Теорія комплексів

Комплекс – демони, які пост нагадують про силу і владу несв над свідомим.

- Батьківські (патерналістична лінія);

- Дитячі;

- Влади.

4) Екзистенціальна Ф. – повернення до проблеми людини + нові акценти в пізнанні та діяльності Л.

Виникнення онтології людини.

Екзистенціальна Ф. включає в себе: екзистенціалізм, персоналізм, філософську антропологію.

С.Кіркегор: 3 вороги – корумпована церква, самозадоволений буржуа, Ф. Гегеля.

Не людина в цілому, а конкретна людина.

Екзистенція, на думку К., позначає такі особливості людського буття, як неузасадненість та вихід за всі і всілякі межі. Вона не м.б. пізнана, виявляється по суті як ірраціональна.

К. і Шопенгауер – засновники ірраціоналізму.

Пізнати людину узагальнюючими засобами науки неможливо, так як вона неповторна.

Людина може пізнати себе через внутрішні переживання і самозаглиблення.

К. розробляє 3 стадії, в яких людина проходить самопізнання і самоствердження:

1. естетична – чуттєвого пізнання.

2. етична – вибір самого себе.

3. релігійна.

Бог як спосіб синтезу людських можливостей і здібностей, як певний духовний абсолют.

Санкція на абсолютну свободу самоздійснення. Щоб подолати раціональне, людина повинна дійти до стану абсурду. Людина долає скінченне і сягає нескінченності, коли виходить за межі. Підхід до людини з позиції її екзистенції (існування).

К.: екзистенція, свобода, абсурд, самість.

В Е. є і теорія нової онтології (Гайдеггер „Буття і час”, Сартр „Буття і ніщо”0 і вплив як літературного напряму (Сартр, Камю).

Література як органон Ф.

Основні проблеми, які піднімають екзистенціалісти:

1. Проблема буття і ніщо.

2. Існування людини в світі абсурду.

3. Свободи.

4. Життя і смерті.

5. Раціонального та ірраціонального самоосягнення людини.

6. Відчуження.

7. Сутності та існування особистості.

Екзистенція характеризує неповторність, унікальність, суб’єктивність та недоступність раціональному пізнанню людського буття.

Світ одвічно абсурдний, і прагнення людини подолати його, внести якусь логіку є марним.

Людина закинута в цей світ, не може вибирати епоху, в якій народжуватися.

Основна суперечність людського буття – між існуванням і сутністю. Сутність набувається через існування.

Єдина достовірна реальність: реальність існування людини, і вона є відправною точкою осмислення буття.

Проблема свободи: з 1 боку вона виступає як універсальна характеристика людини, як її життєва цінність, з іншого – як трагічна.

Свобода тісно пов’язана з проблемою свободи вибору і відчуження.

Єдина справді людська ситуація – ситуація вибору. Вірний чи невірний вибір не звільняє від необхідності робити наступний вибір (трагічність).

Вибір матеріального призводить до відчуження.

Але світ все одно є абсурдним, бо б.-я.вибір відчужує людину від світу.

більш широко відчуження розглядається як екзистенційний стан людського буття.

Проблема життя і смерті.

Погранична ситуація – точка вибору між життям і смертю.

Право людини на самовбивство.

Максима Гайдеггера: людське життя – це життя до смерті.

Вища свобода людини – в тому, що вона може порвати з цим буттям, вибрати смерть. Звинувачення в антигуманізмі.

Проблема сенсу життя.

Бунт (Камю) – „Я бунтую, отже існую”.

3 способи бунту: метафізичний, історичний, художній.

Основою бунту є солідарність. Символ Прометея.

Г.Марсель – екзист. ідеї в рамках християнства, доповнення ідеї Е. поняттям Бога. Вважав, що причетність до буття здійснюється в любові. Це вказує на Бога і на покірному бутті благоговінню. Життя – це буття всупереч смерті.

К.Ясперс: поняття комунікації і трансценденції.

3 форми буття:

1. Буття в світі (матеріальне) – існування.

2. Екзистенція як світ людської свободи.

3. Комунікація – співвідношення з іншою екзистенцією.

Екзистенційна комунікація грунтується на відвертих особистих стосунках, на люблячій боротьбі.

Ясперс вживає поняття трансценденція, яке тлумачить як вихід за межі.

Бог як філософське поняття.

Форма прилучення людини до трансцендентного – філософська віра.

Свобода пов’язана з вибором, відчуженням, відповідальністю.

Відповідальність – це не тільки відп-ть за результати вибору до світу, а й по відношенню до екзистенції.

Персоналізм – релігійно-екзист. вчення, в якому здійснюється переосмислення марксизму та екзистенціалізму на основі християнського розуміння людини.

Основі поняття: персона, індивід, особистість, свобода, творчість.

Центральна проблема – особистості та її універсального розвитку як фундаментальна онтологічна проблема. Розрізняє поняття „індивід” та „особистість”.

Індивід – частина людського роду.

Особистість характеризується свободою волі, завдяки якій вона може самостверджуватися в світі.

Основні риси особистості (Муньє):

1. Не є об’єкт – це реальність, яка, існуючи всюди, ніде не задана. Ми її пізнаємо і створюємо одночасно.

2. Жива активність самотворчості, комунікацій та єдності з іншими.

3. Пов’язана з досвідом персоналізації, який здійснюється і пізнається в діяльності та русі до іншого як до самого себе.

Важливе значення для здійснення особистості має поняття Бога. Це – вища активна персона, що задає вищі божественні цінності, а з ін. боку виступає як основна ціль людського трансцендування.

Форми, в яких здійснюється: трансцендування, екстеріорізація, інтеріорізація.

Історія особистості – шлях до гуманізації сусп-ва (поєднання іманентного і трансцендентного).

Людина, самовдосконалюючись, здатна до створення особистісного співтовариства на основі особистісного спілкування по ту сторону слів і систем, що веде до істинної комунікації душ.

Вчення Бердяєва.

Людина – істота суперечлива, вважає, що осягнути її можна лише через Бога. Розвиває ідею боголюдства як процес співробітництва Бога і людини.

Важливі характеристики людського буття (екзистенціали): свобода, творчість, духовність.

Ідея примату свободи над життям. Вона укорінена в бутті. Реалізується через творчість.

Ідея антроподицеї – людина продовжує творчість Бога.

Через творчість відбувається „преображення” світу.

Проблема духовності. Істинна духовність повинна подолати: духовність послуху, духовну буржуазність, отяження буття матеріальністю.

Позиція Бердяєва не є суто релігійною. Бог не є реальним, антропоморфним, а є основою творчих можливостей людини.

Філософська антропологія об’єднала філософів, які, виходячи з різних засад (біологія, психологія, культурологія), прагнули створити синтетичну концепцію людини.

Дата добавления: 2015-05-22