Розкрийте х-ні риси структуралізму та герменевтики

Основні проблеми екзистенціальної філософії та герменевтики.

Однією з провідних течій суспільної думки XX ст. є екзистенціальна філософія, що на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини та її місця в світі, проблеми духовної витримки людини, яка потрапила в потік подій і втратила контроль. Однією із складових частин цієї течії став екзистенціалізм.

Джерела екзистенціалізму у вченні Сьорена K'єpкeгopa (1813—1855), який першим сформулював поняття "екзистенція", — "внутрішнє" буття, що поступово переходить у зовнішнє.

Самим глибинним знанням про природу людини екзистенціалізм визнає усвідомленість нею власної смертності й недосконалості. В центрі уваги екзистенціалістів були питання провини та відповідальності, рішення та вибору, ставлення людини до смерті тощо, а проблеми науки, релігії, моралі, мистецтва цікавили їх лише настільки, наскільки вони стосувались названих питань. Основними проблемами екзистенціалізму стали: констатація мінливості світу, страх перед майбутнім, проблема людини як унікальної істото ти та її позиція, проблема свободи, проблема відчуженості, проблема поведінки людини.

Філософська герменевтика - напрям у філософії, що досліджує теорію і практику тлумачення, інтерпретації, розуміння Герменевтика розглядається як течія сучасної філософії, основними представниками є: Гадамер, Апель, Рікьор та ін. Філософська герменевтика значною мірою є продуктом ХХ ст.

В основі герменевтики лежить спроба розвязати гносеологічну проблему через древні перекази, в яких розмежовується певна система знань, якими людина ще не володіє.

Основним питанням філософської герменевтики стає питання про те, як влаштоване, упорядковане те суще, буття якого полягає в розумінні. Звідси випливають три основні моменти, які дають змогу зрозуміти герменевтику як філософську течію:1) герменевтика перетворюється із методології розуміння на її онтологію;2) спостерігається відмова від феноменального підходу до свідомості як самодостатньої і безпередумовної; 3)принцип рефлексії обмежується принципом інтерпретації.

Структуралізм абсолютизує структурний метод, намагаючись розкрити універсальні структури соціальної реальності й мислення. У розгляді соціальних явищ структуралізм ігнорує суб’єктивний фактор, людину, виключає історичний підхід до аналізу суспільства. Він заперечує внутрішні суперечності як джерело розвитку і зміни структур об’єктів.

Об’єктом дослідження структуралізму є культура як сукупність знакових систем, найважливішою з яких є мова, але сюди належать також наука, мистецтво, міфологія, релігія, мода, реклама тощо. Саме на цих об’єктах структурний аналіз дає змогу виявити приховані закономірності, яким несвідомо підкоряється людина.

Аналізуючи структуралізм, можна показати його позитивні моменти і значення його для науки в цілому. Це, по-перше, ретельна розробка механізмів комунікацій; по-друге, опора на багатомірність культурних утворень. Проте структуралізм відмовляється від активності суб’єкта як носія культури, недооцінює індивідуальність, абсолютизує знаково-мовну систему. Основними представниками структуралізму є: К. Леві – Стросс, Ж. Лакан, М. Фуко, Р. Барт.

Філософська герменевтика - напрям у філософії, що досліджує теорію і практику тлумачення, інтерпретації, розуміння. В основі герменевтики лежить спроба розвязати гносеологічну проблему через древні перекази, в яких розмежовується певна система знань, якими людина ще не володіє.

Одним з основоположників філософської герменевтики є німецький філософ Ганс Георг Гадамер. Згідно із герменевтикою основним завданням людини постає внутрішнє прояснення, розтлумачення ситуацій власного життя. Найпершою умовою такого підходу є прийняття подібних ситуацій як таких, що виводять у відкритість, доступність дещо неочевидне. Герменевтика передбачає: а) проведення співвідношень між текстом, підтекстом та контекстом; б) виявлення людського змісту у будь-яких текстових утвореннях; в) здійснення процедур розуміння на основі первинного прийняття того змісту, з яким стикається людина в своїх спілкуваннях із дійсністю.

28. В чому сутність некласичної філософії кінця ХІХ – ХХ ст. Некласичні течії виникли внаслідок різних поглядів філософів на науку і розум.

Філософія постала перед необхідністю — по-новому осмислити свою одвічну проблему "людина і світ" і при цьому визначити своє відношення до "класичної" філософії XVII—XIX століть, тобто періоду висхідного розвитку капіталізму, індустріально-ринкової економіки. Цій філософії були властиві віра в розум - не тільки як у людську здатність раціонального пізнання, але і як у принцип світобудови, влаштування природи і суспільства; віра в прогрес, тобто в поступальний процес реалізації того ж таки розуму в історії людства, в можливість і необхідність здійснення розумної суспільної організації; пізнавальний та історичний оптимізм. У філософії почала посилюватися реакція проти класичного раціоналізму; акцент був перенесений на нереалістичний аспект (чи навіть сутність) дійсності. Вже А.Шопенгауер (1788—1860), "предтеча" цього зрушення, сутність світу вбачав не в розумному началі, а у "світовій волі", первинній по відношенню до уявлення й розуму; він же був проповідником песимізму і включив у коло європейських філософських ідей буддійське вчення про страждання як сутність людського буття.
Ф.Ніцше (1844—1900), продовжуючи цю лінію, втлумачив "світову волю" як "волю до влади" і став співцем "надлюдини", що втілює в собі цю волю, вітальну (життєву) силу і перебуває "по той бік добра і зла".

Ф.Ніцше був одним із засновників напряму, який набув назви "філософії життя"

Предметом гносеологічних досліджень стають нераціональні форми пізнання — відчуття, сприйняття, інтуїція. Проявляється тенденція до ірраціоналізму — приниження чи навіть повне заперечення можливостей раціонального пізнання, а також до агностицизму — у вигляді тверджень про те, що пізнання обмежене чуттєвим досвідом і в принципі не здатне проникати в сутність речей

Дата добавления: 2015-05-22