Завдяки свідомості людина довільно регулює свою поведінку.

Функції психіки:відображення дійсності регулювання поведінки людини

Структура психіки: свідомість самосвідомість несвідома сфера

психіка - це суб'єктивний відбиток об'єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі яких регулюється взаємодія людини з зовнішнім середовищем.

Психіка містить у собі не тільки психічні образи, але і позаобразні компоненти - загальні ціннісні орієнтації особистості, змісти і значення явищ, розумової дії.

Психіка властива людині і тваринам. Однак, психіка людини, як вища форма психіки, позначається ще і поняттям "свідомість". Але поняття психіки ширше, ніж поняття свідомості, тому що психіка містить у собі сферу підсвідомості і надсвідомості ("Над-Я").

Існує три вид психічних явищ:

Процеси: а) пізнавальні б) емоційно-вольові (емоції почуття воля)

Стани: активність бадьорість пасивність втома стійкий інтерес творче піднесення впевненість сумнів апатія сон гіпноз.

Властивості особистості: спрямованість особистості темперамент характер здібності тривожність особистості

Психічні процеси - це різні відображення об’єкту. Це різні форми єдиного цілісного відображення суб’єктом за допомогою центральної нервової системи об’єктивної дійсності.

Психічні стани - психічна характеристика особистості що відбиває її сталі тривалідущевні переживання. Настрій людини приклад емоційного психічного стану

Психічні властивості ― сталі душевні якості людини, що утворюються в процесі її тривалої відображувальної дійсності, виховання і самовиховання

4.Розвиток психіки й поведінки живих істот.

Розвиток психіки реалізується у формі філогенезу(становлення структур психіки в ході біологічної еволюції виду чи соціокультурної історії людства в цілому йокремих його етнічних соціальних культурних груп) і у формі онтогенезу (формування психічних структур протягом життя окремого організму людини чи тврини.

Існує декілька підходів до розв’язання проблеми виникнення психіки:

1.антропопсихізм: психіка властива лише людині(Р.Декарт)

2.панпихізм:психіка є властивістю буд якої матерії(Г.Фехнер)

3.біопсихізм: психка- влвстивість лише живої матерії (Г.Гоббс Е.Геккель та ін..)

4.концепція нейропсихізму психіка властива лише організмам які мають нервову систему(Ч.дарвін г.спенсер)

5.мозкопсихізм психіка є тільки в організмів із трубчатою нервовою системою що мають головний мозок(к.к. платонов)

6.наявність чутливості психіка- це здатність реагувати на подразники середовища (О. леонтьєв)

Розвиток поведінки жив их істот:

Концепція леонтєва-фабри:

Виділяється дві стадії елементарної сенсорної психіки та перцептивної психіки. Перша містить у собі два рівні: нижчий і вищий а друга – три рівні: нижчий вищий і найвищий.

Нині майже всі психологи згідні з тим що розвиток психіки тварин налічує три стадії:

- Елементарної сенсорної психіки(поведінка тварин зумовлена відображенням окремих властивостей предметів або явищ зовнішнього світу)

- Перцептивної психіки(хребетні тварини які здатні розрізняти не лише окремі фактори середовища а цілісні предмети речі)

- Практичного інтелекту(людиноподібні примати які здатні до наочно- дійового мислення)

5.Будова і функціонування нервової системи людини.

Нервова система забезпечує єдність і цілісність організму; відносну сталість внутрішнього середовища (гомеостаз), реакцію організму на дію різних подразників і пристосування його до змінних умов навколишнього середовища

Умовно анатомічно нервову систему поділяють на центральну, до якої входить головний і спинний мозок, та периферичну, що включає всі нервові тканини за межами центральної. Центральна нервова система забезпечує взаємозв'язок клітин, тканин та органів організму. Вона впливає на їхню діяльність, регулює процеси, що в них відбуваються, і спрямовує їхню роботу. До того ж центральна нервова система забезпечує зв'язок організму з навколишнім середовищем. За допомогою рецепторів центральна нервова система отримує інформацію про всі явища, що відбуваються у довкіллі та організмі. Збудження, що надійшло до неї, там переробляється і як імпульс передається робочому органові.

До складу периферичної нервової системи входять нерви, що відходять від головного (черепно-мозкові), спинного мозку (спинномозкові) і нервових вузлів.

Загалом від центральної нервової системи відходить 43 пари нервів: 12 пар черепно-мозкових від головного мозку і 31 пара спинномозкових - від спинного. Черепно-мозкові нерви іннервують органи чуттів і деякі м'язи (виняток - блукаючий нерв, що відповідає за роботу органів травлення, серця і дихальних шляхів). Деякі черепно-мозкові нерви (зоровий) складаються лише з чутливих волокон. Спинномозкові нерви іннервують усі ділянки тіла людини, розташовані нижче шиї

Рухові нервові волокна черепно-мозкових і спинномозкових нервів діляться на скелетні та вегетативні. Скелетні нервові волокна починаються від рухових центрів спинного і головного мозку і закінчуються в скелетних м'язах. Ці волокна проводять збудження, яке спричиняє скорочення скелетних м'язів.

Вегетативні нервові волокна проводять збудження, яке посилює або послаблює діяльність внутрішніх органів Ці волокна є і в скелетній мускулатурі але діють вони опосередковано. Збудження, яке проходить ними, не може безпосередньо спричинити скороченню м'язів, але, посилюючи в них обмін речовин, підвищує їхню активність.

Переважно до одного органа підходить два вегетативні нерви, дія яких є протилежна. Наприклад, до слинних залоз підходять нерви, одні з яких посилюють слиновиділення, а інші, навпаки, знижують його. Така подвійна іннервація органів забезпечує точну, узгоджену регуляцію їхньої діяльності та запобігає їхньому перенапруженню.

Функціонально нервова система поділяється на соматичну та вегетативну. Соматична збирає інформацію від органів чуттів і надсилає її до центральної нервової системи, а також передає сигнали від центральної нервової системи скелетним м'язам у відповідь на отриману інформацію. Вегетативна нервова система відповідає за регулювання функцій внутрішніх органів та залоз, включно з серцем, шлунком, нирками та підшлунковою залозою.

6.Центральна, периферійна та вегетативна нервова система.

Центральна нервова система (ЦНС) – система органів побудована з нервових клітин, яка координує функціонування та взаємозв’язок всіх інших органів та систем органів організму.

Загалом ЦНС поділяється на наступні сім частин: півкулі мозку (ліва та права), проміжний мозок, середній мозок, мозочок, довгастий мозок, спинний мозок; при цьому перші шість частин об’єднуються під назвою головного мозку.

Перифери́чна нерво́ва систе́ма (ПНС) складається зі всіх інших нервів і нейронів, які не лежать в межах центральної нервової системи (ЦНС). Переважна більшість нервів (які фактично є аксонами нейронів) належить ПНС.

Периферична нервова система поділяється на соматичну нервову систему і автономну нервову систему.

Автоно́мна (вегетативна) нерво́ва систе́ма — у ссавців частина нервової системи, яка керує мимовільними діями гладких м'язів (стравоходу, кровоносних судин), серця і залоз. Функцією автономної нервової системи є підтримка гомеостазу — сталості внутрішнього середовища організму. Вона не підкоряється свідомості, хоча й підпорядкована спинному та головному мозку.

Звичайно вегетативна нервова система поділяється на два підрозділи: симпатичну та парасимпатичну системи. Третя, ентерична, система, що іннервує травні органи та здебільшого незалежна від центральної нервової системи, також іноді вважається частиною автономної нервової системи.

Симпатична система відповідає на стрес, збільшуючи серцебиття, кров'яний тиск, цілком готуючи тіло до дій. Парасимпатична система важливіша, коли тіло перебуває у стані спокою. Вона сповільнює серцебиття, знижує кров'яний тиск, стимулює травну систему.

7.Фізіологічні механізми сну.

Сон — Фізіологічний стан спокою організму людини і тварини, що настає періодично і супроводиться повною або частковою втратою свідомості й ослабленням ряду фізіологічних процесів[1]. Розрізнюють нормальний (фізіологічний) сон і декілька видів патологічного сну (наркотичний, летаргічний і інші).

Основна функція сну — це відновлення фізичних та психічних сил, яке дозволяє максимально адаптуватися до зміни умов зовнішнього і внутрішнього середовищ. Сон становить собою чергування різних функціональних станів головного мозку, а не є «відпочинком» для головного мозку, як вважали раніше. Під час сну перебудовується мозкова діяльність, яка потрібна для переробки і консолідації інформації, що потрапила в період неспання, переведення її із проміжної в довготривалу пам'ять.

Згідно результатів досліджень, проведених вчеными-сомнологами, секрет хорошого сну полягає не стільки в тривалості сну, скільки в моменті просипання. Це зумовлено тим, що людський мозок під час сну послідовно перебуває в різних станах. Це так звані фази сну. У сучасній науці розрізняють дві фази сну: повільний сон і швидкий сон.

Повільний сон 80% характеризується зниженням мозкової активності, значним розслабленням м'язів тіла, зменшенням ритму сердечних скорочень і дихання. Тривалість фази повільного сну коливається від 50 до 60 хвилин. Ця фаза змінюється фазою швидкого сну.

Швидкий сон 18%- сон із сновидіннями. Під час швидкого сну мозкова активність людини підвищується, може бути помітний рух очних яблук під віками. Тривалість фази швидкого сну складає від 10 до 15 хвилин на початку сну і збільшується до 20-30 хвилин ближче до ранку. Таким чином, повний цикл (швидкий - повільний сон) триває близько півтори години. під час швидкого сну мозок продукує бета -ритм

8.Психічне здоров’я та його забезпечення.

Психічне здоровя – це такий стан людини який характеризується цілісністю та узгодженістю всіх психічних функцій організму що забезпечують почуттясубєктивної психічної комфортності адекватні форми поведінки здатність до цілеспрямованої осмисленої діяльності та реалізації власного потенціалу

Коли говоримо про психічне здоров´я людини, то йдеться про людей, у яких нема патології, щодо психічних відхилень то їх або нема, що, фактично, є ідеальним результатом, або вони мають ненормативний (але не аномальний, не ненормальний) характер. Тому психічне здоров´я людини загалом може бути відмінним, хорошим, задовільним і поганим.

Критеріями психічного здоров´я людини є:

- адекватний до віку рівень зрілості пізнавальної, емоційно-почуттєвої та вольової сфер особистості;

- здатність керувати своєю поведінкою;

- здатність вибирати життєві цілі та розумно планувати їхнє досягнення;

- особистісний та соціальний оптимізм;

- задоволення від діяльності, особистого й суспільного життя, спілкування, споглядання картин природи;

- розуміння прекрасного, комічного й трагічного;

- відповідність суб´єктивних образів об´єктам, що їх відображають, а характеру реакції – зовнішнім подразникам;

- здебільшого стабільний позитивний настрій;

- адаптивність у мікросоціальних відносинах;

- відчуття щастя тощо.

9.Свідомість, функції свідомості.

Свідомість найвищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах. Свідомість пов’язана із знаннями людини про світ. Свідомість має суспільну природу, оскільки виникає і розвивається лише в людському суспільстві. Розрізняють суспільну свідомість, свідомість конкретної людини, самосвідомість людини.

Функції свідомості: формує внутрішній план діяльності, її програму; синтезує динамічну модель дійсності, за допомогою якої людина орієнтується в навколишньому фізичному і соціальному середовищі; визначає попередню мислену побудову дій, передбачає їх наслідки, керує і контролює поведінку людини, здатність її відповідати за наслідки дій та розуміти те, що має місце в навколишньому світі і в ній самій.

10.Етапи розвитку самосвідомості.

Самосвідомість – це найвищий рівень свідомості, який характеризується такими елементами:

· виділення себе в світі;

· пізнання внутрішнього світу;

· переживання;

· ставлення до себе.

Характерний прояв самосвідомості – рефлексія. Рефлективні міркування супроводжуються імітацією думок іншої людини за такою формулою: “Я думаю, що Він думає, начебто Я думаю, що...”. Рефлексія дозволяє не тільки передбачити поведінку іншої людини і відповідно будувати власну, а й впливати на її міркування, спрямовуючи репліками хід бесіди в бажаному напрямку.

Етапи розвитку самосвідомості.

1 етап - пасивний; самосвідомість розвивається слідом за розвитком особистості, автоматичне слідство.

2 етап - активний (з підліткового віку); самосвідомість включається в процес розвитку особистості і багато в чому його визначає.

Можна виділити 4 етапи розвитку самосвідомості в онтогенезі (індивідуальний розвиток людини від народження до смерті)

1. від народження до року – цей етап пов'язаний з виникненням відчуття власного тіла та виокремленням його з оточуючого світу.

2. від року до 3-х – сприйняття себе як окремої істоти та усвідомлення себе як активного начал Я.

3. підлітковий вік (10-14) усвідомлення своєї статевої приналежності власних властивостей здібностей

4. юнацький вік (15-20) – стабілізація самооцінки інтеграція уявлень про себе прагнення до управління власною поведінкою

Усі ці уявлення репрезентують Я – концепцію.

Я-концепція - це відносно стійка біль або менш усвідомлена система уявлень людини про себе

11.Концепція З.Фройда, Д.Узнадже, К.Горні, К.Юнга

З.фройд:

Зробив вагомий внесок у розкриття природи та сутності несвідомого. На думку вченого саме в останньому необхідно шукати рушійні сили розвитку та прояву особистості.

Запропонував власну модель психіки у якій виділив три підструктури:

Воно частина психіки що містить уроджені примітивні портеби бажаня

Я - включає набір функцій що забезпечують пристосування людини до реальності

Над я – встановлює та підтримує індивідуальні моральні стандарти норми ідеали

Д. узнадже:

Створив загально психологічну теорію настановлення. Він вважав що свідомі процеси не вичерпують всього змістку психіки. І важливу роль у поведінці і діяльності людини відіграє настановленя - цілісний недиференційований і несвідомий стан що характеризує готовність людини до певної активності та задає напрям реагування.

Карен горні:

Ввжала що дитина народжується з двома потребами: потреби в задоволенні(їжа вода тепло) та потреби в безпеці. Щоб подолати відчуття базальної тривоги дитина змушена використовувати різні захисні стратегії з якими вона потім йде по життю. Захист людина знаходить у прагненні до людей (поступлвий тип) у прагненні проти людей (агресивний тип) у прагненні від людей (відсторонений тип)

К.юнг:

Стверджував що душа (для вченого цей термін тотожний поняттю психіки) є цілісним утвреннямяке складаєтьсяз окремих відносно незалежних але взаємодіючих частин: свідомість(Его) індивідуальне несвідоме і колективне несвідоме

12.Несвідоме, передсвідоме та підсвідоме.

Фрейд представив психічне життя, що складається з трьох рівнів:

несвідомого,

передсвідомого і

свідомого.

Латентне несвідоме, тільки в остаточному, але не в динамічному сенсі, називається нами передсвідомим: термін “несвідоме“, “передсвідоме“, “свідоме“ сенс якого вже тільки чисто описовий. Передсвідоме передбачається майже вартим набагато ближче до свідомого, чим несвідомому, а оскільки несвідоме ми назвали психічним, ми тим більше назвемо, оскільки латентне передсвідоме. Різниця між свідомим і передсвідомим для відчуттів не має сенсу, оскільки передсвідоме тут виключається, відчуття або свідомі, або несвідомі. Роз’яснити взаємини зовнішніх і внутрішніх сприйнять і поверхневої системи, ми можемо приступити до побудови нашого уявлення про “Я“. Ми бачимо його витікаючим з системи сприйняття несвідомого, або з свого центру – ядра, і що в першу чергу охоплює передсвідоме, яке стикається із слідами спогадів. І як ми вже бачили “Я“ теж буває несвідомим.

Фрейд припустив, що системи несвідомого що перебувають на початку передсвідомого іменованого своїм “Я“, а решта областей психічного в які ця суть проникає і які є несвідомими, позначити за прикладом Гроддена, словом “Воно“. Згідно запропонованої теорії індивідуум представляється нам як неоднозначне “Воно“, на поверхні якого покоїться “Я“, що виникає з системи несвідомого як ядра. Підсвідомість - це своєрідний резервуар свідомості людини, де зберігається незапитувана інформація із власного і чужого досвіду, а також закладені можливості різних комбінацій цієї інформації. Підсвідомість є також основою репродуктивної діяльності.

13.Захисні механізми психіки.

Психологічний захист – це система захисних психологічних бар’єрів, які захищають людину від інформації, що травмує. Він проявляється у несвідомому прагненні людини зберегти про себе звичну думку.

Його основна функція – зниження емоційної напруженості, що стає наслідком тривожного стану за здійснення соціально значущих цілей, які конфліктували з потягами, що виникли.

З часом трактування поняття психологічного захисту значно розширилося.

Психологічний захист відіграє суттєву роль у житті людини, оскільки захищає її психіку від травмуючи чинників, що погрожують позитивній самооцінці особистості

Зараз найбільш вивчено близько десяти видів психологічного захисту, які умовно можна поділити на дві групи:

інформаційна – захист від зовнішньої інформації:

заперечення – прагнення запобігти новій інформації, що несумісна з уявленням, яке склалося

придушення – блокування неприємної, небажаної інформації, яке здійснюється при переході цієї інформації в пам’ять

раціоналізація – захист, який пов’язаний із диференціацією та наступною вибірковістю щодо частини інформації, яка сприймається і далі використовується за схемою, відповідно до якої власна поведінка має вигляд контрольованої і такої, що не суперечить об’єктивним умовам;

витіснення – несвідомий психічний акт, коли неприйнятна інформація або мотив не сприймаються ще на порозі свідомості.

стабілізаційна – захист внутрішньої інформації:

сублімація – захист, який здійснює переорієнтацію сексуального або агресивного потенціалу людини на, реалізація яких зумовить конфлікт з особистими і соціальними нормами, у прийнятні і навіть заохочувані суспільством форми творчої активності;

катарсис – вид психологічного захисту, який зумовлює зміну системи цінностей з метою послаблення впливу травмуючого чинника, він може проявлятися лише при значному емоційному напруженні;

проекція – вид психологічного захисту, суть якого – у несвідомому відторгненні власних неприйнятних почуттів, бажань, прагнень та перенесення їх на інших;

ідентифікація – усвідомлене перенесення на себе почуттів і якостей, які властиві іншій людині, але недоступні, хоча і бажані, для себе;

заміщення – психологічний захист, який реалізується перенесенням дії з об’єкта, котрий, як з’ясувалося, є недосяжним, на дію з досяжним об’єктом;

сновидіння – це вид психологічного захисту, вид заміщення, де дії переносяться в інший світ, функція якого полягає у психічному врівноваженні людини.

Прояв різних психологічних захистів у поведінці людини

Обмежуючи інформацію, яка має сприйматися, психологічні бар’єри внаслідок їхньої підсвідомої природи впливають також на поведінку людини, оскільки суперечності між свідомим і підсвідомим не розв’язані, а лише адаптовані до певної ситуації.

Розглянемо кілька проявів психологічних захистів у поведінці людини:

Утеча:

“Утечу” можна розглядати як приклад реалізації таких видів психологічного захисту, як раціоналізація, заміщення, катарсис.

Утеча в роботу – це найтиповіша форма, що реалізується у прагненні весь час що-небудь робити. Але цей стан – не від упевненості в собі, а від намагання придушити тревогу.

Неадекватність сприйняття події та своєї ролі в ній може призвести до того, що людина починає недооцінювати себе, свою перспективу та ухилятися від ситуації, де існує вірогідність виявити свою неспроможність.

Занурення в хворобу – раптово людина починає демонструвати надмірно-показову необґрунтовану турботу щодо свого здоров’я, твердячи, що все інше – дрібниці.

Ухил від професійних обов’язків – люди, чия професійна діяльність успішна, значно менше зацікавлені в громадській активності.

Мішень:

Відчуття внутрішнього неблагополуччя штовхає людину на пошук допомоги іззовні, бо іззовні легше створити умови, які б полегшили усвідомлення того, що саме викликає внутрішню тривогу. З цією метою людина шукає і обирає “мішень” – того, на кого може звалити свої проблеми та хто може допомогти їй таким чином усвідомити їх сутність.

Захист і ефективне спілкування:

Дата добавления: 2015-05-22