Перцептивна сторона спілкування

Спілкування як взаємодія.

Комунікативна сторона спілкування.

СТРУКТУРА СПІЛКУВАННЯ

ЗАНЯТТЯ 7

Дидактичний тест

Виберіть вісім правильних відповідей із чотирнадцяти можливих. Основними ознаками сприятливого соціально-психічного клімату є:

1) Довіра і висока вимогливість членів групи один до одного.

2) Невтручання в справи інших, якщо вони не справляються з роботою.

3) Доброзичлива і ділова критика.

4) Непереймання кожного особистими проблемами інших.

5) Вільне висловлювання власної думки під час обговорення питань, які стосуються всього колективу.

6) Прийняття керівником значущих для групи рішень одноосібно.

7) Задоволення від належності до колективу.

8) Високий ступінь емоційного входження і взаємодопомоги в ситуаціях, які викликають стан фрустрації у когось із членів колективу.

9) Інформованість кожного тільки в тих питаннях, які стосуються виконання безпосередніх функціональних обов’язків.

10) Прийняття на себе відповідальності за стан справ у групі із її членів.

11) Достатня поінформованість членів колективу щодо його завдання і стану справ під час їх виконання.

12) Індивідуальна відповідальність тільки за свою роботу згідно з посадовою інструкцією.

13) Обережність у висловлюванні думок, перехід у дискусії на бік сильнішого.

14) Відсутність тиску керівників не підлеглих і визнання за ними права приймати значущі рішення.

Опрацьовуючи питання “Комунікативна сторона спілкування" зверніть увагу на те, що коли говорять про комунікацію у вузькому його значенні, то перш за все мають на увазі той факт, що в процесі сумісної діяльності люди обмінюються між собою різними уявленнями, ідеями, інтересами, установками тощо. Все це можна розглядати як інформацію, і тоді сам процес комунікації може бути зрозумілим як процес обміну інформацією.

Але в комунікативному процесі відбувається не просто рух інформації, але і його активний обмін.

Характер обміну інформацією між людьми на відміну від кібернетичних обладнань, визначається тим, що за допомогою системи знаків партнери можуть вплинути один на одного. Комунікативний вплив, який тут виникає, є не що інше, як психологічний вплив одного комуніканта на другого з метою змінити його поведінку. Ефективність комунікації вимірюється саме тим, наскільки вдався цей вплив. Це означає зміну самого типу відносин, який склався між учасниками комунікації. Нічого подібного не відбувається в „чисто” інформаційних процесах.

Комунікативний вплив як результат обміну інформацією можливий лише тоді, коли людина, яка інформує (комунікатор), і людина, яка приймає її (реципієнт), володіють єдиною системою кодифікації і декодифікації. Це особливо важливо тому, що комунікатор і реципієнт в комунікативному процесі постійно міняються місцями. Тільки прийняття єдиної системи значень забезпечує можливість партнерів розуміти один одного.

В умовах людської комунікації можуть виникнути цілком специфічні комунікативні бар'єри. Вони носять соціальний або психологічний характер. Можуть бути соціальні, політичні, релігійні, професійні відмінності, які не лише породжують різну інтерпретацію тих самих понять, що вживаються в процесі комунікації, але взагалі різні світовідчуття, світорозуміння.

Такі бар'єри породжені об'єктивними соціальними причинами, різною приналежністю партнерів по комунікації до соціальних груп. Комунікація в цьому випадку демонструє ту свою характеристику, що вона є лише сторона спілкування. Звичайно, що процес комунікації здійснюється і при наявності цих бар'єрів: навіть військові противники ведуть переговори. Але вся ситуація комунікативного акту значно ускладнюється завдяки їх наявності.

З другого боку, бар'єри при комунікації можуть носити і більш виражений психологічний характер: вони можуть виникнути або внаслідок індивідуальних психологічних особливостей спілкуючих (наприклад, надзвичайна соромливість одного із них, наявність у когось риси, що отримала назву "некомунікабельність"), або через певні психологічні відносини: неприязні один до одного, недовіри тощо. Все це з необхідністю ставить питання про навчання спілкування.

Комунікативний процес реалізується за допомогою певних засобів - знакових систем. За критерієм знакових систем можна виділити невербальне та вербальне спілкування.

Невербальне спілкування відбувається, як правило, неусвідомлено, мимовільно. Хоча люди певним чином контролюють своє мовлення, можна шляхом аналізу міміки, жестів, інтонації оцінити правильність, щирість мовної інформації.

Невербальні засоби передавання інформації людина освоює раніше, ніж вербальні. Немовля починає розрізняти емоційні стани матері, реагує на інтонацію голосу, вираз обличчя, жести, дотики. У дорослих при контактах з незнайомими перше враження виникає саме завдяки засобам невербального спілкування.

Сьогодні можна виділити чотири форми невербальної комунікації: кінетика, паралінгвістика, проксеміка, візуальне спілкування. Кожна із них використовує свою власну знакову систему.

Оптико-кінетична система знаків включає жести, міміку, пантоміміку. Вони характеризують інтенсивність вияву переживань людини. Характерною ознакою міміки є її універсальність та специфічність для вираження різних емоцій. Інтерпретація емоцій пов'язана з подвійною природою міміки. З одного боку, міміка зумовлена природженими факторами відображення універсальних емоцій на обличчі, таких як жах, радість, біль. Вони зрозумілі людям різних культур. З іншого - міміка залежить від особливостей певної соціальної культури, конкретних норм, еталонів

Паралінгвістична система - це система вокалізації, тобто якість голосу, його діапазон, тональність.

Проксеміка займається нормами просторової і часової організації спілкування. Чим тісніші стосунки між людьми, тим менша просторова дистанція між ними і в процесі спілкування. Ця дистанція залежить від національних еталонів поведінки, соціального статусу, віку, психологічних особливостей. Надто близька, як віддалена, дистанція негативно відбивається на ефекті спілкування. "Найближче" спілкуються близькі знайомі, родичі. Збільшення міжособистісного простору може викликати неприємні почуття. Зацікавлені один в одному співрозмовники зменшують дистанцію спілкування, психічно тривожні намагаються збільшити відстань. Жінки схильні перебувати дещо ближче до співрозмовника, ніж чоловіки. Середньоєвропейські межі дистанції між співрозмовниками-друзями становлять 0,5-1,2м (міжособиснісний простір), для неформальних соціальних та ділових: стосунків - 1,2-3,7 м (соціальний простір), простір більший ніж 3,7 м дає можливість утриматися від спілкування або перевести його в площину формальних стосунків.

Комунікативна взаємодія людей відбувається переважно у вербальній (словесній) формі - процес мовного спілкування. Його особливість полягає в, тому, що воно за формою і за змістом спрямоване на іншу людину, включене в комунікативний процес, є фактором комунікації. Вербальна комунікація може, бути спрямована на окрему людину, певну групу, але в будь-якому разі вона має діалоговий характер і являє собою постійні комунікативні акти.

У процесі спілкування мовлення виконує інформативну функцію. Виділяють інформацію інструментальну, що стосується безпосередньо засобів розв'язання певного завдання, експресивну, що торкається оцінок, емоційних зв'язків між членами групи.

Мовлення є засобом емоційного впливу, який стимулює або гальмує дію певного члена групи. Емоційно-позитивний вплив (заохочення) та емоційно-негативний вплив (покарання) регулюють спільні дії партнерів. Акт вербальної комунікації - це діалог, що складається з промовляння та слухання.

Велика увага зараз приділяється вмінню слухати. Результати досліджень показують, що достатніми навичками вміння слухати володіє небагато людей. Слухання - активний процес, що вимагає уваги.

У діалозі нас частіше цікавить те, чи зрозумів нас інший, ніж те, чи зрозуміли ми його. Це деформує процес спілкування. Найкращий метод уникнути цього - нерефлексивне слухання. Сутність його полягає у невтручанні в мову співрозмовника (умовно-пасивне слухання). Залежно від ситуації під час нерефлексивного слухання можуть виявлятися підтримка, схвалення, розуміння з допомогою мінімальних відповідей, що допомагають продовжити бесіду (репліки типу "так", "розумію", "це цікаво"). Такі нейтральні слова сприяють підтримці розмови, знімають напруження.

Розглядаючи питання “Спілкування як взаємодія” зверніть увагу на те, що цей компонент структури спілкування пов'язаний з обміном діями між людьми, з організацією їх спільної діяльності. У психології виділяють два типи взаємодії - кооперативну і конкурентну. Кооперативна взаємодія спрямована на підсилення контактів між людьми, на збільшення їх привабливості, а конкурентна - на зменшення контактів і ступеню симпатії та привабливості людей. Взаємодія - це організація спільної діяльності, яка має такі 3 форми організації:

1) спільно-індивідуальна діяльність, де кожен учасник виконує свою частину роботи незалежно від інших;

2) спільно-послідовна діяльність, коли спільне завдання виконується послідовно кожним учасником, як на конвеєр;

3) спільно-взаємодіюча діяльність, коли всі учасники виконують одночасно завдання, в якому дії одного нерозривно пов'язані з діями інших і залежать від них, як у командних видах спорту.

У ситуації конфлікту часто вбачають негативне явище. Але конфлікти дуже відрізняються одним від одного. Існує ряд конфліктів, які можуть сприяти успішному спілкуванню. Всі конфлікти можна поділити на дві великі групи: маніпулятивні та актуалізаторські.

При маніпулятивному конфлікті, в учасників виникають перекручені уявлення про свої і чужі цілі, дії, мотиви та позиції.

У ситуації маніпулятивного конфлікту можуть бути такі перекручені сприйняття: уявлення про те, що істина і справедливість цілком на нашому боці, а моральні норми порушує лише інша сторона, перебільшення уявлення про похибки іншого і не усвідомлення недоліків у себе.

При здійсненні і навіть при усвідомленні однакових взаємодій власні дії сприймаються як припустимі, а дії опонента - як недозволені та нечесні. Ці помилки загострюють конфлікт і перешкоджають конструктивному виходу з нього.

При актуалізаторському конфлікті його учасники сприймають ситуацію більш адекватно. Вони усвідомлюють неповноту свого бачення конфлікту і готові вислухати іншу сторону. З однакових позицій підходять щодо власних і чужих дій, не обіляють себе, не очорняють суперника, шукають можливості дізнатися про думку і сприйняття іншого та побачити те, що в їх власній поведінці було не дуже гарним. Вони відкриті для чесного конструктивного обговорення.

Друга важлива відмінність між двома типами конфлікту - готовність взяти відповідальність на себе, а не перекладати її на іншого. Маніпулятори схильні звинувачувати партнера, ображатися на нього. Для них визначити свою поведінку неправильною - значить програти. Актуалізатори уникають засуджувати інших, шукають шляхи для виправлення становища.

Маніпулятивні конфлікти не будуть розв'язані доти, доки в них відсутнє об'єктивне сприйняття ситуації.

Щоб конфлікт міг вирішитись, слід зробити його актуалізаторським, шукаючи шляхи взаєморозуміння.

При аналізі різних типів взаємодії принципово важлива проблема змісту діяльності, в рамках якої є ті чи інші види взаємодії.

Кооперативну форму взаємодії можна констатувати не лише в умовах виробництва, але й при здійсненні асоціальних вчинків. Тому кооперація в соціально-негативній діяльності - не та форма, яку необхідно стимулювати: навпаки, діяльність, конфліктна в умовах асоціальної діяльності, може оцінюватись, позитивно.

Розглядаючи питання “Перцептивна сторона спілкування” слід відмітити, що процес сприйняття однією людиною іншої виступає як обов'язкова складова частина спілкування і складає те, що називають перцепцією. Оскільки людина вступає в спілкування завжди як особа, постільки вона сприймається партнером по спілкуванню також як особистість. На основі зовнішньої сторони поведінки ми ніби "читаємо" іншу людину, розшифровуємо значення її зовнішніх даних. Враження, які виникають при цьому, відіграють важливу регулятивну роль в процесі спілкування.

По-перше, тому, що пізнаючи іншого, формується сам пізнаючий індивід. По-друге, тому, що від міри точності пізнання іншої людини залежить успіх організації з нею узгоджених дій.

Уявлення про іншу людину тісно зв'язано з рівнем самосвідомості: чим більш повніше розкривається інша людина, тим більш повніше стає уявлення про самого себе. В ході пізнання іншої людини одночасно здійснюється декілька процесів: емоційна оцінка цього іншого, і спроба зрозуміти його вчинки і будувати стратегію своєї поведінки. Однак в ці процеси включені як мінімум дві людини і кожна з них є активним суб'єктом. Співставлення себе з іншим здійснюється ніби з двох сторін: кожний із партнерів уподібнює себе іншому. Отже при побудові стратегії взаємодії кожному необхідно брати до уваги не лише потреби, мотиви, установки іншого, але і те, як цей інший розуміє мої потреби, мотиви, установки. Все це приводить до того, що аналіз усвідомлення себе через іншого включає дві сторони: ідентифікацію і рефлексію.

Одним з найпростіших способів розуміти іншу людину є уподібнення (ідентифікація) себе йому. Це, звичайно, не єдиний спосіб, але в реальних ситуаціях взаємодії люди користуються таким прикладом, коли припущення про внутрішній стан партнера будується на основі спроби поставити себе на його місце.

Встановлений тісний зв'язок між ідентифікацією і іншим, близьким за змістом явищем - емпатією. Емпатія також визначається як особливий спосіб сприйняття іншу людину. Тільки тут мається на увазі не раціональне осмислення проблем іншої людини, а прагнення емоційно відгукнутися на її проблеми.

З точки зору характеристики спілкування обидва розглянуті варіанти вимагають вирішення ще одного питання: як буде той, "інший", тобто партнер по спілкуванню, розуміти мене. Від цього буде залежати наша взаємодія. Іншими словами процес розуміння один одного "ускладнюється" явищем рефлексії. Під рефлексією тут розуміється усвідомлення діючим індивідом того, як він сприймається партнером по спілкуванню. Це вже не просто знання або розуміння іншого, але знання того, як інший розуміє мене, це подвоєний процес дзеркальних відображень один одного, глибоке, послідовне взаємовідображення, змістом якого відтворення внутрішнього світу партнера, причому в цьому внутрішньому світі в свою чергу відображається свій внутрішній світ.

Одним із механізмів сприйняття і розуміння людьми один одного отримав назву імпліцитна теорія особистості. Вона являє собою уявлення людини про те, як в людях взаємозв'язані риси характеру, зовнішній вигляд, поведінка. Імпліцитна теорія особистості складається в індивідуальному досвіді спілкування з людьми і є досить стійкою структурою, що визначає сприйняття людини людиною. Користуючись нею, індивід на основі зовнішності людини судить про її можливі риси, імовірних вчинках і готовить себе до певних форм поведінки з такою людиною. Вона дає можливість на основі обмеженої інформації про іншого судити про те, що йому властиве. Наприклад, якщо в структуру імпліцитної теорії особистості входить знання про те, що сміливість як риса поєднується з порядністю, то індивід, що володіє відповідним знанням, буде автоматично вважати порядними всіх сміливих людей.

Імпліцитна теорія, якщо вона правильна, сприяє швидкому формуванню точного образу іншої людини, причому навіть при відсутності точної інформації про неї. Але, якщо імпліцитна теорія особистості невірна, а таке буває нерідко, то це може привести до побудови помилкового образу іншої людини, що приводить до неправильного відношення до неї, і, як наслідок, негативну відповідну реакцію з її боку. Оскільки все це відбувається на підсвідомому рівні, між людьми можуть виникнути неконтрольовані і некеровані взаємні антипатії.

Наступним фактом, який впливає на правильність сприйняття людьми один одного, є ефект першості. Зміст його полягає в тому, що перше враження про людину може виставити більш сильніший і достатньо стійкий вплив на формування її образу.

Інколи відповідне явище, що виявляється в сфері сприйняття і оцінці, людьми один одного, називають ефектом ореолу.

Якщо, наприклад, перше враження про другу людину виявилося позитивним, то на цій основі формується позитивний образ даної людини. Якщо, навпаки, перше враження виявилося негативним, то в свідомість тієї людини, що сприймає даного індивіда, попадає лише та інформація, яка переважно негативна.

З ефектом першості логічно зв'язаний протилежний йому ефект новизни. Він стосується не першого, а останнього із отриманих вражень про людину. Та інформація, яка в пам'яті відклалася останньою за порядком, також здатна сильніше впливати на наступне сприйняття і оцінку даної людини, ніж попередня.

Важливе значення для більш глибокого розуміння того, як люди сприймають і оцінюють один одного, має явище каузальної атрибуції. Воно являє собою пояснення причин і методів поведінки інших людей.

На перших порах досліджень каузальної атрибуції мова йшла лише про тлумачення (приписування) причин поведінки іншої людини. Пізніше стали вивчатися способи пояснення більш широкого класу характеристик: намірів почуттів, якостей особистості. Сам феномен приписування виникає тоді, коли людина виявляється в умовах дефіциту інформації про другу людину: замінити її приходиться процесом приписування. Цей процес залежить від двох показників: від ступені типовості вчинку і від ступені соціальної "бажаності" або "небажаності". В першому випадку мається на увазі той факт, що типова поведінка є поведінка, що визначається певною роллю і тому вона досить легко піддається інтерпретації. Навпаки, унікальна поведінка допускає багато різних інтерпретацій і отже дає можливість приписуванню її причин і характеристик. А в другому випадку під соціальним "бажанням" розуміється поведінка, що відповідає соціальним і культурним нормам і тому легко пояснюється. При порушенні таких норм (соціально "небажана" поведінка) діапазон можливих пояснень розширюється.

Література

1. Андреева Г.М. Социальная психология. – М., 1989.

2. Кон И.С. Открытие "Я". – М., 1978 - С. 110-111.

3. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. – К., 2000.

4. 4. Немов Р.С. Психология. Кн.І. – М., 1995. - С.440-442.

5. Общая психология. – М., 1986. - С. 127-156.

6. Леонтьев А.Н. Педагогическое общение. – М., 1979.

7. Психологія. За ред. Ю.Л.Тимофіїва. – К., 1999.

Питання для самоконтролю:

1. Чим відрізняється людська комунікація від теорії інформації?

2. Види невербальної комунікації?

3. Особливості вербальної комунікації

4. Види інтеракцій

5. Що таке ідентифікація?

6. Що таке емпатія?

Дата добавления: 2015-05-22