І. Філософія і її основні функції І. Філософія і її основні функції 12 страница

У зв'язку з характеристикою найзагальніших властивостей матерії виникає питання про системність як одну з її властивостей. Світ, який ми пізнаємо, справді є ієрархічним рядом систем, кожна з яких є елементом у відношенні до системи вищого порядку. Прикладом може бути ряд: елементарні частинки — атоми — молекули — макротіла — Земля — сонячна система — Галактика — Метагалактика. Такі ж системи існують і у живій природі (клітина — організм — вид — популяція — біоценоз — біосфера), включаючи і людське суспільство.

Крім тенденції до утворення матеріальних систем і підвищення рівня організації матерії, діє і протилежна тенденція — пониження цього рівня, підвищення міри неупорядко-ваності, ''хаотичності'' (ентропії). Це свідчить проте, що космос не являє собою картини ''розумної'' упорядкованості і гармонії. В ньому співіснують елементи і тенденції як упорядкованості, так і хаотичності.

3.Сучасна наука про структуру й властивості матерії

Сучасні наукові уявлення про структуру й властивості матерії кладуть в основу ідею про її складну організацію. Згідно з нею кожен матеріальний об'єкт треба розглядати як систему (цілісність), яка характеризується наявністю певних елементів і зв'язків між ними (макротіла як система молекул, молекула як система атомів, клітина, живий організм, біосфера тощо).

Ці системи постійно взаємодіють з довкіллям, внаслідок чого змінюються їх деякі властивості, відношення і зв'язки. Частина з них зберігається і становить основу існування даної системи, її структуру.

Кожен об'єкт (система, її елемент) — унікальний. Проте певні групи об'єктів мають спільні (загальні) ознаки. Наявність споріднених ознак дозволяє віднести їх до певних класів, систем, виділяти різні рівні організації матерії.

Види матерії пов'язані між собою генетично: кожен виникає з іншого, попереднього. Тому будову матерії можна уявити як ієрархію певних рівнів.

Сучасне природознавство доводить, що глибинні структури матеріального світу ''представлені'' об'єктами елементарного рівня (елементарними частинками та ін.). їх властивості виявились надто відмінними від властивостей макротіл. їм притаманні як корпускулярні, так і хвильові властивості. Закономірності їх руху також істотно відрізняються від закономірностей руху макротіл.

До відкриття цих частинок наука виділяла лише два види матерії — речовину й поле. Спочатку речовину пояснювали як перервне матеріальне середовище, що складається з дискретних частинок, а поле як безперервне матеріальне середовище. Пізніше квантова механіка визнала таке уявлення неточним. На мікрорівні поля являють собою сукупність квантів, які можна розглядати як своєрідні частинки з притаманними їм корпускулярними і хвильовими властивостями. Так, електромагнітне поле можна уявити як систему фотонів. У той же час частинки речовини (електрони, позитрони та ін.) фізика в ряді задач розглядає як кванти відповідних полів.

В цілому елементарні частинки проявляються в чотирьох типах взаємодій — сильному, слабкому, електричному і гравітаційному. Два останніх типи проявляються на великих відстанях, і тому їм підпорядковані процеси не лише мікросвіту, а й мікротіл, планет, зірок, галактик (макро- і мегасвіт). Сильні й слабкі взаємодії притаманні лише процесам мікросвіту. В останні десятиріччя виявлено, що електромагнітні і слабкі взаємодії становлять сторони єдиної сутності електро-слабкої взаємодії.

Елементарні частинки класифікують і за типами взаємодії: важкі частинки (адрони), легкі (лептони) та гравітони. Адрони функціонують у всі типах взаємодії; лептони — лише в електрослабких та гравітаційних, гіпотетичні — лише в гравітаційних. Пошук різних структур становить головну мету фізики. Остання прагне виявити ті глибинні властивості і стани матерії, які в кінцевому підсумку визначають еволюцію Всесвіту, особливості взаємодії і розвитку його об'єктів1.

Великим успіхом на цьому шляху було відкриття кваркової структури адронів. І хоч кварки не були виявлені у вільному стані, проте експериментально зафіксовані. Саме кварки, лептони, і виступають у ролі базисних об'єктів у системі елементарних частинок. Вони є ''будівельним матеріалом'' для речовин. Дякуючи взаємодії кварків, існують ядра атомів. Формування електронних оболонок навколо ядра приводять до утворення атомів.

Сьогодні фізика прагне створити єдину теорію елементарних частинок. Виявлені глибинні структури частинок, які проявляються в різних взаємодіях. Наука підходить до виявлення субелементарного рівня організації матерії, єдиної природи всіх елементарних частинок. Саме в закономірностях цього рівня матерії і проявляються основні таємниці нашого Всесвіту, які визначають особливості його еволюції. З дослідженням мікросвіту виникають усе більші можливості для розуміння структури Всесвіту.

Субелементарний рівень організації матерії включає ще й такий її вид як фізичний вакуум, в якому містяться ''корені'' всіх елементарних частинок і фізичних тіл, відбуваються складні процеси. Поява цих ідей послужила основою нових уявлень про розвиток нашого Всесвіту, про його виникнення шляхом вибуху, пов'язаного з масовим ''народженням'' елементарних частинок у результаті фазових переходів у вакуумі. На основі взаємодій об'єктів субелементарного рівня виникають елементарні частинки, а на їх основі — складніші утворення (атоми та інше). Елементарні частинки, ядра атомів можуть утворювати плазму (вид матерії, подібний до газу). її величезні скупчення, стягнуті електромагнітними гравітаційними полями, утворюють зірки, які є особливим рівнем організації матерії. В їх надрах постійно протікають реакції, в ході яких одні частинки перетворюються в інші, за рахунок чого зірки випромінюють енергію, утворюють інші атоми, а їх взаємодія призводить до появи молекул.

За цим слідує рівень твердих, газоподібних макротіл. Особливим їх видом є такі макротіла, які називають планетами. В них дуже складна структура (ядро, літосфера, іноді — атмосфера, гідросфера). Зірки і планети в свою чергу утворюють планетні системи. Великі скупчення зірок, планет, пилу й газів утворюють об'єкти, які називають Галактиками. Ядро Галактики утворюється з щільного скупчення зірок, газу й пилу. Вищим рівнем організації космічної матерії є Метагалактика, яка складається з величезної кількості галактик. Можливо існує багато Метагалактик, які одержали назву По-заметагалактичних об'єктів (поки що гіпотетичних). їх взаємодія утворює багатоярусний Великий Всесвіт — безмежний матеріальний світ із нескінченною різноманітністю форм і видів матерії.

На певному етапі розвитку Метагалактики в деяких планетних системах утворюються необхідні умови для формування із молекул неживої природи носіїв життя. Останнє має ряд рівнів матеріальної організації: система доклітинного рівня — нуклеїнові кислоти (ДНК і РНК)та білки; клітини як особливий рівень біоорганізації; одноклітинні та багатоклітинні організми — рослинного і тваринного походження, існують і надорганічні структури (популяції) — співтовариства особин одного виду, пов'язаних між собою загальним генофондом і здатних до самовідтворення.

Кожна популяція, будучи системною цілісністю, регулює поведінку і розмноження особин, що входять до неї. В межах популяцій існують складні системи сигналів, які визначають поведінку однієї особини стосовно іншої.

До надорганічних рівнів організації матерії відносяться також види та біоценози. Останні утворюються в результаті взаємодії різних популяцій між собою та довкіллям. У системі біоценозу популяції взаємопов'язані так, що продукти життєдіяльності одних є умовами життя інших. Наприклад, будучи цілісною системою (біоценозом), ліс вміщує в собі такі популяції як дерева, гриби, мохи, лишайники та інші, які живуть системно. У свою чергу взаємодія біоценозів утворює глобальну систему життя -біосферу. В ній біоценози взаємодіють між собою, а також з повітряною оболонкою, через яку здійснюється теплообмін Землі з космосом та з водним середовищем. При порушенні цих взаємодій змінюється життя на Землі. Щоб підтримати цю рівнодію, потрібне не лише відтворення певних умов життя популяцій, а й певна їх різноманітність.

Будучи складовою життя на Землі, люди постійно збільшують виробничий вплив на навколишнє середовище і цим самим - на динаміку біосфери. Нині антропо- і техногенний вплив на природу настільки значний, що це навіть загрожує виродженням біосфери. Знання та уміле використання людиною законів розвитку останньої, розуміння свого місця в її динаміці є однією з умов існування людства.

Поява все нових рівнів організації матерії призводить до зміни біосфери, є результатом її функціонування як цілого в межах нашого Всесвіту. Разом з тим це ціле обумовлює і диференціацію самої біосфери на різних рівнях функціонування живої матерії. В межах біосфери розвивається особливий вид матеріальної системи — людське суспільство, яке має свої системи: нації, класи, сім'я тощо. Воно існує завдяки діяльності людей і включає в себе як необхідний елемент свого функціонування й розвитку духовне життя. Взаємодія людини з природою через практичну діяльність не є простим споживанням людиною природної речовини. У своїй діяльності людина спирається на об'єктивні закони розвитку світу, виявляючи і реалізуючи разом з тим такі можливості, які ''самі собою'' стихійно не реалізуються: створює штучні речовини, механізми і т.п., що прийнято називати штучною, ''другою'' природою.

В процесі життєдіяльності людства перетинаються дві лінії розвитку: природна еволюція неживої і живої матерії і, так би мовити, штучної матерії, яка лежить в основі суспільнихявищ. Причому друга здійснюється не лише через предмети, створені людиною, а й через зміну самої людини, через u суспільний розвиток. Виникнення людського суспільства як особливого етапу розвитку матерії наводить на думку про можливість існування інших цивілізацій, про космічне майбутнє людства, а це, в свою чергу, ставить вічне світоглядне питання про місце людини в світі, про майбутнє людства.

Дослідження взаємозв'язку всіх рівнів існування матерії, включаючи й людину (суспільство), по-новому проливає світло на проблему єдності світу. Послідовно проведений матеріалістичний монізм, який бачить єдність світу в його матеріальності, включає й ідеї діалектичної єдності і різноманітності світового розвитку. Таке розуміння принципово відмінне від вульгарно-матеріалістичного, яка не враховує якісних особливостей різних рівнів організації матерії, в тому числі й вищого, на якому виникає й існує свідомість, дух. Воно відрізняється й від ідеалістичного монізму, який за первинне бере ідеальне, а матерію — за його інобуття.

4. Атрибути матерії

а) Рух

Рух є способом існування матерії. Проблема руху завжди хвилювала філософську думку. Вже філософи стародавнього світу мали стихійно-діалектичні уявлення про світ. Вони вважали його єдиним і різноманітним, таким, що постійно змінюється, зберігаючи свою цілісність. Одним із перших, хто осмислив мінливість як взаємоперетворення протилежностей, був Геракліт. Старогрецькі філософи помітили також і суперечливість руху, труднощі його вираження в логіці понять (апторії'Зенона). Вчення про суперечливість руху знаходимо також і в філософії стародавніх Індії та Китаю (Лао-Цзи та ін.).

Філософи Нового часу на основі наукових досліджень сформулювали метафізичну концепцію руху, в якій намагалися звести всі форми руху до найпростішої — механічної. Ця концепція виступала складовою частиною метафізичного і механістичного матеріалізму. Проте і в той час існувала ідея нерозривності матерії й руху (Дж.Толанд, французькі матеріалісти, М.В.Ломоносов та інші).

У рамках ідеалістичної системи Гегель розвинув діалектичну концепцію руху й розвитку як результат і вираження внутрішніх суперечностей. Однак носієм саморуху він вважав не матеріальну дійсність, а абсолютну ідею (дух, світовий розум).

Природничо-наукові відкриття XIX століття сприяли становленню діалектико-матеріалістичного вчення про рух. Згідно з цим вченням, рух? способом існування матерії, її загальним атрибутом; матерія існує не інакше, як у русі. Як підкреслював тоді Ф.Енгельс, уся доступна нам природа утворює певну систему, зв'язок тіл, і те, що ці тіла перебувають у взаємозв'язку, означає, що вони взаємодіють між собою, а ця взаємодія і є рухом. Підкреслюється думка про те, що матерія немислима без руху, і якщо вона протистоїть нам як щось дане (нестворюване й не знищуване), то це означає, шо рух нество-рюваний і незнищуваний1. І ці висновки спрямовані проти ідеалістичних і метафізичних уявлень про матерію як пасивну сутність, яка може змінюватися лише під впливом зовнішніх сил. Насправді ж рух — це внутрішньо притаманна властивість матерії, яка являє собою не пасивну, а активну сутність. Отже, як би ми не ''заглиблювались'' в неї, ми не знайдемо такої частинки, якій не був би притаманний рух.

З другого боку, нема і руху без матерії. Всякий рух матеріальний. Це положення несумісне з так званим ''енергетизмом'', суть якого в підміні поняття матерії поняттям енергії (зведення матерії до енергії). Спроба мислити рух без матерії призводить до ідеалізму2.

В сучасних умовах ще існують деякі форми енергетизму, які грунтуються на сумнівних поясненнях певних відкриттів у фізиці. Так, формула Е = тс2, яка виражає взаємозв'язок і еквівалентність маси і енергії, тлумачиться енергетистами так, немовби виражає взаємоперехід останніх, причому маса ототожнюється з енергією. Насправді ж ''маса'' і ''енергія'' виражають певні властивості матерії: маса — міру інертності, а енергія — міру руху. Між ними існує певна залежність, але ''перетворитися'' одне в інше вони не можуть.

Представники енергетизму прагнуть також довести, що й проявом ''перетворення'' матерії в енергію є так зване явище ''дефекту маси'' при термоядерних реакціях. Суть цього явища полягає в тому, що синтез чотирьох ядер водню в одне ядро гелію призводить до зменшення маси. Але при цьому не масаперетворюється в енергію, а речовина перетворюється в поле. Останнє, як відомо, не має маси спокою.

Наукова філософія доводить, що рух завжди виступає саморухом. Його джерелом є суперечності, які притаманні предметам і явищам. В самому русі теж є протиріччя, оскільки він ''є єдністю неперервності (часу і простору) і перервності (часу і простору)... Рух є суперечність, є єдність суперечностей''1.

Гострою є суперечність між рухом і спокоєм, мінливістю і стабільністю. В поняття ''спокій'' наукова філософія вкладає такий зміст, як:

а) наявність протягом певного часу незмінності, по

стійності, визначеності предметів властивостей і відношень,

станів, процесів і т.д.;

б) нерухомість одного тіла відносно іншого. Таким чином,

у поняття спокою вкладають такий же широкий зміст, як і в

поняття руху.

Основою суперечливої єдності руху і спокою є рух. Спокій завжди виступає лише моментом руху. Рух абсолютний, спокій відносний: він завжди має місце стосовно якої-небудь системи відліку, а також стосовно певної форми руху.

Якби спокій був абсолютним, то це означало б існування вічних, незмінних предметів (систем). Думка про абсолютний спокій неминуче веде до хибного висновку про те, що рух привнесений ззовні, що колись існував першопоштовх.

Відносність спокою, визнання його моментом руху, не означає його несуттєвості. В широкому розумінні він є необхідним моментом всякого руху. А всякий рух — це зміна чогось визначеного. Вона здійснюється в певних формах, з певною швидкістю, має часовий вимір. Це і є моменти спокою. Якби їх не було, то нічого чіткого не можна було б сказати і про сам рух, оскільки він втратив би свої характеристики. Відносна стабільність, рівновага в процесі руху — необхідна умова існування систем, передумова їх розвитку й ускладнення.

У філософській літературі по-різному трактується питання про співвідношення понять ''рух'' і ''розвиток''. Безумовним є те, що ''розвиток'' — конкретніша, глибша і змістовніша категорія, аніж ''рух''. Розвиток — це певним чином спрямований, упорядкований ряд змін, який включає кількісні й якісні зміни. В історії пізнання категорії ''рух'' і ''розвиток'' виступають співвідносними ступенями. Спочатку виникло поняття ''рух'', тобто відображення того, що доступне безпосередньому спогляданню. Поглиблене ждослідження проблеми привело до виникнення поняття ''розвиток''. Останній не відкривається безпосередньому спогляданню, оскільки потрібні спостереження, зіставлення його даних, їх мислена обробка і таке інше.

Згідно з науковою філософією рух багатоякісний. Він здійснюється в різних, взаємозв'язаних формах. Вчення про форми руху матерії узагальнює дані природничих і суспільних наук, які в середині XIX століття накопичили багатий емпіричний матеріал. Відкритий на той час закон збереження і перетворення енергії допоміг зрозуміти і пояснити проблему єдності матерії й руху, різноманітності його форм.

Серед розмаїття різних змін можна виділити й основні форми руху, кожна з яких включає сукупність процесів, характерних для певного рівня структурної організації матерії, певного типу матеріальних систем. Ф.Енгельс, наприклад, у свій час виділяв механічну, фізичну, хімічну й біологічну форми. Оскільки діалектико-матеріалістичне світорозуміння поширюється й на суспільство, то до цих форм руху слід віднести й соціальну.

Особливість механічної форми руху (переміщення матеріальних об'єктів у просторі) в тому, що вона включена як момент в усі інші форми руху, хоча чим складніша форма руху, тим менше вона може бути зведена до механічного переміщення.

Фізична форма руху охоплює цілий комплекс різних видів руху. Це й процеси, які відбуваються всередині атома, його ядра, рух елементарних частинок, полів тощо. Біологічна форма руху, яка здійснюється на молекулярному рівні. Подібне можна сказати і про біологічну форму руху (процеси, які здійснюються в живому організмі). Сучасна наука виділяє в окрему форму ще геологічну форму руху матерії.

Найвищою формою руху є суспільна. До неї слід віднести всі процеси, які виникають і відбуваються в суспільному житті, включаючи й духовну його сферу.

Відмінність між формами руху, пов'язана з різними рівнями і типами організації матерії, лежить в основі класифікації фундаментальних наук. Цей принцип був обгрунтований ще Ф.Енгельсом і розвинений на основі сучасних наукових досягнень.

Форми руху, які розрізняються за ступенем складності, пов'язані між собою так, що форми нижчого порядку є підпорядкованими моментами, сторонами форм вищого порядку. Наприклад, біологічні явища включають в себе і механічні рухи, і фізичні процеси (виділення тепла, біоструми тощо) і хімічні реакції. Особлива упорядкованість цих процесів пояснюється законами не тільки відповідних форм руху, а й вищої форми руху, якій вони підпорядковані. Так, процес травлення може розглядатись і як ряд хімічних реакцій, і як такий, що детермінований біологічними законами.

Соціальні процеси включають у себе в знятому вигляді біологічні моменти. Проте це не свідчить про біологізацію суспільних процесів. Наявність цих моментів зумовлена тим, що носії соціальних відносин — люди — є біосоціальними істотами, мають біологічні потреби, відтворюють потомство, але форми і способи задоволення біологічних потреб визначаються соціальними відносинами і закономірностями. Зв'язок біологічного й соціального при провідній ролі останнього наявний і в процесі взаємодії суспільства з природою. У створенні і функціонуванні ноосфери, техносфери і таке інше.

З усього цього випливають важливі методологічні висновки: пізнання вищих форм руху повинне спиратися на вивчення нижчих форм. Якщо виключити із розгляду останні, тобто абсолютизувати якісну специфіку вищої форми руху, то вона стане незрозумілою, в її розумінні виникають елементи ідеалізму і містицизму. Наприклад, пізнання сутності життя, біологічних явищ неможливе без дослідження біофізичних, біохімічних явищ, без розвитку відповідних ''стикових'' галузей наукового знання. Відірвати життя від його фізичної і хімічної основи — значить перетворити його на якісну специфіку в щось невловиме, недосяжне. Це приведе до віталізму, який приписує біологічним явищам особливу ''життєву силу'' (нематеріальну, містичну).

Недопустимим є і зведення вищих форм руху до нижчих (наприклад, біологічних процесів - до суми механічних взаємодій чи фізико-хімічних процесів і таке інше). У процесі пізнання потрібно виявляти якісну специфіку і закономірності цих вищих форм.

б) Простір і час

Простір і час є формами існування матерії. Як і остання, вони дані нам уже в безпосередньому сприйманні, хоч уявлення простору і часу як таких стало можливим лише на основі певного соціально-історичного досвіду.

їх характеристику можна дати шляхом посилання нате, шо простір — це загальна форма протяжності і співіснування матеріальних об'єктів, порядок розміщення одного тіла відносно іншого. Час — це загальна форма тривалості й зміни явищ чи стадій протікання матеріальних процесів. Самі поняття ''протяжність'', ''співіснування'', ''тривалість'', ''зміна'' вже передбачають поняття простору й часу. До характеристик простору слід віднести його тривимірність, рівноправність напрямів та симетричність. До характеристик часу — одномірність, одно-спрямованість та незворотність. Названі поняття легше констатувати, аніж пояснювати, пов'язуючи їх з певними властивостями, матеріальними процесами.

Діалектико-матеріалістична філософія визнає простір і час об'єктивно-реальними формами існування матерії. В.І.Ленін писав: ''Визнаючи існування об'єктивної реальності, тобто рухомої матерії, незалежно від нашої свідомості, матеріалізм неминуче повинен визнавати також об'єктивну реальність часу і простору'''.

Насправді ж простір і час невіддільні від матерії, всезагальні її атрибути. Простір безкінечний і безмежний. Перебіг часу теж не має ні початку, ні кінця. Отже, матеріальний світ безкінечний у просторі і вічний у часі.

Нерозривний зв'язок простору, часу й постійно рухомої матерії, був обгрунтований діалектико-матеріалістичною філософією ще задовго до того, як цей зв'язок одержав природничо-наукове підтвердження в теорії відносності та інших фізичних теоріях. Ф.Енгельс у свій час підкреслював: ''... основні форми всякого буття є простір і час; буття поза часом є таке саме величезне безглуздя, як буття поза простором''2. Далі він пише про те, що ''обидві ці форми існування матерії без матерії є ніщо, пусті уявлення, абстракції, які існують тільки в нашій голові''3.

Таке розуміння простору й часу долає метафізичний відрив їх від рухомої матерії, що було притаманне класичній нью-тонівській механіці. Згідно з її уявленнями, простір і час є ''вмістилищами'' матерії. Простір вважався однорідним, а час таким, що всюди протікає однаково. Ньютонівська фізика вважала правомірним говорити не лише про взаємно відносний рух матеріальних об'єктів, але й про абсолютний їх рух, тобто про рух стосовно абсолютного, нерухомого, незмінного простору.

Відрив простору й часу від матерії, матеріальних взаємодій виражався і в уявленнях ньютонівської фізики про миттєву дальнодію, тобто миттєву передачу сигналів через ''порожній'' простір.

Проте слід відмітити, що в історії філософії розвивалася й інша концепція простору й часу, яка розглядала їх у нерозривному зв'язку з матерією (Арістотель, Декарт, Лейбніц). Пізніше ця концепція одержала всебічне обгрунтування і послідовно матеріалістичне пояснення в діалектико-ма-теріалістичній філософії.

Із визнання нерозривного зв'язку простору й часу з матерією випливає, що різноманітності матеріальних систем повинна відповідати різноманітність простору й часу з різними метричними і типологічними властивостями. Правда, ці ''простори'' й ''часи'' не відгороджені одне від одного непрохідними межами, становлять частини єдиних простору й часу матеріального світу.

Звідси випливає, що простір і час (які сама матерія) не можуть бути відразу повністю пізнаними, як і не можуть бути ''дані'' людині від самого початку в ролі апріорних, тобто досвідних, незалежних від досвіду уявлень. Реальні простір і час завжди багатші людських уявлень і понять, які є їх відображенням. В.І.Ленін писав: ''В світі нема нічого, крім рухомої матерії, і рухома матерія не може рухатись інакше, як у просторі і в часі. Людські уявлення про простір і час відносні, але з цих відносних уявлень складається абсолютна істина, ці відносні уявлення, розвиваючись, ідуть по лінії абсолютної істини, наближаються до неї'''.

Вчення діалектико-матеріалістичної філософії про єдність матерії та форми її існування (руху, простору, часу) грунтується на сукупності природничо-наукових знань і знаходить все нові й нові підтвердження. Ще М.І.Лобачевський (1792-1856), розробляючи неевклідову геометрію, виходив з ідеї залежності геометричних властивостей від фізичних. Його дослідження були продовжені німецьким математиком Г.Ріманом та іншими.

Особливо вагомим внеском у природничо-наукове обгрунтування діалектико-матеріалістичних уявлень про простір і час, їх зв'язок з матерією стала теорія відносності А.Ейнштейна (1879 — 1955). У спеціальній теорії відносності обгрунтована залежність просторово-часових характеристик матеріальних об'єктів від взаємно відносного руху цих об'єктів, показується відносність одночасності: події одночасні відносно однієї системи відліку можуть бути неодночасними стосовно іншої системи. Суттєвим при цьому є і те, що якщо одна з цих подій є причиною іншої, то їх часова послідовність від системи відліку не залежить, оскільки причина, безумовно, передує своєму наслідку.

Показуючи відносність просторових і часових інтервалів, узятих окремо, залежність їх від системи відліку, теорія відносності встановлює постійність просторово-часового інтервалу, що виражає єдність простору й часу.

В загальній теорії відносності обгрунтована залежність просторово-часових характеристик від розміщення матеріальних мас: утворення скупчень матерії є великою середньою густиною, а, значить, інтенсивним гравітаційним полем спричиняє ''викривлення'' простору й гальмування протікання часу. Передбачені теорією відносності ефекти пізніше були підтверджені прямими спостереженнями.

На висновках теорії відносності та інших сучасних природничо-наукових концепціях розробляються способи ідеалістичних спекуляцій стосовно проблеми простору й часу. Вони виражаються в обгрунтуванні того, що Всесвіт обмежений у просторі й часі, тобто, має конечні розміри. Ці спекуляції грунтуються на неправомірних припущеннях, пов'язаних з екстраполяцією деяких властивостей обмежених космічних систем (навіть таких масштабних, як Метагалактика) на ''світ в цілому''.

Із діалектико-матеріалістичної філософії випливає, що безконечна якісна різноманітність матеріальних об'єктів і систем має своїм наслідком і вираженням багатоманітність ''просторів'' і ''часів''. І тільки з урахуванням цього можна сказати, що ''наш простір'' (простір Метагалактики) обмежений і ''наш час'' (в тому ж розумінні) мав початок. Проте цей висновок не може поширюватися на всезагальні, абсолютні простір і час ''світу в цілому'', хоч у пізнавальному плані само поняття ''світ в цілому'' завжди залишається проблемою.

XII. ЛЮДИНА XII. ЛЮДИНА 1. Природа, суспільство, людина а) Поняття природи. Біосфера і ноосфера

В процесі історичного розвитку суспільства постійно відбувається його взаємодія з природою. Для того щоб це осмислити, необхідно розкрити сутність понять «природа», «біосфера», «ноосфера».

Поняття «природа» багатозначне. В широкому значенні під природою розуміють весь об'єктивно існуючий матеріальний світ (Всесвіт).

Проте люди взаємодіютьлише з незначною частиною природи — середовищем життєдіяльності, яке називають природним (географічним). Це поняття має конкретно-історичний зміст. У рамках географічного середовища виділяється біосфера - поверхнева оболонка нашої планети, в межах якої може здійснюватися (здійснюється) життєдіяльність всього живого.

У біосферу включають тропосферу (нижня частина земної атмосфери до 18 км висоти), світовий океан, грунт і частину літосфери — верхньої твердої оболонки земної кулі до глибини 1-2 км, де можуть жити мікроорганізми.

Географічне середовище — це не тільки те, що створено природою. Люди, взаємодіючи з нею, силою свого розуму й праці створили штучний світ: міста, села, дороги і таке ін. Частина поверхні землі, яка змінена з допомогою техніки, називається техносферою. Все це так звана «друга природа», створена суспільством.

Ця частина географічного середовища має тенденцію до швидкого розширення. Необхідність осмислення цього процесу зумовлює потребу в пізнанні специфічних законів взаємодії суспільства і цієї частини природи в умовах науково-технічного прогресу. Цю проблему на початку XX ст. зробили предметом дослідження П.Тейяр де Шарден, Е.Леруа та В.І.Вернадський, - перший президент Української Академії Наук. Вони впровадили в науку поняття ноосфери (грец.-сфера розуму).

Дата добавления: 2015-05-22