Буття не зводиться до наявного, спостережуваного, чуттєвих форм буття

Можливості буття які можуть виявлятися, залежать від нас

Інтернаціональність(спрямованість) буття.

Сучасне розуміння буття виявляється в рисах:

Буття не обмежується пізнаними фрагментами оточуючого світу.

Буття – це становлення, постійний перебіг великої кількості можливостей. Буття не впадає в небуття, лише коли воно є становленням.

Смислова пов’язаність Буття і небуття виражається поняттям суще.

Зустрічається як поняття у Аристотеля.

Суще – це онтологічна категорія, що позначає сутність різноманітних проявів буття.

Б - я річ чи суб’єкт в аспекті їх причетності до буття

Онтологічний абсолют(можливості буття бути опред’явленим)

Буття з т.з сущого – певна смислова орг-ція, впорядкованість світу, що допомагає буттю ставати невтаємниченим і виступати як протилежність небуттю.

Трансцендентне – буття звернене до Т як абсол повнотою і точною відміною, що виходять за межі буття, а з іншого боку – як зняття чи трансформація фундаментальних засад наявного буття.

Поняття космосу, яке вжив для означення світу як структурно організованої і впорядкованої цілісності

(Б-я і соц впорядкована цілісність)

Всесвіт – сукупність реальних речей і процесів які досяжні для спостереження і вивчення людиною.

Універсум – виражає реальний процес взаємодії різних виявів буття. Це здатність всієї повноти можливостей існування багатоманітності буття.

Характ Б. як таке, що знаходится в процесі розвитку це – те, що є. і те, що може бути

Світ – фіксується сфера відношень буття до власного Б Людини в світі

Воно виражає суще в його існуванні для Людини, виявляє ставлення Л до сущого.

Буття дається Людині через смисл і виступає як певна смислова сітка реальностей, які Людині не байдужі.

Людина вкорінюється у світ лише у тій мірі, у якій вона осмислює своє буття у ньому.

Світ відкривається Людині як процес життя, як життєвий світ і як процес випродуковування і прояснення людиною самої себе(осягнення смислів, можливостей)

3. Проблема єдності і багатоманітності світу виявляється через:

1) Пошук першооснови як поєднання цієї багатоманітності.

2) Дослідження проблеми змінності світу і пошук механізмів цієї змінності.

Субстанція, матерія

Поняття Субстанція виразило тенденцію єдності буття як єноності сутності, сутності та існування.

В її розумінні виділяються аспекти:

1. Її якісна інтерпретація як незмінного начала – метафаз. підхід (Гегелівське розуміння)

Як змінної сутності, що знаходиться в процесі саморозвитку (діалект підхід в Гегелівському розумінні)

2. Кількісна інтерпретація

- Монізм – ідеалістичний, матеріалістичний

- Дуалізм

- Плюралізм

Матерія – це поняття для позначення нескінченного багатства об’єктивно реального буття світу в часі, просторі і русі.

Основні риси:

1) Об’єктивність існування світу

2) Вічність нестворюваність і незнищуваність матерії.

3) Здатність до уречевлення.

Атрибутивними властивостями матерії є:

· Структурність

· Рух

· Простір

· Час

4. Простір і час функціонують як універсальна і цілісна форма організації всього розмаїття нескінченного світу.

Мають загальний культурний, науковий і філософський зміст, тому виділяють:

· Міфологічну

· Науково – природничу

· Історико – культурну

· Філософські концепції простору і часу.

До індустріальний період, індустріальний і постіндустріальний періоди.

Структурування часу і абстракції

Простір – найзагальніша форма буття як усталеного, структурованого, що характеризує протяжність, співіснування об’єктів і явищ

О Протяжність

З Метричність

Н Структурованість

А Єдність перервності

К й неперервності

И

Це конструктивний образ універсального зв’язку.

Час – найзагальніша форма буття як плинного, змінного, що характеризує тривалість, послідовність існування та зміни стану різних систем.

О Тривалість

З Необоротність

Н Одновимірність

А Єдність контину

К діяльності і

И дискретності

Це конструктивний образ становлення і перетворення сущого

В тлумаченні простору і Часу історично склалося 4 підходи:

· Динамічний

· Статичний

· Субстанціальний

· Релятивний

В Ф досліджуються особливості Простору і Часу в різних формах буття

Форми буття

Фізична – охоплює всі фізичні механізми системи і тісно пов’язаний з розвитком механіки і квантової фізики

Біологічна - дослідження живих систем Вернадський співвідносить симетрію і асиметрію

Соціальна (культурна) – пов’язана з буттям Людини, вивчає спосіб власного освоєння Простору і Часу.

Важливою рисою Простору і Часу – є їх людино вимірність.

Соціальний Простір і Час характеризують їх як засоби визначення людино вимірності історії та пізнання Людини як суб’єкта діяльності та свободи.

Прагнення до оволодіння Простору і Часу, їх можливостей для реалізації власної свободи.

Риси соціального простору:

· Багатоплановість

· Смислова і знаково – інформаційна насиченість

· Зв'язок з природним простором

Риси соціального часу:

· Полі ритмічність

· Єдність минулого теперішнього і майбутнього

· Єдність «уречевленого» і живого часу

· Знакова природа (пов’язана з людською історією)

Риси соціального Простору і Часу:

1. Символізація – надання часу і епох простору людського виміру, співвіднош. часу і вічності – проблема людського осмислення часу (Платон, Неопл. Августин)

Вічність позначає:

1) те, що не обмежене у часі і перебуває без кінця

2) те, що має таку досконалість і повноту, що до нього неможна нічого додати чи відняти.

3) Те, що ніколи не змінюється (одночасність всіх часів)

Августин створив релігійну концепцію В., розглядаюсь її як атрибут нескінченного Божественного розуму, як здатність Бога існувати одночасно в 3-х часових вимірах. Вічність розглядається як нескінченний Божественний час. Розглядається Вічність і через призму Людини.

Людська душа.

Розвиваючи неоплатоністичну позицію Августин доповнює її людським виміром. Розглядаючи людську душу як точку перетину часу та вічності, завдяки чому Людина вміщена у тимчасовий світ, прагне до вічності.

Ньютон: 2 форми часу – відносний і абсолютний

Відносний – окремі відрізки часу.

Абсолютний - характеризує вічні і незмінні сутності.

Перевідкриття часу – враховхування динамічності і змінності у створенні картини світу.

Проблема пам’яті: характеристика самопізнання Людини, само тотожності Людина без пам’яті – не людина.

2 аспекта:

1 Людина – раб часу

2 Співдружність Людини і часу (з іншого боку проблема безсмертя)

5. Несторенко

Р. 3.3

Сталість і мінливість буття

Рух – поняття для позначення будь-яких (станів) взаємодій, а також зміни станів, об’єктів.

Вічний

В філос. не створюваний.

Спокій – означає сталість, не змінність будь-чого, Характеризує певні стани руху, що (характ) забезпечують стабільність, та збереження предмету чи явища. Виступає умовою диференціала цієї матерії, яка забезпечує стабільність системи.

Сутність руху è розвиток.

Розвиток – процес тривалих накопичуваних, необоротних якісних змін у бутті.

Ознаки:

- структурність

- поступальність

- спрямованість: è прогрес

è регрес

è колообіг

Проблема причин руху

Розвиток – закон і спосіб буття. Змістом прогресу розвитку є формотворення на основі реалізації закладених раніше можливостей.

Виступає як закон буття.

Теорія розвитку - діалектика

Сучасне – тлумач як безперечна смислової наповненості людської ЖД. Тут йому протистоїть бездуховне по спрямованості цінностей і смислів, які Людина намагається здобути

Духовність – смислотвірний принцип людського буття внутр опора і універсальна характеристика людського буття. Є вільним в Л.

Духовне – це не тільки позит, а здатність людини виробляти смисли.

Духовне поле людини не задається автоматично.

Дата добавления: 2015-05-22