Суспільство та особистість

1. Особистість у системі інших філсофських категорій

2. Свобода волі та моральна відповідальність

3. Соціальні ролі особистості та її історичне значення

Вивчення першого питання «Особистість у системі інших філософських категорій» слід розпочинати із з'ясування змісту поняття «особистість».

Існує безліч визначень цього поняття, але всі вони проблему особистості розглядають у зв'язку з поняттями «людина», «індивід», «індивідуальність».

Людина – це найзагальніше поняття, що характеризує живу істоту (homo sapiеns), що проявляє ту або іншу міру розумності.

У громадському житті людина виступає як індивід. Під поняттям «індивід» розуміється одиничний представник людського роду без урахування його біологічних особливостей, специфіки реального життя і діяльності, тобто як знеособлена істота. Індивідуальність – це неповторна своєрідність людини.

Кожна людина, живучи в суспільстві, характеризується як представник статі, як фахівець у певній професії, як громадянин, як член родини. Тим самим вона, на основі досвіду життя і процесу навчання, реалізує певний соціальний багаж, проявляє себе як особистість.

Поняття «людина» і «особистість» нерідко ототожнюються, вживаються як синоніми. Проте між ними є відмінність. По-перше, людина є цілісністю, а особа є частиною, компонентом людини. По-друге, людина є істотою біосоціальною, тоді як поняття «особистість» характеризує громадський аспект людини, тобто людину, що піднялася до певного рівня соціалізації.

Особистість – це окрема людина з певними рисами характеру, індивідуальними здібностями та схильностями.

Це поняття вживається тільки по відношенню до окремої людини, і притому розпочинаючи тільки з певного етапу її розвитку. Неможна сказати щось про особистість новонародженої дитини. Особистістю в специфічному значенні цього слова є людина, у якої є свій світогляд, свої позиції і яскраво виражене відношення до життя.

Невід'ємними ознаками особистості виступають розумність, володіння мовою, здатність до трудової діяльності, самостійність, прагнення до свободи, сила волі, оригінальність почуттів, відповідальність. Ці ознаки детермінуються усією системою громадських стосунків, усім соціальним життєвим устроєм.

Основним видом діяльності особистості є праця. У праці проявляються соціальні якості людини, які роблять її особистістю. У цьому плані можна стверджувати, що суспільство формує особистість шляхом її соціалізації, шляхом впливу на неї соціального середовища.

Особистість не лише формується соціумом, соціальним середовищем, але й сама впливає на них залежно від освіти, професії, громадського положення й активності. Визначальна роль у цьому процесі належить соціуму, що створює відповідні умови для діяльності особи.

У той же час потрібно враховувати, що взаємозв'язок між особистістю і суспільством проявляється залежно від індивідуальної життєдіяльності людини, а також від потреб і можливостей суспільства, від того, які умови створені в ньому для спілкування особистості, для її самореалізації.

Слід також враховувати можливість загострення взаємовідносин особистості і суспільства, особливо в періоди кризових явищ в соціальній системі, в умовах послаблення керованості соціальних процесів та їх неефективності. Ці процеси зараз властиві нашому суспільству і виражаються в першу чергу в ціннісній і практичній переорієнтації в області економіки, політики і духовній сфері.

Аналіз другого питання «Свобода волі та моральна відповідальність» доцільно розпочати із з'ясування змісту категорій «свобода», «необхідність», «відповідальність».

Поняття свободи багатогранне. Її можна розуміти як сенс і мету людського існування і як тяжкий злочин; як порожню фікцію і як шлях до божественного блага, порятунку душі; як засіб відновлення людської гідності і як шлях до соціальної рівності. Діапазон цього поняття включає так само й спектр негативних проявів (свобода «від») і різноманіття позитивного (свобода «для»).

Свобода характеризує сутність людини та її існування, що полягають у можливості мислити і чинити відповідно до своїх уявлень і бажань. У той же час слід враховувати, що в розвитку природи і суспільства панує необхідність. Вона є первинною. У природі і суспільстві необхідність існує у формі об'єктивних законів. Непізнані закони проявляють себе як «сліпа» необхідність. Людина, що не пізнала їх, залишається скутою, позбавленою свободи. Чим глибше і повніше віна пізнала їх, тим вільнішою й усвідомленішою є її діяльність. У цьому контексті, свобода – це пізнання необхідності і дія відповідно до цих знань.

Стосовно особи, що живе і діє в суспільстві, свобода є правом робити все, що дозволено законами. Якщо людина пізнала необхідність і знає, як чинити, щоб досягти поставленої мети, то вона втрачає залежність від неї. Необхідність стає внутрішнім змістом її знань та вмінь. Людина наче звільняється від зовнішнього прояву необхідності і дістає можливість діяти вільно.

Прояв волі відповідно до необхідності обумовлює досягнення бажаної свободи, тому що людина вчиняє так, як диктує її воля, а не з примусу.

Про свободу можна говорити тільки тоді, коли у людини є вибір не лише цілей діяльності, але й вибір засобів, необхідних для її здійснення. Об'єктивною умовою свободи вибору є існування спектру можливостей. У цьому випадку міра можливості прямо пропорційна мірі необхідності: можливе те, що не суперечить об'єктивним законам і має для реалізації відповідні умови.Окрім цього, людина повинна впливати на створення відповідних умов, за допомогою яких вона може реалізувати бажану можливість. Кожен вибір пов'язаний з перевагою однієї з альтернативних можливостей і відмовою від інших.

З'ясування загального розуміння свободи дозволяє виділити також її конкретні аспекти. Серед них на перший план висувається: економічна свобода, що припускає свободу ухвалення економічних рішень і дій; політична свобода, що полягає, в першу чергу, в наборі громадянських прав, які гарантують людині участь в управлінні громадськими справами; духовна свобода – вільний вибір світогляду, ідеології, системи моральних цінностей, свобода совісті.

Свобода особистості завжди передбачає і її відповідальність. Якщо свобода означає для людини можливість вибору тієї або іншої форми дії в конкретній ситуації на основі пізнаної необхідності, то відповідальність – це здатність особистості приймати ті рішення, що відповідають обстановці, передбачати наслідки своїх дій і, нарешті, особистість повинна відповідати перед кимось: перед суспільством, судом, начальником, Богом або своєю власною совістю.

Залежність між свободою і відповідальністю особи прямо пропорційна: чим більше свободи людині надає суспільство, тим більше і його відповідальність за використання цієї свободи. Боязнь відповідальності, ухилення від неї – це одна з негативних якостей особи. Усвідомлення відповідальності, готовність прййняти її на себе – це риса особистості, яка лежить в основі довіри до неї.

Соціальна відповідальність особистості проявляється в різних формах: політичній, правовій, моральній, адміністративній. Існують ще індивідуальна, колективна та різні види професійної відповідальності. Жити в суспільстві і бути вільним від суспільства не можна. У суспільстві не може бути особистості, вільної від відповідальності в тій або іншій формі.

При вивченні третього питання «Соціальні ролі особистості та її історичне значення» необхідно визначити соціальний статус особистості, її здатність бути активним суб'єктом історичного процесу.

Соціальна визначеність особи знаходить своє вираження в категоріях соціального статусу і соціальних ролей. Ці поняття визначають місце індивіда в соціальній системі, конкретизують його спосіб життя і соціальні функції.

Поняття соціального статусу і соціальних ролей пов'язані між собою як можливість і дійсність, як потенційне і актуальне буття. Їх взаємний зв'язок означає, що будь-який статус може бути реалізований в тій або іншій сукупності ролей, обумовлених як цим статусом, так й індивідуальними особливостями особистості.

Співвідношення соціального статусу і соціальних ролей є одним з аспектів свободи. Той суспільний устрій є вільнішим, який усуваючи жорстку визначеність статусу особистості, разом з тим допускає більшу кількість рольових проявів людини в межах кожного статусу.

Межі рольової поведінки особистості в суспільстві чітко визначені, оскільки зміщення різних функцій або неадекватне їх виконання може привести до порушення рівноваги усієї соціальної системи. Для забезпечення меж рольової поведінки використовується система соціального контролю.

Багатоплановість життя суспільства зумовлює і різноманіття соціальних ролей особистості. Студент повинен знати початкову, базову роль особистості, яка полягає, по-перше, в тому, що особа є трудівником. По-друге, особистість завжди прагне виступати в ролі власника, використовуючи для цього результати своєї фізичної або інтелектуальної праці. По-третє, особистість завжди проявляє себе як споживач вироблюваних суспільством цінностей. По-четверте, особистість виконує роль сім'янина, що полягає в господарчо-побутовій діяльності і вихованні своїх дітей. По-п'яте, особистість виконує роль громадянина, відповідно до наданих їй прав і обов'язків. По-шосте, особистість грає вирішальну роль в захисті своєї країни від будь-яких форм зовнішньої агресії, тобто є захисником.

Всі перераховані основні соціальні ролі взаємозв'язані і виконуються особистістю залежно від соціальної зрілості і професійної підготованості.

Міра цієї зрілості і рівень активності визначають роль індивіда в суспільстві, є переконливою основою для розділення особистостей на рядових і видатних, а отже, визначає їх роль в історичному процесі.

У зв'язку з цим слід зрозуміти існуючі уявлення про роль особистості в історії.

Волюнтаризм заперечує об'єктивний характер законів громадського розвитку і стверджує, що розвиток суспільства залежить від волі «героїв», які ведуть за собою «натовп». Тут проголошується ідея про визначальну роль особистості в історичному процесі.

Фаталізм, навпаки, заперечуючи роль особистості, вважає, що в людській історії усе зумовлено долею, що людина не здатна впливати на визначений хід подій.

Провідною тезою сучасної соціально-філософської науки в розумінні ролі особистості в історії є теза про те, що розвиток суспільства – це закономірний процес, здійснюваний завдяки діяльності людей. Якщо вся історія складається з діяльності народних мас і особистостей, то кожна людина вносить свій вклад в загальний потік громадського життя. Цей вклад залежить як від соціальних умов, так і від індивідуальних якостей особистості. Звідси можна зробити наступний висновок: найбільш видатні з особистостей чинять глибшу і масштабнішу дію на хід історичних подій.

Тема 12

Дата добавления: 2015-05-22