Світогляд, його суспільно-історичний характер та структура

Цицерон).

ТЕМА I. ФІЛОСОФІЯ ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ ТИП ЗНАННЯ

1. Світогляд, його суспільно-історичний характер та структура.

2. Історичні типи світогляду та їх особливості.

3. Специфіка філософського знання. Предмет та функції філософії.

4. Східний та західний типи філософствування.

“Краща філософія:

все оспорювати і ні про що

не висловлювати певної думки”

Відколи існує людство, від тоді людей турбує вирішення питання про те, як потрібно розуміти, трактувати та оцінювати все те, що існує навколо них, як слід характеризувати ті зміни, що відбуваються і постійно впливають на людину як на основного суб`єкта розвитку світової цивілізації. Відповідь на ці актуальні та всеохоплюючі питання і дає філософія. Філософія – специфічна наукова галузь, котра характеризується надзвичайним універсалізмом та всеохоплюючим впливом на будь – яке знання.

Проте вирішення цих проблем не можливо без усестороннього розвитку однієї зі складових людського єства – світогляду. Під ним слід розуміти узагальнену систему поглядів людини на оточуючий світ та на саму себе, які відображають, розкривають та зумовлюють певне практичне і теоретичне ставлення людини до світу, її спосіб оцінки його та осмислення. Звичайно, світогляд людини залежить як від її індивідуальних (фізіологічних та психічних) особливостей, так і від того, який вплив на неї здійснює оточуюча її дійсність, перш за все суспільство. Світогляд людини носить історичний характер, оскільки формується та розвивається протягом її становлення від народження та до самої смерті.

Важливо відзначити основні компоненти світогляду як основи ставлення людини до оточуючого світу та самої себе, до яких, на думку сучасних філософів, відносяться знання, цінності, емоції та практика. Розглянемо їх значимість у процесі формування світоглядних основ людини.

По-перше, важливу роль у даному процесу має стан знань, котрі притаманні людини, адже від їх обсягу та якості залежить здатність пояснювати та оцінювати оточуючий світ. Чим більший обсяг знань, тим більша здатність охопити різноманітні проблеми у їх багатоманітні, пояснити їх природу та значення. Очевидно також потрібно звернути увагу на саму диференціацію людських знань, котрі можна поділити відповідно до рівня на технологічні, емпіричні та теоретичні. В даному випадку технологічні знання, котрі становлять фундамент пізнавального компоненту світогляду, дають людині можливість безпосередньо керувати своєю діяльністю. Емпіричні знання, сформовані у результаті набуття досвіду у процесі формування та розвитку людини, допомагають вияснити, що означає той чи інший предмет чи явище.

На теоретичному рівні знання дають можливість вияснити причини та закономірності функціонування оточуючого світу. Відмітимо, що така рівнева структура знання як основи світогляду зумовлена не лише ускладненням їх у процесі осмислення реальності, але й властиво самим становленням та розвитком людини як істоти. Спочатку, на ранніх етапах її існування формуються технологічні знання, котрі лише фіксують відображення людиною оточуючого світу, пізніше у більш зрілому віці на основі засвоєння життєвого досвіду формуються емпіричні знання, а теоретичні знання набуваються в процесі оволодіння різноманітними науками, що дає можливість людині згодом дійти до вирішення проблем причин та закономірностей, котрі існують у реальному у світі.

Але потрібно зазначити, що самі знання як загальна сукупність відомостей про реальний світ не можуть задовольнити людину у процесі формування її світогляду. Тут важливу роль відіграє сутнісна сторона змісту знання, котра виявляє розуміння людиною оточуючого її світу. Це розуміння дає можливість значно ширше та глибше пояснити та трактувати світ. Зрозуміти ‒ означає знайти своє місце у світі, бо розуміння стає складовою частиною цього світу та виявляє чисто людське відношення до нього.

По-друге, у становленні світоглядних основ людини немаловажне значення мають цінності, котрі відображають значущість певних об’єктів для життєдіяльності людини і виступають як властивості предметів та явищ задовольняти ті чи інші потреби людини. У формуванні своєрідної ієрархії цінностей виявляється відношення людини до всього, що проходить у відповідності з її цілями, потребами, інтересами, тим чи іншим розумінням сенсу життя. Саме на рівні узагальнення людиною ціннісного аспекту світогляду ми маємо справу зі становленням тих ідеалів, які виступають вершиною ціннісних орієнтацій. Під їх впливом створюється нормативна база світогляду, що дає можливість зблизити ціннісне для людини з практично затребуваним у даний час. У даному разі маємо справу з необхідністю розвитку тих елементів світогляду, що носять загальнообов`язковий та наказний характер.

Проблема цінностей у світогляді людини тісно пов’язана з вірою та переконаннями, котрі властиві людині. Віра – це в першу чергу духовний компонент, який реально впливає на світогляд. Її потрібно розглядати як властивість людини до внутрішнього визнання певних цінностей як нормативного пріоритетного начала свого існування та діяльності. У процесі життя вона може змінюватись і це передусім залежить як від психофізичного стану людини, так і від певних установок, сформованих емпіричним (досвідним) чином під впливом зовнішнього середовища.

У свою чергу переконання, котрі слід розуміти як сукупність стійких поглядів людини на оточуючу дійсність, які сформувались у процесі її життєдіяльності, відіграють важливу роль у формуванні світогляду, іноді виступають його стрижнем. Потрібно зазначити, що в результаті впливу певних зовнішніх факторів, що узгоджуються з внутрішнім єством людини, остання може протягом свого життя змінювати свої переконання. Але на відміну від віри зміна переконань відбувається не так часто, вони є стійкішим елементом людського, оскільки відображають результат тривалого впливу на людину. Тут слід зазначити, що навіть коли виникає об’єктивна потреба зміни переконань в нових умовах, її реалізація відбувається трудно, у протиборстві зі старими переконаннями. Одначе зміна переконань неминуча, тому, що фактори зовнішні сильніше чисто людських суб’єктивних устремлінь та характеристик. Прикладом може бути зокрема зміна переконань цілого покоління людей, які в умовах демократизації нашого суспільства змушені робити це з метою пристосування до реалій нового стану розвитку суспільства. У той же час відмітимо явну консервативність цієї сторони світогляду, наявність у певних людей переконань, що суперечать пануючим у суспільстві ціннісним орієнтаціям.

Узгодження пізнавального та ціннісного способів освоєння людиною світу дає можливість сформувати єдність почуттів та розуму, розуміння і дії, віри і сумніву, теоретичного та практичного досвіду, осмислення минулого та бачення майбутнього.

По-третє, важливу роль у становленні світоглядних основ людини відіграють емоційні стани, котрі притаманні людині, і пов’язані як із особливостями зовнішнього впливу середовища, так і з внутрішнім єством людини, котре слід розглядами на рівні психічному. Відомо, що емоції, які розглядаються як своєрідні психічні процеси, виконують функції регулювання діяльності людини шляхом відображення певних зовнішніх та внутрішніх умов здійснення її життєдіяльності, тісно пов’язані з ціннісними орієнтаціями та фактично виступають умовою їх зовнішнього вияву. Емоції виступають як похідне до певних станів людини – задоволення, незадоволення, страху, радощів, котрі виступають у ролі орієнтирів у людському житті. Тому емоційні стани здатні впливати на світоглядну базу людини, впливаючи позитивно чи негативно на неї, іноді сприяючи виробленню психічної установки до дії, іноді викривляючи реальність, і таким чином деформуючи світогляд.

По-четверте, важливе значення для світогляду має безпосередня практична діяльність людини. Практика супроводжує процес формування поглядів людини на оточуючий світ, без неї світогляд мав би абстрактний характер. Адже світогляд орієнтує людину на певну поведінку у певних обставинах, виявляє реальний вплив на процес людської життєдіяльності.

Структурно світогляд людини також характеризується і наявність таких його елементів, як світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння. Якщо говорити про світовідчуття, то потрібно відзначити, що їх формування відбувається на чуттєвому рівні і тісно пов’язано з емоційно-вольовим компонентом світогляду. У світовідчутті велику роль відіграє те, наскільки людина володіє своїми психічними станами, наскільки вони дають їй змогу правильно на чуттєвому рівні відобразити оточуючу дійсність. Очевидно, що світовідчуття, враховуючи природу та обмеженість чуттєвого пізнання, не може відігравати пріоритетну роль у формуванні світоглядних основ, оскільки почуттєві принципи, котрі пов’язані з біологічним єством людини, можуть спотворювати процес відображення оточуючої реальності та викликати їх викривлене трактування і оцінку. Варто лише порівняти світовідчуття біологічно здорової людини та людини-інваліда, особливо з вадами органів чуття та психічними розладами. У свою чергу світосприйняття формуються в результаті критичного узагальнення людиною комплексу світовідчуттів, і у процесі їх формувань пріоритетна роль надається розумовій діяльності людини. Тут ми маємо справу зі здатністю на основі чуттєвої та розумової діяльності створювати людиною образи світу, котрі широко використовуються для пояснення його природи та визначення свого місця у ньому. В свою чергу світорозуміння напряму виявляють інтелектуальну природу формування світогляду, на теоретичній основі пояснюють сутність світу.

Системність та структурність світогляду як специфічного бачення людиною оточуючого світу та самої себе виявляється і в тому, що структурно йому притаманні певні рівні, особливості котрих виявляються у ступені узагальнення людиною отриманої інформації про реальність. За характером формування та способом функціонування можна виявити емпіричний або життєво-повсякденний та раціонально-теоретичний рівні світогляду.

Можна стверджувати, що життєво-повсякденне знання таким чином виступає базою всіх інших різновидів знання, в результаті чого його значення виступає доволі актуальним.

Становленнянижчого рівня світогляду відбувається у результаті тривалої практичної діяльності людини, котра спрямована на оволодіння оточуючим середовищем. У даному випадку спосіб трактування та оцінки предметів та явищ формується стихійно, на основі здорового глузду та багатоманітного життєвого досвіду. Цей рівень світогляду не може повністю та адекватно сформувати систему поглядів на оточуючий світ, оскільки не здатний до узагальнень та не позбавлений можливостей викривленого відображення реальності, оскільки доволі сильно залежний від вікових та інших особливостей людини, що призводить до формування різноманітних пересудів. В той же час даний світогляд може добре враховувати особливості людської життєдіяльності в залежності від віку, традицій та звичаїв суспільства, у якому живе людина.

Більш високий рівень світогляду носить теоретичний характер, в ньому пріоритетна роль відводиться формуванню узагальнених знань про реальність, врахування загальних особливостей розвитку предметів та явищ, виявлення їх сутності. Тут ми маємо справу не з випадковими, підвладними певним причинам висновками про оточуючий людину світ, а з перевіреними, науково доведеними фактами.

Саме тому цей світогляд і є науковим. Очевидно, що філософія як найзагальніше вчення про дійсність і є серцевиною теоретичного світогляду.

Отже, світогляд є багатофункціональним та системним явищем, котре властиве кожній людині, та виконує завдання пояснення та оцінки реального світу та її самої і виступає підставою для розгортання її практичної діяльності.

Дата добавления: 2015-05-22