Ірраціоналістична тенденція філософії життя

Ірраціоналізм – бунт проти розуму.

Ф. життя об'єднує філософів: Шопенгауер, Ніцше, Дільтей, Зіммель, Шпенглер, Бергсон.

Тоталітарність волі у Шопенгауера.

Ірр. пов'язаний з песимізмом.

Ніцше продовжив ідею волі, але у неї не всесв. Характер, а це воля до влади.

Видно вплив сх. Ф.: Ш. – ідея страждання, Н. – ідея вічного повернення

Зміна типу дискурсу: відмова від чітк. лог. викладу, афористичний стиль, переривається тема. Пізніше він призводить до екзистенціального стилю (як розмірковування, а не констатація).

Ф. життя поєднує нім. і френц. філософів.

Чому Ф. життя?

Об'єднання основних тенденцій:

1. Поняття „життя” розгл., як первинна реальність, цілісність, що передує поділу на матерію і дух, буття і свід-ть.

В тлум. життя такі підходи:

- біологічний. (Ніцше) – це органічний процес. „І дерева в лісі борються за свою владу”;

- космічний життєвий порив. (Бергсон) як неперервне творче становлення, що породжує нові форми. Інше ставлення до теорії еволюції Дарвіна;

- (Дільтей, Зіммель) Культ.-істор. тлум. – це потік переживань, що культ., істор. обумовлені. Тому сутність життя і людини, обумовлені своє історією, в якій життя прагне подолати свою вмирущість. В процесі життя відб. творення соціокульт. форм, але вони можуть йому протистояти (об'єкт. і суб'єктивна культура). Конфлікт - цінностей життя і цінностей культури.

2. Розгл. життя, як динамічний творчий процес, іррац. в своїй основі, що протистоїть всьому механічному та застиглому.

Механ. і заст. – втрата імпульсів життя.

3. Процес життя не підвладний осягненню розсудком і механістичним науковим пізнанням. Він може лише осягти „труп життя”.

4. Заперечення Ф. як метафізики (м., як така,що прагне до механіцизму і спекулятивності). Критика Гегеля з боку Шопенгауера.

Діал., як спосіб зд. буття, а не теор. осмислення.

5. Розробка методу, який міг би наближуватись до самого життя:

· інтуітивізм Бергсона (інтуіція);

· метод образно-символічного аналізу.

Методи художнього освоєння дійсності

Бергон – родоначальник естетики і інтуітивізму. „Сміх”.

Метафізика Бергсона – розгл., як творення нової Ф. Досл. проблеми творчості, яка виступає формою особиста самореаліз. людини в потоці безособового становлення життя тісно пов'яз. з досл. проблеми часу. Суть ворг. – час, який протист. як механ. (кінематор.) часу, так і простору.

Творчість,як ідетермінізм (неможл. визнач. прич.- насл. зв'язки).

Час тлум., як:

· тривалість;

· становлення;

· взаємопроникн. минулого, теперішнього і непередбачуваності майбутнього.

„У пошуках втр. часу” Пруста.

Час вкл. простір, набуває просторового виміру.

Ств. Позитивної метаф.: подолати позитивізм, що порвав зв'язки з людиною і стати дійсною і діяльною Ф.

6. Розр. проблеми співвідн. науки і поділ їх на науки про природу і про дух.

Розр. методів пояснення і розуміння як відм. методів у пізн. природи і духу.

Наука про дух гр. на взаємозв. переживання, вираж. концентр. осягнення і розуміння структ. один. їх у зовн. внутр. на формах підставі цого зовн. проявів.

Розглядають проблему самосвідомості.

3 осн. типи с-м (Дільтей):

- натуралізм;

- ідеалізм свободи;

- об'єктивний ідеалізм.

Вклад в досл. людини і історії.

Особливе місце в Ф. життя – Ф. Ніцше. Здійснив вплив на Ф. ХХ ст. За життя не визнаний.

Переоцінка цінностей

Негат. ставлення до релігії: „Бог помер, але вбили його ми”. Заперечує націоналізм, соціалізм, тоталітаризм.

Ідеї Ніцше:

1) осн. чинник світ. Процесу і життя – воля до влади, визн. її цінність і здатність до породж. цінностей.

2) Проблема людини: людина – це те, що належить перевершити (це линва між твариною і надлюдиною). Л. має ціль в собі і саме вона повинна організувати хаос в собі шляхом обдуманого поверн. до своїх істиних потреб.

Біол. Складова вчення Ніцше.

Тілесне життя Л. – її осн., а духовне – його наслідок.

Надлюдина – 1) біол. Досконала людина. 2) здатна реал. волю до влади, повністю реаліз. свою свободу. 3) це господарь; якості: особиста гідність, рішучість, самовпевненість, незламна воля та невичерпна енергія.

Разом з тим розгл. проблеми моралі, ств. нову етику і нову мораль.

Позиція переоцінки цінностей – імморалізм (позиція позаморальності)

Традиц. цінності послаблюють волю людини до життя, трад. моралі формує слібку людину, формує мораль рабів.

Заперечує хрис. цінності: альтруїзм, милосердя, любов до ближнього, співчуття... Вони породжують несвободу.

„Зло – це все, що походить від слабкості.”

„Переконання потрібні слабкій людині.”

Повстання мас.

Свобода в реальності за свій вибір.

Критика релігії:

„Антихристиянин”

Християнство уніфікує людей.

Втрата свободи.

5 „ні”:

· почуттю вини, схованому в християнстві (критика Сократа: істина – мораль);

· ХVІІІ ст., Руссо з його природою, романтизму, переважньо стадним інстинктам;

· Христ. втілило в собі нормат. моралі античності;

· Поклад. надії на неісн. потойбіччя, в яке люди вже не вірять.

· Християни лицемірять.

Аналіз ант. міфології, притам. Всім представникам Ф. життя.

Культура, - динамічна завдяки взаємозв. в ній аполеністичного і діоністичного начал.

Релігія – статична сила.

Аполон, як вираж. міри естетичності.

Діонісій, Вакх – трагедія. Дух трагічності.

А. і Д. начала стали загальноприйнятою методологією культури.

Дух в культурі стає:

- верблюдом (тягар стара мораль);

- левом („я хочу”), що б'ється з драконом цінностей („ти повинен”);

- дитиною, що грається у творчість.

Дата добавления: 2015-05-22