Монетаризм 1 страница

Ь

гк

Ольвія. План і розріз кам'яного склепу в кургані Єврисивія та Арети (рис. П. Л. Корніснка за Б. В. Фармаковським)

племенами під проводом Буребісти при­близно в 55 р. до н. е. Ольвіополіти пішли звідсіля й деякий час, очевидно, жили серед пізньоскіфського населення нижньодніпровських городищ.

Однак уже наприкінці I ст. до н. е. розпочинається поступове відродження Ольвії та поселень її сільської округи, що стає початком другого періоду, який загалом проходив під знаком римських впливів. У цей час територія городища скоротилася майже втроє, його забудова була скупченою й загалом бідною.

Про тогочасний вигляд Ольвії та її жителів, котрі носили варварське вбрання, але розмовляли грецькою мовою, знали Гомера і вважали себе нащадками перших колоністів, дізнаємося з по­відомлення ритора з Віфінії Діона Хрисостома, який побував тут у 99/100 р. н. е.: «...Місто бо- рисфенітів щодо величини не відповідає своїй колишній славі внаслідок неодноразових руйнувань і воєн; перебуваючи вже так давно серед варварів і при тому чи не найвойовничіших, воно постійно зазнає нападів і кілька разів уже було здобуте во­рогами; останнє й найсильніше спустошення його було не більш як 150 років тому: гети взяли і його, й інші міста на лівому березі Понту аж до Апол- лонії. Внаслідок саме цього справи тамтешніх еллінів дуже занепали: одні міста зовсім не були відбудовані, інші — в поганому вигляді, і при цьому ринула в них сила-силенна варварів. Багато вчинено було загарбань у багатьох частинах еллінського світу, розсіяного по різних місцях. Після розгрому борисфеніти знову заселили місто,— як мені здає­ться, на бажання скіфів, котрим були потрібні торгівля й відвідини еллінів, що після зруйнуван­ня міста перестали приїжджати туди, бо не знахо­дили там одноплемінників, які могли б їх прийня­ти, а самі скіфи не бажали й не вміли влаш­тувати їм торговельне місце за еллінським взірцем.

Про колишнє розорення свідчать поганий вигляд будинків і тісне розміщення міста на невеликому просторі: воно прибудоване лише до невеликої частини колишньої міської межі, де ще залишаєть­ся кілька веж, які не відповідають ні величині, ні силі нинішнього міста; простір між ними тісно забудований будиночками майже без проміжків і обнесений дуже низенькою й неміцною стінкою. Деякі вежі стоять так далеко від заселеної нині місцевості, що не можна навіть уявити собі, щоб вони належали одному місту. Все це — явні ознаки його розорення і потім ще те, що в храмах не залишилося жодної цілої статуї, але всі вони по­нівечені, як і ті, що були на надгробних пам'ят­никах».

Схематичний план архаїчного античного поселення Чортувате VII під Ольвією (упорядкування С. Б. Буйських, рис. М. М. Іевлева): І — залишки окремих ойкосів, помітні на сучасній земній поверхні; 2 — розкопи

Близько середини І ст. н. е. Ольвія потрапляє в залежність від скіфських або сарматських царів Фарзоя та Ініс- мея, проте незабаром звільняється. В се­редині II ст. н. е., за римського імперато­ра Антоніна Пія (138—161 рр.), римські провінційні війська зводять тут цитадель і розміщують у ній свою залогу, а за ім­ператора Септимія Сєвера (193—211 рр.) місто увійшло до складу Нижньої Мезії. II — перша половина III ст. н. е. стали періодом найвищого розквіту Ольвії римської доби. Від цих часів збе­реглися рештки захисних мурів, житло­вих будинків, гончарних печей, споруд цитаделі. В середовищі городян збіль­шується відсоток вихідців із варварсько­го оточення, а в побуті зміцнюється по­тяг до всього римського. Проте й у складі Нижньої Мезії Ольвія зберігає свою ав­тономію, карбує власну монету, торгує з античним світом і навколишніми пле­менами. Сільські поселення в перші сто­ліття нашої ери вже мають укріплення з ровів і валів або муровані стіни. В 40-і й потім 70-ті роки III ст. н. е. Ольвія зазнає навал готів; римська залога кидає її напризволяще. Серед руїн міста ще деякий час — до першої половини IV ст. н. е.— мешкають нечисленні жителі, до складу яких, мабуть, потрапляють і ви­хідці з черняхівських племен. Життя в Ольвії остаточно завмирає не пізніше другої чверті IV ст. н. е.

Некрополь Ольвії займає територію загальною площею близько 500 га, проте його межі на різних етапах життя міста змінювалися, а в перші сто­ліття поховання почали розміщувати на­віть на залишках самої Ольвії елліністич­ної доби у звичайних грунтових прямо­кутних у плані ямах — на дні або в підбоях, вирізуваних у стінках цих ям. На земній поверхні над похованням зви­чайно встановлювалися кам'яні надгроб­ки у вигляді стел, антропоморфних зо­бражень, вівтарів. У IV ст. до н. е. з'яв­ляються земляні склепи, що складалися
ч поховальної камери та дромоса (вхід­ного похилого коридора — у вигляді пандуса або ступінчастого). З другої половини згаданого століття починають ховати в кам'яних склепах, над якими зводилися грунтові насипи. Найвищої досконалості споруди цього типу дося­гають у II — першій половині III CT. н. е., коли будувалися монументальні кургани з кам'яними крепідами, а склепи під насипами складалися з поховальної ка­мери, сіней і звичайно глибокого дромо­са. Саме тут використовувалися напів-

циліндричні розпірні склепіння й високо- о

якісні кам'яні мури (найвидатнішими ^

зразками цієї архітектури є склепи кур- х

ганів — Зевсового, Єврисивія та Арети). о

Поряд із звичайним трупопокладенням ^

незначний відсоток становили трупоспа- ^

лення. ₀

Сільська округа Ольвії £

існувала протягом усіх основних етапів х

життя міста. Сільські поселення Ниж- -

нього Побужжя вперше виникають бли- =а

Житловий квартал поселення перших століть н. е. біля с. Козирка на Мико- лаївіпині (графічна реконстр. С. Д. Крижицького, рис. М. М. Ієвжва)

X т X S- X <

с

1=] ' С=] *

5 зько середини VI ст. до н. е. на узбереж- ш жі Березанського лиману (мабуть, як хо- ра Березанського поселення). Масова ц поява поселень спостерігається у другій й половині VI ст. до н. е., коли цей процес о ще мав стихійний характер. Однак із ста- новленням Ольвії як держави наприкінці третьої чверті VI ст. до н. е. поселення утворюють її велику хору, котра займала узбережжя Дніпровського, Південнобу- зького, Березано-Сосицького лиманів і Кінбурнського півострова. Незалежно від розміру поселення складалися з окре­мих садиб — ойкосів, до складу яких уходило близько десятка однокамерних житлових і господарських напівземля­нок. Наприкінці другої чверті V ст. до н. е. життя майже на всіх поселеннях, крім найближчих до Ольвії, припиняєть­ся, а їхні мешканці концентруються в місті та передмісті. З кінця V ст. до н. е. починається відродження великої хори, яка досягає максимального розквіту наприкінці IV — в першій половині III ст. до н. е.

Схематичний план Херсонеса елліністичної доби (упорядкування М. І. Золотарьова, рис. М. М. Іевлєва): І — межі містя її киагичну лобу: 2— межі міста в римську добу

Поселення цього часу набувають звичайного для Стародавньої Греції вигляду з наземною забудовою за типом міських будинків (хоч інколи трапля­ються ще землянки). Наприкінці III ст. до н. е. велика хора гине; до середини II ст. до н. е. життя продовжується тільки на поселеннях лівого узбережжя Півден- нобузького лиману. Останнє відроджен­ня хори починається наприкінці І ст. до н. е. Кількість поселень відносно по­передніх часів скорочується в кілька ра­зів. Самі поселення зміцнюються ро­
вами і валами чи стінами і являють со­бою, по суті, укріплені селища — фортеці. Вони остаточно гинуть близько середини III ст. н. е. Натомість на території сіль­ської округи Ольвії у другій половині III ст. н. е. виникають неукріплені по­селення черняхівських племен. Характер їхніх відносин з Ольвією невідомий.

Головна міська брама Херсонеса елліністичної доби (рис. М. М. Ієвлєва)

Мешканці сільської округи Ольвії

займалися землеробством (вирощували пшеницю, просо, ячмінь тощо), скотарст­вом, рибальством, а в перші століття нової ери, можливо, й виноградарством. Ремесла мали допоміжний, хатній харак­тер. Торгівля велася головним чином в Ольвії та на Березанському поселенні. Серед жителів хори певний відсоток ста­новили вихідці з навколишніх племен.

ш о. (-

е* со с

а.

Херсонес. Вівтар Пасіада:

1—2 — фасадний блок; 3—4 — реконструкції плану й зовнішнього вигляду вівтаря (прорис. П. Л. Корніен- ка за /. Р. Пічікяном)

Комплекс матеріальної та духовної культури загалом античний.

Херсонес Таврійський. Назва похо­дить від грецького слова «півострів». Руїни цього античного міста розташовані на околиці Севастополя. Херсонес засно­ваний у 422/421 р. до н. е. вихідцями з Гераклеї Понтійської. Ще раніше — на­прикінці VI ст. до н. е.— тут існувало невелике іонійське поселення. Херсо­нес — одне з трьох великих античних північнопричорноморських міст, які до­жили до пізнього середньовіччя. Розквіт держави припадає на кінець IV—III ст. до н. е. Територія самого Херсонеса до­сягала 33 га (частина міста нині зруйно­вана морем), а населення становило не менш як 15 тис. жителів.

Від самого початку свого існування Херсонес мав єдине регулярне прямокут­не планування. Ширина вулиць — бли­зько 4—6,5 м. Біля головної поздовжньої вулиці розміщувалися агора, теменос та інші споруди громадського й культового призначення. Місто було обнесене міц­ними захисними стінами, що збереглися до нашого часу на висоту близько 10 м. Особливий інтерес становлять кругла в плані вежа Зенона й головна брама міста. У кладці мурів відбилася техніка кладки стін, властива різним епохам. Відкриті також залишки театру (поки що єдиного в Північному Причорномор'ї), житлових будинків, виноробень, гон­чарних печей, рибозасолювальних цис­терн, терм, монетного двору, а також велика кількість архітектурних дета­лей (головним чином дорійського та іонійського ордерів), які дають змогу реконструювати деякі культові споруди, зокрема олтар Пасіада й фасад храму Афродіти. Місто мало добре укріплений порт, а в римські часи — цитадель. На­прикінці IV ст. до н. е. Херсонес підкорив Керкінітіду, заснував нове місто — Ка- лос Лімен (Прекрасна Гавань). Тоді до складу Херсонеської держави увійшло «узбережжя практично всього Західного о Криму. ^

Дуже цікавою є лапідарна пам'ятка цих ча- Ж сів — громадянська присяга херсонеситів: ^

«Клянуся Зевсом, Геею, Геліосом, Дівою (бо- з[5] гиня], богами й богинями олімпійськими, героями, ® що володіють містом, територією та укріпленими С пунктами херсонесців. ^

Я буду однодумним щодо порятунку і свобо- и ди держави та громадян і не зраджу Херсонеса, ^ Керкінітіди, Калос Л імена та інших укріплених з* пунктів і з решти території, якою херсонесці д управляють чи управляли, нічого нікому не зрад- 2 жу, ні елліну, ні варвару, але оберігатиму все це С для херсонеського народу. я

Я не звалюватиму демократичного ладу й не ^ дозволю цього тому, хто зраджує і звалює, й не по- чх таю цього, але доведу до відома державних служ- о, бових осіб. М

Я буду ворогом тому, хто замишляє і зраджує чи відторгає Херсонес, або Керкінітіду, або Калос £ Лімен, або укріплені пункти й територію херсо- 3] несців. ^

Я служитиму народові й радитиму йому най- щ краще й найсправедливіше для держави і громадян. <

Я оберігатиму для народу састер * і не розго­лошуватиму нічого з потаємного ні елліну, ні вар­вару, що може зашкодити державі.

Я не даватиму або прийматиму дарів на шкоду державі і громадянам.

Я не замишлятиму ніякої несправедливої справи проти будь-кого з громадян, що не відпали, і не дозволю цього й не потаю, але доведу до відома й на суді подам голос за законами.

Я не укладатиму змови ні проти херсонеської громади, ні проти будь-кого з громадян, хто не оголошений ворогом народу; якщо я вступив із кимось у змову або пов'язаний будь-якою клятвою чи закляттям, то мені, що порушив це, і тому, що мені належить, хай буде найкраще, а тому, хто додержує — протилежне.

Якщо я довідаюсь про якусь змову, що існує або зароджується, я доведу про це до відома служ­бових осіб.

Хліб, який звозиться з рівнини, я не буду ні продавати, ні вивозити з рівнини в будь-яке інше місце, а тільки в Херсонес.

Зевс, Гея, Геліос, Діва, божества олімпійські! Тому, хто перебуває в усьому цьому, хай буде благо мені самому і потомству й тому, що мені належить, а тому, хто не перебуває, хай буде зле

Ж Гі мені самому, й потомству, й тому, що мені нале- жить, і хай ні земля, ні море не приносять мені а] плоду, хай жінки не розроджуються благопо- Н лучно...» Ч

З У 179 р. до н. е. Херсонес уклав угоду о з царем Понтійської держави Фарнаком

I про «дружбу». Однак уже в середині

II ст. до н. е. Північно-Західний Крим

опинився під владою скіфів. У боротьбі проти них Херсонес, як уже згадувалося вище, звернувся по допомогу до Мітрі- дата VI Євпатора. Під час походів Міт- рідатового полководця Діофанта на скі­фів (110—108 рр. до н. е.) Херсонес було звільнено від їхньої залежності. Але після цього місто потрапляє під звер-

шшям

іншії

&4&ЯШШ

імамі

ж в.

о

О X а. О т я

а. С

О и О X у

X

ш

<

*

0и Ш

Ч

X •т X Е-

Розмежування території Гераклейського півострова в античну епоху (рис. М. М. Ієвжва за матеріалами публікацій): / — межі окремих садибних ділянок; 2 — поселення; З — ділянки з виявленими садибами; 4 — території Херсонеса й так званого Страбонового Херсонеса

X <

хність Боспорсько'і держави, якої по­збавляється за поміччю Риму лише в дру­гій половині І ст. до н. е. Після походу Плавтія Сільвана в 60-ті роки І ст. н. е. в Північне Причорномор'я в Херсонесі розміщується римський гарнізон, що складався з частин І Італійського, XI Клавдієвого, V Македонського легіо­нів і кількох когорт допоміжних військ, а міську гавань займає ескадра Равеннсь- кого флоту. Неподалік від Херсонеса, в Хараксі, римські війська будують фор­тецю, від якої до наших днів збереглися рештки фортечних мурів, терми, німфей.

Після економічної кризи, пережитої на рубежі ер, у Херсонесі розпочинаєть­ся новий етап піднесення: розвиваються ремесла, торгівля, виноробство, соляний і рибальський промисли (останні види господарської діяльності мали безумовно товарний характер). Однак незабаром справи пішли на гірше: вже у третій чверті III ст. н. е. з Херсонеса виводяться римські війська, припиняється карбуван­ня своєї монети; в економіці спостері­гається повний занепад. Та, незважаючи на це, ще й у IV ст. н. е. місто являло собою один із досить укріплених центрів оборонної системи Римської імперії на її східних кордонах (у ньому, зокрема, стояв загін балістаріїв). У 70-ті роки IV ст. н. е. Херсонес зазнав гунської навали, після чого продовжував існувати у складі Візантійської імперії.

Некрополь Херсонеса розташо­вувався довколо міста з усіх боків; особливо далеко простягався на півден­ний схід від цитаделі вздовж узбережжя Карантинної бухти. Основний тип похо­вальних споруд — прямокутні ями, ви-

к

н ш в.

н

с:

й со о о.

—
г

5м

План та уявний вигляд садиби одного з клерів Херсонеської держави (графічна реконстр. С. Д. Крижицького, рис. М. М. Ієвлєва)

брані в грунті або в скелі. В середині IV ст. до н. е. з'являються могили, обкладені черепицею, у II ст. до н. е.— кам'яні ящики й вирубані в скелі склепи з нішами-лежанками. Частина склепів мала поліхромні розписи. Особливий інтерес становить один із них, датований пізньоантичним часом,— на його стінках зображені херсонеські оборонні стіни й вежі із зубцями, перекриті склепінням

ж

о. О 2 О X а. О У 5 о, С

О и

У

Ж оо

Є

Ж

оа <

*

а.

щ

еС

ас з- 5 Н

ї

Плани та уявні вигляди баштових будинків античного часу в Північно-Західному Криму (графічна реконстр. О. М. Щеглова, рис. М. М. Іевлєва)

<

брами. Згадаємо також два склепи, збу­довані впритул до оборонної стіни. Вони викладені з кам'яних плит, мають дво­схиле перекриття та ніші для урн. Ховали найчастіше за обрядом трупопокладен- ня, але існувала й кремація, що набула поширення з III ст. до н. е. Мав місце звичай поховання дітей в амфорах. По­мерлих супроводжували посудини, при­краси тощо. Інвентар у могилах V —

® IV ст. до н. е.— нечисленний, а починаю- ^ чи з кінця III ст. до н. е. стає багатшим £ та різноманітнішим. Надгробки робилися є. у вигляді стел, увінчаних акротерієм або З фронтоном. На фасадах стел засобами о живопису або рельєфів (іноді також ^ь розмальованих) зображувалися різні предмети, портрети небіжчиків, сцени «загробної трапези». Відомі також антро­поморфні надгробки й архітектурні спо­руди малих форм у вигляді, зокрема, еди­кул.

Територія Херсонеської держави протягом усього її існуван­ня неодноразово змінювалася. Спочатку, в IV ст. до н. е., сільська округа Херсо- неса охоплювала тільки Гераклейський півострів і прилеглі до нього землі, поді­лені на садибні ділянки — клери. Тут двома паралельними лініями оборонних мурів і веж відокремлювався Маячний півострів. Між укріпленнями розташо­вувався так званий Страбонів Херсо­нес — невелике місто розмірами близько 18 га. Ділянки Маячного півострова, що належали мешканцям Страбонового Херсонеса, мали площу близько 4,5 га кожна. Розміри ділянок Гераклейського півострова становили близько 26,5 га. Таких наділів відкрито до 400. Ними во­лоділи жителі самого Херсонеса. Кожна ділянка гсраклейських клерів розмежо­вувалася на 96 часток, на яких вирощу­вався головним чином виноград (не менш як 50 % усієї площі). Херсонесити займалися також садівництвом, город­ництвом, рільництвом. На клерах улаш­товувалися садиби з одного великого, рідше — двох малих подвір'їв, оточених критими приміщеннями — житловими (для робітників) і господарськими (загонами для худоби, виноробнями то­що). За принципом планування садиби були індивідуальні, де виділявся подіб­ний до міського житловий блок (у ньому мешкала сім'я власника) й так звані ко­лективні, що складалися з кількох одно­типних житлових осередків. Площа са­диби становила близько 300—500 м², іноді досягала й 1200 м². Від III ст. до н. е. в садибах починають будувати житлові вежі, де мешкав господар або наглядач. Клери Гераклейського півост­рова займали його більшу частину — близько 10 тис. га, решта ж території цього району — площею близько 1500 га — являла собою вигони для худоби (можливо, становила резервний фонд поліса). За межами півострова виявлено близько 30 поселень другої половини IV—III ст. до н. е., зайнятих, очевидно, варварсько-скіфським населенням.

У другій половині IV ст. до и. е. під владою Херсонеса опиняються території Західного й Північно-Західного Криму; до складу Херсонеської держави вхо­дить місто Керкінітіда, засновується нове місто — Калос Лімен.

Керкінітіда (від імені ойкіста або назви затоки в Західному Криму). Ви­никає наприкінці VI ст. до н. е. (на місці сучасної Євпаторії). Заснована ви­хідцями з Іонії. Перед входженням до складу Херсонеської держави являла со­бою звичайний поліс. У середині II ст. до н. е. Керкінітіду захопили скіфи, від влади яких наприкінці II ст. до н. е. її звільнив Діофант. Життя тут тривало до І — II ст. н. е., але населення тоді було вже переважно скіфським. Розквіт міста припадає на V—III ст. до н. е., коли воно мало прямокутне, регулярне плану­вання. Територія становила близько 8 га. За периметром проходили фортечні му­ри й вежі. Розкопками відкрито значну кількість житлових будинків типової грецької схеми, а також залишки обо­ронних стін. Населення займалося зем­леробством, рибальством, торгівлею. Не­крополь Керкінітіди у наш час повністю забудовано спорудами Євпаторії.

Калос Лімен (сучасне смт Чорно-

Пантікапей. Уявний вигляд палацу-фортеці на вершині Мітрідатового пагорба (графічна реконстр. В. П. Толстикова, рис. М. М. Іевлева)

морське) засноване у IV ст. до н. е., напевно, херсонеситами. Як і Керкіні- тіду, місто у другій половині II ст. до н. е. захопили скіфи. Хоч невдовзі й Кер- кінітіду, й Калос Лімен у скіфів від­воював Діофант, вони на той час уже втратили вигляд античних міст, а їхнє населення було головним чином скіфсь­ким. Калос Лімен продовжує існувати й у І — II ст. н. е.

Місто площею близько 4 га було ото­чене мурами й вежами. Тут відкриті за­лишки типових грецьких житлових бу­динків IV—III ст. до н. е. та скіфських — мегаронного типу, а також фрагменти мурів і веж.

І Керкінітіда, й Калос Лімен, які у III—II ст. до н. е. входили до складу Херсонеса, мали власні сільські округи,

впорядковані значною мірою за типом к

уже згадуваних клерів Гераклейського о

півострова. 2

Крім цих двох міст з їхніми сільськими X

округами, до складу Херсонеської держави вхо- ^

дили також різні невеликі поселення, що звичайно з¹

складалися з однієї або кількох укріплених чи не- 5

укріплених садиб (Беляус, Панське); з великих ^

укріплених комплексів із кількома подвір'ями та ^

вежами за периметром (Чайка); з окремих садиб и

або неукрінлених поселень. Із-поміж відкритих тут ^

залишків веж найцікавішими є чайкинська й у

панська, а також вежа на поселенні Беляус. £

Починаючи з І ст. до н. е. територія Херсо- и

неської держави скорочується до меж Гераклейсь- С

кого півострова, де продовжують існувати клери. д

Виноградарство тут перестає відігравати головну м

роль і провідне місце вже посідають зернові 5

культури. У перші століття нової ери існували ^

поселення й поза межами Гераклейського півостро- ш

ва. Вважається, що в них переважало скіфське ^

населення. ^

Вище вже згадувалося про спорудження в І ст. З"

н. е. в Хараксі римської фортеці. В середині р"

III ст. римські війська пішли звідси, однак життя х

тривало тут до перших десятиліть IV ст. В Харак- < сі відкриті залишки оборонних мурів, німфей і терми площею близько 350—400 м.

Не виключено, що римські військові частини могли також перебувати а Інкермані, Балаклаві, Керкінітіді й на городищі Алма-Кермен.

Боспорська держава. Розташовува­лася по обидва боки Керченської прото­ки, яка в давнину називалася Боспор Кіммерійський. Головним містом був Пантікапей, але столицею азіатської час­тини Боспору вважаласяФанагорія (біля сучасного селища Сінне). До утворення Боспорської держави існуючі на її тери­торії з VI ст. до н. е. грецькі міста Пан­тікапей, Феодосія, Німфей, Мірмекій, Ті- рітака, Порфмій, Фанагорія, Гермонасса, Горгіппія, Кепи та інші здебільшого були звичайними полісними структурами. Певну полісну самостійність вони збе­регли й після включення їх до Боспор- ського царства. В 480 р. до н. е. Боспором починає правити династія Археанакти- дів, яку в 438—437 рр. до н. е. змінює династія Спартокідів.

На етапі найвищого піднесення дер-

Схематичний план Тірітаки (упорядкування В. Ф. Гайдукевича, рис. М. М. Ієвлєва):

І — залишки стін; 2 — залишки ванн для соління риби; 3 — межі розкопів

ск о. О

О X а. О 3"

х о. С

О и О X т

X

Е

X

ос <

*

о.

ш

X г- X (-

X

Схематичний план Ілурата (упорядкування В. Ф. Гайдукевича, рис. М. М. Іевлєва): 1 — розкопані залишки фортечних мурів; 2 — реконструйовані фортечні мури; З — вулиці; 4 — рештки стін: 5 — межі розкопів

<

жави (IV ст. до н. е.) її територія обій­мала Керченський і Таманський півост­рови, Східне Приазов'я, пониззя Кубані, а також дельту Дону — тут було засно­ване поселення для греко-варварської торгівлі (тепер тут с. Єлизаветівка), а згодом — і місто Танаїс (поблизу су­часного хут. Недвигівка). До складу Бос- пору входили не тільки античні міста, а й місцеві племена — синди, меоти,

в торети, дандарії та ін. На чолі держави £ стояв цар — монарх згаданих племен і £ архонт грецьких міст (отже, щонаймен- ше до III ст. до н. е. тут зберігалася З антична форма правління). За своєю § структурою Боспор нагадував греко- варварські монархи еллліністичного часу.

В середині II ст. до н. е. держава переживає економічну кризу, яка напри­кінці століття загострюється повстанням рабів під проводом Савмака (107 р. до н. е.). В ці справи втручається Мітрідат VI Євпатор, унаслідок чого Боспор під­падає під зверхність Понтійського царст­ва. В 63 р. до н. е. Фанагорія повстає проти Мітрідата. До неї приєднуються Пантікапей, Німфей, Феодосія, Херсо­нес. Боспор перемагає, однак тут же опиняється в залежності від Риму. Полі­тична ситуація втрачає стабільність: за імператора Нерона (54—68 рр. н. е.) мала місце спроба зробити Боспор рим­ською провінцією, а в останній чверті І ст. н. е. він стає васалом Риму. Були ліквідовані автономія та полісні форми правління окремими античними містами; вся влада зосереджується в руках царя. Відтоді аж до середини III ст. н. е. спо­стерігається економічне піднесення Бос- пору, після чого знову розпочинається воєнно-політична й економічна криза, яка завершується з гунською навалою (375—376 рр.) загибеллю Боспору як держави. Згодом у Пантікапеї, Феодосії, Тірітаці та інших містах поширюються впливи Візантії.

Міста європейської час­тини Боспору[6]. Пантікапей (негрецька назва) заснований мілетяна- ми в першій половині VI ст. до н. е.; розташовувався на схилах Мітрідатового пагорба, вершина якого була зайнята па­лацом-фортецею. В Нижньому місті розміщувалися порт, агора, житлові квартали. На вершині пагорба виявлені витиски у скелі, які дають змогу з'ясу­вати планування палацу, на схилах — залишки напівземлянок кінця VI ст. до н. е., наземних жител кінця VI—V ст. до н. е., багатий житловий будинок (або пританейон) із перистильним под­вір'ям елліністичної доби. Розкопані й рештки оборонних споруд різних часів, терм перших століть нової ери. Знайдені архітектурні деталі дали змогу відно­вити зовнішній вигляд пізньоархаїчного іонічного периптера — храму Аполлона і п'ятиколонного храму, присвяченого ца­реві Аспургу (І ст. н. е.). Зображення п'ятиколонного храму, а також міської брами відомі на монетах боспорських правителів Котіса І (45—62 рр. н. е.) та Рескупоріда II (68—92 рр. н. е.). В перші століття нової ери територія Пантікапея досягала 100 га.

Кіммерік (негрецька назва) розташо­вувався в 50 км на південь від Панті­капея. Виник у VI ст. до н. е. Найви­щий розквіт припадає на перші століття нової ери. Відігравав роль торговельного порту й фортеці. Розкопані залишки ци­таделі, оборонних споруд, житлових будинків, серед яких відзначимо блок жител кінця VI—V ст. до н. е., будинок із борошномельнею і складом зерна І ст. н. е., а також велике зерносховище II ст. н. е.

Німфей (грец. «святилище німф»). Місцезнаходження — поблизу сучасно­го с. Героївка. Заснований вихідцями з Іонії у другій чверті VI ст. до н. е. Роз­квіт міста припадає на V — першу поло­вину IV ст. до н. е. Територія — близько 9 га. Розкопані залишки святилищ Ка- бірів, Афродіти, Деметри, рештки житло­вих будинків та оборонних стін, а також найранішої з відомих у Північному При­чорномор'ї виноробень кінця V — се-

Дата добавления: 2015-05-22