Тема 5. Філософія Доби Відродження

1. Соціокультурні засади філософії Відродження та її характерні риси.

2. Гуманізм та проблеми людської індивідуальності.

3. Натурфілософія Відродження.

Кінець ХІV – поч. XVII ст.

Перехідна епоха від середньовічної схоластики до наукового мислення XVII ст.

Історичний контекст (епохи):

1) Італія – XV ст.

2) Реформації, або північного Відродження – XVI ст.

Намагання «перевідкрити» античність.Розвиток міст,перенесення акценту з колективного на індивідуальне,розвиток мореплавства,розвиток нових знань.

Епоха Гуттенберга,доступність книг,зміна світогляду,пов язаного з геліоцентричною системою.Раніше була Птолемеєва геоцентрична гіпотеза про відсутність центру.Розвиток природних наук. Галілей: математичний підхід до осмислення світу.Епоха ввібрала в себе прорив у нове.Інквізиція – намагання утримати уявлення про організацію суспільства на теологічних засадах.Заперечення традиційних моральних норм,прагнення до десакралізації формування світського світогляду.

В XV ст. виникає гуманістичне спрямування як світська асвіченість.Філософи – не представники схоластики,а літератори,художники,дипломати, непрофесійні філософи.

Риси притаманні світогляду Відродження:

- гуманізм – характерний антропоцентризм

- антропоцентризм – певне зміщення Бога,людина розглядається як богорівна,вона повинна сама обирати свою лінію поведінки.Людина – не просто пов язана з Богом,але і сама здатна пертворювати,змінювати (є й відповідальність).Людина розглядається як цілісність душевного і тілесного,а не як зліпок з Бога

- естетизм – світогляд пронизаний естетичною міркою 1) Міра гармонії; 2) природна істота; 3)оцінюється як досконала ідеальна (підхід з позиції ідеалу)

Гармонійність (в різні періоди Відродження):

- як цілісність людини

- як єдність зі світом

- як здатність досягти ідеалу

Людина – істота природна

Північне Відродження – внесення моральності (реформація,німецьке та французське Відродження) в лоно церкви.Заперечення права католицизма на християнство.Протестантизм.Католицизм втрачав духовність.Протемтанти прагнули повернутися,на відміну від схоластики – містична традиційна ідея (внутрішня віра).Позбавлення пишності,головне – людина,її внутрішня віра,здатність до віри.

Проблеми моралі,поведінки людини:

- поєднання титанізму і фаустівської людини. Титанізм – потреба і вияви творчих можливостей людини,її здатність до творчості,до перетворення світу,суспільства.

- «Фаустівська людина» - термін введений в ХХ ст. Ідея подолати подолати будь-що заради пізнання світу.Людина порівняна з Богом а творчих і пізнавальних можливостях.

Проблематика (перша):

1. Гуманістичний (антропоцентричний) – до середини XV ст. (Петрарка, Данте)

2. неоплатоністський – до кінця XVI ст.

3. Натурфілософський – XVI – поч. XVII ст.

Ідеї першого періоду:

- розгляд людини як єдності душі і тіла,що наділена гармонією і красою;

- основне призначення людини – пізнавати і діяти;

- ціль діяльності – бути гідною свого божественого призначення.

Основною сутністю людини є її свобода (П.Мірандала, Е.Ротердамський).Вона може не тільки творити,а й руйнувати. «Людина є сутністю,яка перебуває у становленні,тому вона стає тим,що творить із себе самої» (П.Мірандола)

Відродження XVI ст. – М.Монтень «Опыты». Пов язував людське буття з здатністю людини до самоаналізу.Важливу роль надавав сумніву і щоб людина виявила свої сили і здібності: індивідуалізм і самозаглиблення.Досконалість людини не задана,вона набувається.У Середньовіччі сумнів – табу.

Сутність антропоцентризму:

1) Людина розглядається як центр світу і вища цінність,тому людське буття підноситься до рангу божественного

2) Орієнтація на природу людини та її тілесність

3) Людина розглядається як мікрокосм,що пронизує всі світи.Мікрокосм включає макрокосм (не буквально).Антична діалектика

4) Розгляд індивіда як самодостатнього,що має право на власну гідність

Другий період. Неоплатонізм: Марсіліо Фічіно, П.Мірандела,Микола Кузанський. Фічіно – переклади,Флорентійська академія.Звернення до Платона і неоплатоніків,в той час як середньовіччя – на Арістотеля.Переосмислення неоплатонізму.Розгляд онтологічних проблем: «Бог – людина- світ»

Пантеїзм – все – це Бог,або вчення про єдність Бога і природи.Зміна теїзму на пантеїзм.Розчиняє Бога в природі,виступає як спосіб виправдання земного буття і самовідданого індивіда.Акцент все ж робиться на бутті Бога – містичний пантеїзм (Бог розлитий у природі) М.Кузанський,німецький кардинал.Позиція: примирити принципи теологічного світу і нові спрямування ло осмислення нових світоглядних засад.»Дволикий Янус».Праці парадоксальні,нечіткі.Чіткість лише в тому,що акценти робляться на Бога.Поєднання з математикою «Чим більше ми пізнаємо,тим більше ми розуміємо,що нічого не знаємо».Через світ – велич Бога.

Основні позиції вчення Кузанського:

1. Бог – єдиний початок сущого.Він постає як можливість всього сущого,але у згорнутому вигляді (у світі – в розгорнутому).Бог – одночасно абсолютний максимум і абсолютний мінімум,бо оскільки поза Богом нічого не існує,то не існує нічого ні більшого,ні меньшого,ніж Бог,Він є міра всіх скінченних величин.

2. Світ – це розгорнута сутність Бога,яка є невловимою,символічною і досягається вірою.

3. Бог тотожний своєму творінню,присутній скрізь і виступає як душа світу.

4. Природа – це божественна книга,що розкриває людині Бога.

5. Людина – це божественний принцип і його обмеження.Вона є центром,в якому сфокусовані всі природні можливості (Ісус Христос – символ людини як обмеженості божественого принципу).

Пізнання людини здійснюється через відчуття,уяву,міркування і мислення;людський розум – образ божественого духу і тому він здатний апріорно творити судження,але ця здатність розкривається лише через взаємодію людини і світу.

Інтелектуальна інтуіція,що наближає розум до істини,схоже на те,як многокутник,наближається до кола.

Пізнання йде через подолання протилежностей між буденним,кінечним і абсолютним,безумовним, «божественим».тому вчене незнання наближається до нескінченного безумовного знання,де протилежності збігаються.Найвищою здатністю є віра. Безумовного знання осягається символічно,завдяки вірі.Там мінімум і максимум співпадає.

Третій етап:

- натурфілософія – це філософія природи,спрямованість філософування на розуміння сутності Всесвіту. Леонардо да Вінчі,Коперник,Бернандіно Телезіо,д.Бруно,Г.Галілей.

Природа розглядається як цінність,багатогранна,що може стати об єктом людського пізнання.Акцент на тілесному,на відчутті і розумі,які мають бути спрямовані на пізнання природи.Пізнаючи природу,ми пізнаємо природу,а не Бога,як в Кузанського.

Джордано Бруно (1548 -1600 р.р.) Вихідна категорія – єдине – яку ототожнює з категорією Буття як співпадання сутності та існування матерії та форми,духовного і тілесного.Бог немов відсувається з основної категоріальної сітки.Єдине є все,воно є незмінним і всеохоплюючим,єдність максимального і мінімального,збігу всіх протилежностей.Діалектичність поглядів: згорнене і розгорнене,пітьма і світло християнських ідей.Світ у розгорнутому вигляді – світло,у нерозгорнутому – пітьма.

Атом – мінімум,має в собі потенцію згорнутої матерії. Матерія,яка розгортається,втілюється в атомі. Світова душа,яка все пронизує і одухотворяє,стаючи початком життя.Вона спричиняє активність матерії,яка далі здійснює саморух. Буз ідеї саморуху неможлива діалектика як така.Протилежність і саморух не поєднують. Здатність до саморуху,бо розум, як внутрішній художник формує матерію зсередини, забезпечуючи її життєве начало. Бог тотожний природі і виявляє себе як сукупність законів Всесвіту.Всередині,а не поза і над.Бруно отожнює природу з буттям,буття з сутністю,сутність з Богом і Бога з внутрішньою основою речей.Поступовий перехід від Бога антропоморфного до Бога філософського. Але він не виступає творцем.Не зводиться до втручання,керування.Бог – духовна сутність.

Сонце і планети не є вічними.Всесвіт не має центру,і тому можливе існування багатьох світів,у яких можуть жити розумні істоти.

Проблема пізнання. Нескінченність пізнання,яке пов язане з нескінченністю самого суб єкта пізнання або природи.Неперервність процесу пізнання від відчуття до інтелектуальної інтуіції. Відчуття,уява,розсудок,інтелект.Інтелектуальна інтуіція – здатність розуму до схоплення,вихідної єдності буття.В Середньовіччі – подвійність істини.Бруно – немає подвійності,істина осягається лише філософією.Тому філософія здатна до цілісного охоплення буття і розуміння того,що людина є невід ємною частиною буття

Галілео Галілей: прагне знайти одну конкретну істину,ніж про все поверхово (конкретність сфер,об єктів,закону – орієнтована на мислення конкретного часу). Природа – не наповнена таємними силами і навіть не одухотворена матерія, а сукупність законів,які можна пізнавати за допомогою експериментів і математики.Тому об єкт байдужий щодо пізнання або непізнання його з боку людини,тому його треба розглянути в процесі пізнання як незмінний.Опір на математику - математичне пізнання найбільш перспективне.Квантитативне (кількісне) співвідношення.Первинні і вторинні якості

Панпсихизм (колишній гілозаїзм) – психічна енергія.Ідея одухотвореності – відмова,щоб зробити природу об єктом пізнання.Галілей – засновник дослідного природознавства.Стиль викладення форм чіткий,науковий.

Низка поглядів на суспільство Макіавеллі. Філософська думка Відродження еволюціонувала від етичного і гуманістичного антропоцентризму до натурфілософії,що завдяки залученню математичного апарату максимально наближалась до початків класичної науки.В цьому виражається її неповторність.

Дата добавления: 2015-05-22