Значення психології та педагогіки в економіці та бізнесі

3. ВИСНОВКИ

Щоб стати справжнім керівником, необхідно володіти здатністю і умінням працювати з людьми. Керівник завжди повинен пам'ятати, що його власний приклад є найважливішим засобом впливу на підлеглих.

Важливою стороною підприємницької діяльності в умовах ринкової економіки є робота зі споживачами товарів і послуг з метою вивчення і задоволення їх потреб. Завдання цивілізованого маркетолога - задоволення запитів і бажань споживача.

Для здійснення підприємницької діяльності потрібна цілеспрямованість, яка передбачає не лише постановку цілей і завдань, але й наполегливість, волю в їх реалізації.

Усю систему управління пронизує керівництво і лідерство. Ці поняття мають психологічні характеристики. У керівництві та лідерстві є можливість і здатність впливати на поведінку членів групи, використовуючи владу, авторитет, традиції, економічні та духовні механізми.

Лідерство найімовірніше залежить від певних здібностей людини та від уміння висунутися у той момент, коли група відчуває у цьому потребу.

У процесі ділового спілкування люди впливають один на одного, використовуючи різні методи.

Від психологічної сумісності людей, які виконують спільну роботу, значною мірою залежить функціонування формальної групи. Соціально-психологічна сумісність зумовлюється, насамперед, гармонією характерів людей, які взаємодіють.

Одним із видів ділового спілкування є виробничі наради. Ефективність наради залежить від того, як іде обговорення питань, як ведеться дискусія. Люди повинні піти з наради, не відчуваючи роздратування.

Одним із головних способів отримання інформації про працівника є особиста бесіда керівника з ним. У ході бесіди повинна панувати атмосфера невимушеності. Бесіда проводиться за спеціально розробленим планом, в якому передбачені зміст бесіди, час і місце проведення, а також можливі результати.

Керівництво - це частина управлінської діяльності, в якій різноманітні управлінські питання вирішуються впливом на підлеглих. Звичайно розрізняють такі типи керівництва: адміністративний, економічний, соціально-психологічний. Щодо індивідуальних стилів керівництва, то головними з них є авторитарний, демократичний та нейтральний. Керівник повинен уміти застосовувати будь-які стилі керівництва, змінюючи їх в залежності від ситуації.

Для ефективної роботи велике значення має правильно обладнане робоче місце. І не останню роль у цьому відіграє колір. Колір впливає на психічний стан людини, її настрій.

На ефективність діяльності впливає також музика.

Однією з найважливіших складових керівництва є організаційне чуття, яке вміщує психологічну вибірковість, практично-психологічний розум, психологічний такт.

Вирішальна роль у детермінації людської поведінки в межах макросередовища належить робочій групі.

Для менеджера велике значення має своєчасність прийняття рішень. На етапі оцінки й прийняття рішень він має бути критичним, дивитися на свою роботу неупереджено, оцінюючи її з точки зору поставленої мети. В останні роки все більшу увагу привертає до себе етична сторона прийняття рішень. Рішення керівника повинне виходити з його розуміння, що таке справедливість. Без економічної етики не може бути ринкової економіки.

Серед основних компонентів репутації фірми важливе місце посідає її назва. Для іміджу фірми велике значення має інтер'єр і зовнішній вигляд офісу, а також характер і рівень зв'язків з громадськістю. У створенні фірмового стилю дрібниць немає.

Від сучасного фахівця непедагогічного профілю вимагається наявність загального гуманістичного орієнтування, знань наукових основ психології та педагогіки, а також конкретної професійно-психологічної та професійно-педагогічної підготовленості.

4. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Охарактеризувати функції та структуру діяльності сучасного бізнесмена.

2. Дати порівняльну характеристику теорій лідерства.

3. У чому полягає мистецтво влади?

4. Пояснити роль задатків, нахилів, обдарованості керівника.

5. Показати ієрархічну структуру загальних та спеціальних здібностей керівника.

6. У чому полягає техніка особистої праці з розвитку комунікативних, керівницьких та організаційних здібностей?

7. Охарактеризувати психологічні аспекти прийняття рішень.

8. Порівняти поняття інтуїції, креативного мислення, стану інсайту.

9. Які існують поведінкові та ситуаційні обмеження в прийнятті рішень?

10. У чому полягає соціальна відповідальність організації та її керівника?

11. Як ви будете підбирати назву фірми та її імідж?

12. Як ви будете організовувати дослідження?

13. Як ви будете організовувати бесіду?

14. Дати характеристику методу "мозкового штурму".

15. Як організувати співбесіду під час прийому на роботу та при звільненні?

16. Як ви організуєте сприятливий психологічний клімат на своєму підприємстві?

17. Назвати переваги та недоліки психологічних аспектів основних теорій керівництва.

18. Які соціально-психологічні методи гуманізації праці ви могли б використати в своїй майбутній трудовій діяльності?

5. ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ

5.1. ДИДАКТИЧНИЙ ТЕСТ

Дати відповіді "правильно"або "неправильно". Пояснити, чому.

1. Для досягнення успіху в бізнесі необхідно бути особистістю, яка впевнена у собі.

2. Здобути прихильність людей - справа легка.

3. Створюючи імідж фірми, доцільно пам'ятати, що він повинен бути адекватним реальному станові речей.

4. Лідерами в групі стають ті, хто краще за інших може виявити себе в екстремальній ситуації.

5. Психологічний клімат у групі - це система взаємовідносин.

6. Приклад керівника - важливий засіб впливу на підлеглих.

7. Керівник не має права ризикувати.

8. Темперамент працівників впливає на психологічну сумісність у колективі.

9. Ділова бесіда проходить стихійно.

10. Колір впливає на настрій людини.

11. Музика під час роботи подобається усім працівникам.

12. При інсайті певна інформація використовується в новій ситуації.

13. Керівник може впливати на етику поведінки підлеглих. Uil

5.2. ОРІЄНТОВНІ ТЕМИ ДЛЯ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ПОГЛИБЛЕННЯ ЗНАНЬ

1. Особистість, кар'єра, успіх.

2. Взаємозв'язок успіху та життєвого шляху

3. Педагогічні функції менеджера, економіста, бізнесмена.

4. Авторитет і влада керівника виробництва.

5. Психологія праці.

6. Побудова традицій фірми.

7. Критика підлеглих: умови її ефективності.

8. Психологічна наука і проблеми управління.

6. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Агеев B.C. Психология межгрупповьіх отношений. - М.: Изд-во МГУ, 1983. - 143 с.

2. Бороздина Г.В. Психология делового общения: Учеб-" ное пособие. -М.: ИНФРА, 1999. - 224 с.

3. Биркенбиль' В.Ф. Как добиться успеха в жизни. - М.: ИнтерЗксперт, 1992 - 139 с.

4. Битякова Н.Р. Психология личностного роста. -М.:, Междунар. пед. академия, 1995. - 64 с.

5. Гаєвський Б. А. Основи науки управління. - К.: МАУП, 1996.

6. Грановская P.M. Злементьі практической психологии. -Л.: Изд-во ЛГУ, 1984. -216 с.

7. Етика та психологія ділових відносин: Навчальний посібник / За ред. проф. Т.Є. Андреєвої. - Харків: Бурун Книга, 2004. - 144 с.

8. Загальна психологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / С.Д. Максименко, В.О. Зайчук, В.В. Кли-менко, В.О. Соловієнко. За заг. ред. С.Д. Максименка. - К.: Форум, 2000. - 543 с.

9. Зигерт В., Ланг Л. Руководить без конфликтов. - М., 1994. -239 с.

10. Казмиренко В.П. Соціальная психология организаций: Монография. - К: МЗУУП, 1993. - 384 с.,

11. Козаков В.А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент: Підручник. У2-хч. Ч. І. Психологія суб'єкта діяльності. - К.: КНЕУ, 1999. - 244 с.

12. Кричевский Р.Л. Если Вьі - руководитель... - М: Дело 1996.-384 с.

13. Кузин Ф.А. Делайте бизнес красиво. - М: ИНФРА, 1995. -287 с.

14. Курбатов В.И. Стратегия делового успеха. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1995. - 416 с.

15. Курочкин А.С. Организация управлення предприяти-ем: Учебник. - К., 1996. - 132 с.

16. Мельник Л.П. Психологія управління. - К.: МАУП, 1999.-172 с.

17. Мудзьібаев К. Психология ответственности. - Л., 1983. -183 с.

18. Палеха Ю.И. Организация общего и кадрового дело-производства. Учебник в 2-х частях. - К.: МЗУУП, 1993. - 263 с.

19. Палеха Ю.І., Кудін В.О. Культура управління та підприємництва: Навч.-метод. посіб. - К, 1998. - 96 с.

20. Панасюк А.Ю. Управленческое общение. Практичес-кие советьі. - М., 1990. - 212 с.

21. ПарьігинБ.Д. Социально-психологический климат кол-лектива. - Л.: Наука, 1981. - 192 с.

22. Петровская Л.А. Компетентность в общении. - М., 1989. -287 с.

23. Потеряхин А.А. Психология управлення. Основи меж-личностного общения. - К.: ВИРА-Р, 1999. - 384 с.

24. Психология и зтика делового общения / Под ред. В.Н. Лав-риненко. - М.: ЮНИТИ, 1997. - 279 с.

25. Практическая психология для менеджмента. - М.: Фи-линь, 1997. - 365 с.

26. Психология менеджмента / Под ред. Г.С. Никифорова. -СПб.: Изд-во СПб. университета, 1997. - 272 с.

27. Радченко Я.И. Организационная культура руководи-теля // Проблеми теории и практики управлення. - 1992. - № 1. -С. 107-112.

28. Радугин А.А. Основи менеджмента. - М.: Центр, 1997. -

180 с.

29. Романовський О.Г., Пономарьов О.С., Лаврентьєва А.О. Психологія управління: Навчальний посібник. - Харків: ХШ, 2001.- 161 с.

30. Саморукин А.И., Саморукина Н.В., Шитов А.А. Пси-хология бизнеса. - М.: ЗКМОС, 1997. - 272 с.

31. Тутушкина М.К. Практическая психология. - СПб.: Дидактика Плюс, 1998. - 335 с.

32. Уткин З.А. Зтика бизнеса. Учебник для вузов. - М.: Зерцало, 1998.-256 с.

33. Хльшов В.И. Японские "секретьі" управлення персоналом // Информационньїй бюллетень. - 1995. - № 9.

34. Хофстеде Г. Культура бізнесу // Кур'єр ЮНЕСКО. -1994.-Червень.-С. 12-16.

35. Чернявский А.Д. Организация управлення. - К.: МАУП, 1998. - 135 с.

36. Шепель В.М. Имиджелогия. Секретьі личного обаяния. -М.: ЮНИТИ, 1994. - 320 с.

37. Шуванов В.И. Соціальная психология менеджмента. -М.: Бизнес-школа, Интел-Синтез, 1997. - 254 с.

38. Щекин Г.В. Теория социального управлення: Моногра-фия. - К.: МАУП, 1996. - 408 с.

39. Зрхард Л. Благосостояние для всех: Пер. с нем. - К., '1994. - 405 с.

7. ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ ГІПЕРТЕКСТІВ

7.1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Управління соціальними системами являє собою один із найскладніших і найвідповідальніших видів людської діяльності. Одне з основних завдань психології управління полягає у розробці психологічної теорії управлінської діяльності як специфічного виду людської діяльності взагалі та вивчення її характерних рис. Особливості управлінської діяльності такі:

1) ієрархічний характер управління з розподілом повноважень і відповідальності за різними рівнями управлінської ієрархії;

2) велика розмаїтість управлінських функцій і видів діяльності на різних рівнях управлінської ієрархії;

3) творчий характер діяльності керівника, пов'язаний з недостатньою інформацією в умовах інколи занадто мінливої, нерідко суперечливої обстановки;

4) яскраво виражена прогностична природа розв'язуваних управлінських завдань;

5) істотна роль комунікативних функцій;

6) необхідність реалізації багатьох управлінських функцій в умовах ризику, невизначеності та гострого дефіциту часу;

7) висока психічна й фізична напруженість, зумовлена великою відповідальністю за прийняті рішення;

8) соціотехнічний характер з одночасним керівництвом техніко-технічною і соціально-виробничою системами.

Діяльність керівника може носити характер: 1) індивідуальної діяльності зі здійсненням певного психологічного впливу на підлеглого або 2) груповий з ухваленням колегіально обговорюваного й прийнятого на паритетних засадах рішення.

Але в силу унікальності управлінської діяльності та її особливостей вона висуває підвищені вимоги до особистісних якостей людини, що здійснює її. їй необхідні:

1) більш висока порівняно з іншими людьми внутрішня мотивація, бажання й уміння за власною волею вирішувати найскладніші завдання, що постають перед колективом;

2) більш висока відповідальність, ніж та, що з'являється у випадку індивідуальної або групової діяльності;

3) підвищене навантаження на пам'ять, необхідність утримання в ній великої кількості різнорідної інформації, необхідної для розв'язання безлічі питань;

4) підвищені вимоги до прогностичних здібностей і можливостей керівника;

5) підвищені вимоги до стійкості особистості керівника стосовно стресів, стресогенних та екстремальних ситуацій;

6) підвищені вимоги до морального складу і рівня розвитку правової свідомості тощо;

7) гарне фізичне здоров'я і здоровий спосіб життя.

Психологічною основою управлінської діяльності є практичний і системний характер мислення. Практичне мислення - це раціональне відображення фактів дійсності, спрямоване на вироблення, прийняття і здійснення рішень у ході поточного аналізу ситуацій, у яких протікає діяльність конкретної організації. Системне мислення - це здатність охоплювати думкою всю ситуацію, у всьому різноманітті її внутрішніх і зовнішніх зв'язків із прогнозуванням можливих наслідків прийнятих рішень не тільки в технічній чи економічній сфері, але і в екологічній, соціальній тощо.

Для розкриття і з'ясування психологічної структури управлінської діяльності необхідно розглянути типові функції, які має виконувати керівник. Сукупність цих функцій можна розділити на загальні керівні функції і спеціальні функції.

До загальних функцій управлінської діяльності прийнято відносити: визначення цілей і основних напрямків діяльності виробничого колективу та системи управління ним; створення згуртованого, працездатного колективу та формування раціональних організаційних структур; розробка і впровадження оптимальної системи організації праці й управління; визначення.перспектив соціально-економічного розвитку колективу тощо.

До спеціальних функцій прийнято відносити: планово-економічні, технологічні, управлінські та кадрові. Ця сукупність функцій спрямована на забезпечення виробничих процесів шляхом їх організації, контролю і прогнозування.

Керування здійснюється через взаємодію людей, тому керівникові у своїй діяльності необхідно враховувати як індивідуальні психологічні особливості виконавців, так і закони, що визначають динаміку психічних процесів, міжособистісних взаємин, групового поводження.

Керівник завжди являє собою ведучий і організуючий елемент будь-якої соціальної системи. Організація цілеспрямованої діяльності груп і колективів і управління ефективним здійсненням цієї діяльності відбувається у формі керівництва і лідерства.

У колективі організації існують як формальні, так і неформальні стосунки. Формальними вважаються такі стосунки між

людьми, які визначаються їхнім посадовим становищем чи функціональними стосунками. Неформальними є відносини, що складаються між окремими людьми на емоційному або психологічному рівні. Інколи вони можуть залежати від формальних стосунків, але найчастіше виникають та існують незалежно від посадових стосунків.

Керівництво являє собою феномен, який має місце в системі формальних або офіційних стосунків. Керівник як їх носій звичайно офіційно призначається і формує свої стосунки з людьми на підставі своїх посадових владних повноважень.

Лідерство являє собою феномен, породжений системою неформальних, неофіційних стосунків між людьми. Воно природним чином виникає в будь-якій групі на підґрунті впливу особистішого авторитету лідера на взаємини і поводження інших людей.

Керівництво є соціальним за своєю сутністю феноменом, тоді як лідерство виступає як психологічний феномен. Разом з тим, між поняттями керівництва і лідерства існує й багато спільних рис. Головними є такі:

1) обидва феномени виступають засобом організації й певної координації взаємовідносин між членами соціальної групи, засобом їх спрямування та управління ними;

2) і формальне керівництво, і неформальне лідерство істотною мірою реалізують процеси соціального впливу в колективі;

3) як керівництву, так і лідерству притаманний момент певної субординації відносин, хоча в керівництві він виступає досить чітко, оскільки регламентований і закріплений посадовими інструкціями, а в лідерстві його наявність набагато менше помітна і заздалегідь формально ніяк не окреслена.

Існує багато теорій, які прагнуть пояснити сутність осо-бистісних якостей лідера та їх походження. Сьогодні найбільш поширеними вважаються три таких теорії: харизматична теорія, "теорія рис", "синтетична" теорія. Серед інших підходів до пояснення феномену лідерства найбільш визнаними вважаються поведінковий і ситуативний. Поведінковий підхід полягає в тому, що лідер виявляється завдяки особливостям свого поводження з людьми. З цих позицій вказують на лідерів привабли-

вих, авторитетних, лідерів-маніпуляторів. Ситуативний підхід полягає в тому, що лідером стає людина, яка завдяки своїм особливим якостям, знанням чи досвіду у випадку виникнення в групі нестандартної ситуації знаходить ефективні шляхи і засоби виходу з неї.

Ефективність керівництва значною мірою залежить від його стилю. Стилем керівництва прийнято вважати певну систему способів, методів, форм і технологій, використовуваних керівником у практичній управлінській діяльності. Існує класифікація стилів залежно від тих чи інших аспектів чи класифікаційних ознак, на яких вона ґрунтується. Виходячи з методологічних позицій, розрізняють загальний та індивідуальний стилі керівництва. Загальний стиль керівництва виявляється у науковому підході до аналізу суспільних процесів і явищ, у високій вимогливості, нетерпимості до бюрократизму і формалізму в управлінні. Індивідуальний стиль керівництва значною мірою залежить від особистих якостей керівника, його темпераменту, характеру, знань, досвіду, переконань, здібностей. Його прояви інколи виглядають немотивованими, оскільки керівник може приймати рішення на рівні інтуїції або підсвідомості.

За традиційного підходу до аналізу стиля керівництва виділяють три основні стилі: авторитарний, демократичний, нейт-, ральний. Для авторитарного стилю керівництва найбільш характерним є жорстоке одноосібне прийняття керівником будь-яких управлінських рішень, що стосуються організації, практичне ігнорування думок членів колективу, а також помітно слабкий інтерес до працівника як особистості.

При демократичному стилі керівництва звичайно керівник прагне до колективного вироблення важливих управлінських рішень, демонструючи при цьому інтерес до неформального, суто людського аспекту відносин.

Нейтральний стиль керівництва характерний, на перший погляд, максимальною демократичністю, але насправді повною усуненістю керівника від справ колективу. Внаслідок відсутності контролю навіть прийняті рішення не виконуються, ефективність роботи вкрай низька.

Основним критерієм доцільності стилю керівництва є групова ефективність. Стиль керівництва виникає з особистого кон-

такту керівника з підлеглими, який повинен бути гнучким, ініціативним і отримувати схвалення з боку підлеглих.

Загальні здібності до управлінської діяльності характеризують особистість керівника і виявляються в його емоційно-вольовій та інтелектуальній сфері, в темпераменті та характері керівника, в його спрямованості. Ці здібності передбачають наявність певної сукупності управлінських умінь. Основними з них слід вважати такі:

1) уміння ефективно розв'язувати складні "нестандартні" управлінські проблеми;

2) уміння мислити масштабно;

3) уміння забезпечити позитивну самоорганізацію управлінської системи;

4) уміння поліпшити функціональне розміщення кадрів;

5) уміння формувати і підтримувати психологічний клімат.

На основі загальних здібностей виділяються спеціальні, які включають обмежену кількість властивостей, винятково важливих для якісної управлінської діяльності. Спеціальними прийнято вважати здібності, що характеризують індивідуальні психічні якості особистості керівника. Вони являють собою певний рівень розвитку природних задатків і якостей. Звичайно спеціальні здібності людини до керівної діяльності прийнято розподіляти на такі чотири групи:

1) конструктивні і пізнавальні здібності, які характеризують інтелектуальну сферу керівника;

2) організаторські здібності, які характеризують уміння ефективно організувати свою діяльність і спільну діяльність підлеглих;

3) комунікативні здібності, які характеризують здатність людини встановлювати правильні взаємини у спілкуванні з людьми, особливо з підлеглими;

4) рефлексивні здібності, які відображають уміння людини аналізувати свою управлінську діяльність, об'єктивно оцінювати себе і свої можливості, свої вчинки і дії.

Сукупність спеціальних здібностей утворює лише певний потенціал для можливості успішної управлінської діяльності. Його ж практична реалізація вимагає також наявності у людини

високої загальної культури і професіоналізму, які формуються відповідно в процесі виховання, загальної і професійної підготовки керівника.

Для ефективного функціонування колективу важливе значення мають його сумісність і згуртованість. Головна особливість психологічної сумісності полягає в тому, що контакт між людьми опосередковується їхніми діями і вчинками, думками й оцінками, а також деякими їхніми типологічними особливостями. Ефективним можна вважати таке співіснування, яке задовольняє його учасників і зберігає їхні відносини. Несумісність в колективі породжує між окремими його членами та мікрогрупами стан ворожості та антипатії, призводить до конфліктів, що негативно позначається на загальних результатах спільної діяльності.

Згуртованість виступає такою інтегральною характеристикою системи внутрішньогрупових зв'язків, яка визначає ступінь збігу думок, оцінок, установок і позицій членів групи стосовно об'єктів і ситуацій, найбільш значимих для досягнення цілей спільної діяльності групи і здійснення цієї діяльності.

Формування здорового психологічного клімату колективу виявляється одним з найважливіших завдань будь-якої організації і управління нею, оскільки з помітним зростанням ролі людського чинника у суспільному виробництві саме психологічний клімат групи значною мірою визначатиме ефективність спільної діяльності її членів, самопочуття та задоволеність людей своєю працею. Під психологічним кліматом колективу звичайно розуміють якісну характеристику міжособистісних відносин, яка сприяє чи перешкоджає продуктивності спільної діяльності членів колективу та всебічному творчому розвитку кожної особистості в групі.

Характер впливу психологічного клімату на особистість може бути подвійним. З одного боку, він здатний стимулювати активність працівника, а з іншого - виступати гальмуючим чинником, який пригнічує його творчу ініціативу й енергію. Одним із характерних проявів сприятливої психологічної атмосфери в колективі, яка здатна сприяти продуктивності спільної діяльності, є увага, прихильність, почуття симпатії однієї людини до іншої, готовність і бажання прийти на допомогу один одному. Здоровий психологічний клімат колективу виступає одним з найважливіших факторів успішної життєдіяльності людини.

7.2. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТІ* УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Управлінське спілкування - це ділове спілкування між суб'єктом та об'єктом управління в соціальних організаціях, яке здійснюється знаковими засобами, зумовлене потребами управління, їх діяльністю. Залежно вщ складу суб'єкта і об'єкта управління розрізняють міжособиспсне управлінське спілкування (контакт керівника і підлеглого), міжгрупове (комунікація між різними структурними підрозділами організації) і спілкування за типом "особистість - група" (тобто керівника і колективу організації', якою він керує).

У процесі спілкування суб'єкт і об'єкт управління обмінюються інформацією, яка передається у формі управлінських рішень, за-думок, ідей, звітів, доповідей, повідомлень тощо. Не менш важливий також обмін інтересами, настроями, почуттями, який здійснюється в ході усного ділового спілкування. Стратегії спілкування, обрані керівником, визначають стиль спілкування і керівництва.

Кожен керівник розуміє, наскільки важливо сформувати необхідний образ у підлеглого. Міжособистісна перцепція - процес взаєморозуміння суб'єктами спілкування один одного як основа для їх взаєморозуміння. Цей бік управлінського спілкування включає в себе певні механізми взаєморозуміння і прої позування поведінки партнера. Важливу роль при цьому відіграють комунікативні бар'єри, механізми психологічного захисту особистості.

Функції спілкування в управлінні діяльністю персоналу доцільно розглядати на двох рівнях: інтегральному і локальному. На інтегральному рівні спілкування забезпечує життєдіяльність підприємства в цілому. Тут можна виділити наступні функції:

1) регулятивна, яка дозволяє організувати спільні дії, планувати, узгоджувати, координувати і оптимізува-ти взаємодію різних об'єктів управління;

2) соціального контролю, завдяки якій відбувається підтримка необхідної узгодженості і організованості;

3) соціалізації: набуття уміння діяти в інтересах колективу, доброзичливе, зацікавлене і терпиме ставлення до інших співробітників;

4) соціально-педагогічна, тобто забезпечення оволодіння необхідними уміннями і навичками, можлива компенсація недостатніх знань у окремих співробітників.

На локальному рівні розглядаються функції, які реалізуються в процесі конкретної взаємодії і які забезпечують досягнення певних цілей в акті спілкування:

1) контактна, мета якої - встановлення контакту як стану готовності керівника і підлеглого до прийому-передачі повідомлення і підтримки взаємозв'язку у формі взаємоорієнтування;

2) інформаційна, мета якої - обмін повідомленнями;

3) спонукальна, в ході реалізації якої здійснюється стимуляція активності об'єкта управління, спрямування його на виконання тих чи інших дій;

4) координаційна, мета якої - взаємне орієнтування і узгодження дій різних виконавців при організації спільної діяльності;

5) функція розуміння, тобто не лише адекватне сприйняття і розуміння смислу повідомлення, але й розуміння партнерами один одного;

6) амотивна, мета якої - збудження потрібних емоційних переживань, а також зміна за їх допомогою власних переживань і станів;

7) функція встановлення відношень, яка має на меті усвідомлення і фіксацію свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків підрозділу, в якому належить діяти співробітнику;

8) функція надання впливу, мета якої - зміна стану, поведінки, намірів, установок, думок, рішень, уявлень, потреб, дій, активності тощо.

Знання інтегральних функцій в управлінській діяльності дає можливість виявити причини відхилень і порушень цього процесу, недосконалість структури управління. Орієнтування в локальних функціях допомагає виявити причини труднощів, що виникають при реалізації конкретної задачі управлінського спілкування.

Комунікація є умовою і елементом управлінської діяльності, тому ефективним слід вважати таке управлінське спілкування, яке забезпечує досягнення цілей управлінської діяльності через оперативну передачу необхідної інформації, оптимального психологічного впливу, взаєморозуміння між об'єктом і суб'єктом управління і їх оптимальної взаємодії.

Залежно від складу суб'єктів спілкування розрізняють такі його типи: міжособистісне спілкування, спілкування в системі "індивід - група", публічне спілкування та інші. Детальний аналіз змісту управлінського спілкування керівника і підлеглого вимагає визначення його місця в системі видів міжособистісного спілкування, які виділяються за різними критеріями:

1. За переважанням тих чи інших засобів, спілкування може бути вербальним, невербальним і комбінованим.

2. За предметом спілкування виділяють:

а) вільне спілкування, предметом якого є саме спілкування;

б) ділове, чи діяльнісне спілкування, предмет якого знаходиться поза спілкуванням;

в) ігрове спілкування, яке обслуговує такий специфічний вид людської діяльності, як гра;

г) ритуальне спілкування, змістом якого є виконання соціально значущих ритуалів.

3. За включеністю в певний вид діяльності найбільш широким з названих вище видів є ділове спілкування, в межах якого виділяють: професійне, загальнонауко-ве, соціально-політичне тощо.

4. За взаємним статусом учасників спілкування може бути:

а) співвіднесеним, тобто спілкування рівних за статусом особистостей;

б) підпорядковане - один з партнерів знаходиться в статусі підлеглого іншому.

5. За спрямованістю чи орієнтованістю виділяється два види:

а) особистісно-орієнтоване, коли спілкування адресоване конкретному партнеру чи партнерам;

б) соціально-орієнтоване, де звернення адресоване групі, колективу, певній спільноті людей як цілому.

6. За ступенем бажаності ефекту, який досягається:

а) необхідне спілкування - без такого спілкування спільна діяльність стає практично неможливою, саме таким є управлінське спілкування;

б) бажане спілкування, яке сприяє більш успішному вирішенню завдань діяльності;

в) нейтральне - не перешкоджає, але й не сприяє вирішенню завдань діяльності;

г) небажане спілкування - міжособистісні контакти, які утруднюють досягнення мети спільної діяльності.

7. За наявністю опосередкованості можна говорити про безпосереднє і опосередковане спілкування. При цьому опосередковане спілкування має різновиди:

а) спілкування, опосередковане технічними засобами передачі усної інформації;

б) документальне спілкування;

в) спілкування, опосередковане технічними засобами передачі тексту.

8. За функціональним призначенням виділяють види, за допомогою яких вирішуються ті чи інші завдання в управлінському спілкуванні:

а) наказ, його завданням є доведення управлінського рішення до виконавця;

б) бесіда - використовується для здійснення психологічного впливу на підлеглого, отримання додаткової

і інформації про різні елементи оперативних обставин;

в) нарада, проводиться з метою отримання додаткової інформації для прийняття управлінського рішення, обговорення його різних варіантів;

г) звіт, у процесі якого здійснюється контроль виконання управлінського рішення;

д) переговори, під час яких вирішується завдання прийнят--> тя спільного рішення різними суб'єктами управління.

Безпосередньо актові управлінського спілкування передує етап підготовки. Він включає визначення цілей, виду і форми управлінського спілкування, відбір, підготовку фактичних даних, ілюстративного матеріалу, планування приблизного змісту етапів спілкування. Сюди ж належить повідомлення підлеглому про предмет спілкування, його місце, час і тривалість. Спілкування в управлінні складається з окремих етапів, послідовне здійснення яких має важливе практичне значення: встановлення контакту, попереднє інформування, основний етап (обговорення предмета спілкування, обмін думками, досягнення мети), контроль результативності бесіди (формулювання висновків), заключна час-

тина. Етапи різні за тривалістю. Але ігнорування якогось з етапів призводить до зниження ефективності спілкування в управлінні.

Бесіда є видом управлінського спілкування, в ході якого відбувається обмін інформацією між керівником і підлеглим з метою наступного вироблення управлінського рішення чи створення організаційних чи психологічних умов для його виконання. Можна виділити наступні функції бесіди в управлінському спілкуванні: інформаційна, функція надання впливу, організаційна, функція контролю.

Принципами ведення бесіди є такі:

1. Цілеспрямованість. Керівник не повинен розпочинати бесіду до того часу, доки не зрозуміє її кінцевої мети, інакше його спілкування з підлеглим обернеться на даремну трату часу.

2. Створення атмосфери взаємної довіри.

3. Професіоналізм. Цей принцип передбачає глибоке знання предмета бесіди, уміння об'єктивно оцінювати інформацію, її повноту, своєчасність, достовірність.

4. Уміння зацікавити і утримувати увагу співрозмовника.

Специфіка наказу як функціонального виду управлінського спілкування визначає особливості етапів його реалізації: встановлення контакту; попереднє інформування; виклад прийнятого рішення; контроль правильності розуміння; заключний етап.

Організовуючи виконання управлінських рішень, суб'єктові управління необхідно дотримуватись ряду вимог, які випливають із загальних принципів управління: дотримання законності; визначення виконавцям основної задачі; ефективність та економічність організації виконання прийнятих рішень; ефективне сполучення різних методів управління.

Особливу увагу слід приділяти методам стимулювання і мотивації діяльності об'єкта управління, тобто підлеглого. Важливу роль відіграє володіння керівником методами психологічного впливу на особистість: переконанням, примушенням, навіюванням, програмуванням.

Процес організації виконання прийнятих рішень складається із взаємопов'язаних і взаємозумовлених елементів: підбір і підготовка виконавців; доведення рішень до виконавців; забезпечення їх діяльності. Якісне здійснення кожного з цих елементів і визначає ефективність взаємодії в цілому.

8. ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК

Аргументи "за" і "проти" соціальної відповідальності - 489

Бесіда - 473

Взаємостосунки між лідером і керівником - 466

Види сумісності - 469

Визначення стилю керівництва - 477

Вимоги до маркетолога - 463

Виробничі наради - 470

Відбіркові співбесіди - 471

Відкриття наради - 471

Воля - 458

Вплив забарвлення - 481

Вплив музики на діяльність - 482

Врахування темпераменту підлеглих - 469, 480-481

Вступне слово - 471

Головна частина бесіди - 475

Головні завдання менеджера - 461

Доцільність нарад - 470

Доцільність нейтрального стилю - 478

Етапи вирішення проблем - 487

Етичні вимоги до керівника - 462

Етичність у прийнятті рішень - 488

Закінчення бесіди - 475

Закінчення співбесіди - 475

Заохочення - 467

Запрошення на нараду - 471

Зв'язки з громадськістю - 491

Зв'язок із зовнішнім середовищем - 494

Здібності - 456

Знання з педагогіки - 494

Знання про стрес та дистрес - 493

Знання психології особистості - 494

Значення кольору на робочому місці - 482

Значущість сумісності - 470

Зовнішній вигляд офісу - 492

Імідж фірми - 491

Інсайт - 487

Інші здібності керівника - 461

Керівництво і лідерство - 464-466

Комунікативні здібності - 456

Контроль ходу співбесіди - 475

Макросередовище - 484

Методи впливу на підлеглих - 466

Мікросередовище - 485

"Мозковий штурм" - 472

Навіювання - 466

Назва фірми - 491

Організаційне чуття - 483

Особистісні якості підприємця - 464

Особливості інтер'єру - 482

Особливості творчої особистості - 487

Особливості управлінської діяльності - 455

Переваги демократичного стилю - 479

Переваги і недоліки авторитарного стилю - 477

Переконання - 466

Підвищення етичності поведінки - 490

Підготовка до бесіди - 474

Поведінка керівника при обговоренні - 471

Початок бесіди - 473

Примушення - 467

Проблема прийняття рішень - 485

Психологічна сумісність - 468-469

Ризик - 458

Рівні вивчення культурно-історичного фону - 484

Робота маркетингових служб - 463

Розуміння групової динаміки - 493

Розуміння особливостей людей - 495

Розуміння психолого-педагогічної термінології - 493

Роль темпераменту - 481

Секретар - 492

Складові творчого процесу - 487

Соціальна відповідальність - 488

Співбесіда при звільненні - 476

Сприятливі чинники соціально-психологічної сумісності - 469

Стилі керівництва - 477-479

Творчість - 486

Теорії лідерства - 465

Тривалість звучання музики - 483

Умови досягнення вищого рівня керівництва - 459

Умови досягнення успіху - 459-460

Функції керівника - 460

Навчальне видання

Світлана Олександрівна СИСОЄВА, Тамара Борисівна ПОЯСОК

Дата добавления: 2015-05-22