Основна проблематика та вихідні принципи марксистської філософії

Охарактеризуйте основні напрямки та х-ні риси філософії ХХ ст.

Основна риса розвитку філософії XX століття - плюралізм шкіл, напрямків; поява нових, нестандартних (некласичних) ідей і концепцій. Причина цьому, можливо, демократизація громадського життя, ріст ступеня свободи особи. Воля є каталізатором творчості, а творчість - це завжди розмаїтість.

Основними напрямками є:

Сцієнтизм: впевненість в здатності науки вирішити соціальні проблеми (спроба перебільшення ролі науки)

Антисцієнтизм: спростовує здатність науки забезпечити соціальний прогрес (приниження ролі науки)

Раціоналізм: перебільшення ролі розуму.

Ірраціоналізм: приниження ролі розуму.

Основними течіями є:

+ Екзистенціоналізм - Завдання філософії згідно з екзистенціоналізмом, полягає в тому, щоб займатися питаннями суто людського буття; проблема свободи (А. Камю, Г. Марсель,К. Ясперс)

+ Філософська антропологія- течія, що виникла в 20-30 рр. ХХ ст.. й представлена такими філософами як М.Шелер, М.Ладман та ін. (Бачить і тлумачить людину поза її соц. зв’язками та поза соціально-історичною зумовленістю її природи. Сутність людини бачить в її агресивності).

+ Позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм (в центрі – проблема мови, мови науки і її можливості в вираженні знань) (О. Конт, Б. Рассел, К. Поппер)

+ Прагматизм - Ця течія фіксує увагу на мінливості світу, його непостійності.

+ Структуралізм - абсолютизує структурний метод, намагаючись розкрити універсальні структури соц. реальності й мислення. (Р. Барт, М. Фуко)

+ Герменевтика – спроба розвязати гносеологычну проблему через древны перекази, в яких розмежовується певна система знань, якими людина ще не володіє. (К. Апель)

+ Психоаналіз (неофрейдизм) – роль несвідомого в житті людини (З. Фрейд, К. Юнг)

+ Філософія життя – найбільш адекватні засоби осягнення світу – це мистецтво. Філософія не може осягнути світ в системі абстрактних понять. (Ф. Ніцше, А. Шопенгауер)

+ Персоналізм - релігійно-ідеалістична течія в сучасній філософії, яка розглядає особу як первинну реальність і найвищу духовну цінність, а світ — як вияв творчої активності верховної особи — Бога. (Бердяєв, Е. Мунье).

. Марксизм — ідеологічна течія, яка охоплює філософію, політичну економію і «теорію» революційного перетворення буржуазного су­спільства в соціалістичне і комуністичне (т. з. науковий соціалізм). Головним завданням цієї ідеологічної доктрини її творці проголосили звільнення робітничого класу (пролетаріату) від експлуатації та побудову вільного від соціального гноблення суспільства.

Марксизм виник як закономірний результат розвитку філософської, економічної і соціально-політичної думки, як результат усвідомлення логіки історичного процесу.

Основні принципи філософії марксизму:

- принцип діалектико-матеріалістичного типу;

- принцип конкретизації історичного аналізу суспільних явищ;

- принцип системності;

- принцип детермінізму;

- принцип гуманізму;

-принцип практики.

К. Маркс і Ф. Енгельс показали, що сутність людини полягає в тому, що її життєдіяльність є заснованим на матеріальному виробництві, здійснюваним в системі суспільних відносин процесом свідомого, цілеспрямованого перетворювального впливу на навколишній світ і на саму людину для забезпечення свого існування, функціонування, розвитку. Якщо у філософських і в економічних вченнях нового часу суб'єкт розглядався як ізольований індивід, то в марксистській філософії людина розглядалась як суб'єкт соціально-історичного розвитку і суспільного виробництва. Суспільство й особа постали як суб'єктне буття людської сутності.

Головним змістом марксизму є гуманізм. Саме людина розглядається як вища мета і цінність суспільного розвитку. Тому центральною проблемою в марксизмі стає пошук шляхів для створення умов, що забезпечують вільний розвиток усіх сутнісних сил людини, усіх її здібностей. Розглядаючи процес життєдіяльності як процес виробництва і відтворення людини, Маркс і Енгельс приділили особливу увагу розкриттю ролі в ньому практики. Вони показали, що суспільне життя є власне кажучи практичним, що практика - це універсальний спосіб взаємодії людини і світу.

Маркс і Енгельс показали, що саме рівень людської свободи характеризує людину як суб'єкта соціальної діяльності, визначає її місце і значимість у життєдіяльності суспільства й особи.

Значне місце в марксистській філософії займають питання пізнання і перетворення світу. Маркс і Енгельс показали, що пізнання є практичним за своєю природою, що пізнавальне і перетворювальне ставлення людини до світу і до себе випливає з її соціально-діяльної сутності.

Філософія марксизму формувалася в процесі дослідження Марксом і Енгельсом тих реальних процесів, що відбувалися в повсякденному житті.

Ядро марксистської філософії — концепція соціально-діяльної сутності людини, а також питання діалектики, теорії пізнання були догматизовані, перетворені на засіб обґрунтування адміністративно-командної системи як суспільного устрою, який найбільш повно відповідає логіці історичного процесу.

25. Назвіть вихідні принципи філософії марксизму та розкрийте їх зміст.

Основні принципи філософії марксизму:

- принцип діалектико-матеріалістичного типу;

- принцип конкретизації історичного аналізу суспільних явищ;

- принцип системності;

- принцип детермінізму;

- принцип гуманізму;

-принцип практики.

Принцип детермінізму лежить в основі діалектико-матеріалістичного вчення про активно-практичну сутність людини та її свободу.

Принцип діалектико-матеріалістичного типу ґрунтується на вченні про причинно-наслідкові відносини. Для цього вчення є характерними наступні риси. По-перше, виключається наявність надприродних причин розвитку світу. По-друге, вони противники механістичного детермінізму, який збіднює уявлення про закони розвитку світу, надаючи причинно-наслідковим зв'язкам і відносинам однозначний характер. По-третє, розширюється уявлення про роль випадковості в закономірний розвиток світу.

Принцип практики стає ключовим в марксистській філософії і стає вихідним не тільки для розуміння людини, але й для розуміння суспільного життя і процесу пізнання. Маркс доводить, що людина – це природна істота і в одночас така, яка протистоїть природі як її самостійна сила. Що сутність людини не є абстракт, властивий окремому індивидові, в своєї дійсності вона є сукупність суспільних відносин. Ця теза означає, що сутність людини не можна знайти розглядаючи лише окрему людину, а тільки вивчаючі реальні умови її суспільного існування. Нове розуміння людини потребувала вироблення і нового розуміння природи і суспільства.

Дата добавления: 2015-05-22