Стать, вік, темперамент, здоров’я як атрибут особистості

Стать як атрибут особистості.

Вік як атрибут особистості. Вік — поняття, що характеризує період (тривалість) життя живої іс­тоти, а також стадії життя. Відлік віку починають від народження до фізичної смерті. Поняття «вік» — багатоаспектне. Можна виділити чо­тири підвиди: хронологічний, біологічний, соціальний і психологічний.

Темперамент як атрибут особистості. Темперамент - якість особистості, що сформувалося в особистому досвіді людини на основі генетичної обумовленості його типу нервової системи і значною мірою визначальний стиль його діяльності. Темперамент відноситься до біологічно обумовлених підструктур особистості. Розрізняють чотири основних типи темпераменту: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік.

Здоров’я як атрибут особистості. Здоров'я у загальному розумінні можна розглядати як стан фізичного, психічного благополуччя, оскільки лише здорова людина здатна адекватно вирішувати професійні, сімейні та особисті проблеми. На стан здоров'я впливає величезна кількість чинників, які можна поєднати у такі групи: спадковість (генозумовленість, 20%), екологія (≈20%), медицина (10%), спосіб житія (50%).

9. Інтелект — Сутність інтелекту зводиться до здатності людини виділити в ситуації суттєві властивості та адаптувати до них свою поведінку.

Найважливіша функція інтелекту — адаптований взаємозв'язок з природою, тобто вміння орієнтуватися в умовах, що склалися, і відповідно до них діяти. Адаптація може здійснюватися двома шляхами — асиміляцією та акомодацією. Асиміляція — це пристосування до ситуації через зміну умов, обставин до людини. Акомодація — пристосування людини до ситуації, що змінюється, через зміну стилю мислення.

Найважливішою характеристикою інтелекту є швидкоплинність розумових процесів. Саме цю хар-ку покладено в основу тестів, що визначають «коефіцієнт інтелекту» — (ІQ). Усі тести визначення ІQ вимірюють логічне мислення, розуміння значення слів, швидкість сприйняття, орієнтація у просторі, орієнтація з цифрами та числами, робота пам'яті.

На основі комплексних досліджень було зроблено такі загальні висновки:

1. На побутовому рівні IQ хар-зує людей як «розумних» та «кмітливих».

2. IQ-тести характеризують здатність до навчання, до набуття нового досвіду (знання, навички, вміння).

3. Показники IQ стабільні впродовж усього життя

4. IQ-інваріантні до різних соціальних, економічних, етнічних або расових груп.

5. Здатність до навчання (IQ) людиною успадковується на 40-80%.

10. Риси особистості — це стійкі психічні властивості, що характеризують здатність індивіда на певні об’єктивні впливи закономірно відповідати адекватними психічними діями.

Базові риси особистості можна визначати за допомогою тесту Кеттелла. За результатами тестування отримують «формулу» особистості або «формулу» групи суб'єктів діяльності, яка утворюється за ознаками спільних рис.

1. Формула базових рис осіб чоловічої статі характерними є такі риси: суворість, реалістичність, наполегливість, відповідальність, базова готовність до зростання та змін, високий самоконтроль поведінки, слабкість афектів, формальність у контактах. Для жіночої статі — сердечність, гнучкість, низький самоконтроль поведінки, інтерес до участі у спільних справах, низький рівень самостійності, доброта.

2. Формула тих, хто вважає, що навчатися можна без відвідування занять— засвідчує, що для них характерні: життєрадісність, бадьорість, легковажне ставлення до життя, віра в удачу, бажання будувати життя за принципом «дай, Боже, пронесе»;

3. Провідними рисами особистості людей, які сформулювали думку про неможливість навчання без відвідування лекцій, є покірність та розслабленість: покірний рух за сильними, підпорядкування своїм обов'язкам, слухняність, боязкість і обережність, відсутність бажань.

Серед базових рис особистості необхідно виділяють самостійність.

Самостійність — це здатність суб'єкта діяльності організовувати й реалізовувати свою діяльність без постійного стороннього керівництва і допомоги.

11. Індивідуально-типічні риси особистості. Значного поширення набула типологія особистості, що її започаткував швейцарський психіатр К. Юнг. Теорія типології базується на положенні, за яким кожен від народження схильний до певних особистих переваг. Існує чотири пари протилежних переваг:

1. Екстравертний (Е) — інтровертний (І).

Екстравертний тип отримує енергію із зовнішнього світу (*знайомий з великою кількістю людей і багатьох із них вважає друзями; *при спілкуванні йому не заважають ні інші розмови, ні радіо, ні телевізор;)

Інтровертний тип — енергія життєдіяльності — він сам, а тому: (*обмірковує те, що треба сказати; *вважається «добрим» слухачем; *в очах інших має вигляд задумливого і замкненого; *не влаштовують «пусті» розмови).

2. Сенсорний (S) — інтуїтивний (N).

Сенсорний тип збирає інформацію про навколишній світ дослівно і послідовно (*переважання точних відповідей на точні запитання; *концентрація на конкретній справі; *віддання переваги роботі, від якої можна очікувати конкретні предметні результати;)

Інтуїтивний тип збирає інформацію щодо навколишнього світу взагалі і довільно (*думає зразу про декілька речей; *що час — відносна категорія; *схильний давати загальні відповіді; *переважають фантазії).

3. Мислительний (Т) — чуттєвий (F).

Мислительний тип приймає рішення об'єктивно і без пристрастей. (*здатний залишатися незворушним і витриманим у найскладніших i ситуаціях; *приборкує конфлікт для встановлення істини; *доводить свою думку до повної прозорості;).

Чутливий тип приймає рішення суб'єктивно і крізь призму міжособистісних стосунків (*робить усе, щоб задовольнити потреби інших людей; *створює враження нерішучого; *уникає конфліктів, прагне до злагоди).

4. Конструктивний (J) — сприймаючий (Р).

Конструктивний тип віддає перевагу в життєвих ситуаціях рішучості й методичності.

Сприймаючий тип характеризується поступливістю і опосередкованістю в житті, а тому це людина: (*неуважна; *прагне до пізнання нового; *не ставить перед собою завдань, а чекає, доки все з'ясується;)

12. Поняття про характер. Його структуру і властивості.

1. Демонстративний тип хар-зується підвищеною здатністю до витіснення із свідомості неприємних фактів і події, власних помилок і недоліків, що має прояв у неправдивості фантазії, удаванні.

2. Педантичний тип - протилежний демонстративному.

3. Стійкий (ригідний) тип хар-зується надмірною стійкістю афекту зі схильністю до формування паранояльних і надцінних ідей.

4. Неврівноважений (збудливий) тип - це підвищена імпульсивність, послаблений контроль над бажаннями і збудженнями.

5. Гіпертимічному типу притаманна така особливість, як підвищений фон настрою у поєднанні із жадобою діяльності, оптимізмом, підприємливістю і високою активністю.

6. Дистимічний тип - це протилежність гіпертимічному, хар-ться зниженням основного фону настрою.

7. Тривожно-боязливому типу властиві схильність до страхів, підвищена боязкість і полохливість.

8. Циклотимічний тип хар-зується зміною гіпертимічних і дистимічних фаз.

9. Афективно-екзальтований тип - це тип «тривоги і щастя». Особи цього типу легко переходять у захоплення від радісних подій і у відчай - від сумних.

13. Увага — спрямованість психічної діяльності людини та її зосередженість у певний момент на об'єкти або явища, які мають для людини певне значення при одночасному абстрагуванні від інших, в результаті чого вони відображаються повніше, чіткіше, глибше, ніж інші.

Види уваги Говорячи про види уваги, розрізняють три основних:

* Мимовільна увага — не пов'язана з цілеспрямованою діяльністю і вольовим зусиллям. Про мимовільну увагу говорять у тих випадках, коли увага людини залучається самим подразником.

* Довільна увага має цілеспрямований характер і вимагає вольового зусилля. Цей вид уваги існує тільки в людини. Основний факт, що вказує на наявність у людини особливого типу уваги, невластивого тварині, полягає в тому, що людина довільно може зосереджувати свою увагу то на одному, то на іншому об'єкті, навіть у тих випадках, коли в навколишній обстановці нічого не змінюється.

* Післядовільна увага (поняття було введене М. Ф. Добриніним) Якщо в цілеспрямованій діяльності для особистості стають цікавими й значимими зміст і сам процес, а не тільки результат, як при довільному зосередженні, є підстава говорити про післядовільну увагу. Діяльність так захоплює в цьому випадку людину, що їй не потрібно вольових зусиль для підтримки уваги.

14. Відчуття та їх загальна характеристика. Відчуття - психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ об'єктивного світу, а також станів організму за безпосереднього впливу подразників на відповідні органи чуття.

Органи відчуття людини одержують, відбирають, накопичують інформацію і передають її в мозок.

Відчуття мають рефлекторну природу, їхньою фізіологічною основою є нервовий процес, що виникає під час дії подразника на відповідний йому аналізатор. Аналізатор складається з трьох частин:

1) Периферичний відділ, який є спеціальним трансформатором зовнішньої енергії в нервовий процес.

2) Аферентні та еферентні нерви - провідні шляхи, які з'єднують периферичний відділ аналізатора із центральним.

3) Підкоркові та коркові відділи аналізатора, де відбувається переробка нервових імпульсів, що надходять із периферичних відділів.

Класифікація відчуттів. Відчуття поділяють на 4 групи:

1) Екстрацептивні (зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові). 2) Інтроцептивні (органічні - спраги, голоду тощо).

3) Кінестатичні й статичні(рух і положення у просторі) 4) Проміжні й самостійні - температурні, вібраційні, больові відчуття.

Дата добавления: 2015-05-22