Негативні 1 страница

Позитивні соціально-економічні наслідки міграції робочої сили країн-імпортерів.

Негативні

Позитивні соціально-економічні наслідки міграції робочої сили країн-експортерів

1.Знижується напруга на внутрішньому ринку праці завдяки експорту надлишкової робочої сили.

2. Зростають надходження до бюджету у вигляді податків з фірм-посередників.

3.Збільшуються валютні надходження до країни за рахунок приватних переказів емігрантів.

4. Зростає рівень життя і добробут залишених вдома членів сімей і утриманців мігрантів за рахунок переказів і речових відправлень.

5. Збільшуються можливості приватного інвестування завдяки поверненню на батьківщину (після ротації) особистих коштів, засобів виробництва тощо мігрантів.

6.Підвищується техніко-економічний рівень виробництва внаслідок праці більш кваліфікованих емігрантів, що повертаються на батьківщину з розвинених країн.

7.З’являється можливість створення високоприбуткової галузі з експорту робочої сили.

8.В окремих випадках, якщо це передбачено двосторонніми угодами, держава може отримувати компенсацію за використання імпортованих трудових ресурсів.

1. Зменшуються можливості власного розвитку внаслідок відтоку кваліфікованих кадрів і фахівців (“втрата розумів”) в більш привабливі країни.

2. Знижується загальна конкурентоспроможність на власному ринку праці в результаті відтоку кваліфікованих, молодих кадрів.

3. Виникає можливість приховування мігрантами доходів і ухилення від податків щодо країн, які не мають між собою двосторонніх угод про уникнення подвійного оподаткування.

4. Зменшуються надходження до бюджету як слідство скорочення кількості потенційних платників податків.

1.Стимулюється розвиток виробництва внаслідок екстенсивного збільшення робочої сили.

2.Зростає конкурентоспроможність продукції завдяки використанню більш дешевої праці іммігрантів.

3.Знижуються витрати на підготовку та перекваліфікацію власних кадрів, в тому числі вищої кваліфікації.

4.Заповнюються вакансії в непрестижних сферах і галузях економіки.

5.Під час криз знижується соціальна напруга за рахунок звільнення іммігрантів і заповнення вакансій робітниками-резидентами.

6.Зменшується бюджетне навантаження завдяки економії коштів по пенсіям та соціальним пільгам.

7.Зростає продуктивність праці робітників і ефективність виробництва в цілому за рахунок конкуренції на ринку праці.

8.Покращується демографічна ситуація в “старіючих” країнах, а в деяких – і генофонд нації.

1.Посилюється напруга на ринку праці щодо робітників-резидентів за рахунок найму більш дешевої іноземної робочої сили.

2.Зростають витрати на соціальний захист іммігрантів.

3.Здійснюється відтік за кордон валютних коштів у вигляді переказів іммігрантів.

4.Збільшується загроза загострення міжнаціональних, міжетнічних, міжконфесійних та інших соціальних проблем.

5.Погіршується криміногенна ситуація в країні.

87.Структура платіжного балансу, основні сфери використання його даних, оцінка стану платіжного балансу України.

Платіжний баланс (balance of payments) — це балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв’язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів.

Способи використання інформації платіжного балансу:

По-перше, за допомогою записів результатів обміну між країнами татям зробити висновок про стабільність системи плаваючих курсів,

По-друге, платіжний баланс незамінний і в умовах фіксованих валютних курсів, оскільки допомагає визначити розміри нагромадження даної валюти в руках іноземців і дає змогу вирішити питання про доцільність підтримування фіксованого курсу валюти, якщо їй загрожує криза.

По-третє, рахунки платіжного балансу надають інформацію про накопичення заборгованості, виплату процентів і платежів з основної суми боргу і можливості країни заробити валюту для майбутніх платежів.

Структура платіжного балансу:

· Торговельний баланс

· Баланс послуг та некомерційних платежів

· Баланс руху капіталів і кредитів

Торговельний баланс — це співвідношення вартості експорту та імпорту.

Економічний зміст активу чи дефіциту торговельного балансу щодо конкретної країни залежить від її положення в світовому господарстві, характеру її зв’язків із партнерами та загальної економічної політики.

Баланс послуг та некомерційних платежів включає:

· платежі та надходження за транспортні перевезення, страхування, електронний, телекосмічний та інші види зв’язку, міжнародний туризм, обмін науково-технічним і виробничим досвідом, експортні послуги, утримання

· дипломатичних, торговельних та інших представництв за кордоном, передачу інформації, культурні та наукові обміни, різні комісійні збори, рекламу, організацію виставок, ярмарків, торгівлю ліцензіями, лізингові операції тощо;

· за прийнятими у світовій статистиці правилами у розділ “Послуги” входять, як не дивно, виплати прибутків від інвестицій за кордоном та процентів за міжнародними кредитами, хоча за економічним змістом вони звичайно ближчі до руху капіталу;

· за методикою МВФ показують односторонні перекази:

- державні операції – субсидії іншим країнам по лінії економічної допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації;

- приватні перекази – перекази іноземних робітників, фахівців, родичів на батьківщину.

Три перелічені вище групи операцій – послуги, надходження від інвестицій, односторонні перекази – називають невидимими операціями на противагу експорту та імпорту реальних цінностей (товарів).

Баланс руху капіталів і кредитів – виражає співвідношення вивозу та ввозу державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних кредитів.

За економічним змістом ці операції поділяються на дві категорії:

· міжнародний рух підприємницького капіталу;

· міжнародний рух позикового капіталу.

У квітні 2010 року другий місяць поспіль спостерігався профіцит зведеного сальдо

платіжного балансу – 1.3 млрд. дол. США (що навіть збільшився порівняно з 1 млрд. дол. США в березні). За відносно невисокого профіциту поточного рахунку (234 млн. дол. США), що склався в умовах сприятливої кон’юнктури на ринках чорних металів у світі, притік валюти до країни формувався насамперед за татями фінансового рахунку (за яким додатне сальдо становило 1.1 млрд. дол. США). Факторами виступали розміщення українськими емітентами єврооблігацій, зростання зацікавленості нерезидентів у цінних паперах уряду та стабільна фінансова ситуація всередині країни (поступове відновлення довіри до банківської системи та національної валюти сприяло продовженню скорочення запасів готівкової валюти в інших секторах економіки).

88.Структуризація світового фінансового ринку, його функції та особливості розвитку.

З функціональної точки зору СФР – це система ринкових відносин, в якій об’єктом операцій виступає грошовий капітал і яка забезпечує акумуляцію та перерозподіл світ фін потоків, створюючи умови для безперервності та рентабельності вирцтва.

З інституціональної точки зору СФР – сукупність банків, спеціалізованих фін-кред установ, фонд бірж, через які здійснюється рух міжнар потоків і які є посередниками перерозподілу фін активів між кредиторами та позичальниками, продавцями та покупцями фін ресурсів.

СФР складається з нац ринків країн та міжнар фін ринку.

СФР виник на основі інтеграційних процесів між нац фін ринками у 60-их рр. ХХ ст. Об’єктивною основою становлення СФР стали: розвиток МПП, інтернаціоналізація вирцтва (основна передумова інтернаціоналізації капіталу), концентрація та централізація фін капіталу. На СФР відбуваються процеси інтеграції, які призводять до обмеження кола валют, які на ньому обертаються, формування єдиної системи процентних ставок. Разом з тим вони сприяють перетворенню провідних нац компаній та банків у транснаціональні.

Основне призначення СФР - забезпечення перерозподілу між країнами акумульованих вільних фін ресурсів для постійного ек розвитку світ господарства та отримання певного доходу від цих операцій.

Головна ф-ія– забезпечення світової ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фін засобів в різноманітних формах на зручних умовах на наднаціональному рівні.

1) В залежності від місця проведення операцій:

-централізований (біржі);

-децентралізований (позабіржовий).

2) За типами фін операцій (кредитними чи інвестиційними):

- ринок ЦП (якщо вільна купівля-продаж фін зобов’язань або інструментів можлива);

- кредитний (ринок боргових зобов’язань) (неможлива).

3) Залежно від часових параметрів реалізації майнових прав:

- грошовий ринок (короткі терміни купівлі-продажу короткострокових боргових інструментів);

- ринок капіталів (тривалі терміни купівлі-продажу довгострокових боргових зобов’язань та акцій).

4) Т.С.Шемет

- короткостроковий (валютний) ринок (склад з короткострок банк кредитів і короткострок ЦП);

- середнє- та довгострок євроринки (євроринки капіталів), які поділяються на ринки банк кредитів та ринок міжнар ЦП.

Основна класифікація:

1) міжнар валютний ринок;

2) міжнар ринок банк кредитів;

3) міжнар ринок ЦП (фондовий):

- міжнар ринок довгострокових ЦП;

- міжнар ринок титулів власності (ринок акцій та депозитарних розписок)

- міжнар ринок похідних фін інструментів (деривативів);

- євроринок, що включає інструменти сегментів міжнар фін ринку, виражені в євровалюті.

Є доцільним окремо виокремити міжнар ринок фін послуг - сферу діяльності учасників СФР з метою надання та споживання певних фін послуг через операції з фін активами, які здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб (кліринг, страхування, лізинг, факторинг, форфейтинг).

89.Сутність і напрями глобалізації світогосподарських процесів

Глобалізація – тривалий процес інтеграції національних економік світу з метою розв’язання глобальних проблем людства.

Глобалізація – складне явище взаємозалежності економік, що виникає у зв’язку з обміном товарів і послуг та потоками капіталів.

Глобалізація – процес, завдяки якому досягнення, рішення і діяльність людей в одній частині земної кулі справляють значний вплив на окремих людей і їхні спільноти в усіх частинах світу.

Глобалізація – сукупність викликів і проблем сьогодення.

Під глобалізацією світового господарства розуміють процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових і універсальних ліберально-демократичних цінностей тощо.

Глобалізація економічної діяльності розвивається у наступних основних

напрямах:

1.Міжнародна торгівля:

-товарами;

-послугами;

-технологією;

-об’єктами інтелектуальної власності.

2. Міжнародне рух факторів виробництва:

-капіталу (у вигляді прямих іноземних інвестицій);

-робочої сили (у вигляді стихійних міграцій некваліфікованих і

-малокваліфіованих робітників і у вигляді “відпливу умів”).

3. Міжнародні фінансові операції:

-кредити (приватні, державні, міжнародних організацій);

-основні цінні папери (акції, облігації і інші боргові зобов’зання);

-похідні фінансові інструменти (ф’ючерси, опціони і інш.);

-валютні операції.

При цьому співвідношення як між цими трьома напрямами, так і різними

формами в рамках кожного з них в останні роки істотно змінюється

90.Сутність і фактори розвитку міжнародної регіональної інтеграції; типи регіональних торговельних угод.

Регіональна інтеграція — процес розширення економічного і виробничого

співробітництва, об'єднання національних господарств двох і більше суверенних держав, який передбачає утворення єдиного економічного регіону.

Міжнародна регіональна інтеграція є процесом зближення і взаємопереплетення

національних господарств і відповідних механізмів регулювання економіки, соціальних і політичних відносин країн конкретного регіону. Через відносну самостійність кожного з цих секторів інтеграція розділяється на декілька відокремлених секторів: сфера виробництва і послуг, товарні та фінансові ринки країн-членів, соціальна й економічна політика. У кожному секторі спостерігаються свої темпи, глибина і навіть територія розвитку інтеграційного процесу. Сукупність цих окремих інтеграцій утворює міжнародних регіональну інтеграцію.

Міжнародна регіональна інтеграція – це єдність політичних і політико-правових елементів. Вона виникає в результаті укладення однієї угоди, а проходить тривалий шлях розвитку. Регіональна інтеграція виступає як процес і як певна форма розвитку національних продуктивних сил у взаємозв’язку зі світовою економікою.

До основних типів регіональних торговельних угод відносяться:: зона преференційної торгівлі; зона (асоціація) вільної торгівлі; митний союз, спільний ринок, економічний та політичний союзи. Зона преференційної торгівлі – зона з пільговим торговельним режимом,

коли дві або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами.

У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами.

Митний союз - це угода двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу.

Побудова спільного ринку повинна завершитися створенням справді єдиного економічного, правового та інформаційного простору і дати імпульс для переходу до якісно нової сходинки економічної інтеграції – економічного союзу.

На основі економічних створюються і політичні союзи, в яких поряд з економічною забезпечується й політична інтеграція.

В е кономічному союзі вільний рух факторів і результатів виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця.

91. Сутність і форми протекціонізму в торговельно-економічних відносинах.

Регулювання міжнародної торгівлі припускає цілеспрямований вплив держави на торговельні відносини з іншими країнами.

Види державного регулювання: одностороннє, двостороннє та багатостороннє. Найважливіше значення в регулюванні торговельно-ек відносин має ГАТТ.

В залежності від масштабів втручання в міжнародну торгівлю розрізняють протекціоністську торгову політику та політику вільної торгівлі (мінімального державного втручання в зовн. торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил D та S).

Протекціонізм - державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торговельної політики.

Проводячи політику протекціонізму, держава захищає національних виробників, стимулює розвиток національного виробництва, скорочує безробіття.

Проте така політика може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогрессу, що, своєю чергою, веде до падіння конкурентоспроможності національних товарів. За такої політики посилюється нелегальне ввезення товарів контрабандою. Крім того, торгові партнери можуть вжити відповідних заходів щодо експорту товарів цієї країни, що завдасть її економіці збитків. Протекціонізм переважає в зовнішньоторговельній політиці країн, що розвиваються.

Виділяють декілька форм протекціонізму:

1. селективний – скерований проти окремих країн або окремих видів товарів;

2. галузевий – скерований на захист окремих галузей, найчастіше с/г.

3. колективний – проводиться об'єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об'єднання;

4. прихований – здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

Сучасний протекціонізм концентрується, в основному, у відносно вузьких галузях. Політика вільної торгівлі є привабливішою. Тому здебільшого країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі.

Тарифне регулювання міжнародної торгівлі полягає у використання мита (обов’язкового податку, що стягується митними органами при імпорті або експорті товару; виконує фіскальну, протекціоністську – захист місцевих виробників від небажаної конкуренції та балансуючу функцію).

Мито буває за способом стягнення: адвалорне (у відсотках до митної вартості товарів), специфічне (начисляється у встановленому розмірі) та комбіноване. За об’єктом обкладання: ввізне та вивізне. За характером: сезонне, спеціальне, антидемпінгове (при ввезенні товарів за ціною істотно нижчою, ніж у країні експорту, тобто на товари, що є об’єктом застосування антидемпінгових заходів) та компенсаційне (на товари з субсидією)

Нетарифне регулювання: кількісні обмеження (визначає кількість і номенклатуру товарів, дозволених до експорту чи імпорту). Форми:

а) квотування - обмеження щодо вартості або кількості, які вводяться на імпорт або експорт певних товарів на певний період. (експрортні та імпортні).

б) ліцензування - регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом дозволу, який видається державними органами на експорт або імпорт товару в певній кількості за певний проміжок часу. (разові ліцензії, генеральні, глобальні та автоматичні).

в) “добровільне” обмеження експорту – це кількісне обмеження експорту, що базується на зобов’язанні одного з партнерів по торгівлі добровільно обмежити або не збільшити обсяг експорту товару, що прийнятий в рамках офіційної міжурядової або неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару.

г) приховані методи: адміністративні формальності, технічні бар’єри, встановлення мінім. імпортних цін, імпортні податки, імпортний депозит, валютні обмеження, компенсаційне мито, антидемпінгове мито.

92. Сутність міжнародної економічної діяльності, її суб’єкти та форми.

Світове господарство – сукупність національних економік країн світу та усіх видів МЕД їх суб’єктів, взаємопов’язаних системою МЕВ. Отже, складовими елементами міжнародної ек системи є: націон ек, МЕД та МЕВ.

МЕВ – це система різноманітних економічних зв’язків, які реалізуються за межами національних господарств.

МЕД – це сукупність дій різноманітних суб’єктів, у процесі яких вони вступають в активні міжнародні економічні відносини.

Суб’єкти: учасники, які здатні відносно незалежно і активно діяти з метою реалізації своїх переважно економічних інтересів. Належать:

1. фіз. особи (наділені правоздатністю та дієздатністю, переважно виступають як комерсанти або підприємці);

2. юридичні особи— це об’єднання, які наділенні відокремленим майном, діють від свого імені і в межах свого майна, мають права та обов’язки і від свого імені виступають як сторона громадських відносин; тобто це фірми та організації, які займаються зовн-ек діяльністю). Специфічними суб’єктами МЕВ є міжнародні підприємства: багатонаціональні корпорації та міжнародні спільні підприємства;

3. держава —суверенне утворення, яке володіє верховною владою на своїй території та незалежністю відносно до інших держав. Інститути: Міністерство іноземних справ, Міністерство зовнішньої торгівлі, Центральний банк країни.

4. міжнародні організації — формування та об’єднання, які приймають участь в МЕВ залежно від цілей, завдань та напрямків їх діяльності. Міжнародні організації, які систематизують за: юридичною природою (міжурядові, позаурядові); складом учасників (універсальні, регіональні); масштабами діяльності (загального характеру, спеціальної компетенції) тощо.

ФОРМИ:

1. Експорт та імпорт товарів та послуг. Це є часто першою зовнішньоекономічною операцією фірми. Передбачає мінім. зобов’язання і найменший ризик для виробничих ресурсів фірми, вимагає порівняно невеликих видатків.

2. Контрактні, коопераційні угоди (ліцензування, франчайзинг).

При ліцензуванні фірма вступає у відносини із зарубіжною фірмою, пропонуючи права на використання виробничого процесу, товарного знаку, патенту, ноу-хау в обмін на ліцензійну плату (у формі роялті – фіксована ставка від доходу; паушальні платежі - одноразові).

Франчайзинг — один із способів кооперації (насамперед міжнародної) по збуту товарів і послуг достатньо відомої фірми через спеціально створену за її участю збутову організацію завдяки праву використання франчайзі товарного знаку і ноу-хау франчайзера. Поширений в туризмі, системі шв харчуванняч або авторемонті.

3. Господарська діяльність за кордоном:

Підрядне виробництво: укладання фірмою контракту із зарубіжним виробником, що може виготовляти товари, реалізацією яких може займатися вказана фірма.

Оренда:надання орендодавцем в тимчасове користування орендарю майна за узгоджену орендну плату на певний термін з метою одержання комерційної вигоди. Три види оренди: короткострокова оренда (до 1 р.), середньострокова (від 1 до 3 років), довгострокова (більше трьох років).

Контракти на управління: засіб, за допомогою якого фірми надсилають частину свого управлінського персоналу для надання підтримки фірмі і іншій країні або надання спеціалізованих управлінських функцій на певний період за встановлену плату.

Дата добавления: 2015-05-22