Школи та особливості філософії неокантіанства

Неокантіанство – „слід повертатися до Канта”.

60-ті рр ХІХ ст. в Німеччині – основні школи:

- Марбурзька – Коген, Натор, Кассірер.

- Баденська – Віденбант, Рікер.

Марбурська: критика матеріалізму, природників та ідеалізму метафізики.

Критика протиставлення предмету (об’єкту) і суб’єкту.

Ідеалізм проник навіть у фізикупереосм. кантіанства через викор. ідей Платона, які передуютьпізнанню.

Осн. досягнення К. вв. його вчення про простір і час та категорії розсудку.

Особл. критика: мат. існування „речей – в - собі”.

„Річ – в – собі” – це граничне поняття, що окреслює ідеальну границю наших зусиль і є нашим горизонтом людських пізнавальних зусиль.

Акцент на активності і конструктивній здатності людської свідомості.

(вона – для Леніна – змінювалася в міру нашого пізнання).

Мислення виступає одночасно як конструктор і об’єкт культури, опираючись на трансцендентальний логічний метод, в результаті якого людина отр. загальне і необх. знання.

Критика субстанціалізму.

Істинне пізнання – це пізнання відношень, які існують між явищами. (а не як пізн. Речі як такої).

Реляціонізм – пізнання відношень.

Ф. повинна займатися цінностями, що пов’язані з людським буттям і з людською культурою. (М. і Б. школи)

Віндельбант, європ. культура знач. мірою пов'язана з накою.

Перевага у К. практичного над теоретичним. Практ.: мораль (етичне), мист-во (естетичне).

К. – засновник аксіології.

Вінд.:Ф. як нормат. вчення, що баз. на оціночних судженнях наук, що спираються на теор. судження і емпіричні дані про суще.

Коген: „Дорога є всім, а мета – нічим”.

Ф. ХХ ст. неможл. без неокант. поділу на:

* вч. про цінності; (Ф.)

* досвідне знання (досвідні науки)

Важл. значення – тлумачення.

Баденська школа: аксіологія – це самоствердне царство норми належного світтрансцендентального смислу, що лежить по ту сторону об'єкта і суб'єкта.

Тему Ф. як наука про цін. досл. апріорій, загальнозначимі трансценд. цінності.

Вінд.: 4 осн. групи цінностей:

- логіка (істина)

- етика (мораль)

- естетика (краса)

- релігія (святість).

Небезпека суб'єктивізму.

Осн. орієнтир цих цінностей – Бог, Логос.

Рікерт: поняття „буття” всеохопне, додає сфери містики і еротики (варіант платонівського посвячення).

Не розглядає мораль, а щастя.

Подолання дуалізму.

Взаємозв. об'єктивного і суб'єктивного є завжди (об'єктивація свідомості через мову).

Нове осмисл. проблема на ХХ ст.

Підходи:

Вінд. розділяє всі науки на науки про природу (ціль - встан. з-нів розуму, метод – узагальнюючий) або генералізуючий) та н. про культуру (осн. метод – індивідуалізуючий, який пов'яз. одночасно із описуванням різних явищ, пов'яз. з людиною, а цінності описовості надає віднесення до цінностей, т.т. метод ціннісного осмислення явищ).

Культурний тип.

Сфера гуманітарного, істор. Знання, Ф. зберігає загальність цінностей.

Касірер – Ф. символічних форм”: зд. маршка перехід від” Ф. науки до філос. антропології

Проти субст. трактування світу і інтелекту.

Трансцендентальний метод К. застос. до мист-ва, моралі, міфу, реліг., які розглядаються як ідеальні світи, в яких людина об'єктивізує власні переживання.

Розглядає людину як тварину, яка створює символи.

Символ, як універ. спосіб людськ. діяльності, в яких вираж. людські враж., почуття і пережив.

Ф-ції символів:

- вираження (міф, напр.);

- відображення (повсякд. мова);

- позначення (наука).

Осн. відмінність л. і культури – вони мають яскраво виражений символічний характер.

Через них людина здатна об'єктивіз. свої переживання.

Миств-во – найповніше вираж. символ. форми.

Людина, як істота,здатна до творення символів.

Дата добавления: 2015-05-22