Релігія як суспільне явище

Тема 14

РЕЛІГІЄЗНАВЧІ СТУДІЇ

1. Поняття, класифікація та функції релігії

2. Ключові елементи релігії

3. Релігія та інші форми мислення

Для того, щоб вивчити перше питання «Поняття, класифікація та функції релігії», студенту слід знати етимологію слова «релігія». Це питання досі не має одностайної відповіді, але більшість дослідників вважає, що слово «релігія» походить від лат. religio та означає «святиня», «предмет культу».

Визначення релігіє є достатньо різноманітними. Соціологи та антропологи схиляються до того, щоб бачити в ній абстрактний набір ідей, цінностей і практик, які розвивалися в контексті певної культурної матриці. Багато релігієзнавців намагаються визначати релігію таким чином, щоб уникнути редукціонізму різноманітних соціологічних і філософських дисциплін, які зводять релігію до її елементів. Релігія може бути визначена як віра у щось сакральне (священне). Наприклад, Рудольф Отто у своїй роботі «Ідея священного» (1917) визначає сутність релігійного знання як благоговіння, своєрідну сполуку страху та преклоніння перед божественним. Фрідріх Шлейєрмахер наприкінці XVIII ст. визначив релігію як «почуття абсолютної залежності».

В цілому, релігія – це форма суспільної свідомості, світогляду, а також специфічної поведінки та дій (культ), які засновані на вірі в певну сакральну силу (бога або богів та інших надприродних сутностей).

У європейській культурі термін «релігія» розповсюдився з XVI ст. До цього часу це слово не мало постійного значення. Замість нього використовувались поняття «віра» та «благочестя». Існує низка аналогів латинського терміну «релігія» у східній культурі. Це, зокрема, поняття «дхарма» (у санскритській літературі) та «дін» (в ісламі). Санскритське слово «дхарма» має багато значень. Серед них – «вчення», «доктрина», «благочестя», «закон», «справедливість», «чеснота» та «порядок». Воно позначає цінності, норми та правила, які визначають повсякденне життя і місце людини в суспільстві та універсамі. Арабське слово «дін» означає віру в Аллаха, його абсолютну владу, в те, що все в світі залежить від його волі.

Існує низка моделей розвитку релігійних систем. В цілому, ці моделі поділяються на три типи: 1) моделі, які вбачають в релігіях соціальні конструкти; 2) моделі, які розглядають релігії як шляхи осягнення вищої істини; 3) моделі, які розглядають конкретні релігійні системи як абсолютну істину. Ці моделі не виключають одна іншу. Декілька різних моделей можуть одночасно застосовуватись до вивчення однієї релігійної системи.

Релігія виникла близько 40 – 50 тис. років тому. Її поява пов’язана з завершенням процесу антропогенезу, розвитком мовлення і зародків теоретичного мислення в людини. Виникнення релігії і людини розумної відбувалося практично одночасно. З одного боку, релігія відокремила людину від тварин. З іншого боку, вона стала невід’ємною частиною людської культури та суспільного життя. Релігійні системи ставали все більш складними з розвитком людства. Таким чином, релігія є соціокультурним явищем.

На сьогодні не існує точних даних про кількість релігій у світі. Але для того, щоб досліджувати різноманітні релігійні системи, використовуються різноманітні типи їх класифікації. Релігії поділяються на мертві (наприклад, релігії Древніх Греції та Риму) та сучасні (буддизм, християнство, індуїзм тощо); природні релігії (ті, які не мають певного засновника та виникли в процесі історичного розвитку народу) та релігії одкровення (вони завжди мають конкретного засновника – пророка або святого); міські та сільські релігії; політеїстичні (пов’язані з вірою в багатьох богів) та монотеїстичні (пов’язані з вірою в одного бога) релігії.

Однією з найбільш поширених є наступна класифікація релігій: 1) первісні форми релігії (фетишизм, тотемізм, анімізм тощо); 2) національно-державні релігії (даосизм, юдаїзм, індуїзм, синтоїзм тощо); 3) світові релігії (буддизм, християнство та іслам); 4) новітні релігійні течії.

Основні функції релігії – це: 1) світоглядна функція (релігійний світогляд заснований на поняттях священного та надприродного); 2) регулятивна функція (релігія регулює між людські стосунки); 3) нормативна функція (релігія допомагає формувати суспільні норми та цінності); 4) інтегративна функція (релігія здатна як об’єднувати, так і роз’єднувати людей); 5) комунікативна функція (релігія забезпечує комунікацію між людьми через створення спільних уявлень про різноманітні процеси та явища, а також про спосіб життя); 6) компенсаторна функція (релігійна віра допомагає людям долати різноманітні життєві труднощі і формулювати цілі).

Релігію почали вивчати ще давньогрецькі філософи (Демокрит, Анаксагор), мислителі Відродження та Нового часу (Ф. Бекон, Р. Декарт, Б. Спіноза, Т. Гоббс). Але в якості окремої науки релігієзнавство сформувалося лише наприкінці XVIII ст. На сьогоднішній день виділяють п’ять основних рілігієзнавчих дисциплін: 1) філософія релігії (філософське розуміння релігійних проблем, яке не слід ототожнювати з релігійною філософією); 2) соціологія релігії (вивчення релігії як суспільної підсистеми); 3) психологія релігії (дослідження психологічних аспектів релігійних явищ); 4) феноменологія релігії (дослідження межових основ релігії, таких як поняття «сакральне» та «профанне»); 5) історія релігії (вивчення процесу історичного розвитку релігійних ідей, вірувань, систем і рухів). Всі ці дисципліни тісно пов’язані між собою і є частинами єдиної науки про релігію.

Для того, щоб повною мірою освоїти друге питання «Ключові елементи релігії», студенту слід знати, що релігія є складним явищем. Ключові елементи релігії – це релігійна віра, релігійна доктрина, культ та релігійна організація.

Релігійна віра – це специфічний психічний стан повного прийняття певного твердження без достатнього обґрунтування.

До основних характеристик релігійної віри відносяться наступні її риси: 1) індивідуальний характер (кожна релігійна система має свою структуру, яка відіграє роль посередника між Богом і людьми); 2) особисте відношення до об’єкту віри; 3) індивідуальний характер.

Головною розбіжністю між релігійною та нерелігійною вірою є впевненість в існуванні надприродних сил. Релігійна віра має природну психологічну основу: емоції та почуття (як позитивні, так і негативні, наприклад – любов і страх), уява, пам'ять тощо.

Релігійна доктрина – це систематичний виклад змісту віри в догматах. Доктрини багатьох релігійних систем викладені в священних текстах (Біблія, Коран, Тріпітака тощо).

Культ – це система певних індивідуальних і колективних дій (обрядів і ритуалів), за допомогою яких люди містичним чином спілкуються з надприродним. Найбільш розповсюдженими елементами культової поведінки є поклони, молитви, жертвоприношення та ін. Культ зміцнює релігійну віру та допомагає людям відчувати свою єдність з об’єктом віри.

Релігійна організація – це об’єднання віруючих однієї релігії, кероване (в більшості випадків) служителями культу.

Існує декілька типів релігійних організацій:

Релігійна група – це відносно невеликий колектив людей, які разом відправляють релігійні обряди. У релігійних групах почати використовується майно самих членів даної групи.

Релігійна община – одна з найбільш розповсюджених форм релігійних організацій. Її основні риси – це добровільне членство, висока регулярність культу, відсутність ієрархічно організованого керівництва. Відповідно до українського законодавства для реєстрації релігійної общини вона має включати не менш ніж 10 повнолітніх членів.

Деномінація (від лат. denominatiо – «надіялю спеціальним іменем») – це релігійна організація на стадії структурного оформлення. Це слово також використовується як синонім понять «релігія» та «віра». Воно означає приналежність людини до певної релігійної системи.

Церква – це найбільш складне та високо централізоване об’єднання священнослужителів та простих віруючих, яке постійно підтримує та координує релігійний культ.

Релігія має два аспекти: зовнішній (екзотеричний) і внутрішній (езотеричний). На відміну від екзотеричного, езотеричний аспект релігії має справу зі специфічним духовним способом життя, який дає людині можливість пізнання духовного світу. З зовнішньої точки зору релігія пов’язана з соціальною організацією та структурою, специфічними правилами поведінки та моральним кодексом. З філософської точки зору вона пов’язана з своєрідним розумінням реальності та істини.

У цілому, існують різноманітні точки зору з приводу структури релігії. Дослідники зазвичай відносять релігійні ідеї, дії, емоції, почуття та організацію до внутрішнього аспекту релігії. До зовнішнього її аспекту відносяться релігійний світогляд і спосіб життя (мораль і соціальні установки).

Для того, щоб вивчити третє питання «Релігія та інші форми мислення», слід пам’ятати про те, що релігія не є ізольованою системою. Вона тісно пов’язана з іншими формами мислення, такими як наука, філософія, міфологія та ін. Наукове знання носить вірогіднісний характер і пов’язано з удосконаленням старих даних для отримання більш точних свідчень. Наукові теорії, які мають безперечну перевагу, почасти трактуються як дані у фактах (наприклад, теорії гравітації та еволюції). При цьому багато вчених дотримуються суто релігійних поглядів і працюють над тим, щоб гармонізувати відносини між наукою та релігією. Ісак Ньютон, наприклад, вірив, що гравітація змушує планети рухатись навколо Сонця згідно божественного замислу. З іншого боку, релігія Бахаї на центральне місце ставить проблему гармонії між наукою та релігією. Якщо вважати, що істина єдина, то, відповідно, наука та релігія не мають конфліктувати, а, навпаки, намагатись знайти шляхи її осягнення.

Філософський підхід, відомий як прагматизм (був сформульований американським філософом Уїльямом Джеймсом), почасти використовується для примирення наукового та релігійного знання. Прагматизм являє істину як набір вірувань, що характеризуються своєї корисністю для людей у певному життєвому контексті. Отже, той факт, що наукові погляди є корисними у передбаченні явищ фізичного світу може означати певну істинність наукових теорій; так само як і той факт, що релігійні вірування можуть бути корисними для людей в плані контролю над емоціями і мораллю говорить про певну істинність цих вірувань. Релігія та філософія перетинаються в багатьох сферах, зокрема, при вивченні метафізики та космології. Різноманітні релігійні вірування почасти формують специфічну метафізику та космологію. Тобто, релігія в цілому також дає відповіді на метафізичні та космологічні питання про природу сущого, про світ, людину та Бога.

Містицизм, на відміну від філософії, заперечує логіку як найбільш важливий метод отримання знань. Містики говорять про існування реальності поза межами людського сприйняття або інтелектуального аналізу. Основним методом отримання знань для них є містичний досвід спілкування з надприродним. Езотеризм відноситься до так званого «прихованого» знання, яке доступне лише вибраним та втаємниченим, на відміну від екзотеричного знання, що є загальнодоступним.

Міфологія є невід’ємною частиною кожної релігійної системи. Сьогодні міфологія розуміється як цілісна система міфів певної культури або релігії (наприклад, давньогрецька або давньоєгипетська міфологія), а також як галузь знання, яка має справу з вивченням і трактування міфів. Найбільш важливі підходи до вивчення міфологічного мислення були представлені Віко, Шеллингом, Шиллером, Юнгом, Фройдом, Леві-Брюлем, Леві-Стросом, радянською та міфо-ритуалістичною школами. У цілому, міфи відносяться як до древньої, так і до сучасної форм мислення. Що стосується первісного міфологічного мислення, то воно характеризується наступними особливостями: 1) зв’язок з магією; 2) розуміння міфу тат ритуалу як засобів підтримки соціального та природного порядку; 3) відсутність логічних формулювань; 4) відсутність чіткого розділення реальності та фантазії, людей, природи та суспільства; 5) розуміння міфу як символічної мови, яка допомагає людям тлумачити явища природи та власне місце в світі; 6) домінуюча роль фантазії порівняно з раціональним мисленням; 7) відсутність чітких моральних опозицій. Деякі з цих особливостей все ще зустрічаються у сучасному суспільстві (зокрема, в літературі, мистецтві, ідеології).

Tема 15

Дата добавления: 2015-05-22