Філософські ідеї Києво-Могилянської академії

Києво-Могилянська академія була заснована 1632 р. в результаті об'єднання шкіл Київського братства і гімназії при Києво-Печерській лаврі. Академія стала першим вищим навчальним закладом на території східних і південних слов'ян. Її професори значною мірою спиралися на ідейні позиції братств та Острозького літературно-освітнього центру. В їх лекційних курсах розроблялася ідеологія національно-визвольної боротьби, містилися рефор­маційні ідеї, переосмислені в контексті вітчизняної духовної культури. На вітчизняному ґрунті утворюються цілісні філософські концепції. За порівняно короткий період філософія змушена була пройти тут усі етапи, які західноєвропейська філософія пройшла протя­гом багатьох віків. У філософських курсах цього періоду спостерігається поглиблення критики автори­таризму, властивого середньовічній схоластиці, та наповнення логіки гносеологічним змістом. Акцентується увага на ролі відчуттів, розуму й мови у пі­знанні, на значущості практичного використання знання про людину, спосте­рігаються спроби повернення до осягнення її сутнісних сил, що були обож­нені та абстраговані в добу середньовіччя. У гносеології поступово утверджу­ється примат спостереження, дослідного знання. Пробуджується інтерес до математики та застосування останньої до пояснення природних феноменів, до раціоналістичної та експериментальної методології. Проглядається праг­нення підтримати натуралістичні погляди, згідно з якими природа як така повинна бути самостійним предметом наукових досліджень.

Філософські курси, прочитані у Києво-Могилянській академії, а також написані її вченими твори, мали вирішальне значення для розвитку вітчизня­ної духовної культури протягом XVII і майже всього XVІІІ ст. Ідеї й концепції, висловлені ними, руйнували усталені системи середньовічного світогля­ду.

У лекційних курсах професорів академії простір мислився невід "єм­ним віл речей і сереловиша. а час як послідовна тривалість кожної речі. Ця тривалість, якій відповідає поняттю внутрішнього часу, влас­тива й ученням інших професорів.

Професори Києво-Могилянської академії обгрунтували ідею не­віддільності простору і часу від природних тіл. заперечувати існуван­ня порожнечі. Сенс життя, твердять професори акатемії. - у творчій праці, спря­мованій на власне й на громадське добро. При цьому можливість досягнення людиною щастя перебуває у етапі компромісного поєд­нання задоволення прагнень і потреб різних частин душі, тобто тілес­них і духовних.

Значну увагу приділяли вчені Києво-Моіилянської академії про­блемі взаємозв'язку волі й розуму. Визнаючи свободу волі, вони пріо­ритетного значення надавали переважно розумові. Останній, на їхню думку, здійснює моральний вплив на волю, даючи їй різні варіанти вибору між добром і злом. При цьому вони наголошувати на необхід­ності гармонізації раціонального й вольового моментів у людині, що сприяло б здійсненню нею такого життєвого шляху, який привів би її до мети, тобто блага, щастя.

33.Назвіть основні різновиди сфер буття охарактеризуйте їх.

Формування загальної світоглядної позиції потребує осмислення в першу чергу проблеми буття, як фундаментальної світоглядної й методологічної філософської проблеми. В найширшому розумінні буття – це все, що існує: і матеріальні речі, й процеси, і властивості, і зв'язки, і відношення.. Отже, буття охоплює і матеріальне і духовне, це єдність об’єктивної і суб’єктивної реальності.

. Як правило виділяються наступні його форми:

1. Буття речей (тіл), процесів, станів природи, буття природи як цілого.

2. Буття речей і процесів, створених людьми.

3. Буття людини у світі речей та специфічно людське буття.

4. Буття духовного.

Кожна з цих форм має свою специфіку та неповторну суть..

Людське буття – реальність, об’єктивна по відношенню до свідомості окремих людей і поколінь. Тобто, буття людини зовсім не залежить від свідомості, бо є комплексною й унікальною єдністю природного, речового й духовного, індивідуального й родового, особистого й суспільного. Взяті разом, ці виміри є вихідним характером буття людини.

Люди не просто існують у світі, але й здатні відчутно, у тому числі й згубно, впливати на світ і самих себе. Звідси й покладаються великі сподівання на духовну велич і розум людини.

Буття духовне – це єдність багатоманітності, що охоплює процеси свідомості й несвідомого. Воно включає знання, які втілюються, матеріалізуються в формах природних мов й штучних знаково-символічних систем. Духовне ми поділяємо на індивідуалізоване духовне, яке невід'ємне від конкретної життєдіяльності індивідів, й об’єктивоване духовне, що існує й може існувати поза індивідумами.

Дата добавления: 2015-05-22