Методи проведення психолого-педагогічних досліджень 2 страница

Духовна педагогіка - галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання особистості засобами релігії. Найбільшого розвитку набула в епоху середньовіччя, коли церква монополізувала духовне життя суспільства.

Світська педагогіка пройшла тривалий етап становлення. Своїм корінням вона сягає давнього світу. У Китаї, Індії, Греції, Римі було зроблено перші спроби узагальнити досвід виховання, сформулювати перші педагогічні положення, ідеї. Загалом давня педагогіка була нормативно-прикладною. Вона виробила низку правил, норм і приписів виховної та навчальної діяльності відповідно до вимог тогочасного суспільства.

Нові гуманістичні ідеї в галузі виховання заявили про себе у багатьох країнах Європи в епоху Відродження. їх пропагували видатні філософи, письменники, педагоги. Гуманісти проголосили людську особистість найвищою цінністю, стверджували, що її всебічного розвитку можна досягти вихованням. В Україні пе-

дагогічна думка на всіх етапах розвивалася на рівні світової. Ще в Київській Русі сформувалася система виховання на засадах любові до батьківщини, гуманного ставлення до людини, дисципліни, поваги до старших, сумлінності у праці, мужності, хоробрості й водночас терпимості та релігійності.

Проголошення суверенної Української держави дало поштовх розвитку педагогічної творчості, активізувало наукові пошуки щодо розвитку української національної системи освіти. Виникають нові типи навчальних закладів, авторські школи, досвід роботи яких потребує вивчення та обґрунтування. Це надихнуло науково-педагогічну громадськість на створення власного науково-педагогічного центру. У березні 1992 р. засновано Академію педагогічних наук України як вищу галузеву наукову установу, діяльність якої спрямована на методологічне, теоретичне й методичне забезпечення докорінного оновлення системи освіти з урахуванням реалій сучасного життя і перспектив соціально-економічного розвитку нашої держави.

У процесі становлення педагогіка структурно розвивалася як наука, що має свої закони та закономірності. Водночас педагогіка розвивалася і як практика, що допомагає оперативно вирішувати складні проблеми навчально-виховного процесу, і як мистецтво, яке потребує творчого натхнення вчителя, майстерності педагогічного впливу.

Педагогіка у своєму розвитку спирається на такі джерела:

1. Педагогічну спадщину минулого.

2. Сучасні педагогічні дослідження.

3. Передовий педагогічний досвід.

Предмет педагогіки - педагогічна діяльність, що здійснюється в закладах освіти людьми, уповноваженими на це суспільством. Виховання як суспільне явище зародилося з появою людини. Воно виникло з практичної потреби пристосування підростаючого покоління до умов суспільного життя і виробництва, заміни ним старших поколінь. Виховання здійснюється через засвоєння підростаючим поколінням суспільних відносин, системи спілкування і суспільно необхідної діяльності. Тому виховання має конкретно історичний характер.

На всіх етапах розвитку людського суспільства виховну діяльність "обслуговує" педагогічна наука, виконуючи такі функції:

1. Дослідження законів і закономірностей педагогічних явищ і процесів.

2. Теоретичне обґрунтування змісту, принципів, методів і форм навчання та виховання.

3. Вивчення передового педагогічного досвіду і створення на його базі педагогічної теорії.

4. Вироблення педагогічної техніки.

Як і кожна наука, педагогіка має свій понятійний апарат, тобто систему педагогічних понять, які виражають наукові узагальнення. Ці поняття називають категоріями педагогіки. До основних категорій належать виховання, навчання й освіта.

Виховання - цілеспрямований та організований процес формування особистості. Виховання в широкому соціальному значенні - процес формування особистості під впливом навколишнього середовища, умов, обставин, суспільного ладу. Виховання в широкому педагогічному значенні - формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яка базується на педагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді. Виховання у вузькому педагогічному значенні - цілеспрямована виховна діяльність педагога, спрямована на досягнення конкретної мети в колективі учнів. Виховання в гранично вузькому значенні - спеціально організований процес, що передбачає формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком і відбувається через взаємодію вихователя і вихованця.

Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко національним за своєю сутністю, змістом, характером. Національне виховання - виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності.

На певному щаблі суспільного розвитку складовою частиною виховання в широкому його значенні стає освіта. Освіта -процес і результат систематизованих знань, умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток її творчих сил і здібностей. Основним шляхом здобуття освіти є навчання, в процесі якого реалізуються цілі освіти. Навчання - цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються вміння й навички. У живому педагогічному процесі ці педагогічні категорії взаємопов'язані та взаємозумовлені.

Система педагогічних наук - зв'язки та відношення, що склалися в процесі історичного розвитку різних галузей педагогічних знань. До педагогічних наук належать: загальна педагогіка, вікова педагогіка, галузеві педагогіки. Загальна педагогіка вивчає головні теоретичні й практичні питання виховання, навчання і освіти, досліджує загальні проблеми навчально-виховного процесу. Вікова педагогіка досліджує закони та закономірності виховання, навчання й освіти, організаційні форми й методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп. Корекційна педагогіка вивчає і розробляє питання виховання, навчання та освіти дітей з різними вадами. Галузеві педагогіки - військова, спортивна, вищої школи, профтехосвіти та ін. До системи педагогічних наук належить також історія педагогіки і школи, що вивчає розвиток педагогічних ідей і практику освіти в різні історичні епохи. Окрема група педагогічних наук - часткові, або предметні, методики, предметом дослідження яких є закономірності викладання конкретних навчальних дисциплін у закладах освіти всіх типів. Наприкінці XX ст. розпочався стрімкий розвиток соціальної педагогіки як галузі, що вивчає закономірності та механізми становлення й розвитку особистості в процесі здобуття освіти та виховання в різних соціальних інститутах, а також соціально орієнтовану діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді в процесі розв'язання суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства.

Оскільки до розв'язання проблем виховання особистості причетні різні науки, педагогіка тісно пов'язана з ними. Міжпред-метні зв'язки педагогіки - зв'язки педагогіки з іншими науками, що дають змогу глибше пізнати педагогічні факти, явища і процеси. Педагогіка пов'язана з філософією (етикою), соціологією, естетикою, психологією, анатомією, фізіологією, гігієною людини та іншими науками.

Педагогіка як наука може розвиватися лише за умови поповнення новими фактами, здобутими у процесі пошуково-дослідницької роботи, тобто здійснення наукових досліджень. Наукове дослідження - особлива форма процесу пізнання, систематичне цілеспрямоване вивчення об'єктів, в якому використовують засоби і методи науки і яке завершується формуванням

знаннь про досліджуваний об'єкт. У педагогіці використовують фундаментальні та прикладні наукові дослідження. Фундаментальні дослідження покликані розкрити сутність педагогічних явищ, знайти глибоко приховані засади педагогічної діяльності, дати її наукове обґрунтування. Прикладні дослідження охоплюють питання, безпосередньо пов'язані з практикою.

У процесі педагогічного дослідження, організованого з метою отримання нових фактів, використовують систему методів науково-педагогічного дослідження. Метод науково-педагогічного дослідження - шлях вивчення й опанування складних пси-холого-педагогічних процесів формування особистості, встановлення об'єктивної закономірності виховання і навчання. Організовуючи дослідження, необхідно оптимально поєднувати комплекс методів. Найчастіше в педагогічних дослідженнях використовуються розкриті нижче методи.

Метод педагогічного спостереження - спеціально організоване сприймання педагогічного процесу в природних умовах. Розрізняють спостереження пряме й опосередковане, відкрите й закрите, а також самоспостереження. Організовуючи спостереження, важливо мати його план, визначити термін, фіксувати результати.

Метод бесіди - джерело і спосіб пізнання педагогічного явища через безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних умовах. Щоб вона була результативною, необхідно мати її план, основні й додаткові запитання; створити сприятливу атмосферу для відвертого обміну думками; врахувати індивідуальні особливості співрозмовника; уміти запротоколювати бесіду. Різновид бесіди - інтерв'ю. На відміну від бесіди, яку проводять у природній, невимушеній обстановці, під час інтерв'ю дослідник ставить наперед визначені запитання у певній послідовності й записує відповіді співрозмовника.

Метод анкетування дає змогу підвищити об'єктивність інформації про педагогічні факти, явища, процеси, їх типовість, оскільки передбачає отримання інформації від якнайбільшої кількості опитаних. За характером анкети поділяють на: відкриті -передбачають довільну відповідь на поставлене запитання; закриті - до поставлених запитань пропонуються варіанти готових відповідей на вибір опитуваного; напіввідкриті - крім вибраної з готових зідповідей, можна висловити й власну думку;

полярні - потребують вибору однієї з полярних відповідей типу "так" чи "ні", "добре" чи "погано" та ін.

Метод педагогічного експерименту - науково поставлений дослід організації педагогічного процесу в точно враховуваних умовах. Забезпечує найдостовірніші результати у педагогічних дослідженнях. Залежно від мети дослідження розрізняють такі види педагогічного експерименту: констатуючий - вивчаються наявні педагогічні явища; перевірковий, уточнювальний - перевіряється гіпотеза, створена у процесі усвідомлення проблеми; творчий, перетворюючий, формуючий - конструюються нові педагогічні явища.

Метод рейтингу - оцінка окремих сторін діяльності компетентними суддями (експертами).

Метод узагальнення незалежних характеристик - узагальнення відомостей про учнів, отриманих за допомогою інших методів, зіставлення цих відомостей, їх осмислення.

Метод психолого-педагогічного тестування - випробовування на певний рівень знань, умінь або загальну інтелектуальну розвиненість за допомогою карток, малюнків, задач-шарад, ребусів, кросвордів, запитань.

Метод соціометрії - вивчення структури і стилю взаємин у колективі (запозичений із соціології). Його використовують спільно з іншими методами, оскільки він не розкриває мотивів взаємин у колективі, а лише відображає їх загальну картину.

Метод аналізу результатів діяльності - аналіз результатів різних видів діяльності, який допомагає скласти уявлення про людину за реальними справами.

Метод реєстрування - виявлення певної якості в явищах даного класу і обрахування за наявністю або відсутністю її.

Метод ранжування - розміщення зафіксованих показників у певній послідовності (зменшення чи збільшення), визначення місця в цьому ряду об'єктів.

Теоретичні методи - аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, висновки.

Метод вимірювання - присвоєння чисел речам відповідно до певних правил (коефіцієнт інтелекту "IQ").

Розпочинаючи педагогічне дослідження, важливо з'ясувати його вихідні положення, а саме: актуальність проблеми, об'єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження.

Людина народжується як індивід, як суб'єкт суспільства, з притаманними їй природними задатками, формується як особистість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню. Розвиток людини - процес становлення та формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване виховання та навчання. Формування особистості - становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Розвиток особистості залежить від спадковості, середовища та виховання. Спадковість - відновлення в нащадків біологічної схожості з батьками. Біологічна спадковість визначає як загальне, що робить людину людиною, так і відмінне, що робить людей різними за зовнішнім виглядом і внутрішніми якостями. Кожна людська істота від природи отримує все, щоб стати людиною, проте повноцінним членом суспільства вона стає лише тоді, коли для цього існують належні умови, тому важливо якомога раніше виявити задатки до окремих видів діяльності й створити відповідні умови для їх розвитку.

Середовище - комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на людину і значною мірою впливають на її розвиток. Середовище, що оточує людську особистість, можна поділити на природне (географічне), соціальне і домашнє, кожне з яких відіграє певну роль у розвитку людини.

Виховання - один з чинників, під впливом якого здійснюється розвиток людини. Якщо середовище переважно стихійно впливає на розвиток людини, то виховання завжди є цілеспрямованим, тому його результати передбачувані.

Анатомо-фізіологічний, психічний і соціальний розвиток особистості здійснюється в діяльності. Діяльність - спосіб буття людини у світі, її здатність вносити в дійсність зміни. Важливою умовою ефективності розвитку особистості є її активність, здатність до свідомої трудової та соціальної діяльності, міра цілеспрямованого, планомірного перетворення навколишнього середовища й самої себе. Активність виявляється у рухах, пізнанні навколишньої дійсності, у спілкуванні, впливі на оточення й на саму себе. Останній вид активності називають самовихованням.

Дидактика - галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти і навчання, виховання у процесі навчання. Характерна риса предме-

„282

та дидактики та, що вона вивчає проблеми навчання тією мірою, настільки вона має значення для всіх навчальних предметів разом.

Навчання як один із видів людської діяльності складається з двох взаємопов'язаних процесів - викладання й учіння. Викладання - діяльність учителя в процесі навчання, що полягає в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомлення нових знань, організації спостережень, лабораторних і практичних занять, керівництві роботою учнів із самостійного засвоєння знань, у перевірці якості знань, умінь та навичок. Учіння - цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, оволодіння вміннями і навичками. У широкому значенні - оволодіння соціальним досвідом з метою його використання в практичному житті.

Навчальний процес як складова частина загального процесу виховання всебічно розвиненої особистості, що відповідає потребам сучасного суспільства, повинен забезпечити виконання цього завдання реалізацією трьох функцій: освітньої, розвиваючої та виховної.

7.2. ПЕДАГОГІКА ЯК НАУКА

Педагогіка - наука, що вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості. Назва її походить від грецьких слів "paidos" - дитина і "ago" - веду, тобто "дітоводіння". У Давній Греції так називали рабів, які супроводжували дітей рабовласників до школи, пізніше - вільнонайманих людей, котрі займалися наставництвом, вихованням та навчанням дітей. До XVII ст. педагогіка розвивалась у лоні філософії, що була тоді майже все-охоплюючою системою наукових знань.

Кожна наука має свої предмет і об'єкт дослідження та є синтезом знань про явища дійсності, які вона вивчає. Разом з тим вона неодмінно перебуває в певних взаємозв'язках з іншими науками. Предмет педагогіки - особлива сфера суспільної діяльності з виховання людини, складовими частинами якої є освіта і навчання. Найважливіші педагогічні категорії - виховання, освіта, навчання. Виховання - соціальне явище, властиве тільки людям, є однією зі сфер суспільно-необхідної діяльності. Це цілеспрямований та організований процес формування особистості. Основне його призначення полягає у забезпеченні життєвої на-

ступності поколінь, що не можливе без засвоєння і розвитку новими поколіннями суспільно-трудового досвіду. Освіта - процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань. Головним способом здобуття освіти, засвоєння суспільно-історичного досвіду, найважливішим засобом опанування здобутків людської культури є навчання. Це цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються уміння й навички.

Структура сучасної педагогіки відображає зв'язки і відносини, що виникли під час історичного розвитку педагогічних знань, визначає місце кожної з педагогічних наук, її роль для педагогічної практики. Нині педагогічна наука об'єднує до двадцяти педагогічних галузей. Загальна педагогіка вивчає і формулює принципи, форми і методи навчання і виховання, які є загальними для всіх вікових груп та навчально-виховних закладів. Складається з чотирьох розділів: основи педагогіки, теорії навчання та освіти; теорія виховання; теорія управління навчально-виховним процесом. Вікова педагогіка вивчає закономірності виховання й навчання, організаційні форми і методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп. Професійна педагогіка досліджує і розробляє питання підготовки фахівця для різних галузей народного господарства. Спеціальна педагогіка вивчає проблеми і розробляє методи виховання, навчання та освіти дітей з різними фізичними або психічними вадами. Історія педагогіки висвітлює процес розвитку теорії та практики навчання й виховання в різні історичні епохи, різних країн і народів. Методики викладання окремих предметів вивчають закономірності викладання і вивчення конкретних навчальних дисциплін у закладах освіти різних типів. Шкільна гігієна вивчає і визначає санітарно-гігієнічні умови життя учнів, організацію навчального процесу залежно від віку, стану здоров'я. Порівняльна педагогіка порівнює системи народної освіти різних країн. До галузевих педагогік належать спортивна, авіаційна, військова, інженерна, медична, культурно-освітня, педагогіка виправно-трудової системи, педагогіка підвищення кваліфікації та перекваліфікації спеціалістів, робітничих кадрів. Соціальна педагогіка вив-

чає закономірності й механізми становлення і розвитку особистості в процесі здобуття освіти і виховання у різних соціальних інститутах, а також соціально орієнтовану діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді в процесі вирішення суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства.

Педагогіка пов'язана з багатьма науками: філософією (етикою), соціологією, естетикою, психологією, анатомією і фізіологією людини, економічними науками, етнологією, педіатрією, кібернетикою тощо. Міжпредметні зв'язки педагогіки з іншими науками дають змогу глибше пізнати педагогічні факти, явища і процеси.

Сучасна філософія трактує поняття "метод" як форму практичного і теоретичного освоєння дійсності, систему засобів, прийомів, принципів та підходів, які може застосовувати конкретна наука для пізнання свого предмета.

Метод науково-педагогічного дослідження - спосіб дослідження психолого-педагогічних процесів формування особистості, встановлення об'єктивної закономірності виховання і навчання.

Для отримання різнобічних відомостей про розвиток особистості, колективу або іншого об'єкта навчання й виховання підбирають оптимальний комплекс методів - методику дослідження. Методика дослідження - процедура, послідовність здійснюваних пізнавальних і перетворюючих дій, операцій та впливів, спрямованих на вирішення дослідницьких завдань. Сучасна педагогіка використовує такі методи педагогічних досліджень: педагогічне спостереження, бесіда, інтерв'ю, експеримент, вивчення продуктів діяльності, соціологічні методи, соціомет-ричні методи, тестування тощо.

Метод педагогічного спостереження - організоване дослідження педагогічного процесу в природних умовах. Розрізняють спостереження пряме, опосередковане та самоспостереження. Бесіда - метод безпосереднього спілкування, який дає змогу одержати від співрозмовників інформацію, що цікавить учителя, за допомогою заздалегідь підготовлених запитань. Інтерв'ю - метод отримання інформації за допомогою усного опитування. За ступенем формалізованості інтерв'ю бувають вільні (не регламентовані темою, формою бесіди), стандартизовані (близькі за

формою до анкети із закритими запитаннями) і напівстандарти-зовані (поєднують в собі особливості двох попередніх).

Психолого-педагогічний експеримент - метод, що забезпечує спостереження за змінами психологічних характеристик дитини в процесі педагогічного впливу на неї. Він передбачає такі етапи: констатуючий експеримент першого порядку, формуючий експеримент, констатуючий експеримент другого порядку. За місцем проведення розрізняють лабораторний і природний експеримент.

Вивчення продуктів діяльності - метод дослідження, за якого використовують систему процедур, спрямованих на збір, систематизацію, аналіз і тлумачення продуктів діяльності людини: особистих документів, офіційних матеріалів групової, колективної та масової комунікації, продуктів діяльності.

Останнім часом у педагогіці активно використовують соціологічні методи дослідження: анкетування, визначення рейтингу, узагальнення незалежних характеристик. Анкетування -це метод збору фактів на основі письмового самозвіту досліджуваних за спеціально складеною програмою. Залежно від характеру інформації та способів її отримання використовують такі типи анкетного опитування: суцільне (охоплюються великі групи населення) та вибіркове (здійснюють опитування певної групи учасників); усне (за типом інтерв'ю) та письмове (робота з бланковими анкетами); індивідуальне та групове; очне (безпосереднє опитування) та заочне (поштою, телефоном тощо). За формою анкети бувають відкриті, в яких інструкція не обмежує способу відповіді на запитання, закриті, що мають варіанти відповідей, з яких потрібно вибрати одну, напіввідкриті, які передбачають не тільки можливість скористатися однією з наведених відповідей, але й запропонувати свою; полярні, що виявляють стандартизований набір якостей особистості, ступінь виразності яких може бути оцінений за 4-5 бальною шкалою. За змістом питання анкети поділяють на прямі, коли зміст запитань і об'єкт інтересу збігаються, і непрямі, коли зміст запитань та об'єкт інтересу дослідника різні. За функціями питання анкети поділяють на основні (спрямовані на збір інформації про зміст досліджуваного явища), неосновні (запитання-фільтри, спрямовані на з'ясування основного запитання, перевірку щирості відповідей).

Метод рейтингу полягає в оцінюванні діяльності, її окремих аспектів компетентними експертами, здатними вирішувати творчі завдання, контролювати процес експертизи, виявляти наукову об'єктивність, аналітичність, широту і конструктивність мислення, самокритичність, мати власну думку і вміти її обстоювати. Метод узагальнення незалежних характеристик передбачає узагальнення відомостей про учнів, одержаних з різних джерел, зіставлення цих відомостей, їх осмислення.

Соціометрія - галузь соціології, яка вивчає міжособистісні взаємини у малих групах кількісними методами, зосереджуючись на внутрішньогрупових симпатіях і антипатіях; прикладна наука; метод вивчення структури й рівня міжособистісних емоційних зв'язків у групі. Соціометричні критерії поділяють на два основні класи: комунікативні критерії (соціометричні тести), які використовують для опису, виміру реальних або уявних взаємин у групі, з'ясування ставлення кожного члена групи до свого оточення; гностичні критерії (тести соціальної перцепції), спрямовані на відображення уявлень людини про своє місце і роль в групі, хто саме її може обрати для вирішення конкретного завдання, а хто - відхилити.

Тестування - метод діагностики із застосуванням стандартизованих запитань та завдань, що мають певну шкалу значень. За функціональною ознакою розрізняють тести інтелекту, тести креа-тивності, тести досягнень, тести особистіші, проективні тести.

Математичні методи використовують для кількісного аналізу фактичного матеріалу, отриманого у процесі дослідження. У педагогічних дослідженнях використовують такі їх види: метод реєстрування, метод моделювання, метод ранжування, статистичні методи.

При організації та проведенні психолого-педагогічного дослідження необхідно дотримуватися певної послідовності дій:

1. Визначення проблеми дослідження.

2. Ґрунтовне і всебічне вивчення наукових фактів, положень, висновків.

3. Вивчення шкільної практики.

4. Формулювання гіпотези дослідження.

5. Виконання експериментальної роботи.

6. Зіставлення експериментальних даних з масовою практикою.

7. Узагальнення результатів дослідження, формулювання наукових висновків, доведення або спростування гіпотези.

8. Оформлення результатів дослідження, втілення їх у життя.

Розвиток людини - процес становлення особистості, вдосконалення її фізичних та духовних сил під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких найважливішими є цілеспрямоване виховання й навчання. Він має різні форми (анатомо-фізіологічну, психічну та соціальну) і відбувається на основі взаємодії дитини з середовищем. Розвиток супроводжується кількісними змінами людської істоти, тобто збільшенням одних і зменшенням інших ознак. Кількісні зміни зумовлюють зміни якісні -виникнення нових ознак, особливостей і зникнення старих.

Близький до розвитку людини інший процес - формування особистості, в якому основним є соціальний чинник. Формування особистості - процес соціального розвитку молодої людини, становлення її як суб'єкта діяльності, члена суспільства, громадянина. Відбувається цей процес завдяки засвоєнню гуманітарних дисциплін, виховному впливу сім'ї, школи, суспільства, взаємодії з мистецькими явищами, здатності людини пристосовуватися до зовнішнього оточення, участі у громадському житті, свідомій її підготовці до самостійного дорослого життя.

Спадковість - здатність організму відтворювати потомство, передавати свої ознаки наступним поколінням, відновлення у нащадків біологічної подібності. За спадковістю передаються тип нервової системи, конституція тіла, зовнішні ознаки та власне людські задатки. Вродженими у людини є не готові здібності, а тільки потенційні можливості для їх розвитку - задатки. Задатки - природні особливості людини, які є передумовою для розвитку індивіда.

Крім спадковості на формування особистості впливає і середовище, - все, що оточує дитину протягом усього життя: природні чинники, сім'я, близьке оточення, соціальні умови існування. Погіршення чи поліпшення стану середовища значною мірою ¹ впливає на розвиток людини, її духовну і моральну сферу. Виховання і навчання цілеспрямовано впливають на розвиток особистості, вони постають як свідома, підпорядкована певній меті діяльність, результати якої мають передбачуваний характер.

Дата добавления: 2015-05-22