Первісні форми релігії

Тотемізм і фетишизм

Анімізм, аніматизм і культ предків

Магія та шаманізм

Для того, щоб вивчити перше питання «Тотемізм і фетишизм», необхідно зрозуміти сутність даних релігійних вірувань. Тотемізм (від кореня oode - в мові оджибвє) – це релігійна віра в духовну спорідненість групи людей і певного сакрального об’єкту. Тотемом зазвичай є творина, рослина або природний феномен (дощ, вітер), що в духовному плані представляє групу людей таку як клан. Тотемізм пов'язаний з поняттям табу – релігійної заборони (наприклад, заборони на вбивство тотемічної тварини, на поїдання її м’яса тощо).

Необхідно розрізняти груповий та індивідуальний тотемізм. Ці форми мають спільні базові характеристики, але відзначаються різною спрямованістю. Наприклад, люди в цілому сприймають тотема як родича, захисника, помічника, предка, приписують йому надприродні здатності та силу і відчувають по відношенню до нього певну суміш страху, поваги та преклоніння. У більшості культур використовуються спеціальні імена та емблеми, які відносяться до тотемів. Вони допомагають людям відчувати символічну єдність з тотемом. Тотемізм почасти поєднується з іншими видами вірувань, наприклад, з культом предків або анімізмом. Ця обставина значно ускладнює виокремлення рис безпосередньо тотемізму.

Груповий (або колективний) тотемізм є найбільш поширеною формою цієї релігійної системи. Він характеризується наступними рисами: 1) містична асоціація тварин або рослин, природних явищ або певних матеріальних об’єктів з групою людей (кланом, племенем, фратрією) або з низкою груп; 2) спадкова передача тотемічних вірувань та символів (за материнською або за батьківською лінією); 3) групові або індивідуальні імена, які вказують прямо чи опосередковано на приналежність до тотемічної групи, використання тотемічних емблем і символів; 4) табу (заборони), що можуть відноситись до того чи іншого тотему або його частки; 5) зв'язок з великою кількістю тварин та природних явищ, які можуть бути розподілені ієрархічно на «основні» та «підпорядковані» тотеми.

Груповий тотемізм в цілому спирається на міф та ритуал. Вибір певних тварин та рослин як тотемічних почасти продиктований їх економічною цінністю для інтересів спільноти або ж їх зв’язком з винятковими подіями минулого племені. Народні традиції, які засновані на поклонінні природним тотемам, несуть інформацію про міфологічне походження племені. Наприклад, група, яка вважає себе такою, що походить від даного тотему може мати традиції, згідно з якими їх предок був твариною або рослиною, та, водночас, міг з’являтися в людській подобі. У таких системах вірувань, групи людей та вили тварин і рослин можуть мати спільного предка. У інших випадках присутні традиції, в яких людський предок спорідненої групи має певний позитивний або негативний досвід взаємодії з твариною або природним явищем і тому наказує своїм нащадкам вклонятися відповідно цих тварин або природні явища.

Груповий тотемізм традиційно розповсюджений серед народів Африки, Індії, Океанії (особливо Меланезії), Північної Америки, деяких регіонів Південної Америки. Класичним прикладом носіїв тотемічних вірувань є аборигени Австралії. Також груповий тотемізм представлений як окрема форма релігії серед угро-фінських народів, мисливських племен та кочівників Сибіру та серед народів північної та центральної Азії.

Індивідуальний тотемізм виражається в індивідуальних містичних стосунках між людиною та певною твариною або явищем природи (іноді між людиною та видом тварин). Вважається, що тотем може надавати особливу силу віруючому. Почасти з індивідуальним тотемізмом пов’язані певні уявлення про людську душу (душі), друге «Я», нагвалізм (одночасне взаємопов’язане життя людини та нагваля – містичного покровителя у формі тварини, птаха тощо). Отже, такі тотеми є особливо суворо табуйованими, адже вони пов’язані з лідерами сімей та кланів, цілителями, шаманами та іншими соціального значущими персонами.

Індивідуальний тотемізм може передувати груповому, оскільки групові духи-предки іноді походять від тотемів видатних особистостей (представників групи). Існує також тенденція трансформації індивідуальних тотемів у спадкові, а також розповсюдження табу на весь вид, до якого належить індивідуальний тотем.

Релігія австралійських аборигенів є найбільш яскравим прикладом тотемізму. Через систему тотемічних вірувань групи об’єднується в тотемічні союзи. Аборигени вважають свій спосіб життя вкоріненим завдяки творчим актам надприродних істот, що жили в Час Сноведінь (міфологічне минуле). Завдання ж людей полягає в тому, щоб дотримуватись встановленого порядку і підтримувати його через ритуали. Саме це є гарантією одвічного буття світу.

Фетишизм – це наділення надприродними містичними властивостями неживих об’єктів. Фетіш (від фр. fétiche, що походить від лат. facticius – «штучний» та facere – «роблю») – це об’єкт (можливо, створений людиною), якому приписуються надприродні властивості. Термін «фетишизм» був введений Шарлем де Броссом у 1757 р., у контексті порівняння західноафриканських релігій з магічними віруваннями давньоєгипетської релігії. Він та інші дослідники XVIII ст. використовували цей термін по відношенню до еволюційної теорії релігії. У своїй теорії еволюції релігії де Бросс припустив, що фетишизм є найбільш ранньою та примітивною стадією розвитку політеїзму, монотеїзму та фетишизму. Фетишизм трактувався при цьому як внутрішньо притаманна цінність або сила об’єктів. Наприклад, людина, яка бачить магічний або божественний знак у матеріальному об’єкті помилково приписує йому цінність, якої він не має (звідси витікає марксівський «комодитивний фетишизм» – віра в те, що предмети нас контролюють).

У ХІХ ст. Тайлор та Мак Лін виразили думку про те, що ідея фетишизму дозволяє історикам релігії змістити центр уваги з відносин між Богом та людьми на відносини між людьми та матеріальними об’єктами. Вони також наголосили на тому, що це зумовлює моделі причинного пояснення природних подій, що вважаються помилковими.

Теоретично, фетишизм присутній у всіх релігіях, але в класичні своїй формі він існує у релігійних віруваннях Західної Африки (наприклад, релігії вуду). Одним з найбільш могутніх фетишем вважається кров. У деяких регіонах Африки волосся білих людей сприймається як носій особливої сили. Також розповсюдженими фетишами у традиційних культурах є кістки, міх, пір'я, вода з певних джерел, певні види рослин і деревини.

Для того, щоб засвоїти друге питання «Анімізм, аніматизм і культ предків» слід знати, що термін «анімізм» походить від лат. anima, тобто «душа». Анімізм – це віра у надприродних духовних сутностей (духів або душ), або у певну духовну життєдайну силу.

Порівняно з духами душі – це пасивні сутності, які тісно пов’язані з тілом та потребують магічного захисту (наприклад, у вигляді амулетів або талисманів). На відміну від душ, духи в різноманітних релігійних системах розуміються як активні (навіть агресивні) сутності, які є незалежними від тіла. Вони можуть бути як добрими до людей, так і злими. Спочатку душі замальовувались подібними до людей, але згодом у більш розвинених не-анімістичних релігіях у процесі довгої еволюції вони втратили свої матеріальні характеристики.

Анімізм заснований на уявленні про те, що немає жорсткого розділення між духовним і фізичним (або матеріальним) світами, а духи і душі присутні не лише в людях, але й у тваринах, рослинах, камінні, природних явищах, таких як дощ, гроза, грім тощо.

Анімізм пізніше проявився в тому, що духовне начало почало приписуватись абстрактним поняттям, словам, іменам, міфологічним метафорам. Британський антрополог Едвард Тайлор доводив у своїй роботі «Первісна культура» (1871), що анімізм є первинною і базовою формою будь-якої релігії (у тому числі, синтоїзму, індуїзму, буддизму, християнства, неоязичництва тощо).

Таким чином, анімізм неможна зводити лише до вірувань маленьких до індустріальних спільнот. Це невід’ємний елемент будь-якої релігійної системи, що включає наступні категорії вірувань: 1) віра в душі та душів; 2) віра в духів предків; 3) віра в шаманських духів; 4) віра в духів-покровителів певних племен та союзів; 5) віра в персоніфікації природних сил (наприклад, ундини, мавки, саламандри тощо).

Аніматизм – це термін, який ввів британський антрополог Роберт Марет, застосувавши його до віри в неперсоніфіковану силу, над якою люди мають певний контроль.

Прикладом аніматизму є віра в мана. Мана – це традиційне поняття, яке відноситься до вірувань жителів островів Океанії, включаючи меланезійців, полінезійців та мікронезійців. Це неперсоніфікована сила, яка може бути присутньою в людях, тваринах, неживих об’єктах і яка надає відчуття дива та пошани. Мана також інтерпретується як матеріал, з якого робиться магія. Мана представляє собою концентровану анімістичну силу, яка надає силу, міць та забезпечує успіх. При цьому успіх асоціюється з володінням маною, а невдачі – з її втратою.

Таким чином, аніматизм – це поняття, яке характеризує релігійну віру в неперсоніфіковану надприродну силу, яка може знаходитись в окремих об’єктах (деревах, камінні, певній території, людині, тварині тощо) та з якою пов’язується успіх чи невдача у певних справах.

Культ предків – це релігійна практика, що базується на вірі в те, що померлі члени родини продовжують існувати, та беруть участь у справах живих і можуть впливати на їх успіх.

Метою культу предків є забезпечення благополуччя предків і їх позитивного відношення та допомоги живим. Соціальною (нерелігійною) функцією культу предків є культивація родинних цінностей, таких як благочестя, почуття лояльності по відношенню до родини, продовження роду. Культ предків присутній у суспільствах з різним ступенем соціального, політичного та технічного розвитку, і залишається важливим елементом багатьох сьогоднішніх релігійних практик.

Культ предків у деяких культурах (наприклад, у китайській) орієнтований на вшанування пам’яті померлих, принесення жертв на їх честь. Також подібні практики включають відвідання місць поховання, принесення дарів, які призначаються для забезпечення благополуччя мерців у потойбічному світі.

Для вивчення третього питання «Магія та шаманізм» слід знати, що магія є невід’ємною складовою частиною релігійного світогляду первісних спільнот. Магія розуміється як містичний вплив на події, об’єкти, людей, фізичні явища. Термін також відноситься до засобів та практик, які застосовує особа для здійснення такого впливу.

Віра в те, що можна впливати на світ за допомогою надприродних сил, молитов, жертвоприношень походить ще з доісторичної епохи і присутня у ранніх формах релігії, про що свідчать древньоєгипетські тексти пірамід, індійські Веди (зокрема, Атхарваведа).

Виокремлюють різні типи магії відповідно до мети магічної дії: 1) любовна магія (має за мету когось причарувати або ж змусити забути певну людину); 2) магія, яка спрямована на нанесення шкоди певній особі або групі осіб (магічні дії при цьому носять прихований характер), у тому числі – воєнна магія (носить відкритий характер); 3) господарська магія (також включає аграрну магію, спрямовану на забезпечення гарного врожаю); 4) промислова магія (покликана забезпечити вдачу в охоті, рибальстві, збиранні певних рослин тощо); 5) цілюща магія (має за мету боротьбу з хворобами, забезпечення здоров’я людей та тварин, попередження різноманітних хвороб).

Шаманізм відноситься до традиційних вірувань та практик, що пов’язані з спілкуванням зі світом духів. У світі існують різноманітні форми шаманізму, але є низка спільних для всіх них вірувань: 1) духи відіграють важливу роль у житті людей; 2) шаман здатний контролювати духів (або взаємодіяти з ними) для блага спільноти; 3) духи можуть бути як добрими так і ворожими людині; 4) шамани використовують різноманітні практики та техніки для впадіння в транс (камлання), такі як пісні, танці, биття в бубен, прийняття певних напоїв тощо; 5) тварини відіграють важливу роль в якості помічників, посередників, а також представників певних духів; 6) душа шамана може покидати тіло та мандрувати світом духів або ж духи вселяються на певний час в тіло шамана і говорять його вустами; 7) шамани можуть лікувати хвороби; 8) шамани почасти є духовними наставниками, пророками та вождями.

Шаманські традиції розповсюджені по всьому світу починаючи з доісторичних часів. Шаман виконує велику кількість функцій: забезпечує зцілення від хвороб, організує жертвоприношення духам, передає міфи племені та зберігає традиції, передбачає майбутнє, виступає психопомпом (буквально – «провідником душ»). У деяких культурах один шаман міг виконувати декілька з цих функцій. Шамани мають здатність полегшувати та насилати страждання. Також їм почасти приписується здатність впливати на погоду, трактувати сновидіння, небесні явища та мандрувати нижнім та верхнім потойбічними світами.

Загалом, шаман є медіатором між природним та надприродним світом, який подорожує між ними в стані трансу. Шаманізм заснований на ідеї про те, що видимий світ і життя людей знаходиться під впливом невидимих сил. Деякі шамани є одинаками, інші ж мають послідовників. Шамани можуть об’єднуватись у групи, як це відбувається в практиці індійського тантризму.

Тема 16

Дата добавления: 2015-05-22