Монетаризм 2 страница

редини IV ст. до н. е. Як і Пантікапей, Німфей мав акрополь.

Тірітака (негрецька назва). Залишки цього міста, заснованого всередині VI ст. до н. е. переселенцями з Іонії, знахо­дяться біля сучасного селища Аршинце- ве. Територія — близько 4,5 га. Відкри­то залишки оборонних стін і веж, жит­лових будинків, багато виноробень і ри- бозасолювальних ванн (особливо ціка­вим є великий комплекс із 16-ти ванн). Найвищого розквіту Тірітака досягла в перші століття нової ери, коли стала значним рибозасолювальним і винороб­ним центром Боспору.

Мірмекій (назва — від грец. «мураш­ка») заснований у другій чверті VI ст. до н. е. на місцевості, що тепер входить у межі Керчі. Займав площу близько 6 га. Найбільших розмірів досяг у V ст. до н. е. Мав акрополь. Відкриті залишки оборон­них стін і веж, святилища Деметри, житлових будинків (зокрема будинку ви­нороба), ванни для засолювання риби, виноробні. Як і Тірітака, був центром виноробства й рибозасолювального ви­робництва.

Порфмій (грец. «переправа») виник наприкінці VI ст. до н. е. біля поромної переправи. Площа — близько 0,65 га. В середині III ст. до н. е. містечко було перебудоване й дістало прямокутне пла­нування. Середній розмір кварталів — 63 X 11 м. Відкриті залишки оборонних споруд і житлових будинків, головним чином елліністичної доби. Життя тут припиняється в І ст. до н. е.

Ілурат (негрецька назва). Місцероз- ташування — поблизу сучасного с. Іва- нівка. Збудований у середині І ст. н. е., загинув у 70-х роках III ст. Площа — 2,5 га. Мав прямокутне планування. Роз­копані залишки оборонних стін і веж, а також багатьох житлових будинків. Під­креслимо виняткову для Північного При­чорномор'я масивність фортечних мурів,

товщина яких у результаті перебудов ся- я гала в деяких місцях 6,4 м. Мешканці цього містечка займалися головним чи- 2 ном сільським господарством. і

Міста азіатської частини о Боспору. Фанагорія, заснована біля ^ 540 р. до н. е. вихідцями з Теосу, скла- £ далася з Верхнього й Нижнього міст і ₀ терасної частини. Можливо, існував ак- ^ рополь. Найвищий розквіт міста припа- і дає на IV—II ст. до н. е. Досліджені ~ залишки оборонних мурів, житлових та оа господарських споруд (у тому числі ви- с норобень і випалювальних керамічних § печей), терми. <

Гермонасса, названа так від імені ^ ойкіста або його дружини, заснована в ^ VI ст. до н. е. іонійцями поблизу сучас- _ ної станиці Таманська. Відкриті рештки у житлових та господарських споруд (зо- ^ крема керамічних печей), а також буди- я нок, можіиво, адміністративного призна- ^< чення.

Горгіппія (від імені одного з членів боспорської династії, більш рання наз­ва — Синдська гавань). Тепер на її міс­ці — м. Анапа. Виникла в VI ст. до н. е. як емпорій під назвою Синдська гавань. У IV ст. до н. е., після включення до складу Боспорського царства, дістала назву Горгіппія. Площа могла досягати 35 га. Розкопані залишки житлових бу­динків, гончарні майстерні, виноробні, рибозасолювальні цистерни, святилище Деметри. В місті були розвинені ремесла.

Кепи (грец. «сади»). Це місто виник­ло в VI ст. до н. е. на східному узбережжі Таманської затоки. Розквіт припадає на III — II ст. до н. е. На етапі максимального розширення меж Кеп, у І—II ст. н. е., їхня площа становила 20—25 га. Розкопані залишки житлових будинків, храму, керамічні випалюваль­ні печі, виноробні, терми.

Танаїс (назва пояснювалася вище). Місцерозташування — біля сучасного

її

н ш а. Н

со о

а

План і розріз кам'яного склепу із Золотого кургану IV ст. до н. е. поблизу Пантікапея

(рис. П. Л. Корнієнка за В. Ф. Гайдукевичем)

хут. Недвигівка. Заснований Боспором у першій чверті III ст. до н. е. як центр греко-варварської торгівлі. Територія — близько 5,4 га. Досліджені залишки жит­лових будинків, оборонних мурів, веж, споруд передмістя, борошномельних комплексів, хлібопекарських печей.

Рештки житлових будинків і фортеч­них споруд відкриті також і в інших пунктах, наприклад, у Патреї (с. Гарку­ша), на Семибратньому (біля ст. Варе- никівська) та Раєвському (біля ст. Раєв- ська) городищах.

Сільські поселення Б о с- п о р у. Із трьох основних північнопри- чорноморських держав найбільшу кіль­кість сільських поселень відкрито на Боспорі. Тут на території лише Керчен­ського й Таманського півостровів відомо близько 500 поселень різних етапів існу-
вання Боспорського царства. Абсолютна більшість їх не розкопувалася (зібрано тільки так званий підйомний матеріал). Проте скласти певне уявлення про їхні основні типи все ж таки можна.

Уже в архаїчний час виникає тип так званих колективних садиб, коли навколо великого внутрішнього подвір'я за пери­метром розміщуватися функціонально однотипні одно- або двокамерні житла (Торік). Разом із тим відоме поселення, де кілька жител, об'єднані в один блок, мали ізольовані подвір'я. Як і в Ниж­ньому Побужжі, відкриті також поселення з розміщеними окремо садибами-ойко- сами (поблизу сіл Героївка, Андріївка, Південне, Мар'ївка, Марфівка, Сазонів- ка та ін). У IV ст. до н. е. з'являються індивідуальні садиби, в тому числі вели­кі рабовласницькі (села Октябрське, Андріївка Південна). Всі згадані посе­лення не мали укріплень.

Близько середини III ст. до н. е. біль­шість неукріплених поселень і садиб при­пиняє своє існування. Натомість вини­кають укріплені поселення із суцільною забудовою на зразок невеликих містечок (Золоте Східне) та великі рабовласниць­кі садиби (наприклад, біля Мірмекія). Наприкінці II — в першій половині І ст. до н. е. більша частина й цих поселень і садиб гине. Новий етап у розвитку Бос- порської хори розпочинається після се­редини І ст. до н. е., однак кількість поселень у порівнянні з попереднім ета­пом скорочується втроє.

В перші століття нової ери разом з укріпленими поселеннями звичайно спів­існують і неукріплені. Знову виникають садиби. Укріплені поселення, як правило, розташовувалися одне від одного на від­стані зорового спостереження, створю- ючи тим самим разом із Кіммерійським о та іншими валами, які захищали сільську ^ округу Боспору, єдину систему оборони, в В Азіатському ж Боспорі поселення пе- о реважно були неукріпленими. В 70-х ро- £ ках IV ст. н. е., під час гунської навали, ^ більшість сільських поселень Боспору о гине. ^

Всі поселення Боспорської хори були в землеробськими, але на деяких із них £ простежено сліди гончарного, коваль- 2 ського, прядильного, ткацького ремесел. ^с Виявлено тимчасові стоянки пастухів. § Поховальні пам'ятки. На ^ Боспорі відома значна кількість некро- полів — як міських, так і сільських. Се- ^ ред них найкраще досліджені могиль- - ники Пантікапея, Тірітаки, Німфея, Ілу- у рата, Кітея, Фанагорії, Тірамби, Кеп, ^ Гермонасси, Горгіппії, Корокондами, в Танаїса. Із V ст. до н. е. поряд із без- курганними виникають курганні могили. Особливо великі кургани зосереджува­лися поблизу Пантікапея (Куль-Оба, Юз-Оба, Золотий, Мелек-Чесменський, Царський, Кара-Оба та ін.). Переважну більшість небіжчиків поховано у звичай­них грунтових ямах. Ате специфікою Боспору є досить значне, порівняно з Ольвією та Херсонесом, поширення (починаючи з IV ст. до н. е.) поховань у кам'яних склепах з уступчастим, піз­ніше — розпірним склепінням. Більшість склепів мали на стінах і стелях розпи­си (див. вище), відомі також вирізьблені на стелі фігури міфологічних персонажів. Іноді такі споруди робилися із сирцевої глини. Основний поховальний обряд — трупопокладення, найчастіше у трунах і саркофагах.

4. НАСЕЛЕННЯ

£-

ш &

Етнічний склад. Етнічний субстрат античних північнопричорноморських міст на час їхнього заснування стано­вили греки — переселенці з Малої Азії, Аттіки й Гераклеї Понтійської. Вони та їхні нащадки протягом усієї епохи ста­новили абсолютно переважаючу групу населення з добре розвиненим націона­льним самоусвідомленням. Так, майже через 700 років після заснування Ольвії її мешканці, незважаючи на скіфський вигляд свого вбрання, добре знали «Іліа- ду» Гомера, а дехто й твори Платона, зберігали, хоч і не зовсім чисту після тривалого спілкування з кочівницьким оточенням, грецьку мову. Недарма ж Ді- он Хрисостом — ритор із Віфінії, який, нагадаємо, відвідав Ольвію наприкінці І ст. н. е.,— називав ольвіополітів «жите­лями стародавнього еллінського міста».

З перших століть нової ери чисель­ність представників місцевого населення в античних містах зростає. В сільсь­ких округах у кількісному відношенні варварський елемент був ще більший — це скіфи, фракійці, в Азіатському Бос- порі — ще й синди та меоти, пізніше — сармати, а в Північно-Західному Причор­номор'ї — черняхівці. В новому для них середовищі всі вони звичайно еллінізува- лися, що відбилося не тільки в їхній матеріальній культурі, а й у творах дав­ньогрецьких авторів. У перші століття нової ери, з проникненням у Північне Причорномор'я римських провінціальних військ, в їхніх гарнізонах скупчуються вихідці з Нижньої Мезії, можливо — з Паннонії тощо. Однак власне римляни навряд чи могли становити скільки-не- будь значний відсоток (хоча римські прізвища й були досить поширені).

« С в.

Соціальна структура. За соціальним станом структура населення північно- причорноморських держав була досить строкатою. Крім громадян і рабів, існу­вало також багато категорій вільних і залежних або напівзалежних людей, ко­трі могли працювати практично в усіх сферах життя полісів. Можна вважати, що, на відміну від Аттіки, в Північному Причорномор'ї були відсутні будь-які досить численні групи державних рабів. Соціальний статус не завжди відпові­дав матеріальному становищу — могли бути багаті вільновідпущеники й бідні природні (тобто ті, які походили від засновників колоній) громадяни. В таких господарських сферах, як торгівля чи ремесло, могли брати участь, крім соці­ально або економічно залежних, й осо­бисто вільні, але економічно залежні, та особисто вільні й економічно незалеж­ні люди. В сільському ж господарстві, де землею володіли тільки держава або її громадяни, особисто вільні могли бути тільки економічно залежними. Соціаль­ним статусом зумовлювалася й можли­вість брати участь у роботі тих чи інших державних структур.

Процес майпоаиі диференціації розвиване* за­галом так само, як і в усьому античному світі. Спочатку, в VI—V ст. до н. е., у суспільстві спостерігається відносна майнова рівність, хоча, зрозуміло, й тоді існували бідні й багаті (як-от, наприклад, згадуваний вище мешканець Борисфе- ніди Ахіллодор, що мав рабів, маєтність тощо). Все ж таки різниця між тими й іншими була не такою разючою, як у III ст. до н. е.,— того­часні багатії своїм коштом могли іноді забезпе­чити потреби цілого міста (згадаймо ольвіополіта Протагена), тоді як у основній масі населення не рідкістю вже були злидарі (наприклад, із пові­домлення про облогу Ольвії Зопіріоном дізнаємося, що чимало городян мали борги). В перші століття нової ери майнова поляризація, мабуть, зменшує­ться, а загальний рівень матеріальної забезпече­ності знижується.

5. ГОСПОДАРСТІ

Ремесла. Реміснича діяльність насе­лення північнопричорноморських міст розпочинається майже одночасно із за­снуванням колоній. Зокрема, вже у VI ст. до н. е. на Ягорлицькому та Березансь- кому поселеннях, у Пантікапеї й трохи пізніше — в Ольвії існували метало­обробне й залізоробне ремесла. Архео­логи дослідили залишки металургійних печей, залізоплавильних горнів, май­данчики для обробки криці, різні шлаки, зіпсовані вироби, велику кількість ливар­них форм. Із заліза виготовлялися ножі, цвяхи, зброя (мечі, наконечники стріл і списів), інструменти для різних вддів гос­подарської діяльності тощо, з бронзи — також наконечники стріл і цвяхи, а крім того — різноманітні прикраси, фібули, монети, посуд, зі свинцю — лабриси, ткацькі пряслиця, важки, прикраси, мор­ські якорі, скоби для лагодження пош­кодженого посуду, заливання піронів тощо, із золота і срібла — головним чином прикраси, парадний посуд, мо­нети.

Металеві вироби виготовлялися за допомогою лиття, штампування, карбу­вання, кування. Кольорові метали плави­ли в залізних, кам'яних або глиняних тиглях. У виробничому процесі застосо­вувалися обценьки різної величини, мо­лотки, пробійники, залізні ножівки, ко­вадла, камені для обковування й заточу­вання лез. Майстерні розміщувалися в житлових будинках.

Залізо добували сиродутним спосо­бом із бурого залізняка й болотної руди (в основному місцевого — східно­європейського — походження), а також із гематитових пісків. Частина залізних криць, мідь і бронза надходили з Малої Азії й, можливо, з району сучасного Кривого Рога, срібло і свинець — з Ат­тіки, золото — з Кавказу, Малої Азії,

ТА ЕКОНОМІКА £

о

Фракії та островів Східного Середзем- ^ номор'я. Залізоробне (особливо залізо- Я обробне) виробництво було одним із о основних видів ремісництва протягом х усього існування античних міст. Воно мало велике значення як для самих о північнопричорноморських держав, так і о для навколишніх племен, які одержували я залізні предмети шляхом торговельного Ці обміну. Спеціалізовані майстерні були її спроможні давати товарну продукцію. ^с Найбільшими центрами в цьому відно- § шенні виступали Ольвія й Боспор. ^

Значного розвитку набуло керамічне а. виробництво. В VI—V ст. до н. е. виго- § товлялися переважно столовий і кухон- — ний посуд, пряслиця, дрібна пластика, г- Із IV ст. до н. е.— а в Фанагорії, можли- ® во, ще з V ст.— починають випускати ^ глиняну тару — амфори й лутерії, чере­пицю. В перші століття нової ери вже випалюється цегла. За своїми естетични­ми якостями тутешні керамічний посуд і тара значно поступалися аналогічним виробам, імпортованим із метрополії, скульптурна ж пластика виконувалася на досить високому мистецькому рівні. За­лишки гончарного та іншого керамічного виробництва виявлені в Ольвії, Херсоне­сі, Боспорі. Гончарні майстерні звичайно розміщувалися за межами міст. Печі клалися із сирцевої цегли; конструктивно вони двокамерні (топка й випалювальна камера [7]), в плані — круглі, із централь­ним підпірним стовпом. Діаметр круглих печей, де випалювалися амфори, досягав 5 м. Поблизу печей нерідко знаходять браковані вироби, форми для виготов­лення каліптерів (напівкруглої у пере­тині черепиці) або теракот, силікатні шлаки, іноді кам'яні диски, за допомо- ® гою яких приводилися в рух гончарні ш круги. За своїми розмірами гончарні £ майстерні значно переважали залізороб- е- ні або металообробні. Тут, очевидно, й могла застосовуватися й рабська праця, о Майстерні-ергастерії належали як окре- мим громадянам, так і полісам.

За технічним рівнем будівельної справи півні'їнопричорноморські міста не поступалися перед метрополіями. Ідеть­ся про добування й обробку каменю, теслярські, столярні, опоряджувальні роботи, техніку будування, виробництво цегли тощо. Уявлення про ці види гос­подарської діяльності ми складаємо на основі відповідних знахідок різноманіт­них предметів, інструментів для їх виго­товлення, місць видобування сировини тощо.

До найпоширеніших домашніх реме­сел належали чинбарство й продукуван­ня шкіряних виробів, ткацтво, прядіння, плетіння (існували й спеціалізовані

майстерні). Побутували тканини з льону, конопель, вовни. В прядінні вживалися веретена з керамічними пряслицями. За­лишки ткацьких верстатів у Північному Причорномор'ї досі не виявлені, але їхнє існування засвідчують численні знахідки грузил різних розмірів і ваги.

Було розвинуте косторізне ремесло, яке забезпечувало населення голками, шилами, прикрасами, накладками на меблі, скриньками, піксидами тощо.

Мало місце склоробство. В його роз­витку вирізняються два основні періоди. До рубежу ер виготовлялися вироби із скляної пасти — кольорові намиста, не­величкі посудини туалетного або куль­тового призначення, а в перші століття нової ери вже відомі скляні кубки, чаші, флакони тощо, а також віконне скло. Склоробні майстерні або зіпсовані скляні речі відкриті в ряді північно- причорноморських міст, зокрема на Ягорлицькому поселенні (VI—V ст.

Вигляд грецьких металообробних майстерень (за малюнками на античних чер-

до н. е.) та в Херсонесі (перша половина І тис. н. е.). Добре збереглися рештки такої майстерні І ст. н. е. в Алма-Керме- ні, де розташовувався загін XI Клавдіє- вого легіону.

к ь. о 2 О X о. О у X а. С О и О X У X с

о*

вонофігурних вазах) і залізні знаряддя для обробки металу (рис. П. Л. Корнієнка)

сс < X й. ш С( X у X р X <

Сільське господарство відігравало в економіці північ нопричорно морських держав найбільшу роль. Питома вага йо­го галузей у різних місцях неоднакова. Так, у Херсонесі та на Боспорі значного розвитку набули садівництво й виногра­дарство. В херсонеських садибах сади займали близько 14 % усієї площі, а на Боспорі навіть існувало місто Кепи, назва якого означає, нагадаємо, «Сади». Культивувалися груші, яблуні, смоковни- ці, волоський горіх. І на Боспорі, і в Хер сонесі розкопано багато виноробень. В Ольвії ж виноградарство було розви­нене менше, й то, мабуть, головним чи­ном тільки в перші століття нової ери. Однак у цілому повсюди найважливішою галуззю залишалося виробництво зерна.

сг Головні зернові культури пшепиця, ячмінь, просо, пізніше — можливо, та- ^ кож і жито. Важливу роль відігравало тваринництво. Городи й баштани мали З допоміжне значення. Вирощували огірки, § цибулю, часник, кавуни, дині.

Система обробітку землі під зернові була дво­пільною. Сіяли як озимі, так і ярі. Застосовувалося й чергування зернових із зернобобовими. Оранка здійснювалася в основному ралом, але були відомі й лемеші. Врожай збирали серпами й косами. Для різних сільськогосподарських робіт використо­вувалися також кирки, мотики, садові ножі. Зерно просушували на сонці або у спеціальних печах і зберігали в амфорах, великих посудинах — піфосах, кам'яних засіках або ямах, обмазаних глиною з подальшим обпалюванням; мололи на кам'яних зернотерках або товкли в кам'яних ступах. Врожай міг досягати 8—15 ц з гектара. Північнопричорноморське зерно цілком задоволь­няло потреби місцевих античних держав, а також у великій кількості експортувалося в Грецію.

Тваринництво було як стійлове, так і відгінне (останнє фіксується цілим рядом тимчасових стоянок). За матеріалами Ольвії та Пантікапея, основну масу — більш як половину — становила дрібна рогата худоба, близько чверті — велика ро­гата худоба, близько однієї десятої — коні та стіль­ки ж — свині. В перші століття нової ери близько половини всього стада починає складати велика рогата худоба.

Знаряддя ливарного та ювелірного виробництва античного часу, знайдені в Північному При­чорномор'ї: ллячки, литники, ливарні форми, штампи тощо (рис. П. Л. Корнієнка)

Виноградарство й виноробство відомі приблизно з V ст. до н. е. й набувають найбільшого поширення в перші століття нової ери. Вино йшло як на власні потре­би, так і на продаж місцевим племенам. Агротехніка вирощування виноградної лози найкраще досліджена на клерах Херсонеса. Вино вироблялося у спеціаль­них приміщеннях із однією — трьома да­вильнями у вигляді майданчиків, обма­щених гідравлічним вапняним цем'янко- ви розчином. Виноград давили на май­данчиках ногами, а потім за допомогою кам'яного преса віджимали мезгу. Біля давилень розміщували два-три резервуа­ри для збирання сусла. Готове вино збе­рігалося в підвалах житлових будинків в амфорах, піфосах або цистернах. Окрім Херсонеса й Боспора, залишки виноро­бень відкриті в багатьох інших античних містах і поселеннях.

Сільськогосподарські угіддя ділилися на окремі ділянки за кількістю громадян. Сліди таких ділянок простежені на Бос- порі, в Херсонеській й Ольвійській дер­жавах (до речі, про розмежовування територій у Північному Причорномор'ї свідчать також античні автори, зокрема Діодор, Полієн, а також епіграфічні пам'ятки — присяга херсонеситів, напис на постаменті статуї Агасикла та ін.). Досить широко використовувалася праця залежних або напівзалежних землеробів, частково, можливо, й рабів.

З точки зору організації сільського господарст­ва значний інтерес становлять клери Херсонеса. Кожний клер мав огорожу й ділився на окремі ділянки під різні культури — виноград, фруктові дерева, городину, зернові, баштанні. Загальна пло­ща могла становити в середньому 25—ЗО га, хоча відомі ділянки площею всього кілька гектарі о. На клері розташовувалася садиба власника або його управителя, яка мала велике центральне подвір'я, оточене з усіх боків критими примі­щеннями (серед них виділялися окремі блоки — житло власника, стійла для худоби, навіси тощо). Нерідко сюди входила й укріплена житлова вежа. Існували й так звані колективні садиби, що склада­лися з однотипних груп приміщень.

Промисли. В античних державах «Північного Причорномор'я існували до- сить розвинені промисли. В числі голов- 2 них — рибальський, мисливський, соле- § добувний. Про останній дізнаємося від § Страбона. За його розповіддю, самосадну ^ сіль видобували із соляних озер, розта- ^ шованих, зокрема, в районі Херсонеса. ₀ Мабуть, експлуатувалися також соляні £ озера біля Сиваша (звідси сіль надходи- я ла до Ольвії, Тіри) йнаТамані (Боспор). - Певним свідченням на користь існування т в Північному Причорномор'ї власного С розвиненого соляного промислу є зна- ® хідки великої кількості рибозасолюва- < льних цистерн у Херсонесі й на Боспорі ^ та відсутність їх у відносно далеких від и місць соледобування Ольвії й Тірі. _

У приморських та прирічних містах ® не міг не існувати рибний промисел. Про х величезні рибні багатства Північного і Причорномор'я згадують античні авто- ^< ри — Геродот, Демосфен, Страбон (ві­дома навіть спеціальна праця, присвяче­на боспорському рибальству). Страбон твердив: солона риба становила важливу галузь експорту в Грецію, а за Катоном, керамій понтійського рибного соусу — гарума коштував у Римі 300 драхм. У зв'язку з цим нагадаємо: поряд із зображенням богині родючості — Де- метри на північнопричорноморських мо­нетах зображували також риб (на­приклад, осетра на пантікапейських зо­лотих статерах IV ст. до н. е.). В багатьох місцях діяли спеціальні тимчасові риба­льські пункти, а в містах — рибні ринки, згадувані в лапідарних написах (зокрема Ольвії та Херсонеса). Виловлювали осе­ледця, хамсу (анчоус), камбалу, скум­брію, кефаль, тараню, стерлядь, бичків, осетрів, севрюгу, білугу, сома, судака, коропових, ляща, щуку та ін. Звісно, риба й рибні соуси йшли не тільки на експорт — їх широко споживали й самі північнопричорноморські греки: при роз-

в копках дуже часто знаходять рибні ^ кістки, луску, залишки різних рибних £ страв. У рибальстві вживалися сіті (ві- е- домі бронзові й кістяні інструменти для З їх плетіння) і бронзові, рідше — залізні о гачки, ості. Сіті встановлювали за допо- ^ могою свинцевих або — частіше — ка­м'яних грузил у вигляді еліпсоїдних гальок з одним або двома отворами. Для соління риби й виготовлення рибних соу­сів у житлово-господарських будинках улаштовували спеціальні цистерни з по­верхнею, вкритою шаром гідравлічного цем'янкового розчину. Звичайно в бу­динках налічувалося від однієї до трьох цистерн, однак трапляються (наприклад, у Тірітаці) комплекси із більш як півтора десятка ванн. Засолкою риби й виготов­ленням рибних соусів займалися голов­ним чином на Боспорі та в Херсонесі — ні в Ольвії, ні в Тірі засолювальні ванни поки що не виявлені.

Мисливство в північнопричорномор- ських античних державах мало допо­міжний характер — в остеологічних ма­теріалах кістки диких тварин становлять лише близько 5 %. Судячи з даних по Ольвії, чверть.загальної чисельності впо­льованої дичини становив благородний олень, близько 20 % — заєць, десь по 10 % — кабан, сайга, кулан, лисиця, зов­сім незначний відсоток — північний олень, косуля, зубр, бурий ведмідь, вовк та ін. В Ольвії також знайдені кістки лева, з приводу чого висловлене припу­щення про існування тут невеликого зо­опарку (не виключено, однак, що це — останки вільної тварини).

Торгівля. Протягом усього свого іс­нування північпопричорпоморські дер­жави вели жваву торгівлю як з антични­ми містами Східного Середземномор'я й Причорномор'я, так і з навколишніми племенами. Вже з VI ст. до н. е. налагоджуються тісні торговельні контакти з Мілетом, Хіосом, Фасосом, Самосом, Родосом, Лесбосом, трохи піз­ніше — з містами Аттіки, зокрема Афі-

Процесн виготовлення амфорної тари й розписування посуду в керамічних майстернях розкопках північнопричорноморських античних міст (прорис, та рис. П. Л. Корніенка)

нами та Корінфом. Із кінця V ст. до н. е. поступово зростає значення торгівлі з причорноморськими містами — Герак- леєю, Синопою, Істрією та ін. Культурні й торговельні зв'язки встановлюються й між самими північнопричорноморськи- ми державами. В перші століття нової ери поряд з активними стосунками з південнопричорноморськими й мало­азійськими містами розширюються тор­говельні відносини з населенням Північ- но-Західного Причорномор'я, Римом і його східними провінціями.

Північнопричорноморські держави вели жваву пряму й посередницьку тор­гівлю зі скіфськими, сарматськими, черняхівськими та іншими довколишніми племенами. Античний імпорт на Півночі доходив до широти Києва (заруби- нецькі племена), а на Північному Схо­ді — майже до Уралу. Варвари постача­ли грекам зерно, рибу, худобу, шкіри, рабів, мед, віск, натомість одержували ремісничі вироби, зброю, прикраси

(з малюнків на грецьких посудинах) і зразки імпортних

в (зокрема ювелірні), вино, тканини. З міс- и цевим населенням торгували всі античні ^ міста Північного Причорномор'я, але с; існували і спеціальні торговельні містеч- 5 ка (наприклад, Єлизаветівське поселен- о ня в гирлі Дону).

Торговельні стосунки з варварським світом відбувалися на обмінній, а з ан­тичним — головним чином на грошовій основі: розрахунки з іноземними куп­цями здійснювалися золотими, електро- вими і срібними монетами різних місць карбування. На середземноморські рин­ки північнопричорноморські греки поста­чали в основному зерно, рибу, рибні соуси, шкіри, рабів. З повідомлення Де- мосфена відомо: одна лише Боспорська держава — за царя Левкона І (389— 349 рр. до н. е.) — щороку відправ­ляла в Афіни 16 700 т зерна. За Стра- боном, боспорський володар послав од­ного разу з Феодосії до Афін 87 500 т хлі­ба. У свою чергу Північне Причорно­мор'я одержувало з Греції оливкову олію, вино, тканини, парадний посуд, керамічну тару, предмети мистецтва, прикраси тощо.

Для потреб внутрішньої торгівлі (в межах однієї держави) використовували мідну або брон­зову монету, при цьому, очевидно, тільки місцево­го карбування. В ольвійському декреті кінця IV ст. до н. е. зазначалося: «В'їжджати до Борисфена дозволено кожному, хто бажає, на таких умовах. Рада і Народ ухвалили на пропозицію Каноба Фрасідамантова: дозволяється ввезення й виве­зення всякого карбованого золота й карбованого срібла; кожний, хто бажає продати або купити кар­боване золото або карбоване срібло, повинен продавати й купувати на камені в екклісіастерії, а хто продасть або купить в іншому місці, буде підданий конфіскації: продавець — проданого сріб­ла, а покупець — ціни, за яку купив; а продавати й купувати все на міські гроші, на мідь і срібло ольвіопольське; хто ж продасть або купить на інші гроші, буде позбавлений: продавець — того, що продасть, а покупець — ціни, за яку купить; стягу­ватимуть із тих, хто порушить у будь-чому цю постанову, ті, хто візьме на відкуп штрафи з порушників закону, переслідуючи їх у судовому порядку. Золото продавати й купувати по десять

з половиною статерів за статер кізікський, не де­шевше і не дорожче, а всяке інше карбоване золото й карбоване срібло продавати й купувати за взаємною згодою (дослівно: «як переконають один одного».— Авт.); мита ніякого не стягувати ні за карбоване золото, ні за карбоване срібло, ні з продавця, ні з покупця...»

Дата добавления: 2015-05-22