Проблеми людини у філософській антропології та персоналізмі

Філософська антропологія-це філософське вчення про природу і сутність людини..Але в даному випадку антропологія розглядається як течія західної філософії ХХст, що виникла в 20-х роках як прояв загального «антропологічного перевороту».Основні представники цієї течії: М. Шелер, Г. Плеснер, А. Гелен, Е. Ротхакер, Н. Е. Хенгстенберг, О. Д. Большов. Ідейними джерелами філософ. антропології були філософія нім. романтизму та «філософія життя».Представники антропологія застосовували деякі принципи трансценденталізму Канта та неокантіанства, трансцендентальної феноменології Гуссерля та трансцендентальної аналітики людського буття Хайдеггера. Представники філософської антропології трактують її як науку про метафізичне походження людини, про її фізичне, психічне духовне начала в світі, про ті сили і тенденції, які рухають нею і які вона приводить в рух. Завдання філософ. антропології полягає в тому, щоб показати, яким чином із основної структури людського буття випливають усі специфічні монополії,звершення і справи людини:мова, совість, інструменти, зброя, ідеї справедливого і несправедливого, держава, керівництво, мистецтво, міф, релігія, наука, суспільність.

На межі ХІХ-ХХ століття бурхливого розвитку зазнають фізіологія та психологія органів чуття, через що набуває поширення філософія персоналі­зму. За її твердженням, найвищою цінністю вважається людина, особистість (лат. persona), а весь світ є виявом творчості найвищої, "верховної персони" – Бога. Завдання орієнтації людини полягає в тому, щоб знайти зміст всього, що існує, з точки зору волевиявлення людини у співвіднесеності з найпер­шим началом - Богом. Оскільки особистість перебуває у ворожих стосунках із дійсністю, життя починається з того, що ламає контакт із середовищем: особистість повинна "увійти в себе", зосередитися. Внутрішні властивості індивіду ("освідчення", "інтимність") повинні оберігати людину як від тоталітаризму, так і від індивідуалізму, об'єднати людей в "оптимальне ціле". Головним засобом самоутвердження особистості виступає внутрішнє само­вдосконалення. Персоналізм є спробою конкретизувати християнський ідеал особи в умовах сучасного динамічного світу.

Хоч персоналізм є різновидом об'єктивного ідеалізму, в ньому містяться й елементи суб'єктивного ідеалізму, що особливо виявляється в тлумаченні процесу пізнання, де чільне місце належить індивідуальній свідомості, оці­нювальній здатності окремої людини. Представниками персоналізму були голландські вчені Б.Боун, У.Хокінг, Е.Брайтмен та французькі - Е.Муньє, Ж.Лакруа та ін.

Дата добавления: 2015-05-22