Тема. Духовні виміри людського буття

1. Духовне як проблема Філософії

2. Свідомість і сутність, вл-ті, структура

3. Самосвідомість та її філософське розуміння

1. Оформ, коли юдина співставляє себе з Богом, а не з природою середньовіччя: співставлення духу і душі. Релігійне спрямування проблеми духовності.

Поняття – в тлумаченні духовності такі підходи:

1. Протиставлення духовного природному і матеріальному. Не несе в собі ознак мат світу.

2. Релігійна позиція – визначає духовне основним і таким, яке впливає на мат. Бог є абсолют, носій вищого ступеня духовності.

Істина, Добро, Краса – 3 форми виявлення духовності, притаманні абсолюту.

3. Як різні форми – закріплення нематеріальної діяльності людей è поділ на мат і дух: цінності, культуру, традиції.

Особистісний пласт духовності сталі структури дух життя, що притаманний певним групам людей чи історичним спільнотам і визначае ставлення людей до найважливіших сторін життя. Лежить на межі усвідомлюваного і неусвідомлюваного.

Менталітет – сукупність стійких цінностно - смислових структур суспільної свідомості та поведінки.

Існуючи у всіх сферах людської ЖД, свідомість не зводиться ні до 1 з них.

Свідомість – це ключове поняття для позначення всіх форм прояву життя людства, їх єдності і цілісності; спосіб організації, контролю, регуляції різних взаємовідносин Людини зі світом.

Важлива характеристика свідомості – це не тільки абстракція, а й соціокультурне утворення, що формується в процесі онто- і філогенезу, виражаючи спосіб людського ставлення до світу.

Не є генетично заданою.

В процесі становлення С тісно пов’язана з діяльністю і спілкуванням (суб’єкт – об’єкта і суб’єкт – суб’єктна взаємодія)

Сучасні концепцію походження свідомості

· Релігійна – свідомість є проявом «іскри Божою», вкладена у Людину Богом.

· Дуалістична – в основі всіх світових процесів лежить 2 начала: матерыальне ы духовне, Чвыдомысть э виявленням духовного начала буття (існування вроджених ідей)

· Концепція єдиного інформаційного поля – Свідомість є 1 із проявів дії єдиного інвормаційного поля

· Концепція еволюції – Свідомість є результатом поступового розвитку живих організмів або форм форм відображення дійсності.

· Концепція походження Людини та свідомості внаслідок розвитку праці – Я і свідомість форм у процесі суспільної праці

· Субстанційна – активного діяльного само поводження свідомості Людини на основі природно – космічних передумов.

Провідні чинники виникнення Свідомості:

1. загально космічний

2. інформаційний

3. природно – біологічний

4. психологічний

5. соціально – діяльний

6. культурно – історичний

7. антропологічний

8. індивідуально – особистісний

С. в сучасній Ф розглядається як функціональний орган Людини, як функція всієї людської ЖД

2 рівня С: è буттєвий (предметність)

èрефлексивний

Б – С пов'язаний з буттям через суб’єкта, який має тілесну організацію

Р – повязан із значеннями і смислами, які фіксуються в свідомості. Тому суть виражається як постійна трансформація смислів і значень: осмислення значень і означення смислів.

Властивості:

Універсальність – є виміром буття і пронизує всю людську ЖД (екстракт буття)

Суб’єктивність – властива суб’єкту як носію активності. Позбав предметів власт і характеризується ідеальністю.

Ідеальне – це загальна форма існування суб’єктної реальності. Це категорія для позначення особливостей нематеріальної природи тих образів, що виникають в людській свідомості. Пов’язане із способом людського буття і виражає знаково – символічний компонент людської ЖД.

Ідеальність потребує постійного розпредметнення.

Ідеальне фіксує нематеріальну природу буття образу.

(Виражає спрямованість С на суб’єкт)

Інтенціональність – спрямованість С на світ здатність С бути С про.. «Ідеального покладання предмета в думці.»

Чисте «Я» я зд-ть до інтенціональних переживань.

Суб’єктивність та інтерсуб’єктивність виражають закодовану в людині можливість уявлень. Будучи виразом загальних людських потреб, інстинктів, А. містять у собі величезну енергію, безособову силу.

В лібідо Ю. вбачав не виключно біологічну силу спрямовану до механічної розрядки, а споглядальну силу природи – космічний принцип, який можна порівняти з життєвим поривом. Фрейдівські символи які заступають одного «в снах, Ю. визначив як знаки». На його думку справжній символ вказує від себе на більш високий рівень свідомості.

Комунікативність – смисловий зв'язок між суб’єктами, Інд та надінд спілкування, зв'язок з мовою.

Мова – спосіб вияву ідеального змісту С, система знаків, природних і штучних, що служать засобом людського мислення, спілкування, закріплення і передачі думок.

Це суспільне явище. Важливий засіб соціалізації Людини, що прилучає її до культури.

Важлива роль мови полягає у формуванні людського мислення і в цьому вона набуває універсального характеру.

Функції мови:

· Пізнавальна

· Інформативна

· Номінативна

· Комунікативна

· Культурна

· Естетична

· Ідеологічна

Активність – характеризується здатністю С до забезпечення здійснення людиною предметно – перетворюючої діяльності: ціле покладання, абстрагування, передбачення, фантазія, творчість.

Виражається у:

1. Виробленні цілей перетворення д-ті

2. В ідеальному виборі засобів для досягнення цих цілей

3. Виборі і виробленні послідовності дій для реального використання цих засобів

4. Гальмування небажаних спрямувань.

è системність – це цілісна та багатовимірна система (структурно організовано)

Структура свідомості

Компонентна за типом суб’єкта рівнева

èзнання èіндивідуальна надсвідоме

èнорми èгрупова свідоме

èцінності èетнічна підсвідоме

èкласова несвідоме

èмасова

èсуспільна

èзагально-людська

Рефлексія – самосвідомість розглядається як здатність суб’єкта рефлексивно усвідомлювати свою свідомість, а також отримання власних знань.

Декарт.

Локк і теорія про 2 джерела знань:

1. відчуття як ставлення до зовнішнього світу.

2. рефлексія як спостереження розуму за своєю власною діяльністю.

Кант: виділення „я” із об’єктивного світу.

Некласична Ф.: перенесення змісту „знаннєвої” свідомості до відчуттів.

Гуссерль.

Класичний підхід: самосвідомість виступає як важлива особливість самої свідомості.

Некласичний підхід: зміна акценту. Вихідним для розуміння самосвідомості є не усвідомлення свідомості, а сприйняття власного тіла і його місця в системі інших тіл і подій фізичного світу.

2 форми самосвідомості:

1. Нечітко виражені – що супроводжують плин всіх психічних переживань і є умовою здатності людини до контролю над своїми переживаннями.

2. Рефлексія як вища форма самосвідомості, яка виникає в певних ситуаціях, коли суб’єкт зіштовхується з необхідністю переглянути прийняті форми діяльності, звичні уявлення про світ, про себе, свої установки, цінності.

Самосвідомість розглядається через „Я”.

Саме „Я” виникає як продукт рефлексії, як результат відносин до себе з боку узагальненого іншого суб’єкта і можливе лише в рамках комунікативної взаємодії з іншими людьми за допомогою мови.

„Я” не є самоочевидним (має різні підстави – тілесні, соціально-культурні,...), не = самосвідомості.

Аспекти „Я”:

1. „Я” – безпосередньо дана мені цілісність мого індивідуального життя.

2. „Я” як центр моєї свідомості.

3. „Я” – це єдність моєї індивідуальної біографії, те, що гарантує мою самоідентичність.

4. „Я” – це те, що управляє моїм тілом, що забезпечує свободу прийняття рішень і відповідальність за їх наслідки (результати).

5. Різні способи осмислення і вирішення проблеми „Я” пов’язані з різними історико-культурними етапами розвитку людства.

Некласичне розуміння пов’язане з такими підходами до тлумачення „Я”:

1. Тілесна втіленість „Я”, яка виражена в тому, що:

· поза певним тілесним втіленням моє „Я” не існує;

· повноцінне самоусвідомлююче „Я” попередньо не дане, а виникає на певному етапі через відношення з іншими. Сучасна психологія показала, що сприйняття субєктом свого тіла, його положення серед інших предметів і сприйняття зовнішнього світу предметів і подій взаємно припускають і доповнюють один одного.

2. Неповна самоочевидність „Я”. Породжує необхідність виділення форм і способів розвитку і формування „Я”. В звязку з цим виникають різні „Я”-концепції.

3. „Я” як продукт комунікативних взаємодій з іншими людьми. „Я” як акт саморефлексії, як його обєкт виникає з мого відношення до інших людей. „Я” має потребу в інших людях для самоздійснення, для відношення до себе з погляду іншого.

Харре: „Я” має дискурсивний характер і є продуктом певного роду комунікацій.

Виділяють 2 форми „Я”:

· що існує в просторі і часі, і включене в певну культуру. Без нього не може існувати соціум. „Зовнішнє Я”.

· „Я”, яке виявляє наявність деякого внутрішнього світу. Якості не локалізовані в часі і просторі, оскільки постійно постулюються в процесі людського досвіду.

Зникнення „Я” – втрата самоідентичності.

Самосвідомість – це обернення свідомості на саму себе, усвідомлення субєктом самого себе, своїх інтересів і перспектив.

Сполучення свідомості і самосвідомості досягається завдяки: ставленню до себе, пам’яті, здатності до спостереження себе ззовні.

Пам’ять засвідчує самототожність людини в усіх змінах, які з нею відбуваються, здатність людини відтворювати свою особистість (завдяки ній існує свідомість) завдяки таким функціям:

1. Збирає і репрезентує минуле в межах свідомості і цим самим структурує людське буття і дозволяє людині розвиватися.

2. Утримує на рівні смислу скороминущі акти свідомості і цим засвідчує їх єдність для субєкта.

Рівні самосвідомості

самовідчуття	родова	самопізнання
усвідомлення себе як частини людського роду та культури	класова	самооцінка
усвідомлення унікальності власного „Я”	національна (за суб’єктом)	самоконтроль
		самотворення

„Я-концепція” – це система уявлень про те, якою людина повинна бути.

2 блоки (Роджерс):

· „Я” – ідеальне (до чого потрібно прагнути)

· „Я” – реальне.

Їх єдністю виступає „Я”-активне.

Зургер: 4 типи „Я” (самоусвідомлення”: фізичне, соціальне, рефлексивне, океанічне.

Фізичне і соціальне фіксують увагу на обєктивних властивостях людини.

Рефлексивне – субєктивні властивості, смаки, що не залежні безпосередньо від тих чи інших соціальних ролей (внутрішній аналіз).

Океанічне – орієнтація на універсальні людські цінності, розуміння людиною себе як частини універсуму.

Форма самоконтролю повязана з саморегулюванням людської діяльності і самоорієнтації на вимоги суспільства і діяльність у відповідності із загальнолюдськими цінностями.

Самотворення – вибудова стратегії власної життєдіяльності. Найвища форма (найбільша можливість реалізації себе як особистості).

Національна – формує глибинні національні переконання і волевиявлення щодо власного збереження, яке виражає:

усвідомлення етнічної належності

усвідомлення ставлення до культурних цінностей, мови, традицій

усвідомлення спільних інтересів в утвердженні національної державності.

Тема: Людина як проблема для самої себе

1. Сутність людини як філософська проблема

В історії Ф. формується декілька тенденцій розгляду людини:

1. Як мікрокосму і тенденція до включення людини в макросвіт.

2. Антропоцентризм – мікросвіт, який включає макросвіт.

3. Духовне тлумачення людини – розгляд як духовної істоти.

4. Есенційний та екзистенційний підходи (субстанціальний).

5. Сутнісний – пошук першосутності людини. Просвітництво: приподно людина має добру першосутність, але світ її псує.

Розум (Homo Sapiens) – душа пов’язана з розумом.

Марксизм: Homo Faber (виробляє знаряддя праці).

Філософія життя: воля. Розум – похідна від волі (Шопенгауер). Ніцше –розум набуває негативного виміру.

Хейзінга: Homo Ludens. Людина, що грає. Гра поєднує всі інші характеристики людини, забезпечує людське буття у соціумі.

Фінк – 5 характеристик: смерть, влада, праця, гра, кохання.

Людина не як статична істота. Життєвий світ.

Екзистенційний – передування існування сутності. Людина розглядається як істота, яка усвідомлює потребу в самопізнанні.

Людина виступає як цілісна єдність природного, соціального і духовного.

Природне не зводиться до біологічного, а розглядається через всю нескінченність сполученості людини з універсумом. Людина розглядається як космічний феномен.

Соціальне виражає необхідність співбуття людини з іншими людьми, що опосередковане знаннями, цінностями і включає всю нескінченність історичної пам’яті.

Особливість людського буття проявляється в тому, що людське буття виступає як:

1. буття зі смислом у смислі.

2. самобуття (життєвий світ і самосвідомість).

3. буття, що постійно трансцендує, що є відкритим до світу і всіх форм своєї самореалізації.

Дата добавления: 2015-05-22