Історичні типи світогляду та їх особливості

Шлях людини до формування теоретичного світогляду, різновидом якого є філософія, був складним та довготривалим. Ще у первісному світі, коли людина сформувалась як істота розумна, існувала потреба якимсь чином пояснити оточуючу її дійсність. Звичайно, що на перших порах висновки та способи трактування навколишніх явищ виводились з напівтваринного способу життя, носили примітивно-емпіричний характер. Але з часом, коли в умовах еволюції у людини розвинувся мозок, з`явилась можливість до узагальнень та абстрактного мислення, а відтак відбулись значні зрушення у її світоглядних основах, починає формуватись система пояснень реальності, побудована на певних принципах та засадах. До такої системи відносилась в першу чергу релігія.

Релігійний світогляд характеризується:

а) символізмом (будь-яке явище у природі чи історії розглядаються як прояв Божої волі, а через поняття символу здійснюється зв’язок між природним та надприродним світом);

б) ціннісним характером відношення до дійсності, котра трактується як просторово-часова протяжність боротьби добра зі злом;

в)трактуванням часових визначень на основі священної історії (наприклад, час до та після Різдва Христового);

г) визнання Божого одкровення, що призводить до абсолютизації слова (логоса), котре стає образом Бога.

Формування релігійного світогляду як основного у первісному суспільстві було викликане певними історичними причинами, котрі полягають у способі тогочасної людської життєдіяльності та певному розвитку людського мислення, які давали можливість формувати фантазії та узагальнювати явища оточуючого світу. Основною ознакою релігійного світогляду завжди була віра в існування певних сил, котрі не лише регулюють але й унормовують поведінку людини. Релігія пропонує людині вірити, переживати та співпереживати, а не роздумувати та робити свої висновки.

Разом з цим для релігійного світогляду характерно роздвоєння світу на природній, реально існуючий, та надприродний,в котрому якраз і розміщаються ці сили. Релігійні висновки завжди використовуються людиною для формування системи трактування та оцінки реального світу на основі визнання пріоритетності надприродних факторів. Для встановлення контакту зі світом надприродного людина широко використовує культову практику, у якій використовує певні дії та предмети. Ці дії носять різновид обрядів, котрі визнаються у релігії обов’язковими, і це надає релігійному світогляду духовно-практичного різновиду. У релігійному світогляді людина намагається самовизначитись у світі, шукає себе через усвідомлення своєї богоподібності.

Не можна не відмітити, що поруч з вірою та визнанням пріоритетності надприродних факторів у вирішенні долі людини та суспільства, для релігійного світогляду притаманне емоційно-образне відображення дійсності. Релігійна картина світу подається у цьому випадку у вигляді конкретних, наглядно-чуттєвих образів, сформованих у головах віруючих, причому такі образи тлумачаться як абсолютні, раз та навічно дані. Проте, хоча релігійний світогляд і апелює до емоційно-чуттєвої сторони людського єства, він все-таки носить системний характер, оскільки виступає чіткою світоглядною доктриною.

Іншим різновидом первісного світогляду, котрий формується в умовах державного розвитку людського суспільства та потребує певного вищого рівня знань, виступає міфологія.У центрі міфології знаходиться міф, під яким слід розуміти специфічний спосіб пояснення та трактування предметів та явищ, якому притаманне зміщення об’єкта та суб’єкта пізнання, персоніфікація природних сил та наділення їх людськими за характером, але фантастично видозміненими властивостями.

Міфологічне знання являє собою синкретичну єдність раціонального та емоційного відображення дійсності. У ньому властиво істинне знання та переживання людини існують нерозривно, за таких умов спостереження людини за оточуючим її світом не осмислюється раціонально, на відміну від об’єктивного відображення дійсності фактично реалізується відображення переживання людини з приводу самої дійсності.

Міфологічне знання являє собою синкретичну єдність раціонального та емоційного відображення дійсності. У ньому наявні:

а) метаморфози;

б) асоціації;

в) телеологічність (виклад йде не шляхом від встановлення причини до визначення наслідків, а від конкретної мети до причини);

г) символічність (міф оперує не понятійним апаратом, а конкретними символами);

д) колективність (міф виступає продуктом колективного знання); е)авторитарність (міф не базується на принципах прояву індивідуального та не допускає критики своїх доводів).

У рамках первісного суспільства міфологічний світогляд відігравав суттєву роль, забезпечуючи стабільність тогочасного соціуму, а також поступову трансляцію інформації від покоління до покоління. За його допомогою люди могли структурувати реальність, тобто пізнавати її. Дана міфологічна структуризація світу у наступному сприяла виникненню раціональних форм людського знання.

Для міфу, як було вказано вище, характерна певна система знань, властиво міф розглядається як специфічний спосіб зрозуміти та пояснити природу та сутність оточуючих людину явищ. На відміну від релігії, де людина формує два різних світи, у міфі робиться спроба навпаки злиття всього в один світ, котрий специфічно інтерпретується. Тому ми й маємо справу з наділенням надприродних істот та сил природними властивостями, і навпаки – реально існуючого – фантастично видуманими. У міфі практично завжди можна побачити розповідь про минуле та пояснення дійсного, прогноз на майбутнє. Таким чином встановлювався духовний зв’язок поколінь і передавались елементи притаманної людству на тому етапі розвитку світоглядної системи. Саме тому міфи були специфічним вираженням та збереженням історичної пам’яті.

Міфологічний світогляд може існувати і сьогодні, ми часто бачимо спроби пояснити та інтерпретувати реальність, надаючи нереальним речам та явищам реального змісту. Можна говорити про міфологізацію свідомості людей у радянському суспільстві, особливо у 20-30 рр. ХХ століття, у повоєнний час, коли формувались політичні міфи про загрозу людству. Одначе в даному разі використання міфу спричиняється не пізнавальними аспектами, а навпаки – бажанням применшити можливість пізнання реальності в догоду певним ідеологічним та політичним примхам. Сучасні міфи виступають, з одного боку, спробою зорієнтуватись в умовах багаточисленних змін, що відбуваються в рамках багатоканальності, одночасності та різнорідності інформації, котра формує мозаїчний образ дійсності, а, з іншої, виступають у якості своєрідного компенсатора в умовах відчуття духовного дискомформу.

Характеристика релігії та міфу як специфічних історичних типів світогляду, котрі панують на ранніх етапах розвитку людства, дозволяє побачити у них ряд спільностей. Це давало можливість переплітати притаманні для кожного з них властивості. Наприклад, у міфі часто використовується релігійна тематика (їх героями часто виступають боги та інші надприродні сили та явища), а відтак характерна для релігії віра виступає підставою для того, щоб вірити в сам зміст того чи іншого міфу.

Розвиток людства, пізнання ним нових реалій, заглиблення в природу предметів та явищ спричинили поступовий відхід від історичних типів світоглядів та поступово сформували його науковий тип.

Саме в той час і формується філософія як специфічний тип теоретичного світогляду, перед котрим постає завдання максимально узагальнено та обґрунтовано пояснити картину світу та викласти прогноз на його майбутній розвиток. На відміну від релігійного світогляду філософія на перший план висунула питання інтелектуальні, підкресливши необхідність розгляду реальності і людини в тому числі з позицій знання.

Сам термін “філософія” з’явився у VI ст. до н. е., означав в перекладі з давньогрецької мови “любов до мудрості” та був вперше вжитий відомим Піфагором (прибл. 570 – 497 р. до н.е.). Саме так той іменував людей, котрі зайняті інтелектуальною працею та прагнуть вести правильний спосіб життя. Як назву специфічної галузі знань його вперше вжив славетний давньогрецький філософ Платон (429 – 347 р. до н.е.).

Філософія (грец. philosophia – любов до мудрості) – теоретичний світогляд, вчення, яке прагне осягнути всезагальне у світі, в людині і суспільства.

Сьогодні філософію можна розглядати як специфічний світогляд, котрий, як вже було сказано, реалізується на його теоретичному рівні. Слід вважати, що філософія спрямована на вироблення цілісного погляду на світ і на місце в ньому людини, а отже основний принцип даного світогляду полягає у визначенні стосунків у системі “людина – оточуючий світ”. Хоча філософське знання використовується для формування світоглядних основ, але основні його проблеми носять екзистенційну природу, тобто нерозривно пов’язані з існуванням людини, її духовної потреби у осмисленні світу та свого відношення до нього.

Історично первісний філософський світогляд формувався на основі міфологічного, адже виникнення філософського знання припадає на ту епоху, коли міфологічні погляди були доволі широко розповсюджені та використовувались для пояснення реального світу. Проте з розвитком філософії як науки, з проникненням вчених у нові сфери знання, здатність до теоретичного узагальнення на основі нових наукових досягнень все активніше виокремлювали філософію як властиво специфічний світогляд, котрий здатний пояснити природу та сутність оточуючого людину світу. Саме тому можна розглядати філософію як світогляд, котрий формує систему теоретичних поглядів на світ в цілому, на місце у ньому людини, вияснення різноманітних форм відношення людини до світу, людини до людини.

Отже, формування світоглядних основ людини носило історичний характер, відображало як властиво суто фізіологічний аспект людського (розвиток тих органів, котрі сприяли його інтелектуальній, розумовій діяльності), так і вплив конкретно-історичних суспільних відносин. Становлення світогляду людини, як бачимо йшло від примітивного, узалежненого від зовнішніх факторів трактування реальності до теоретичного осмислення суті людини та її місця в оточуючому її світі.

Дата добавления: 2015-05-22