КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Математичні методи 2 страница
Розвиток малої соціальної групи починається з низьких рівнів і завершується на вищих. У радянській психології найвищим рівнем розвитку групи вважався колектив. У західній психологічній науці поняття «колектив» відсутнє. Безумовно, колектив виростає з групи. При цьому, згідно з Галиною Андреєвою, «причини виникнення малої групи лежать поза нею та поза індивідами, що утворюють її, в ширшій соціальній системі» [4, с. 248]. Розглядаючи це поняття, автор більшу увагу приділяє організованим соціальним малим групам, різновидом яких є також і військовий підрозділ. Саме існування військових підрозділів засвідчує обгрунтованість попереднього положення, оскільки його існування й організація визначені відповідними державними органами влади. У більшості випадків військовослужбовець потрапляє в той чи інший підрозділ не за власним бажанням, а за посадовим призначенням. Відоме також обмеження, порівняно з цивільними організаціями, можливості переходу з однієї організованої малої групи в іншу. Таким чином, виникнення організованої малої групи в збройних силах слід розглядати як подвійний процес, що передбачає, по-перше, повідомлення про неї як формальну, офіційну ланку соціальної організації та, по-друге, зібрання до неї конкретних воїнів, здатних кваліфіковано розв'язувати поставлені бойові завдання. Мала організована група, виникнувши, безперечно, розвивається. При цьому не кожна досягає рівня колективу. Від моменту, коли незнайомі воїни збираються разом для спільної діяльності, до періоду, коли цю малу організовану групу можемо назвати військовим колективом, минає іноді тривалий час. На шляху становлення колективу група долає ряд етапів — вона згуртовується, розвиваються внутрішньогрупові стосунки, які відповідають рівневі розвитку групової діяльності. Існує кіпькалюделей утворення колективу. Наприклад, концепція про поетапний розвиток колективу Антона Макаренка, який для характеристики кожного рівня його розвитку використовував такі показники, як рівень вимогливості в колективі, результати діяльності, рівень активності в суспільному житті, стиль праці керівників. На основі цих показників він виділив три стадії розвитку колективу: 1) вимоги до всіх членів колективу ставить керівник малої групи; 2) вимоги керівника до колективу підтримує актив; 3) коли кожна особистість ставить до себе вимоги на тлі вимог колективу [63]. Наступна модель, яка має назву стратометричноїконцепції, належить до діяльного підходу й розроблена академіком А.В. Петровським та його співробітниками [80, 81]. Слушною в цій моделі групового розвитку є чітка реалізація в ній принципу діяльності, що дає можливість вивести аналіз проблеми за межі окремо взятої малої групи і розглянути її в системі широких соціальних стосунків. Ця модель включає кілька прошарків, де кожен характеризується певним принципом побудови міжособистісних стосунків і, відповідно, своєрідністю вияву тих чи інших групових феноменів і процесів. Центральною ланкою вважається сама конкретна діяльність групи, її змістовні (суспільно-економічні та соціально-політичні) характеристики. По суті, цей прошарок визначає своєрідність офіційних стосунків у групі. Три наступні прошарки за своїм змістом — психологічні. Перший визначає позитивне ставлення кожного члена групи до групової діяльності, її мети, завдань, принципів, на яких вона грунтується, мотивацію діяльності, її соціальне значення для кожного учасника. Другий прошарок визначає міжособистісні стосунки, опосередковані змістом групової спільної діяльності, її метою та завданнями, визнаними в групі принципами і ціннісними орієнтаціями тощо. Третій прошарок характеризується поверховими міжособистісними стосунками, коли спільна діяльність та загальнозначущі для малої групи ціннісні орієнтації не виступають як провідний фактор, що опосередковує особистісні контакти членів групи. Проте в цій моделі існують труднощі, пов'язані з конкретними ознаками колективу. Тому спеціалісти, які працюють у межах стратометричної концепції, диференціюючи групи за рівнем розвитку, звертаються до традиційного життєвого критерію: низький — середній — високий рівень. Ще одна модель розвитку групи, яку може використовувати в своїй діяльності офіцер — це параметрична концепція (рис. 8-3). У цій концепції найбільш детально розроблено критерії розвитку групи як колективу. її запропонував Л.І. Уманський [119, 120], який критеріями розвитку групи як колективу вважає: —зміст моральної спрямованості групи — інтегративну єдність її цілей, мотивів, ціннісних орієнтацій; —організаційну єдність групи; —групову підготовленість у сфері своєї діяльності; —психологічну єдність (інтелектуальна, емоційна, вольова комунікативність, що характеризує, відповідно, процес міжособистісного пізнання і надійність групи в екстремальних умовах). Груїш-конґломерат — це сукупність певної кількості людей (осіб), які раніше не були між собою знайомі й опинилися в одному просторі в один і той самий час (наприклад, молоді воїни на курсі молодого бійця або військовий підрозділ, який формується з воїнів одного періоду служби). На цьому етапі група дістає назву, наприклад, перший взвод. На рівні асоціації військовослужбовці об'єднані спільною метою, але не всі однаково її сприймають, діяльність групи здійснюється, хоча дії членів ще не скоординовані та відокремлені. З'являються перші ознаки колективоутворення. Але водночас така група постійно потребує командирів, актив лише починає складатися. Особистісні стосунки налагоджуються досить швидко, але лише у вигляді емоційної припустимості, вони ще не опосередковуються змістом службової діяльності. Група-кооперація характеризується чітко вираженою єдністю дій членів групи, спільністю поглядів на основні її цінності, прагненням до них. Крім цього, вона відрізняється успішнодійною організаційною структурою, високим рівнем групової підготовленості та співробітництва. Міжособистісні стосунки і, групове спілкування, що мають діловий характер, підпорядковані досягненню високого результату в розв'язанні конкретного завдання. Від кооперації до колективу мала група проходить рівень автономізації, що характеризується високою внутрішньою єдністю в усіх загальних якостях, крім інтергрупової активності. Саме на цьому етапі члени групи ідентифікують себе з нею («моя група»). Проте група-автономія може відійти від колективу до корпорації. Це можливо в тому разі, якщо відбувається гіперавтономізація, тобто відокремлювання, що призведе до замкнутості, і група почне протиставляти себе іншим групам та досягати мети в будь-який спосіб, у тому числі й за рахунок інших груп. Вона в цьому випадку перетворюється на корпорацію, яка спрямовує свою діяльність на вузькогрупові егоїстичні цілі. У корпораціях відсутня узгодженість їхньої мети з цілями та завданнями суспільства. Групова мета може бути навіть антисоціальною (наприклад, у релігійних сектах). Колектив — це найвищий рівень розвитку групи. Під терміном колектив (від лат. collektivus — збірний) розуміють групу людей, що досягла в процесі соціально бажаної спільної діяльності високого рівня розвитку. Саме спільна діяльність, яка має суспільнокорисний характер, стає сенсом її існування. У повсякденній практиці під колективом часто розуміють групу осіб, об'єднаних спільною працею та інтересами. Таке розуміння колективу хибне. Бо тоді й бандитське угруповання слід вважати колективом. Неприпустиме сплутування справжнього колективу, що визначається характером його суспільно корисної діяльності та впливом на суспільство, із псевдоколективами з їхньою корпоративною метою, а в ряді випадків і шкідливих для суспільства. Таким чином, за характером і формами організації діяльності виокремлюють такі рівні розвитку контактних груп (табл. 8-2). Основними соціально-психологічними якостями колективу є три риси. Характерною першою рисою колективу виступає згуртованість, яка виявляється в тому, що всі зусилля його членів поєднані прагненням досягти соціально важливих цілей. Вона сприяє виконанню суспільно корисної діяльності, але без такого спрямування може спостерігатися й в інших типах груп. Оскільки офіцерові доведеться конкретно працювати над згуртуванням військового підрозділу, детальніше зупинимося на цій проблемі. Слід зазначити, що за 40-річну історію його дослідження ще й досі немає однозначної дефініції згуртованості. Артур Петровський визначає згуртованість як «ціннісноорієнта-ційну єдність», яка має вигляд характеристики системи внутрішньогрупових стосунків, що виявляє ступінь збігу оцінок, настанов і позицій групи щодо об'єктів (осіб, завдань, ідей, подій), найбільш важливих для групи в цілому [79, с. 182]. Така згуртованість визначається перш за все близькістю оцінок в моральній і діловій сферах, у підході до мети і завдань спільної діяльності.
Табл. 8-2. Рівні розвитку контактних груп
Практика свідчить, що необхідно виділити кілька форм ціннісноорієн-тсщійної єдності в колективі, оскільки виділення лише предметно-ціннісного компонента (збіг поглядів, що стосується предмета спільної групової діяльності) недостатнє, наприклад, для колективів, які реалізують кілька видів діяльності. Для них дуже важливий емоційний компонент згуртованості, який слід обов'язково виділити в усіх колективах, особливо військових. В екстремальних умовах військовослужбовці тривалий час спільно виконують різні завдання, оскільки сучасна зброя, бойова техніка, тактика передбачають колективний вид діяльності, бойове завдання, де моральний фактор набуває першорядного значення. Не випадково Наполеон І наголошував, що духовна сила відноситься до фізичної, як три до одного. Тому у військовому колективі емоційна сфера життєдіяльності має таке саме значення, що й професійна спрямованість і його однакове розуміння всіма членами колективу. У зв'язку з цим цілком обгрунтоване запровадження поняття емоційно-ціннісна єдність військового колективу, яке відображає ступінь емоційного єднання воїнів певного підрозділу, що будується на подібності їхніх ціннісних систем. Одним із показників наявності такої єдності є неформальні мікрогрупи, котрі виникають у підрозділі. Якщо емоційно-ціннісні орієнтації таких неформальних мікрогруп збігаються з метою спільної діяльності, ми говоримо про мікрогрупи позитивного спрямування, а в протилежному разі — негативного спрямування. За несвоєчасного їх виявлення такі мікрогрупи вносять розлад у життєдіяльність військового колективу. Знання офіцером такого компонента згуртованості військового колективу допомагає йому розставити особовий склад за посадами, відділеннями, підрозділами, виходячи з принципу психічної, психофізіологічної сумісності військовослужбовців. Якщо не враховувати цього, у взаєминах членів екіпажів, відділень можуть виникати психологічні напруження. Завершальним компонентом групової згуртованості вважається стійкість колективу до деструктивних (руйнівних) впливів. У такому випадку вимальовується цілісна картина згуртованості колективу, що має три рівні: —емоційно-ціннісна єдність (перший поверховий рівень); —предметно-ціннісна єдність (другий рівень, пов'язаний зі ставленням членів колективу до мети і завдань його діяльності); —стійкість колективу до деструктивних впливів (третій рівень згуртованості колективу). Для вимірювання групової згуртованості в малих соціальних групах і колективах можна вдатися до соціометричного опитування. За допомогою цієї методики визначаються емоційна привабливість членів групи, наявність і характер неформальних мікрогруп, а також статус кожного члена групи. Він будується на припущенні: чим більша кількість членів групи подобається один одному, тим привабливіша група в цілому, тим вищий індекс групової згуртованості. Такий коефіцієнт виходить як частка від поділу числа взаємних позитивних виборів на теоретично можливу їх кількість. Критерієм такого вибору є вибір партнера для певних спільних дій. У ході соціометричннх опитувань офіцер отримує також індивідуальні коефіцієнти на кожного воїна підрозділу. Воїн, що отримав найбільше число виборів у групі, має високий статус, а той, що отримав найменшу кількість, характеризується низьким статусом. Нарешті, у ході такого опитування виявляються неформальні мікрогрупи в підрозділах. Офіцер, аналізуючи склад цих мікрогруп, характер ставлення до військової діяльності, може визначити їхню спрямованість. Наявність мікрогруп негативної спрямованості знижує рівень згуртованості будь-якого колективу. Офіцерові не слід забувати, що соціометрія не дає можливості з'ясувати причини й зміст тих чи інших стосунків та їх мотивацію. Для цього потрібно застосувати інші методи. Таким чином, показниками згуртованості групи є: стиль лідерства; процес прийняття групових рішень; характер взаємин між членами групи; ступінь подібності в настановах і поглядах щодо спільної діяльності та емоційних переживань; особистісні особливості членів групи та їх психофізіологічна сумісність; результати спільної діяльності тощо. Другою соціально-психологічною рисою колективу є оптимістичний соціально-психологічний клімат (СПК), під яким розуміють панівні, відносно стійкі настрої та судження колективу, що відображають умови його життєдіяльності. Оптимістичний СПК можна розглядати як результат групової сумісності, що характеризується соціально-психологічними показниками згуртованості групи воїнів, яка забезпечує задоволеність і безконфліктність спілкування. СПК виражається в стилі спілкування членів колективу. Основними факторами, що обумовлюють СПК у колективі, є: —міжособистісні стосунки; —міжособистісна сумісність; —стиль керування колективом; —вплив керівних адміністративних та інших організацій; —характер і якість спільної діяльності; —своєчасне забезпечення особового складу всіма видами постачання. Таким чином, СПК в колективі можуть формувати як формальні, так і неформальні міжособистісні стосунки воїнів у процесі їхньої сумісної діяльності. Тому успішне розв'язання завдань керування підрозділом можливе лише за умови розуміння офіцерами природи і структури СПК. СПК у колективі може бути як позитивним (життєрадісність, оптимізм, захопленість), так і негативним (песимізм, депресія, пригніченість, роздратованість). СПК здебільшого має стійкий характер, відносно велику енергію. При цьому чимало часу, цілеспрямованих зусиль потрібно для формування оптимального СПК, але значно менше — щоб його зруйнувати. Тому до цієї роботи офіцер має ставитися вдумливо. Основними напрямами роботи офіцера щодо утворення оптимального СПК є: відповідність стилю керівництва рівневі розвитку колективу; своєчасне та повне зняття психічної напруженості, що виникла в групі; розподіл особового складу за посадами та підрозділами виходячи з принципу міжособистісної сумісності, індивідуально-психічних особливостей; керівництво формуванням колективного настрою; відкрите обговорення проблем, що непокоять членів колективу; створення умов для задоволення всебічних потреб особового складу; якісне здійснення спільної діяльності й створення умов для досягнення в ній значущих результатів тощо. Третьою соціально-психологічною рисою колективу є його висока потенційна ефективність. Ця риса характеризується творчою здатністю до самоорганізації, самоуправління, самовдосконалення й зумовлена сприятливими умовами для виявлення здібностей кожного, взаємною відповідальністю, взаємовиручкою та взаємним доповненням. Потенційна ефективність військового колективу повністю виявляється в сумісності, злагодженості, взаємодопомозі, виконанні в разі потреби функцій товаришів по службі, у тому числі й командирів, особливо за екстремальних обставин. Існують також три основні непсихологічні якості групи як колекти-ву [93]. 1) якість виконання суспільнокорисної функції, передбаченої для кожного колективу. У військовому підрозділі — це рівень бойової та мобілізаційної готовності, ефективність навчально-виховного процесу; 2) ступінь відповідності життєдіяльності групи соціальним очікуванням, загальнолюдським цінностям. Тут у першу чергу маємо на увазі морально-психологічний стан особового складу; 3) здатність групи забезпечувати кожному своєму члену всебічний розвиток власних здібностей. Отже, офіцер у своїй діяльності має справу з різними групами та колективами. Знання соціально-психологічних явищ, що відбуваються в цих соціальних групах, допомагають йому глибше розуміти процеси, що мають місце у військовому підрозділі, та змістовніше організовувати свою діяльність із навчання та виховання особового складу.
8.3. Військовий колектив як різновид малої соціальної групи Військові підрозділи (відділення, взвод, рота, а інколи й батальйон) мають усі загальні ознаки, що характеризують практично будь-яку малу організовану соціальну групу. Це суспільна діяльність, загальні цілі й завдання, спілкування, певна організація, інтенсивні міжособистісні стосунки тощо. Малі соціальні групи, які функціонують у Збройних силах України, підпорядковані загальним закономірностям розвитку груп і колективами стають лише тоді, коли досягають певного рівня розвитку. Безумовно, не кожен військовий підрозділ є колективом. Поняття військовий колектив характеризує певний рівень соціально-психологічного розвитку підрозділу, ступінь його політичної, військово-професійної, морально-психологічної зрілості тощо. Найбільш загальними показниками військового колективу як особливого рівня розвитку військового підрозділу виступають: —єдність цілей та завдань — захист інтересів українського народу, держави; —суспільно корисна, усвідомлена кожним воїном бойова діяльність, спрямована на підтримання постійної бойової готовності підрозділу; —предметно-ціннісна та емоційно-ціннісна єдність; —контактність та опосередкованість міжособистісних стосунків цілями та завданнями бойової діяльності; —високий рівень організації життєдіяльності, здатної до самоуправління та самоорганізації; —оптимальні показники згуртованості та СПК. Таким чином, військовий колектив — це високоорганізована невелика контактна спільність військовослужбовців, яка досягла високого рівня розвитку, призначена для захисту Батьківщини, і яка характеризується згуртованістю, здоровим СПК, розвинутою колективістичною психологією і спроможністю протистояти як різним внутрішнім, так і зовнішнім негативним впливам. Такі соціально-психологічні риси військового колективу, як згуртованість і здоровий СПК, впливають на розвиток особистості воїна, формування його провідних якостей як захисника Батьківщини. Оскільки вони виступають не лише показниками розвитку підрозділу як колективу, то за їх відсутності бойова діяльність, як правило, втрачає свою якість. Ці властивості забезпечують ефективність бойової підготовки, сприятливо впливають на розвиток особистості військовослужбовця і військового колективу. Згуртованість — це узагальнений показник духовної спільності, єдності особового складу підрозділу. Це ціннісноорієнтована єдність воїнів певного підрозділу, зумовлена спільністю основних завдань бойової діяльності. Вона також характеризується одностайністю в думках та спільними діями воїнів, зумовлених спільною військово-профе-сійною діяльністю. Важливий елемент згуртованості — емоційна спільність колективу. Панівний у військовому колективі настрій, стійкі стани його психології називають СПК. Головне у СПК підрозділу те, які цінності для нього є основними. Показниками здорового СПК є: відсутність конфліктів; задоволення результатами бойової підготовки; комфортність; доброзичливість у взаєминах між воїнами тощо. Військовий колектив, як і будь-яка мала соціальна група, характеризується різними соціально-психологічними явищами, що являють собою складну сукупність і визначаються як психологія військового колективу. Вона забезпечує існування різних форм колективної, групової свідомості (загальна думка, настрій, традиції, настанови тощо), соціально-психологічної поведінки і діяльності військовослужбовців (лідерство, співробітництво, сумісність, згуртованість тощо), механізмів взаємодії воїнів і впливу на них групової та суспільної свідомості (психологічне враження, навіювання, наслідування, настрій тощо). Соціально-психологічні явища виконують дві основні функції: спонукальну та виконавчу. З одного боку, вони визначають мотиви (потреби, інтереси, настанови) та спонукання (настрій, думка тощо), а з іншого — регулюють практичні дії (звички, звичаї, традиції тощо). Розглянемо деякі соціально-психологічні явища військового колективу, які відіграють неабияку роль у життєдіяльності військового підрозділу, особливо — у бойовій ситуації. Колективний настрій — складний загальний емоційний стан, сукупність співпереживань, які значною мірою визначають спрямованість, орієнтацію, характер психічних виявів як окремих воїнів, так і підрозділу в цілому. Психологи свідчать, що за доброго настрою продуктивність праці зростає на ЗО і більше відсотків, а за поганого — знижується на 45-50 відсотків. Тому це той резерв офіцера в його роботі з особовим складом, використовуючи який він може досягти значних успіхів у бойовій підготовці. А в бойовій ситуації ця проблема набуває особливої актуальності, бо втрата підрозділом командування у критичний момент може призвести до паніки — масового неконтрольованого страху. Якщо настрій окремого воїна здебільшого залежить від його фізичного стану і самопочуття, то в настрої групи цей фактор відступає на задній плай, поступаючись соціальному. Настрій групи, як масове явище, підпорядковується соціально-психологічним закономірностям. У військовому підрозділі він передусім залежить від СПК, що склався у військовому колективі. Особливістю групового настрою є його здатність швидко передаватися від одного воїна іншому. Ця особливість пояснюється психічним механізмом наслідування та силою впливу на воїна і його настрій тієї духовної атмосфери, що виникла у підрозділі. Виникає вона здебільшого стихійно. Офіцерові необхідно знати такі закономірності вияву колективних настроїв: —переважна їх зумовленість соціальними факторами, матеріальними та духовними умовами життя воїнів; —велика збудлива сила й особливий динамізм; —змінність форми: від несвідомої до свідомої, від прихованої до відкритої; —швидке переростання в дію; —коливання й докорінна перебудова за незначний час, майже миттєво. Основними напрямами роботи командира щодо впливу на колективний настрій вважають: —чітку організацію праці та служби підлеглих; —суворий статутний порядок у підрозділі; —піклування про побут підлеглих; —своєчасний облік колективної думки і викорінення у ній негативних тенденцій; —підтримання статутних взаємин між воїнами, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях; —боротьбу з грубістю та ліквідацію причин, що породжують конфлікти; —своєчасне виявлення скарг, підлеглих і задоволення їхніх запитів; — особистий оптимізм командира, його бадьорість і впевненість, вміння не піддаватися негативним настроям тощо. Громадська думка відображає наявність у групі (колективі) спільного розуміння важливих для неї речей та явищ. Загальна думка, що склалась у військовому колективі, виступає реальною і дієвою силою та виконує інформаційну, виховну й оціночну функції. Громадська думка у військовому колективі складається під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. Умовою цього процесу є взаємодія військовослужбовців між собою. Вона має висловлюватись у першу чергу в публічних виступах командирів, які мають задавати тон у формуванні громадської думки. Поряд з офіційною у військовому колективі існує і неофіційна думка, котра, як правило, публічно не виголошується. Ця думка може не збігатися з офіційною і навіть суперечити їй. Найчастіше її формують недостатньо виховані військовослужбовці, окремі мікрогрупи негативного спрямування. Вона не сприяє згуртуванню військового колективу, а, навпаки, є його дестабілізувальним фактором. Тому офіцерові слід знати джерела таких суджень, зміст і направленість неофіційної думки та цілеспрямовано на неї впливати. Формування громадської думки —тривалий і складний процес. Вона не може бути, компанійською. Після сформування вона стає сильним засобом впливу на кожного члена колективу. Сила громадської думки криється в соціальній природі особистості, оскільки людина тяжко сприймає осуд, висміювання, невизнання з боку громадської думки конкретного вчинку, мотиву, які зачіпають самолюбство, репутацію. Тому кожен воїн не може бути нейтральним стосовно соціальних оцінок його поведінки. Саме вони примушують бійця прислухатися до думки товаришів по службі, змінювати свою поведінку. Робота з формування в підрозділі здорової громадської думки ефективніша, якщо спирається на знання і врахування командиром особливостей і динаміки її становлення. її розвиток включає три етапи. На першому етапі воїни сприймають, переживають, оцінюють вчинок або подію, у кожного з них з'являється щодо них власна точка зору. На другому етапі воїни обмінюються своїми поглядами, судженнями, оцінками, порівнюють власну думку з поглядами товаришів по службі. У мікрогрупах вчинки або явища оцінюються крізь призму групових інтересів, а отже, формуються загальні погляди. На третьому етапі відбувається переоцінка початкових поглядів та їх групування навколо переважальних позицій, яких додержується більшість членів групи. З усього сказаного випливає висновок, що ефективність виховної роботи в підрозділі, його СПК здебільшого залежить від того, наскільки командир правильно використовує громадську думку. Умови управління громадською думкою можна сформулювати, виходячи з динаміки її розвитку. Перш за все командирові не можна втрачати момент безпосереднього переживання події, але не можна й нав'язувати своєї оцінки воїнам, особливо лідерам, перш ніж вони самі почнуть обмінюватися власними. Щоб не пропустити такого моменту, офіцерові важливо знати про стан громадської думки. Крім того, необхідно забезпечити вільний обмін думками між членами підрозділу, інакше цей обмін відбуватиметься в закапелках, недосяжних командиру. Командир має боротися з хибними критеріями оцінки подій і періодично інформувати особовий склад підрозділу про події, які його цікавлять. Відкритий, своєчасний та об'єктивний розгляд проблем, що стосуються життєдіяльності військового колективу, сприяє формуванню здорової морально-психологічної атмосфери у підрозділі, кладе край негативним тенденціям, усуває розбіжності й причини появи чуток та домислів. Щоб кожен член підрозділу почувався причетним до винесеної оцінки, бажано, щоб остаточна громадська думка формувалася з максимальним залученням особового складу на зборах, нарадах. Однак такі заходи мають заздалегідь готуватися офіцерами з широким залученням різних посадових осіб, активу та неформальних лідерів. Формуванню позитивної суспільної думки сприяє якісне забезпечення особового складу всіма видами постачання, а також регулярне підбиття підсумків бойової та гуманітарної підготовки, об'єктивний і різнобічний аналіз стану військової дисципліни у підрозділі, гласність дисциплінарної практики тощо. Таким чином, за наявності у командира системи формування позитивної та попередження негативної громадської думки, досить цілеспрямованої та копіткої роботи з особовим складом підрозділу цією думкою можна керувати та спрямовувати на створення здорової морально-психологічної атмосфери у підрозділі. Підтриманню позитивної громадської думки сприяють традиції, які являють собою визначені правила, норми, стереотипи поведінки, дії і спілкування військовослужбовців, додержання яких стало суспільною необхідністю кожного члена групи. Традиції не виникають на порожньому місці. У своєму становленні та закріпленні вони проходять ряд етапів. Поштовхом є виникнення певної проблеми, яку необхідно вирішити будь-яким чином. Ця проблема виникає через відповідну потребу (наприклад, необхідність ритуалу вшанування певних дат, які відіграють значну роль для солдата). Ця потреба має велике емоційне забарвлення, стає для групи життєвою необхідністю. Якщо ці потреби командир своєчасно не виявить і не спрямує їх у позитивне річище, можуть сформуватися негативні ритуали, наприклад, переведення воїна з одного періоду служби в інший, що пов'язане з приниженням його особистої гідності, формуванням «дідовщини» та інших негативних соціально-психологічних явищ. Командир мас формувати позитивні мотиви поведінки для реагування на відповідні ситуації. Це основна ділянка роботи командира з керування формуванням позитивних традицій.
Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 843; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |