Ідея духовно-морального розвитку людського в боголюдське. 5 страница

Н. Хамітов

256 Словник ключових термінів

ЕКЗИСТЕНЦІЙНА ДІАЛЕКТИКА — вчення про розвиток особистості через розв'язання глибинних суперечностей існування. Автором Е. д. можна вважати С. К'єркегора, який протиставив Е. д. об'єктивній та універсальній діалектиці Г. В. Ф. Гегеля. Ця традиція була продовжена в таких течіях філософії XX ст,, як філософська антропологія, екзистенціалізм та персоналізм. У філософії М. О. Бердяева ставиться проблема "Е. д, божественного та людського". В сучасній українській філософії Е. д. представлена в екзистенційній антропології та метаантропології, а також використовується в актуалізуючому психоаналізі.

Н, Хамітов

ЖАХ — екзистенційна ситуація граничного буття, яка окреслює страх, що вийшов за межі матеріального предмета. Це страх перед безоднею, яка лежить за межами будь-якої матеріальної небезпеки. У стані Ж. матеріальна, фізична небезпека е лише символом, який виражає небезпеку метафізичну. Розкриваючи цю особливість Ж., що відрізняє його від страху, М. Гайдеґґер зазначає, що у Ж. людина не прагне рятуватися активністю, а навпаки, поринає у спокій. Ж. — це граничний страх, котрий перестає бути страхом й стає чимось іншим, це — метафізична тінь страху, трансцендентний, потойбічний страх. В Ж., на відміну від страху, завжди просвічується глибинний подив. У ньому є натяк на чудове-як-дивне-химерне. Це схоплено українською мовою у слові "чудовисько", де жахливе з'єднується з чудовим. Ж. як переживання та буття найчастіше на-роджується при зустрічі з безоднею Ніщо. Примара Ніщо присутня у будь-якому жахові. Ж. перед Ніщо — це Ж. перед власними межами, перед незбагненністю власного Я, перед можливістю онтологічної деформації своєї особистості, можливістю її спотворення. У Ж. перед людиною спалахує руйнівна могутність Ніщо, і разом із тим у настрої Ж. Нішо відкривається як двері, що ведуть у зовеш інший стан Я.

Н. Хамітов

КОМУНІКАЦІЯ — максимально широкий термін, що окреслює людську взаємодію у світі. У сучасній філософії використовується передусім як ознака конструктивної взаємодії особистостей, соціальних страт, націй та етносів, яка розгортається на основі взаємної толерантності й порозумінім. Поняття К. широко використовується у філософії К. Ясперса, а також у сучасній німецькій практичній філософії (К. О. Алель, Ф. О. Больнов, Ю. Хабермас), яка отримала назву "комунікативної".

К., яка є лише зовнішньою, маніпулятивкою, кінець кінцем приводить до переживання внутрішньої, екзистенційної самотності. Вихід за межі такої внутрішньої самотності можливий лише у внутрішній К. Під внутрішньою К. можна розуміти таку К., що торкається глибинних смисложиттєвих орієнтацій і має вільний характер. Це передусім комунікація-з-собою як акт самопізнання та самовідтворення, процес діалогу з власним Я. Але внутрішня К. є й комуні-

Словнмк ключових термінів 257

кацією-з-іншим, в якій інший постає не як об'єкт, "Воно", а як суб'єкт, "Ти". Внутрішня К. розгортається як єдність духовної та душевної К. і може бути названа особистісною К,

Н. Хамітов

ЛЮБОВ — екзистенціал людського буття, який окреслює найглибше відчуття повноти особистісного буття і переживання цілісності у з'єднанні з іншою особистістю та світом. Саме в Л. найбільшою мірою проявляється принципова відкритість буття людини, шо знаменує вихід за межі буденних та граничних ситуацій у метаграничне буття. В українській мові є декілька слів, які означають Л. Це — кохання, любощі, милість, любов. Цікавим є той факт, що при їх вживанні виникає певна ієрархія. Наприклад, часовий прояв Л. називають закоханістю, коханням, милістю, а Л. як вічне почуття-цілісність, виражається саме словом "Л". В багатьох культурах Л. пов'язується з безсмертям. Так, наприклад, романськими мовами у слові "Л". (французьке amur, іспанське атаг, італійське amor) безпосередньо проголошується безсмертя.

Виходячи з того, шо еротична Л. найчастіше пов'язується у більшості мов та культур з Л. як такою, прояви Л. можна класифікувати, виходячи саме з її еротичної іпостасі. Це: 1) Л. до себе; 2) еротична Л.; 3) надеротична Л. Л, до себе дає можливість кожній людині пережити, що окрім тілесності вона має ще духовне та душевне начала, які у поєднанні складають особистість. Справжня Л. до себе — це зростання та накопичення знань і почуттів, самозміна, яка дає змогу не тільки брати, а й віддавати. Зустріч двох розвинутих особистостей, що вже вийшли за межі лише Л. до себе та прагнуть більшого, означає еротичну Л. Головним в еротичній Л. ε те, шо дві особистості з'єднуються в нову цілісність, яка не заперечує, а підсилює неповторність та унікальність кожного з них. Еротична Л. є щось більш відкрите та універсальне, ніж Л. до себе, однак вона може виникнути лише на основі Л. до себе. Людина, що не полюбила себе, не здатна до такого особистісного напруження, як Л. до Іншого. У вищих своїх проявах еротична Л. виступає як любов-цілісність. Така цілісність стає дійсністю не просто як статеве тілесне поєднання, а як співтворчість чоловіка та жінки. Третім — і найбільш універсальним — проявом Л. є надеротична Л. Ця Л. виходить за межі егоїзму люблячої пари, відкриває цілісності двох безодню навколишнього світу. Така Л. вбирає у себе всі попередні вияви Л. і може трансцендувати людину та людство у нову якість.

С, Крилова

МЕТААНТРОПОЛОГІЯ (від мета — понад та антропологія — наука про людину) — вчення про виміри людського буття та умови плідної комунікації у цих вимірах, а також про фундаментальні тенденції розвитку людського роду і пов'язані з ними колізії. М. є однією з тенденцій розвитку сучасної філософської антропології, передусім екзистенцїйної антропології Київської світогляд но-антропологічної школи. Враховуючи те, що проблема вимірів людського буття, а також комунікації була притаман-

258 Словник ключових термінів

ною для філософської антропології, екзистенціалізму та персоналізму в усіх їх національних різновидах, закономірним є висновок, що М. інтегрує підходи філософської антропології, екзистенціалізму й персоналізму. М. може бути поділена на персоналістичну та комунікативну. Персоналістична М. досліджує людське буття у екзистенційно-особистісних вимірах — буденному, граничному, метаграничному; комунікативна М. вивчає умови й логіку комунікації між різними людськими спільнотами — в тому числі етноантропологічними. Тому комунікативна М. з необхідністю стає етноантропологією. Етноантропологія як М. є вченням про екзистекційно-світоглядну неповторність етносів і можливості комунікації між ними, враховуючи цю неповторність. Крім того, етноантропологія як М. є наукою про умови комунікації етносу і особистості в усій їх екзистенційній повноті, виходячи тим самим на актуальну проблему сьогодення — проблему прав людини. Розуміння етноантропології як М. не дає їй замкнутися у суто емпіричних формах, стати ідеологічно заангажованим вченням про біо-антропологічні відмінності етносів та рас. Персоналістична та комунікативна тенденції М. з'єднуються у М. статі, яка вивчає чоловіче та жіноче як духовне і душевне начала. М. як філософія статі досліджує причини внутрішньої самотності чоловіка та жінки і можливість гармонії між ними на рівні духовно-душевної взаємодії. При цьому філософські підходи поєднуються в М. з психоаналітичними.

Н. ХамІтов

МЕТАГРАНИЧНЕ БУТТЯ — вимір людського буття, в якому відбувається вихід за межі буденного буття з його безособовою завершеністю і граничного буття з його незавершеністю і усвідомленою екзистенційною відокремленістю. М. 6. є подолання замкненого характеру людського буття, який виражається у самодостатності владно-вольових актів та об'єктивації як творення продуктів культури. Творчість як об'єктивація у М. б. переходить у творчість як актуалізацію — само-творення і творення простору продуктивної комунікації. Розгортання М. б. можливе через феномени толерантності та любові, що означає глибинне очищення й олюднення буття людини через його роз-речевлення, де-об'єктивацію. Це — екзистен-ційиа катарсизація людського буття.

У М. б. процес транс цендування, який визначає людське буття взагалі, зазнає фундаментальної метаморфози. Людське буття стає не просто трансцендуванням і не просто само-трансцендуванням; воно стає антропо-трансценденцією — особистісним трансцендуванням, що входить у потаємні глибини особистості, а тому долає межі і буденного, і граничного буття людини, набуваючи при цьому гармонії, на яку є лише натяк у буденності І передчуття якої дано у дисгармонії граничних станів людини.

Н. Хамітов

Словник ключових термінів 259

САМОТНІСТЬ — екзистенційна ситуація людського буття, у межах якої відбувається зовнішнє чи внутрішнє відокремлення людей. Самотність е результатом колізій комунікації, що породжуються виявом людини у світі як неповторної особистості. Тому проблема С. є однією з вічних проблем людського існування. Вона стає надзвичайно актуальною саме в наш час — час деконструкції світоглядних орієнтирів і спроб знайти нові умови комунікації.

Проблема С. у розгорнутому вигляді в європейській філософії вперше була поставлена Б. Паскалем, який розглядає С. передусім як факт страждання. На відміну від нього, у творчості Г. Сковороди ми зустрічаємо розуміння позитивного сенсу С., яка реалізується у свідомому усамотненні і може привести до нової комунікації та взаємодії зі світом — "сродної праці". У XІХ ст. ідеї Б. Паскаля продовжуються у творчості А. Шопенгауера, який вбачає у С. фатальний результат "волі до життя". Глибокі роздуми про С. людини ми зустрічаємо у і. В. Гете, який називає її причиною відокремленості людської особистості від трансцендентного світу. На відміну від нього, Ф. Ніцше вважає причиною С. людини її відчуження від власних надлюдських перспектив; з іншого боку, С., на думку мислителя, стає відчуженням людини, що освоює ці перспективи, від інших людей. У XX ст. тема самотності порушується у екзистенціалізмі, персоналізмі та "комунікативній філософії".

Необхідно розрізняти зовнішню С. і С. внутрішню або екзис-тенційну. Перший різновид С. є результатом обставин, що приходять в життя людини ззовні; він є предметом соціально-психологічного дослідження. Внутрішня С., яка є наслідком особистішого розвитку людини, може бути осягнута як психологічними, так і філософськими дослідженнями. Проте якщо психологія досліджує внутрішню С. переважно у буденному вимірі людського буття і прагне знайти можливості її подолання у буденній комунікації, то філософія тяжіє до розумінння сенсу С. також за межами буденності—у граничному та метаграничному бутті людини. Таким чином, філософське осягнення феномену С. спонукає розглядати його у різних вимірах людського буття. Внутрішня С. породжується відкритим, трансцендуючим характером людського буття — є результатом постійного виходу екзистенції за свої межі. Це приводить до того, що людина постійно стає внутрішньо С. відносно попереднього стану свого Я, а також свого оточення. Другою фундаментальною причиною внутрішньої С. є розділеність людського роду на дві статі — чоловічу та жіночу. Вихід за межі внутрішньої С. можливий лише у внутрішній комунікації, яка вільно розгортається на основі глибинних смисложиттєвих орієнтацій.

Внутрішня С. людини виявляється Й долається у трьох фундаментальних екзистеційно-особистісних вимірах: буденному, граничному та метаграничному бутті. Внутрішня С. у буденному бутті людини, фундаментальною ознакою якого є безособовість, переживається у такому стані як нудьга, яка частково знімається й відроджується знову у феноменах турботи та святковості. У граничному бутті людини, яке є запереченням буденності через наростання вольового

260 Словник ключових термінів

начала на шляху Його заглиблення у творчість та владу, буденна С. стає граничною С. і виявляється у таких екзистешйних ситуаціях, як туга, закоханість, жах, відчай. У метаграничному бутті, шо є виходом за межі маніпуляції та об'єктивації буденного і граничного буття у простір актуалізації особистості, С. втрачає свій фатальний характер і стає новою реальністю — усамотненням як вільно обраною С. Вихід за межі С. у метаграничному бутті людини можливий через феномени толерантності Й любові, що знаменують собою виші прояви внутрішньої комунікації.

Н. Хамітов

ТОЛЕРАНТНІСТЬ — здатність людини порозумітися з іншою людиною на основі поваги до її свободи та вступити з нею у плідну комунікацію. Ідея Т. грунтується на тому, що будь-яка людина заслуговує на комунікативну повагу вже тому, що здатна мислити, висловлюватися та діяти. Практика ж Т. вимагає не тільки абстрактної поваги до Іншого, а й відповідальності за нього і за долю комунікації. Саме на цьому шляху людське самотворення розгортається до співтворення, а само-бутність прямує до спів-бутгевості. Лише відповідальна людина може дочекатися відповіді від іншої людини, яка звільняє від страждання самотності, адже народжує спів-бутгя як внутрішньо спільне буття — результат екзистенційно-внутрішньої, особистісної комунікації.

Проблема Т. є надзвичайно актуальною у сучасному світі з його етно-національним, політичним та релігійним розмаїттям. Тому невипадково, шо вона стала однією з головних у межах сучасної західної комунікативної філософії (К.-О. Апель, П. Рікер, Ю. Хабермас) та сучасних вітчизняних філософсько-антропологічних досліджень.

Н. Хамітов

ТУГА — 'екзистенційна ситуація граничного буття, в якій людина переживає неадекватність власної життєвої стратегії виклику Буття і втрату автентичності. Т. є симптомом самотранс-цендування — передусім у формі культуротворчості. За висловом М. Гайдеґґера, ^ЙТ. відкриває суше в цілому". Однак у просторі Т. межі уявляються тупиком і тоді людину охоплює байдужість і відчуття абсурдності буття. В екзистенційній ситуації Т. та у байдужості, що вона породжує, западаються опори буденного буття. Коли людина вступає в Т., вона вже не може бути в буденності. Вона біжить з буденності, ви-буває з неї в інший вимір буття. Це прорив до власного існування, екзистенції — того, що протистоїть безособовому пере-буванню та є буттям людини на межі, граничним буттям.

В екзистенційній ситуації Т. вияскравлюється родова бівалентність людського буття. Чоловіча Т. — це переживання нереалізованості в бутті за межами роду, тоді як Т. жінки є переживанням нереалізованості та самотності у родових межах. І разом із тим Т. дивним чином зближує чоловіче та жіноче начала, адже в її просторі деконструюється смисл як родинного, так і цивілізаційнотехнічного виявів людського і відбувається вживання у світ культу-

Словнмк ключових термінів 261

ри. Т, є переживання онтологічної оголеності своїх коренів,,які більше не знаходяться у грунті буденності; більше того, це переживання неукоріненості самої буденності і усвідомлення приреченості на вихід у простір духовно-культурного буття.

Н. Хамітов

ФІЛОСОФІЯ СТАТІ — галузь філософського знання, що досліджує стать як психологічний, соціально-культурній та екзистенційній феномени, Принципова відмінність Ф. с. від психології або соціології статі полягає у комплексному підході до проблеми статі та розумінні її як феномену, що відображає духовні та душевні виміри людського буття. Ідеї Ф. с. досить повно представлені в історії європейської філософської думки, в якій феномен статі, як правило, пов'язується з феноменом любові. Платон розглядає стать як результат втрати андрогінної цілісності. В епоху Відродження феномени статі та любові досліджують М. Фічіно, Л. Ебрео, Л. Пізано. Проблема статі посідає важливе місце у творчості А. Шопенгауера, який аналізує різницю між чоловіком та жінкою як самодостатньою та несамодостатньою особистостями. Ф. Ніцше у своїй Ф. с. розглядає стать у контексті трансформації людини у Надлюдину. Проблемі з'ясування чоловічості та жіночості як метафізичних та психологічних принципів присвячена творчість О. Вейнінгера. В. Соловйов всебічно розглядає ідею Вічної Жіночості. В. Розанов висуває ідею третьої статі. Головною категорією Ф. с. М. Бердяева є андрогінізм як духовно-творче єднання чоловічого та жіночого. 3. Фрейд розглядає стать як основу формування фундаментальних комплексів людської психіки — Едіпа та Електри. К. Юнг досліджує чоловічість та жіночість як архетипи колективного позасвідомого.

Формування Ф. с. як окремої галузі філософського знання відбувається на межі XX—XXI ст. У сучасній українській філософії вона може бути означена як одна з фундаментальних тенденшй метаантропології. Сучасна українська Ф. с. передусім досліджує взаємодію чоловічого та жіночого як духовності та душевності у різних екзистенційно-особистісних вимірах буття людини: буденному, граничному, метаграничному (Н. Хамітов, С. Крилова). Чоловічість-духовність та жіночість-душевність розглядаються як принципи, що є в кожній людині незалежно від її біологічної статі, їх гармонійна чи дисгармонійна взаємодія спричиняє або актуалізацію особистості, або її пригнічення, яке призводить до переживання внутрішньої самотності. Ці ідеї стали філософським підґрунтям актуалізуючого психоаналізу.

Сучасні українські автори займаються також гендерними дослідженнями — вивчають соціально-психологічні проблеми статі (Н. Зборовська, С. Павличко, Н. Чухим).

Н, Хамітов

262

ЗМІСТ

Вступне слово..................................................................... З

Лекція 1

ПРОЯСНЕННЯ СПЕЦИФІКИ СХІДНОГО

І ЗАХІДНОГО ШЛЯХІВ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ

У СВІТІ (Н. Хамітов)

§ 1. Попереднє зауваження............................................... 5

1. ЧИ ІСНУЄ ПРОБЛЕМА "СХІД - ЗАХІД"?

§ 2. Початкове визначення східного і західного шляхів

буття.......................................................................... 5

§ 3. Можливість ментального взаємовпливу Сходу і

Заходу....................................................................... 7

2. ЗАХІД ЯК ШЛЯХ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ У СВІТІ

§4. Античне і християнське в західному бутті............... 9

§ 5. Західне буття як католицька, православна,

протестантська культури І способи життя............. 9

§ 6. Проблема північноамериканської, австралійської,

латиноамериканської й африканської культур....... 10

§ 7. Ідеї особистості, перетворення природи й історії як основоположні цінності західного шляху буття................................................................... 11

3. СХІДНИЙ ШЛЯХ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ У СВІТІ

§ 8. Буддійське світовідношення як актуальний максимум східного шляху буття..................................... 12

§ 9. Основоположні начала східного шляху буття: природність, фаталізм, віддяка...................................... 12

§ 10. Ідея карми та ідея прошения................................... 15

§11. Висновки і перспективи. Способи буття і філософування Заходу і Сходу................................................. 16

ЛІТЕРАТУРА ДО 1-ї ЛЕКЦІЇ.................................................... 17

Лекція 2

МЕЖІ ЛЮДИНИ У ФІЛОСОФІЇ ДАВНЬОЇ ІНДІЇ І КИТАЮ (Н. Хамітов)

§ 12. Попереднє зауваження............................................... 18

1. ДАВНЬОІНДІЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ: МОРАЛЬНА ВІДДЯКА ТА II ПОДОЛАННЯ

§ ІЗ. Корені індійської філософії: Веди й Упанішади.... 19

§ 14. Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара............ 21

§ 15. Чому Йога поширилася на Заході?.......................... 22

§ 16. Буддизм: шлях звільнення від карми...................... 23

2. ДАВНЬОКИТАЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ: ДРУГЕ НАРОДЖЕННЯ БУДДИЗМУ

§ 17. Даосизм: шлях знаходження безсмертя.................. 27

§ 18. Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії.................. 29

§ 19. Буддизм у Китаї........................................................ ЗО

§ 20. Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність..................................................................... 31

§ 21. Доля чань-буддизму в Японії: "мистецтво дзен"... 32 § 22. Висновки і перспективи. Філософія давньої Індії і

Китаю як підґрунтя східних вчень про людину.......... 32

ЛІТЕРАТУРА ДО 2-ї ЛЕКЦІЇ.................................................... 33

Лекція З

ЛЮДИНА І її МЕЖІ В АНТИЧНІЙ ФІЛОСОФІЇ (Н. Хамітов)

§ 23. Попереднє зауваження.............................................. 35

1. ФЕНОМЕН РАННЬОЇ АНТИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ (РАННЯ КЛАСИКА)

§ 24. Антична міфологія та її вираження в ранній

античній філософії................................................. 35

§ 25. Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу.............................. 38

2. КЛАСИЧНА АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ (ЗРІЛА КЛАСИКА)

§ 26. Сократ: "пізнай самого себе".................................. 40

§ 27. Платон: людина як в'язень у Печері....................... 42

§ 28. Аристотель: повернення в'язня в Печеру............... 45

264 Зміст

3. ФІЛОСОФІЯ ЕПОХИ ЕЛЛІНІЗМУ

§29. Феномен еллінізму................................................... 47

§ 30. Основні риси філософії епохи еллінізму та її школи........................................................................ 48

§ 31. Скептицизм: чи розумний світ?.............................. 48

§ 32. Стоїцизм як мужність жити..................................... 48

§ 33. Епікуреїзм: етика насолоди...................................... 49

§ 34. Неоплатонізм: світ як сходження Єдиного............. 50

§ 35. Висновки і перспективи. Антична філософія як основа європейської філософії...................................... 52

ЛІТЕРАТУРА ДО 3-ї ЛЕКЦІЇ................................................... 52

Лекція 4

РОЗУМІННЯ ЛЮДИНИ ТА її МЕЖІ У ФІЛОСОФІЇ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

§ 36. Попереднє зауваження (Н. Халатов)......................... 53

1. ФЕНОМЕН СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ

§ 37. Християнство як світоглядне підґрунтя філософії

Середньовіччя (Я. Хамітов)...................................... 53

§ 38. Основні риси філософії Середньовіччя (Я Хамітов). 55 § 39. Проблема періодизації і середньовічний спосіб

філософування (Л. Гармаш),.......,.............................. 56

2. У ДЖЕРЕЛА ФІЛОСОФІЇ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ (Л.Гармаш)

§ 40. Атмосфера пізньої античності і дух християнства,

що зароджується: гностицизм.................................. 58

§ 41. Законодавець методу екзегези: Філон Александрійський..................................................................... 61

3. ПОЧАТОК СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ: ПАТРИСТИКА

§ 42. Загальна характеристика патристики (Я Хамітов). 63 § 43. Визрівання основної проблематики філософії Середньовіччя: "група" Тертулліана і "група" Августина (Л. Гармаш)........................................................ 64

§ 44. Тертулліан: "Вірую,тому що абсурдно" (Л. Гармаш).,.. 66 § 45. Августин Блаженний: самопізнання як умова пізнання Бога (Я Хамітов)...................................... 67

4. ЗАВЕРШЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ: СХОЛАСТИКА

§ 46. Що таке схоластика? (Я. Хамітов)........................... 68

Зміст 265

§ 47. Чи існує людина взагалі? (Н. Хамітов).................... 68

§ 48. Фома Аквінський і його раціональна містика (Я. Хамітов)................................................................ 69

§ 49. Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної (Л. Гармаш)........................................ 70

§ 50. Дайте: "Що рухає сонце і світила?" (Л, Гармаш).... 73

§ 51. Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури (Н. Хамітов)... 74

ЛІТЕРАТУРА ДО 4-ї ЛЕКЦІЇ.................................................... 75

Лекція 5

ФІЛОСОФІЯ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ: ЛЮДИНА-ТИТАН (Й. Хамітов)

§ 52, Попереднє зауваження.............................................. 76

1. ФІЛОСОФІЯ ВІДРОДЖЕННЯ У КОНТЕКСТІ СВОЄЇ ЕПОХИ

§53. Що таке епоха Відродження?.................................. 76

§ 54. Основні риси філософії епохи Відродження.......... 77

2. РОМАНСЬКЕ ВІДРОДЖЕННЯ: ВОСКРЕСІННЯ АНТИЧНОСТІ

§ 55. Загальна характеристика романського Відродження. 78 § 56. Марсіліо Фічіно: творче злиття з Богом................. 79

§ 57. Джордано Бруно і ГалІлео Галілей: два шляхи свободи...................................................................... 79

3. ГЕРМАНСЬКЕ ВІДРОДЖЕННЯ: ВОСКРЕСІННЯ ПЕРШОХРИСТИЯНСТВА

§ 58. Загальна характеристика германського Відродження.............................................................. 81

§ 59. Микола Кузанський і його діалектика Єдиного і безкінечного.............................................................. 83

§ 60. Еразм Роттердамський: "Похвала глупству"........... 83

§ 61. Мартін Лютер: повстання германського духу......... 84

§ 62. Висновки і перспективи. Підсумки філософії Виродження: Людина, що творить, і Людина, що вірує...... 86

ЛІТЕРАТУРАДО 5-ї ЛЕКЦІЇ.................................................. 87

Лекція 6

ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ: ГНОСЕОЛОГІЗАЦІЯ ЛЮДСЬКОЇ СУТНОСТІ

§ 63. Попереднє зауваження (Н. Хамітов)......................... 88

266 Зміст

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІЛОСОФІ! НОВОГО ЧАСУ: ЯВИЩЕ ГНОСЕОЛОГІЗМУ

§ 64. Філософська проблематика Нового Часу

(Л. Гармаш)......................................................................... 89

§ 65. Основні риси філософії Нового Часу (if, Хамітов,

Л. Гармаш)..................,............................................... 90

2. ПРОТИСТОЯННЯ РАЦІОНАЛІЗМУ ТА ЕМПІРИЗМУ (Л. Гармаш)

§ 66. Френсіс Бекон: "Знання — сила!"............................ 92

§ 67. Рене Декарт "Мислю — отже існую"......................... 94

§ 68. Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх.......................... 97

§ 69. Джон Лоюс Людина — "чиста дошка........................ 99

3. ТРИ ВЕРСІЇ ВЧЕННЯ ПРО СУБСТАНЦІЮ: МОНІЗМ, ДУАЛІЗМ, ПЛЮРАЛІЗМ (Л.Гармаш)

§ 70. Дуалізм Рене Декарта.............................................. 102

§ 71. Бенедикт Спіноза: спасіння від афектів................ 103

§ 72. Готфрід Лейбніц: людина як монада...................... 105

4. ВИКЛИК ГНОСЕОЛОГІЗМУ: ФІЛОСОФСЬКА ЕСЕЇСТИКА І ФІЛОСОФСЬКЕ МИСТЕЦТВО НОВОГО ЧАСУ

§ 73. Блез Паскаль: людина як мислячий очерет (Л. Гармош)................................................................ 107

§ 74. Філософське мистецтво Шекспіра і Сервантеса: трагічні філософи Гамлет і Дон Кіхот (Н. Хамітов, Л. Гармаш)........................................... ПО

5. ЗАВЕРШЕННЯ НОВОГО ЧАСУ: ЕПОХА ПРОСВІТНИЦТВА

§ 75. Просвітницька парадигма про природу людини (Л. Гармаш)..........................,..................................... 112

§ 76. Історичні типи Просвітництва (Л. Гармаш)............ 113

§ 77. Висновки і перспективи. Гносеологізм Нового Часу

і вихід за його межі (Я. Хамітов).............................. 116

ЛІТЕРАТУРА ДО 6-ї ЛЕКЦІЇ..................................................... 1І6

Лекція 7

ПОГЛИБЛЕННЯ ГНОСЕОЛОГІЗМУ: НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ

§ 78. Попереднє зауваження (Н. Хамітов)......................... 117

1. ФЕНОМЕН НІМЕЦЬКОЇ КЛАСИЧНОЇ ФІЛОСОФІ!

§ 79. Німецька класична філософія як ціле (Л. Гармаш) 117

Зміст 267

§ 80. Німецька філософська класика і ц епоха

(Н.Хамітов)..........,.............,...................................... 119

2. ІММАНУЇЛ КАНТ: МЕЖІ РОЗУМУ (77. Гармаш)

§ 81. "Що таке людина?"................................................. 120

§ 82. Суперечність розуму із самим собою..................... 122

§ 83. Категоричний імператив......................................... 125

Дата добавления: 2015-05-22