Філософія права 1 страница

ФІЛОСОФІЯ ПРАВА

Розділ V

Особистість і право (правова антропологія). Гуманістична природа права

§ 1. Правова антропологія як галузь філософії права. Соціологічний та антропологічний підходи

до особистості та її цінностей............ 266

§ 2. Особистісна цінність права та її структура...... 273

§ 3. Права людини як безпосередній вираз

особистісної цінності права............. 282

§ 4. Реалізація особистісної цінності права у правовій

державі....................... 285

Контрольні запитання................. 290

Розділ VI

Правова епістемологія: істина у правотворчості та правозастосуванні

§ 1, Загальна характеристика правової епістемології. Категорія істини як центральна категорія правової

епістемології.................... 291

§ 2. Пізнавальні процеси у правотворчості........ 294

§ 3. Істина як мета правозастосовної діяльності..... 299

§ 4. Основні етапи, рівні та методи пізнання у праві... 311

§ 5. Правова практика як критерій правової істини.... 326

Контрольні запитання................. 330

Навчальне видання

Навчальний посібник

Юрінком Інтер — редакція наукової та навчальної літератури

Відповідальна за випуск ТА. Яскажук

Редактор Г.В. Латник

Коректор ВЛ. Резкік

Комп'ютерний набір Л.М. Сисоєва

Комп'ютерна верстка Т.М. Виноградова

Художнє оформлення 0.0. Кротков

Підписано до друку 24.02.2000. Формат 84x108/32. Папір офсетний № 1. Гарн. Тайме. Друк офсетний.

Умови, друк. арк. 25,2. Обл.-вид. арк. 18,5.

Наклад 5000. Зам. № 0-58. Ціна договірна.

Оригінал-макет виготовлено комп'ютерним центром

СП "Юрінком Інтер". 04209, Київ-209, вул. Героїв Дніпра, 31-6

(свідоцтво про реєстрацію № 07276 від 12.11.98.)

Віддруковано в АТ "Київська книжкова фабрика" 01054, Київ, вул. Воровського, 24

Філософія права: Навч. посіб. / О.О. Бандура, Ф56 С.А. Бублик, М.Л. Заінчковський та ін.; за заг. ред. М.В. Костицького, Б.Ф. Чміля. — К.: Юрінком Інтер, 2000. - 336 с.

І5ВМ 966-7784-06-1

Навчальний посібник підготовлений авторським колективом кафедри філософії Національної академії внутрішніх справ України відповідно до програми курсу "Філософія права". У. посібнику подається визначення предмета філософії права, спів-ставляються різні погляди на предмет філософії права. Особлива увага приділяється методології та інструментарію філософії права, розкриваються її історичні типи крізь призму правової антропології та епістемології, право розглядається як продукт культурно-цивілізаційного процесу.

ББК 67.0я73

Навчальний посібник

За загальною редакцією

М.В. КОСТИЦЬКОГО, доктора юридичних наук, професора;

Б.Ф. ЧМІЛЯ, кандидата філософських наук, доцента

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Київ

Юрінком Інтер 2000

ББК 67.0я73 Ф56

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ БАНДУРА О.О., кандидат філософських наук, доцент —

розділи І (§ 1-3), V, VI; БУБЛИК С.А., кандидат філософських наук, доцент —

розділ IV (§ 4);

ЗАІНЧКОВСЬКИЙ М.Л. - розділ III (тема 3, § 5); КОНДРАТЬЄВ І.М., кандидат філософських наук, доцент —

розділ II (§ 1—3);

ЛЯШЕНКО В.М., кандидат філософських наук — розділ III (тема 3, § 4, 6);

МАНОХА О.Є., доктор філософських наук, кандидат юридичних наук — розділ II (§ 4);

СИМОН Ю.С., кандидат філософських наук, доцент — розділ III (тема 1, 2);

ЧМІЛЬ Б.Ф., кандидат філософських наук, доцент — розділи І (§ 4-6); IV (§ 1-3).

МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

!НВ.№.

Юрінком Інтер юридичних наук

1 ТАНГ

1 БІБЛІОТЕКА

І ЮРИДИЧНОГО ІНСТИТУТУ

І5ВК 966-7784-06-1

© Колектив авторів, 2000 © Юрінком Інтер, 2000

Передмова

Формування нової правової реальності, поступове звільнення її від ідеологічних міфів і догм потребує глибо­кого філософсько-раціоналістичного осягнення морально-правового поля, системи цінностей та методів її дослід­ження. Кризовий період розвитку нашого суспільства, су­перечливе, розірване духовне життя, поширення мораль­ного та правового нігілізму, руйнування однієї системи цінностей і становлення іншої, нової, що грунтується на плюралістичних засадах, відкриває нові можливості ста­новлення загальнолюдських ціннісних орієнтацій і ду­ховних перспектив.

Для того щоб максимально адекватно оцінити те, що відбувається, потрібно осягнути цю емпіричну реальність крізь призму науково-філософського світогляду, через світ філософсько-універсальних сенсів та загальнолюд­ських істин.

За радянських часів філософія права вважалась "бур­жуазною" наукою. Інтерес до неї юристів, філософів, полі­тологів, соціологів стримувався і гальмувався упередже­ними ідеологічними догмами. Філософія права як дисцип­ліна не вивчалась на юридичних факультетах університетів, що звужувало метологічну підготовку майбутніх юристів.

Останнім часом спостерігається активне піднесення цієї науки, опубліковано низку підручників та навчальних посібників. На кафедрі філософії Національної академії внутрішніх справ України розроблено навчальну програму з філософії права, яка стала основою цього навчального посібника.

Авторський колектив, враховуючи вже накопичений досвід викладання філософії права в Національній академії внутрішніх справ України, теоретичні дослідження сучас­них науковців, історико-філософську та правову спадщи-

ну, значну увагу приділив визначенню предмета філософії права, методології та інструментарію цієї науки, філо­софсько-правовим вченням Західної Європи XVIII—XX ст. Проблеми, що розглядаються в філософії права, тісно пов'язані з проблемами цивілізації та культури, релігією, правами людини.

В посібнику можна виділити дві частини: історичну та теоретичну. В історичній розкриваються основні концепції, що створювались протягом багатьох століть і які є інтелек­туальним потенціалом сучасної філософії права, їх осво­єння допоможе майбутньому юристу сформувати широкий філософсько-правовий світогляд.

Теоретична частина посібника сприятиме глибокому вивченню сучасних філософсько-правових проблем. Як не безпідставно підкреслював відомий юрист, філософ права Д. А. Керімов, розробка проблем філософії права забезпечує прогрес всього комплексу юридичних наук, є необхідною передумовою підвищення її теоретичного рівня, ефективності правового впливу на всі сфери життя суспільства¹.

¹ Див.: КеримовД. А. Основи философии права. - М., 1992. - С. 4.

Розділ І

Вступ до філософії права. Предмет філософії права

§ 1. Сучасна дискусія

про предмет філософії права

Філософія права — самостійна галузь теоретич­ного знання, її предмет не вичерпується жод­ною філософською чи юридичною дисципліною. Вона має власну багату традицію та специфічний категорійний апа­рат. Історія людської думки містить низку різних концеп­цій філософії права, підходів до проблеми її предмета, ме­тоду і сфери інтересів.

Філософія права виникла в межах філософії. Ще антич­ні мислителі обговорювали співвідношення права і спра­ведливості, права і закону, права і сили та інші проблеми такого характеру. Вони, власне, складали предмет філосо­фії права в її зародковому стані. В епоху Просвітництва виникла перша самостійна філософсько-правова систе­ма — теорія природного права. Предметом дослідження вона обрала сукупність принципів, правил, прав, цінностей, визначених самою природою людини. Близьким до цієї теорії був І. Кант. Він пов'язував право із загальним, необ­хідним призначенням людини і вважав, що філософія пра­ва повинна досліджувати умови, за яких сваволю однієї людини можна узгодити зі сваволею іншої відповідно до загальних законів природи.

Зовсім інший підхід до проблеми проголосив Г.-В.-Ф. Регель. Він створив грандіозну філософську систе­му і написав спеціальну працю "Філософія права". Пред­метом аналізу тут виступала сукупність усіх форм регуля­ції людських відносин. Праця складалася з трьох частин. Це — "Абстрактне право", "Етика" і "Моральність". Перша

присвячена дослідженню права в загальноприйнятому ро­зумінні, етику Гегель розглядав як вищу форму, а мораль­ність — як найвищу, гранично розвинену форму права.

Буржуазне суспільство потребувало всебічно розвине­ної юриспруденції, і філософію права розробляли пере­важно як правову теорію, ототожнюючи її предмет із пред­метом загальної теорії права. Одначе наприкінці XIX ст. фахівці з філософії права перейшли від вивчення чинного права та реального правопорядку до ідеальних, духовних засад права. Саму "ідею права" тлумачили з позицій неокантіанства чи неогегельянства.

Марксизм у дослідженні філософсько-правових проб­лем виходив з принципів діалектичного та історичного ма­теріалізму, абсолютизувавши класовий аспект і абстрагу­вавшись од загальнолюдського, національного та особис-тісного. Він розглядав право як піднесену на рівень закону волю панівного класу і відповідно обмежував предмет філософії права інструментальною сутністю права та умо­вами його оптимального використання для досягнення проголошеної марксистами утопічної мети — побудови комунізму.

Друга половина XX ст. у філософії права ознаменува­лася виникненням феноменологічного напрямку як реакції на панування неокантіанського підходу. Представники но­вого напрямку зробили предметом своїх досліджень онто­логію права, розуміючи під нею деяке ідеальне буття права, певних правових сутностей, цінностей, що є підвалинами реальних правових категорій та норм. Протягом останніх десятиріч формується також екзистенціальна філософія права, що зосереджується на аналізі конкретних юридич­них ситуацій в аспекті суб'єктивних переживань, які їх суп­роводжують.

У СРСР філософсько-правові дослідження велися, але спеціальної навчальної дисципліни "Філософія права" у ви­щих навчальних закладах не було; деякі ЇЇ розділи (правову аксіологію, правову онтологію тощо) викладали в курсі теорії держави і права. Зараз у пострадянських країнах філософія права відновлюється у своїх правах і як наукова, і як навчальна дисципліна. Дискусія щодо предмета філо­софії права, кола досліджуваних нею проблем триває.

Звернімося до нових праць українських дослідників фі­лософії права. Насамперед слід назвати навчальний посіб-

ник і монографію Л. В. Петрової, а також навчальний по­сібник В. В. Шкоди.

Л. В. Петрова викладає класичну філософію права, її предметом є "ідея права — поняття права та його втілен­ня"¹. "Що насправді є правом?" — ось основне питання філософії права. Остання "... виявляє за змінюваними юри­дичними явищами вічну ідею права, котра розкривається розумом людини. В ній — його сутність"². Близької позиції вона дотримується й у своїй монографії³.

В. В. Шкода почав із запитання: "Що досліджує філо­софія права?". Воно тягне за собою запитання про те, чим цікавиться філософ, який зосереджує свою увагу на праві. Відповідь виглядає так: філософ цікавиться поєднанням думки і вольового акту. Мислення і практична дія — най-загальніші поняття, що характеризують людське буття. Фі­лософствувати означає вільно міркувати над першооснова­ми, міркувати над власним мисленням. Практична дія має на меті зменшити розрив між сущим і належним. Постає проблема цінності як фундаментальної властивості культу­ри. Право має орієнтуватись на природні цінності людини. Так виникає ідея природного права. Позитивне право має відповідати природному, Закон — Праву. Ця проблема по­сідає центральне місце у філософії права (або правовій філософії). У цілому ж, писав В. В. Шкода, "правова філо­софія покликана зрозуміти підвалини права, що коренять­ся в глибинах культури. А в ширшому розумінні — зрозу­міти людину завдяки розумінню права"⁴. Отже, предметом філософії права він уважає культурні підвалини права, са­му людину, яка вивчається крізь призму права.

Торкнімося також нових праць із правової філософії, які належать російським дослідникам. Це, передусім, під­ручники для вищої школи. Автор найвідомішого з них, В. С. Нерсесянц, уважає, що "предметом філософії права є право в його розрізненні та співвідношенні з законом"⁵. На нашу думку, це лише одна з філософсько-правових

Петрова Л. В. Нариси з філософії права. — Харків, 1995. — С. 8. ² Там само.-С. 12-13.

Див.-. Петрова Л. В. Фундаментальні проблеми філософії права. — Харків, 1998.

Шкода В. В. Вступ до правової філософії. — Харків, 1997. — С. 41. ⁵ Нерсесянц В. С. Философия права. - М., 1997. - С. 10.

проблем, хоч під юридичним кутом зору ЇЇ можна визнати найважливішою. С. С. Алексєєв розглядає філософію права як наукову дисципліну, що "... покликана дати світо­глядне пояснення права, його сенсу та призначення, об­грунтувати його під кутом зору сутності людського буття, існуючої в ньому системи цінностей"¹. Одначе при цьому філософія права для нього — "не лише ідеї, але й реальне правове життя..."². Тут, вочевидь, ми маємо некоректно широке визначення філософії права, оскільки вона є тео­ретичною дисципліною. Для Ю. В. Тихонравова предметом розглядуваної нами галузі знання є сенс права, тобто пи­тання про те, "... внаслідок яких універсальних причин і заради яких універсальних цілей людина встановлює пра­во"³. Близької позиції дотримується І. П. Малинова. Вона вважає, що предметом філософії права є "... методологіч­ний універсалізм правової науки, рефлексія її духовних підвалин, повний контекст яких не може бути прерогати­вою якоїсь однієї філософської системи"⁴. Подібно до них і Ю. Є. Перм'яков писав, що філософія права вивчає "... ду­ховну ситуацію, в якій виявляється людина, що торкається у своїх вчинках права, влади і держави"⁵. Це також — певне обмеження філософсько-правової проблематики; вона розглядається лише під кутом зору рефлексивної традиції.

Д. А. Керімов присвятив предметові філософії права спеціальну статтю, в якій дійшов такого висновку: "Будучи пізнавальним базисом усієї системи юридичних наук, філо­софія права — наука багатошарова, має у своєму складі низку компонентів. Це не тільки система методів, а й вчен­ня про них, не лише загальнонаукові, а й частково наукові засоби пізнання, не лише загальні, а й спеціальні способи пізнання. Усі компоненти пов'язані між собою, взаємно пронизують і збагачують один одного, створюючи те син­тезоване утворення, яке називається філософією права. Саме через свою універсальність філософія права є інтег-

¹ Алексєєв С. С. Философия права. - М., 1997. - С. 2.

² Там само. - С. 14.

о

Тихонравов Ю. В. Основи философии права. — М., 1997. — С. 46.

Малинова Й. П. Философия права (от метафизики к герменевтике). — Екате-ринбург, 1995. - С. 4.

Пермяков Ю. Е. Лекции по философии права. — Самара, 1995. — С. 3. 8

ральним регулятором у науковому пізнанні та пізнаваль­ним стрижнем будь-якого правового дослідження"¹. Отже, він практично зводить правову філософію до методології права.

Визначимо спільне в усіх розглянутих поглядах. Усі во­ни сходяться на тому, що філософія права — особлива сфера теоретичного знання, дотична до філософії та пра­ва. Вона межує з такими галузями філософії, як етика, онтологія, антропологія, аксіологія, епістемологія тощо. У праві до неї найближчими є теорія права і держави та соціологія права. Щоби чітко окреслити межі філософ­сько-правової проблематики, слід точно визначити, що та­ке філософія і що таке право.

§ 2. Сутність філософського підходу до права

Філософія — це теоретичний світогляд. Узагалі світогляд є "... системою знань людини про світ і саму себе, про відношення людини до світу, про її роль і призначення в перетворенні світу, створенні умов, гідних людини"². Специфічність світоглядної форми відображен­ня дійсності визначається тим, що в ній людина "оглядає" дійсність не саму по собі, в її незалежності від власних свідомих дій, а відповідно до своїх життєвих цілей та ідеа­лів³. Філософія дає теоретичне вирішення проблем світо­гляду, виробляє загальний цілісний погляд на світ, місце людини в ньому, досліджує практичне, пізнавальне, цінніс­не, етичне та естетичне ставлення людини до світу. Зреш­тою, вона покликана дати теоретично обгрунтовані відпо­віді на запитання про мету і сенс життя, створити теоре­тичну основу для побудови системи життєвих цінностей та ідеалів.

Філософія як галузь теоретичного знання має складну структуру. Вона містить низку різних напрямків, течій, як-

Керимов Д. А. Предмет философии права // Государство й право. — 1994. — № 7. - С. 7. 2 Губерский Л, В. Научная идеология й личность. — К., 1988. — С. 85.

³ Див.: Васшенко В. Л. Людина і світогляд. - К., 1974. - С. 123.

то: діалектичний та історичний матеріалізм, екзистенціа­лізм, позитивізм, феноменологія тощо.

Філософія завжди виявляла інтерес до права. Він зу­мовлений передусім потребою філософії пересвідчитися в тому, що вона справді має загальний характер, що вона поширюється і на таку особливу галузь, як право. Відзна­чимо, що й право завжди прагнуло визначити своє місце у загальній системі соціальних явищ, знайти філософське обгрунтування своїх положень.

Розуміння лрава, його сутності та особливостей за­лежить від тієї філософської позиції, з якої воно розгля­дається.

Одначе річ не в тому, щоб, нарешті, розв'язати супереч­ку між матеріалістами та їхніми опонентами, остаточно довести, що одні мають рацію, а інші — ні. Розвиток філо­софії слід розуміти не як боротьбу матеріалізму проти ідеалізму (і взагалі "боротьбу всіх проти всіх"), а як спосіб буття вільної думки, заповзятливої, ризикуючої, критичної та самокритичної, через що вона не заспокоюється на жод­ному своєму результаті.

Відносна значущість матеріалізму та ідеалізму зале­жить від особливостей епохи? Український філософ В. І. Шинкарук писав: "Принцип марксизму "буття визна­чає свідомість" має сенс за індустріальної доби. За постін-дустріальної, коли на передній план висувають капіталовк­ладення в людину, інформацію тощо, навпаки: ми повинні розглядати первинність розвитку духу, культури, освіти"¹. В цілому, додав він, "будь-яка філософська система завжди однобічна, і лише через певні синтези вона рухається далі"².

Взагалі принцип конфронтації довів свою неспромож­ність для сучасного етапу розвитку суспільства. Зараз подальший прогрес неможливий без відмови від принципу "боротьба абсолютна, єдність відносна", який відобра­жав революційний тип мислення, властивий Марксові, Енгельсові, Леніну, і означав, що "обов'язково одна сторо­на має бути знищена. Перемога іншої є перехід на вищий

Марксистсько-ленінська філософія у світлі "останніх рішень" // Філос. і со­ціологічна Думка. - 1995. - № 3-4. - С. 38.

² Там само. - С. 24. 10

ступінь"¹. За наших часів роль протистояння, конфронтації протилежностей, їхньої боротьби послаблюється, а нато­мість посилюється роль єдності, цільності, цілісності². За­раз проблеми належить вирішувати не на конфліктній, а на консенсусній основі. Принцип конфронтації був підмур­ком марксистсько-ленінської ідеології. Наслідки добре ві­домі. Країни так званого соціалістичного табору виявилися відкинутими у своєму розвитку на десятиріччя назад, люд­ство в цілому розкололося на ворожі табори і впритул наблизилося до глобальної ядерної війни.

Право є надзвичайно багатим явищем, і кожна філо­софська течія відповідно до своєї природи обирає для дос­лідження той аспект права, який, на її думку, виявляється головним. Одначе представники практично всіх філософ­ських течій погоджуються з тим, що право є засобом ре­гулювання відносин у суспільстві.

§ 3. Значення парадигми новітньої науки для розуміння права

Для глибшого розуміння права необхідно та­кож виходити з парадигми сучасної науки. Вза­галі під парадигмою розуміють сукупність стійких і загаль-нозначимих норм, теорій, методів, схем наукової діяльнос­ті, яка передбачає єдність у тлумаченні теорії, в організації емпіричних досліджень та інтерпретації результатів. Пара­дигму можна розглядати як комплекс світоглядних прин­ципів наукової спільноти.

XX ст. ознаменувалося відходом від старої, "ньютонів-сько-картезіанської", механістичної парадигми і форму­ванням нової. Стара парадигма, побудована на ідеях кла­сичної механіки, може служити фундаментом лише для такої системи організації повсякденного досвіду, яка є ко­рисною, але спрощеною. Нова парадигма принципово від­різняється від неї, по-перше, тим, що в центр уваги дослід-

Марксистсько-ленінська філософія у світлі "останніх рішень" // Філос. і со­ціологічна думка. - 1995. - № 3-4. - С. 26.

Зауважимо, що певною мірою ця тенденція знайшла відображення в концеп­ції "конкордизму" (від лат. сопсогсііа — згода) В. Вінниченка (див.: Бичко І. В. Ніцше в Україні // Філос. і соціологічна думка. - 1994. - № 9-Ю. - С. 172-173).

ника ставляться не об'єкти, а взаємодія між ними. Друга нова сутнісна характеристика сучасної парадигми полягає у зміщенні акценту зі стану на процес, на спрямованість часу й необоротність змін. Іншими словами, якщо стара парадигма була метафізичною (антидіалектичною), то нова містить основні принципи діалектики — принцип взаємоз­в'язку і принцип розвитку. Джерело розвитку діалектика вбачає в єдності та взаємодії протилежностей.

Значним досягненням сучасної науки є створення си­нергетичної картини світу. В її основі лежить відкритий І. Пригожиним новий принцип — "порядок через флуктуа­ції". Виявилося, що системи, в яких відбуваються процеси дисипації (втрати енергії), знаходячись далеко від стану рівноваги, завдяки флуктуаціям можуть самоорганізовува-тися, народжувати структури, що мають нерівноважний характер, але, всупереч цьому, є стійкими. Причому флук­туації можуть бути відносно слабкими. В. І. Шинкарук заз­начав, що "виникнення синергетики в системі новітнього природознавства і поширення її принципів у вигляді теорії самоорганізації систем на Всесвіт зумовило встановлення глибинної єдності і навіть тотожності діалектичних зако­номірностей розвитку природи, Всесвіту і людського сус­пільства... У зв'язку з цим стає помітною тенденція засто­совувати принципи теорії самоорганізації систем (синерге­тики) до суспільствознавства"¹.

До нової парадигми науки ввійшло розроблене синерге­тикою положення про те, що суперечності є наслідком від­критості та неврівноважності систем. Останні й слід розу­міти як найглибше джерело розвитку.

Істотний внесок до сучасної парадигми зробили теорія відносності та квантова механіка. А. Ейнштейн довів фун­даментальність принципу відносності, згідно з яким карти­на явища залежить від місцеположення, позиції спостері­гача. Н. Бор, один із творців квантової механіки, запропо­нував принцип доповнювальності, за яким загальна карти­на явища складається з часткових його картин, що відповідають різним способам спостереження і можуть бу­ти несумісними у традиційному розумінні, але водночас доповнюють одна одну. Саме цей принцип і вимагає відмо-

Шинкарук В. І. До питання про принципи діалектики як методології суспіль­ствознавства // Філос. і соціологічна думка. — 1993. — № 9—10. — С. 25.

ви від конфронтації в науці на користь співробітництва, консенсусу. Відповідно до нього наукова спільнота по­винна прагнути органічної плюралістичності вільного мислення.

Нова парадигма зародилась у природознавстві та набу­ла там широкого визнання. У науках соціально-гуманітар­ного циклу практично аж до останнього часу продовжува­ли вважати' правильним старий підхід. Проте, як відомо, розвиток містить зміну самого типу розвитку. Істотна риса сучасної науки полягає у свідомому формуванні нової па­радигми і розширенні меж її застосування, поширенні на нові галузі. Зараз ми є свідками початку процесу прийнят­тя нової парадигми вченими, які працюють у соціогумані-тарних науках, у тому числі й у правознавстві.

Крім того, дедалі більше вчених погоджуються, що цен­тральне місце у цій парадигмі має належати людині, її ін­тересам. Духовні якості людини, її прагнення знайти сенс буття, намагання актуалізувати свою особистість, почуття кохання, творчі здібності тощо не повинні розглядатися просто як похідні від примітивних інстинктів. Цим якостям слід віддати перші місця в ієрархії людських цінностей. Вони повинні бути пріоритетними у визначенні стратегії перетворення світу, в якому живе людина. Взагалі найбіль­шою цінністю є людина, яка (відповідно до положень си­нергетики) живе за законами цілісності, відтворюючи себе у просторі й часі як сутність, що самодетермінується, са-мовідтворюється, самопокладається.

Філософія права є складовою соціальної філософії, що досліджує природу соціального взагалі. Правова філосо­фія не претендує на цілісне вивчення суспільства, але завжди виходить з того чи іншого розуміння соціального. З іншого боку, соціальна філософія не дає повного знання про явище суспільного життя, якщо не цікавиться спра­ведливістю людських зусиль, які складають це явище. Тобто і соціальна філософія не розвивається без філосо­фії права.

Аналізуючи право й суспільство взагалі, вони повинні враховувати принципи сучасної парадигми, відповідно до яких суспільство постає частиною матеріального світу, яка відособилася від природи і є формою спільної діяльності

людей¹. Тоді його можна розглядати як систему, що само-організується, тобто функціонує і розвивається на власній основі, сама регулює своє життя, власне існування і роз­виток. Правильніше вести мову не про розвиток суспіль­ства, а про його саморозвиток.

Процес самоорганізації, саморозвитку суспільства потребує регламентації. Найефективнішим засобом цієї регламентації виступає право.

§ 4. Право як засіб реалізації загальнолюдських цінностей

В основі становлення і розвитку людства як системи, що самоорганізується, лежить низка факторів. Насамперед, це реалізація потенціалу кожного члена суспільства, розвиток усіх його фізичних і духовних задатків, творчого начала, перетворення особи на особис­тість, її актуалізація, що дозволяє звільнити соціальну енергію особи та спрямувати її в належне русло.

Для цього необхідне розкріпачення особи, утверджен­ня її автономного статусу, її відособлення від суспільства. Процес цей, особливо у світлі сучасного етапу розвитку людства, слід визнати провідною складовою всієї його іс­торії. Можна казати про посилену увагу до утвердження прав людини, дедалі повнішого задоволення її потреб, за­хисту її інтересів, навіть про звеличування особистості у процесі розвитку людства. "Ця загальна лінія звеличування людської особистості йде від демократичної лінії у світо­гляді стародавніх філософів. Хоч і за тих, і за наступних часів вона зазнавала багатьох, далеко не гуманних, пере­творень"², — писав В. В. Копєйчиков.

З огляду на цю обставину право взагалі можна вважати засобом регламентації процесу відособлення особистості³.

Див.: Гвоздшс О. І. Раціональність: загальна теорія та логіка історії. — К., 1994. - С. 17-18.

о

Копєйчиков В. В. Народовластие й личность. — К., 1991. — С. 118.

о

Див.: Ибрагимов М. М., Кухиченхо В. В. Духовная жизнь общества. Наука й культура. ФормьІ общественного сознания. — К., 1987. — С. 35.

Людство у процесі свого розвитку виробило систему цінностей. Право є засобом їх реалізації. Філософське вчення про цінності називається аксіологією.

Аксіологічний підхід дедалі ширше застосовується у вивченні права. Для того щоб можна було охарактеризува­ти місце та роль права в житті суспільства чіткіше й грун­товніше, підкреслює С. С. Алексєєв, слід застосувати ак-сіологіяний підхід, розглядати право як соціальну цінність, соціальне благо¹. У науці права сформовано аксіологічний напрямок (правову аксіологію), який є складовою філосо­фії права. Вивчення права в аксіологічному ракурсі має важливе наукове, практичне та ідеологічне значення², заз­начав Н. Неновський. У радянському правознавстві аксіо­логічний підхід визнання не набув. Однією з головних при­чин такої ситуації було те, що панівним, мало не єдиним, критерієм визначення цінності практично всіх без винятку явищ суспільного життя вважався класовий підхід, спертий на соціологічну теорію в її марксистсько-ленінському трактуванні. Це фактично не залишало можливостей для глибокого і різнобічного ціннісного дослідження явищ під кутом зору інших критеріїв³.

За своєю природою аксіологічний метод найбільше від­повідає, мабуть, такому об'єктові дослідження, як культу­ра. У найширшому розумінні культура "... завжди існує у вигляді повного світу людини, людей, — писав В. І. Шин-карук. — По-друге, світ культури і світ людини, її світо­гляд — це в певному розумінні той самий світ. По-третє, творчий (діяльнісний в тому числі) потенціал людини зале­жить від її причетності до світу культури, від вкоріненості її буття у світі культури"⁴. Право є однією з фундаменталь­них складових культури. Справді, право виступає як "... ос­новна ідеологічна і практична ознака культурно-цивіліза-ційного процесу"⁵.

Дата добавления: 2015-05-22