Основні теорії психічного розвитку дитини

ЗО

Метод спостереження. Науково-психологічне спостережен­ня вимагає певних знань і підготовки. Щоб успішно вивчати психічне життя дітей, потрібно виробити вміння точно спостерігати всі зовнішні прояви (дії, рухи, мову, міміку), а головне — навчитися правильно тлумачити психологічне значення цих зовнішніх проявів. Недостатньо помітити зміну у виразі обличчя, потрібно зрозуміти, що вона означає.

Вивчення психіки дитини не повинно зводитись до випадкових спостережень окремих дій, висловлювань. Тільки систематичне, ретельно продумане вивчення ряду вчинків і висловлювань може виявити дійсні особливості психіки людини, встановити закономірності розвитку і зміни.

Спостереження проводиться в природних умовах, без втручання в хід діяльності дитини. Вчинки і слова дітей детально записуються, а потім піддаються аналізу.

Записи можуть бути суцільними і вибірковими.

Суцільні записи використовуються, наприклад, при вивчен­ні індивідуальних особливостей даної дитини, її поведінки протягом дня. Ці записи оброблюються після ретельного аналізу та узагальнення і служать матеріалом для складання характеристики дитини.

Вибірковий запис використовується там, де потрібно знати лише окремі прояви психічної діяльності. В даному випадку зошит для записів розділяється на графи: в одній записується все, що показує ставлення до однолітків, в другій — ставлення до старших, в третій — ставлення до сім'ї і т.д.

Педагогу для пізнання дітей необхідна спостережливість. Досвідчений педагог за незначними зовнішніми показниками може визначити психічний стан учня. Спостерігаючи зовнішні прояви, вчитель в деякій мірі здатний передбачити поведінку дитини.

Приведемо приклад схеми щоденника спостереження (табл. 1.1):

Таблиця 1.1.

Прізвище та ім'я учня

Ситуація, в якій відбулося спостереження

Опис фактів поведінки учня

Аналіз фактів поведінки учня

Пснхолого-педагогічш висновки

Цінний матеріал дають щоденники батьків, що відобража­ють розвиток дитини. Щоденник, що систематично заповню­ється, дає відносно повну історію розвитку дитини. Інші методи

не можуть дати такої повної картини розвитку, в якій можна було б простежити формування психічних якостей, виникнення і розвиток окремих психічних процесів і т.д.

Однією із різновидностей спостереження є самоспостереження. Це вивчення психіки на основі спостереження за власними психічними явищами. Самоспостереження — один із допоміжних методів психології. Воно використовується як компонент інших методів у вигляді словесного звіту піддослідного.

Експериментальний метод. Експеримент — вивчення пси­хічного явища, умови виявлення і розвитку якого створюють­ся штучно, спеціально. Експерименту, як правило, передує ви­роблення гіпотези, за допомогою якої визначається задум експерименту і його мета.

Порівнюючи експериментальний метод з методом простого спостереження, можна виділити певні переваги експерименту.

1. В експерименті дослідник не очікує випадкового виявлен­
ня психічних процесів, що його цікавлять, а сам створює умови,
щоб викликати ці процеси у піддослідних.

2. В експерименті дослідник може цілеспрямовано змінити
деякі з умов, в яких протікає психічний процес, і спостерігати,
до яких це приведе наслідків. Тим самим він може змінити перебіг
психічних процесів.

3. В експериментальному дослідженні має бути обов'язковий
суворий облік умов перебігу експерименту.

4. Один і той же експеримент можна провести з великою
кількістю піддослідних. Це дозволяє встановити загальні
закономірності розвитку психічних процесів.

Залежно від того, наскільки умови проведення експерименту є природними, він ділиться на лабораторний і природний.

Лабораторний експеримент довгий час застосовувався як єдиний експериментальний метод, коли дослідження психічних процесів відбувається в штучних умовах, в лабораторіях, із застосуванням спеціальних приладів.

Природний експеримент вперше був запропонований на 1 Всеросійському з'їзді з експериментальної педагогіки в 1910 році А.Ф. Лазурським і потім одержав широке розповсюд­ження у віковій і педагогічній психології. Піддослідний ставиться в раніше підготовлені, але звичні для нього умови.

Залежно від ступеня втручання в протікання психічних явищ експеримент можна розділити на констатуючий і формуючий.

Констатуючий експеримент в процесі природної, але спеціально організованої діяльності виявляє певні психічні особливості і дає попередній матеріал про рівень розвитку відповідної якості.

Формуючий експеримент передбачає цілеспрямовану дію на учня з метою формування у нього певних якостей.

В експериментальних дослідженнях дитячої психології певне значення має «бпизнюковий метод». Як відомо, однояйцеві близнюки мають одну і ту ж спадковість. Вони являють собою ніби два екземпляри одного й того ж організму. У випадках, коли потрібно перевірити деякі умови і можливості розвитку, проводять дослідження на близнюках.

Близнюковий метод — це порівняльне вивчення умов роз­витку і навчання близнюків. Суть його полягає у співставлен-ні особливостей їхнього розвитку та успішності у засвоєнні ними знань. Зважаючи на те, що монозиготні (однояйцеві) близнята мають однаковий генетичний код, різниця в їхньому розвитку і поведінці дає підставу для висновку про роль впливу певних факторів середовища, зокрема навчально-виховних, на розвиток психічних функцій.

Цей метод був використаний, наприклад, в роботі О.Р. Лу-рія і Ф.Я. Юдович. Дослідники довгий час спостерігали двох близнюків, у яких було помічено значне відставання в розвитку мови. Результати дослідження показали, що одним з факторів, що заважає розвитку повноцінної мови, є те, що спілкування цих близнюків один з одним не створювало об'єктивної необхідності у розвитку правильної, цілісної мови. Іншим фактором була схильність до затримки мови.

Тоді дослідники провели спеціальний формуючий експери­мент. Вони помістили близнюків в різні групи дитячого садка, створивши цим об'єктивну необхідність в спілкуванні з іншими дітьми, а також ввели в експеримент додаткову умову: з одним з близнюків (більш слабим) почали спеціальні мовні заняття з метою розвинути у дитини краще розрізнення звуків, виробити кращу вимову і т.д.

У результаті були одержані дані про розвиток мови і всього
психічного розвитку близнюків під впливом необхідності в
спілкуванні, виявлена різниця в їх мові і мисленні в зв'язку з
тим, що один з них систематично навчався мови. ^

Залежно від того, що є завданням експерименту — якісна чи кількісна характеристика психічного явища чи одержання даних для характеристики певної особи (групи осіб), експеримент поділяється на дослідницький і випробувальний. Випробувальний експеримент називають тестом.

Тести — це короткі експериментальні прийоми, які застосову­ються для виявлення рівня психічного розвитку особистості.

Вперше термін «тест» ввів американський психолог Ф. Гальто-ном, а одержав він широке розповсюдження завдяки дослідженням Д. Кеттела. Французький психолог А. Біне ввів новий вид експери­менту —синтетичний експеримент, який став зразком тесту. В 1896 р. А. Біне надрукував свою першу серію тестів для вивчення особистості. Але ці дослідження були недостатніми, оскільки процеси вивчались ізольовано один від одного.

Окрім того тести мають ще ряд недоліків. Так, в них не обґрунтовується, чому для дослідження взяті саме ці якості, а не інші. Іншим їх недоліком є відсутність психологічного, якісного аналізу відповідей учнів.

Анкета — метод збору статистичного матеріалу шляхом прямого опитування піддослідних. Дитині пропонують дати відповідь на ряд запитань. Анкета може бути розрахована також на одержання матеріалу, що стосується інших осіб.

Цінність матеріалу, який отримують при анкетуванні, знаходиться в прямому зв'язку із ступенем природності умов, в яких відбувається опитування. Для успішної роботи необхідний інтерес і відсутність упередженості до дослідження, довір'я до дослідника.

При складанні анкети виникають особливі проблеми. За змістом анкета повинна охоплювати тільки певну область. Кожне питання обов'язково супроводжується додатковим питанням, що стосується мотивів висловлювання. Додаткові питання краще всього формулювати словами: «чому саме так?» Це необхідно для того, щоб при обробці даних можна було відповідати тільки «так» чи «ні», підкреслити чи викреслити те чи інше місце в анкеті. Такі дані не піддаються ніякій обробці, крім кількісної (такі питання називаються закритими).

При анкетуванні слід враховувати, що людська думка, висловлена у формі запитання, завжди має той чи інший навіювальний вплив на опитуваного, тому потрібно макси­мально відмежувати його від навіювання. Надзвичайно важли-3*

вою у методичному відношенні є проблема формулювання запитання. Можна виділити декілька форм запитань. Більший навіювальний вплив мають запитання-припущення («Які телевізійні передачі ти любиш дивитися?»), очікувальні запитання («Чи не любиш ти дивитись телевізійні передачі?»), не зовсім розділові запитання («Любиш ти дивитись телевізор чи кіно?»). Меншу міру навіювання мають повністю розділові запитання («Любиш ти дивитись телевізор чи ні?»). Найбільш сприятливою формою запитання є визначальні запитання («Чим ти любиш займатися у вільний час?»).

Перед масовим анкетуванням необхідно провести пробні досліди з анкетами-проектами. Після цього анкети піддаються остаточній редакції.

Для визначення зв'язків і відносин дітей в групі використо­вуються соціометричні методи. Учням дається завдання: «Вкажи, з ким би ти хотів товаришувати, з ким би ти хотів сидіти за однією партою». Або: «Тебе вибирають в комісію з організації класного вечора. З ким би ти хотів працювати?». Як правило, на допомогу дітям розробляється запитальник, який допомагає конкретизувати свої ставлення. Запитання можуть мати такий вигляд:

1) мій найкращий товариш;

2) мої товариші;

3) не товариші, але хороші хлоп'ята.

Досліджуваному потрібно поставити відповідний ранг нав­проти прізвища учня.

Результати соціометричного опитування оформляються у вигляді таблиці:

Таблиця 1.2.

№	Піддослідні
	К.	X	+	+	+
	П.	+	X		+	*
	Р.		+	X
	С.	+	+	+	X	+
	Т.			+	+	X

Умовні позначки: (+) означає вибір, (0) байдужість. По вер­тикалі можна простежити, кого вибрав учень, а по горизонта­лі — хто вибрав його (наприклад, з табл. 1.2. піддослідного К.

ібрали 2, 3, 4, а він вибрав 2 і 4). Схема дає можливість визна-ити хто найбільш популярний в класі, хто — менш, а хто — ізольований.

У ході соціометричного дослідження будується соціограма — графічне вираження математичної обробки результатів, отриманих за допомогою соціометричного тесту. Соціограма наочно показує складне сплетіння взаємних симпатій та антипатій, присутність соціометричних «зірок» (яких обирає більшість опитуваних), «паріїв» (від яких всі відмовляються) та ієрархію проміжних ланок між цими полюсами. Соціограма також дає змогу представити структуру відносин у групі, зробити припущення про стилі лідерства, міру організованості групи в цілому. При побудові соціограми користуються поняттями: вибір, взаємний вибір, очікуваний вибір, відхилення, взаємне відхилення, очікуване відхилення.

Референтометрія — один із соціометричних методів, спрямований на виявлення референтності кожного з членів групи. Референтометрія включає дві процедури: попередня (допоміжна) являє собою з'ясування за допомогою опитуваль-ного листка позиції (оцінок, відносин, думок) кожного члена групи з приводу значущого об'єкта, події або людини. Друга процедура виявляє особистостей, позиція яких відображена в опитувальному листку, є найпривабливішою та найцікавішою для інших піддослідних. Даний метод дає змогу виявити мотиви міжособистісних відносин та вибору, переваг у групі. Дані, отримані за допомогою референтометрії, опрацьовують­ся математично і можуть бути виражені графічно.

Бесіда і вивчення продуктів діяльності. Для вивчення учнів часто використовують бесіду, яка може дати цінний матеріал для пізнання дитини. Успішність бесіди залежить від міри її підготовленості (наявності чіткого плану бесіди, врахування вікових та індивідуальних особливостей учня і т.д.) та від відвертості відповідей.

Важливу роль відіграє бесіда з учнями, під час якої розкрива­ються умови їх життя, вплив на них дорослих, художньої літерату­ри та ін. Такий матеріал дозволяє з'ясувати особливості форму­вання особистості учнів: їх характеру, темпераменту, інтересів і Здібностей. Об'єктивність повідомлених в бесіді даних багато в чому залежить від такту вчителя, його вміння з'ясовувати різні обставини. Наприклад, для виявлення моральних почуттів учнів

можна провести бесіду про героїв переглянутого фільму чи

прочитаної книги.

Другим варіантом бесіди, що отримала широке розповсюджен­ня в дитячій психології, є клінічна бесіда, розроблена видатним швейцарським психологом Ж. Піаже. Вона є своєрідним поєднанням бесіди з експериментом. Дитину ставлять в умови, які вимагають від неї вирішення спеціально підібраних задач і відповідей на поставлені запитання. Наприклад, експериментатор дає дитині грудку глини і просить зробити іншу такого ж розміру і форми. Після того як дитина виконала завдання, експериментатор змінює форму кусків або ділить їх на декілька частин, а потім ставить дитині ряд запитань для з'ясування того, чи вважає дитина ці куски однаковими за масою і об'ємом.

В системі методів психологічного дослідження суттєве місце займає вивчення продуктів діяльності. Аналіз продуктів діяльності — метод опосередкованого емпіричного вивчення людини через розпредмечування, аналіз, інтерпретацію матері­альних та ідеальних (тексти, музика, живопис і т.д.) продуктів діяльності. Цей метод широко використовується в педагогічній практиці у формі аналізу учнівських переказів, творів, конспектів, коментарів, виступів, малюнків і т.д. Проте з метою наукового дослідження метод аналізу продуктів діяльності передбачає певну мету, гіпотезу і способи аналізу кожного специфічного продукту (наприклад, тексту, малюнка,

музичного твору).

Пізнанню психічних особливостей дитини допомагає і біографічний метод — збір та аналіз даних про життєвий шлях особистості. Знаючи основні періоди життя дитини, можна зрозуміти, в результаті яких обставин сформувались ті чи інші риси характеру.

0 Література

Ананьев Б.Г. Психология и проблеми человекознания.— М., Воронеж>НПО «МОДЕК», 1996.— 384 с.

Анастази А. Психологическое тестирование.— М., 1982. Кн. 1, 2.

БехІ.Д. Від волі до особистості.— К.: Україна-Віта, 1995.— 202 с.

Блонский П.П. Избранньїе педагогические и психологические сочинения: В 2-х т.— М.: Педагогика, 1979.

Бодалев А.А., Столин В.В. Практикум по психодиагностике.— М., 1980.

Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте.— М., 1968.

Вікова психологія/За ред.Г.С. Костюка.— К.: Радянська школа, 1976.— 269с

ВиготскийЛ.С. Вопросьі детской психологии. Собр. соч., т. 4. Педагогика, 1984—432 с.

Госстданлер Р. Основи психологического зксперимента.— М., 1982.

Давьідов В.В. Видьі обобщения в общении.— М.: Педагогика, 1972.— 423 с.

Дьяченко М.И., Кандьібович Л.А. Психология вьісшей школьї.— Минск, 1993.

К_остюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості.— К ■ Радянська школа, 1989.— 608 с.

Леонтьев А.Н. Проблеми развития психики. 3-є изд.— М., 1972, гл. III.

Максименко С.Д. Теорія і практика психолого-педагогічного дослідження.— К.:НДПУ, 1990 —239 с.

Мельников В.М., Ямпольский Л.Т. Введение в зкспериментальную психологию личности.— М., 1985.

Менчинская Н.А. Развитие психики ребенка: Дневник матери. 2-е изд.— М, 1957.

Метод педагогического исследования / Под. ред. В.И.Журавлева.— М, 1972.

Мухина В.С. Дневник матери: Первоклассники.— М, 1977.

Психолого-педагогічна наука і сучасна ідеологія / Гол. ред. В.Г. Кремінь.— К.: Гнозис, 1998— 605 с.

Роменець В.П. Історія психології епохи Просвітництва.— К.: Вища школа, 1993 — 568 с.

Рибалко Е.Ф. Возрастная и дифференциальная психология: Учебн. пособие — Л.: ЛГУ, 1990— 252 с.

Скрипченко О.В., Лисянська Г.М., Скрипченко Л.О. Довідник з педагогіки і психології. Навчальний посібник для викладачів, аспірантів та студентів педагогічних навчальних закладів.— К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2000 — 216 с.

Смирнов А.А. Избранньїе психологические трудьі. Т. 2.— М.: Педагогика, 1987,— 339 с.

Смирнов С.Д. Педагогика и психология вьісшего образования: От деятель-ности к личности.— М., 1995.

II. ПРОБЛЕМА ПСИХІЧНОГО

РОЗВИТКУ ДИТИНИ ________

1. Загальне поняття про психічний розвиток

Проблема психічного розвитку дитини є центральною у віковій і педагогічній психології, неоднозначно розв'язувалась протягом всього періоду становлення цих галузей психології та має вирішальний вплив на стратегію побудови навчально-виховного процесу.

Перш за все, слід уточнити, в чому полягає принципова відмінність поняття «розвиток» від інших змін об'єктів та зміст і специфіку психічного розвитку дитини.

Об'єкти можуть змінюватись, але не розвиватись. Кількісні зміни об'єкта визначаються параметрами «більше-менше», перебігають у часі і вимірюються його координатами. Прик­ладами кількісних змін є: у фізичному плані — збільшення органів, ваги тіла, швидкості рухів; у психічному — збільшення кількості навичок, знань, словникового запасу, розширення обсягу уваги, сприймання, пам'яті і т.д.

Але за цими процесами кількісного накопичення можуть відбуватись і інші явища та суттєві зміни в структурі процесів, які називаються розвитком.

Розвиток, перш за все, характеризується якісними змінами^ появою новоутворень, нових механізмів, процесів, структур.

Розвиток — це складний інволюційно-еволюційний посту­пальний рух, в ході якого відбуваються прогресивні і регресивні інтелектуальні, особистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в самій людині. (Л.С.Виготський, Б.Г.Ананьєв). Виділяють такі типи розвитку (за Л.С.Виготським): 1. Преформований. 2. Непреформований. Преформований тип розвитку — це такий тип, коли є чітко визначені, закріплені і зафіксовані стадії та кінцевий результат розвитку. Прикладом такого типу є ембріональний розвиток. Непреформований тип розвитку не визначений наперед. На нашій планеті він більш поширений: це й розвиток Галактики, Землі, біологічна еволюція, розвиток суспільства, а також процес психічного розвитку дитини.

Діти різних епох розвиваються по-різному і досягають пізних рівнів розвитку. З моменту народження дитини не визначені чітко ні ті стадії, через які вона повинна пройти, ні кінцевий результат, якого вона має досягти.

Разом з тим, психічний розвиток — це абсолютно особливий, відмінний від інших процес, що детермінується не знизу, а згори, тобто зумовлюється тими формами практичної і теоретичної діяльності, які існують на даному рівні розвитку суспільства.

Особливістю психічного розвитку є те, що його кінцеві форми не визначені, а лише задані тими зразками, які існують в суспільстві. Психічні функції дитини розвиваються в процесі оволодіння нею суспільно-історичним досвідом. Психічна діяльність людини носить опосередкований характер, тобто досвід передається не прямо, а за допомогою знаків і мовлення. Виникнення і розвиток знаків і мовлення — це процес історичного розвитку психіки. Оволодіння знаками і мовлен­ням — це процес індивідуального розвитку (онтогенез).

Таким чином, процес онтогенетичного розвитку — це абсо-і лютно своєрідний процес, який відбувається у формі засвоєння. І

Онтогенез — це індивідуальний розвиток організму вц стадії запліднення до кінця індивідуального життя. Розвитої не зупиняється до кінця самого життя, змінюючись лише за напрямком, інтенсивністю, характером та якістю. Загальними характеристиками розвитку (за Л.І. Анциферовою) є:| незворотність, прогрес/регрес, нерівномірність, збереженняі попереднього в новому, єдність змінення і збереження.

Онтогенез психіки людини починається з підсвідомих форм, а вже пізніше проявляються елементи свідомості, яка також проходить в своєму розвитку ряд етапів. Одночасно свідомі акти діяльності, повторюючись, стають звичними, неусвідом-люваними компонентами більш складних видів діяльності. І хоча всі індивіди в нашому суспільстві проходять одні й ті ж етапи психічного розвитку, в цьому процесі є типологічні тс індивідуальні відмінності. Вони проявляються в особливостя> нервової системи, розумових, емоційних, вольових якостях,! інтересах, здібностях і т.д. В результаті утворюється неповтор-| на індивідуальна своєрідність особистості.

У психіці людини розрізняють як природні функції! (швидкість утворення умовних рефлексів), так і ті, що утворю-І ються за життя,— соціальні (наприклад, мислення, мовлення).!

Онтогенез організму визначається спадковістю: злиття двох клітин і розвиток за певною програмою, заданою генотипом.

Генотипом визначаються анатомо-фізіологічна структура організму, будова нервової системи, стать, група крові, особливості обміну речовин, анатомічні та фізіологічні аномалії, деякі безумовно рефлекторні зв'язки для задоволення первинних потреб і т.п. Одночасно у людини є величезні потенційні можливості утворення нових форм поведінки, потреб, розвитку себе як особистості, самоактуалізації.

Цей природний потенціал людини проявляється, перш за все, у формі задатків. Задатки не є готовими психічними властивостями, а лише природними можливостями їх виникнення та розвитку. Вони реалізуються лише в умовах людського існування та діяльності за допомогою засобів, створених людством. Досвід людства засвоюється в процесі спілкування, навчання, виховання, діяльності.

У психічному розвитку індивіда під впливом різних факто­рів (забруднення середовища, радіація, алкоголь, наркотики та ін.) можуть виникати відхилення від норми, які не є спадковими, а лише вродженими, а тому їх можна попередити.

Розвиток психічних функцій здійснюється нерівномірно (то швидше, то сповільнюється) і асинхронно (якщо розвиток од­них прискорюється, то в той же час розвиток інших стає повіль­нішим).

Розвиток людини — це надзвичайно складний процес, в якому змінюються одночасно, системно та нерівномірно різні сфери людського буття: почуття, інтелект, поведінка, свідо­мість. У пошуках рушійних сил, умов, специфіки, особливостей перебігу психічного розвитку дитини вчені-психологи різних часів та країн звертались до вивчення тих чи інших проявів людської психіки, в результаті чого і оформились основні напрямки та концепції. Так, психоаналіз звертається переваж­но до вивчення почуттєвої сфери людини, біхевіоризм —, її поведінки, когнітивна психологія — до мисленнєвої діяльності, гуманістична психологія — до особистісного зростання. Та всіх їх об'єднує ідея про те, що розвиток властивий всьому людському життю, що, окрім вродженого біологічного патерну росту і розвитку, кожен індивід має тенденцію до психічного розвитку, і цей розвиток може включати в себе процеси, які

розпочинаються не з моменту народження, а в більш пізні періоди життя.

Зупинимось коротко на розгляді основних теорій психіч­ного розвитку дитини.

БІОГЄНЄТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЄННЯ ПСИХІКИ ДИТИНИ

Зміни в уявленнях про психічний розвиток дитини завжди були пов'язані з розробкою нових методів дослідження.

На виникнення перших концепцій дитячого розвитку вплинула теорія Ч. Дарвіна, який вперше висунув ідею про те, що розвиток підлягає певним законам.

Першою теоретичною концепцією психічного розвитку була так звана концепція рекапітуляції, яка базувалась на біогенетичному законі Е. Геккеля: онтогенез — це коротке і швидке повторення філогенезу. Цей закон було сформульовано щодо ембріогенезу, але американський психолог Ст. Холл переніс його на процес онтогенетичного розвитку дитини і стверджував, що дитина в своєму розвитку коротко повторює розвиток людського роду. Протягом короткого часу ця теорія набула значного поширення, але потім викликала критику у багатьох психологів як обмежена та наївна.

Разом з тим, слід зазначити, що вона була першою спробою і виявити зв'язок між історичним та індивідуальним, і дала| поштовх до подальшого розвитку дитячої психології.

Під впливом робіт Ст. Холла його учні А. Гезел та Л. Тер-мен розробили так званий нормативний підхід до дослідження дитячого розвитку.

А. Гезел розробив практичну систему діагностики психічно­го розвитку дитини від народження до юнацького віку, яка базувалась на систематичних порівняльних дослідженнях. Ним було вперше застосовано кіно-фотореєстрацію вікових змін моторної активності, мовлення дитини та ін. Для об'єктивності спостережень він вперше застосував напівпроникне скло (знамените «дзеркало Гезела», яке широко застосовують і понині), ввів в психологію метод лонгітюдного, поздовжнього вивчення психічного розвитку одних і тих же дітей протягом

Дата добавления: 2015-05-22