Монетаризм 4 страница

Із приходом у Північне Причорно- £

мор'я римських військ повсюдно утвер- о

джуюгься культи римських імператорів, Ц

фракійських, малоазійських, єгипетсь- я

ких божеств — фракійського бога-вер- о

шника, Сабазія, Митри, Серапіса, Ісіди з

та ін. Набувають деякого поширення і

також пізньоскіфські й сарматські куль- р

ти плодючості. Слід відзначити значне З

розповсюдження на Боспорі в перші *

століття нової ери релігійних спілок — х

фіасів, члени яких сповідували культ 2

«Бога найвищого». Це сприяло станов- ^с

ленню тут наприкінці III ст. н. е. хри- «

стиянства (вже в 325 р. н. е. у списках ^

Нікейського Вселенського собору зга- о.

„ і,, м

дується ооспорськии єпископ Кадм). ц

У IV ст. н. е. відбувається християніза- ^ ція Херсонеса, однак поряд із цим у ньо- т му ще тривалий час функціонували ок- н ремі античні культи. ®

Мистецтво. Подібно до Греції, в Пів­нічному Причорномор'ї існували всі ос­новні категорії цієї важливої сфери людської діяльності: скульптура, живо­пис, архітектура та прикладні види: то­ревтика, карбування (монетна справа), коропластика, виготовлення прикрас, розписування посуду тощо. Розвивалися музика (наприклад, боспорянин Ісіл — учитель музики, брав участь у дельфій­ських музичних змаганнях), поезія (в епіграфіці згадуються комедіографи Херсонеса), а судячи з наявності театрів (один із них відкрито в Херсонесі, два інші — в Ольвії та Пантікапеї — ще не знайдені, але згадуються: пер­ший — у декретах, другий — у Полієна), відбувалися й театральні вистави. На стелах і в розписах склепів відкриті зображення музикантів та їхніх інстру­ментів або фрагментів цих інструментів (головним чином кіфар, флейт, лір і труб). Відомі знахідки трагічних і коміч­них теракотових масок місцевого вироб­ництва. Літературні пам'ятки збереглися

" ^ в епітафіях і графіті. Вони свід­чать про знайомство північнопричорно- морських греків не тільки з поетичним надбанням Греції, зокрема з творами Гомера, а й з основами віршування. Ось, наприклад, віршована епітафія на стелі Ксанфа (римський час):

Ксанф, син Лагоріна, прощай. Мандрівник, ховаю собою я Ксанфа, який Втіхою батька був, неньки-Вітчизни красою, Знався на таїнстві Муз, бездоганний у сонмі

співдрузів.

Серед усіх юнаків у пошані, як світлої зірка краси. В битві за батьківську землю згубив його заздрий

Арей,

н Щ си Н С) о си

Сліз дарунок гіркий залишивши самотнім батькам.

Ь. О

О X а.

о

З" 5 о. С

О и о X т

X

X

оа <

*

а.

ш сі

X

З"

X

р

О, якщо більше Плутону, ніж вам, дістаються на радість Діти, навіщо ви в пологах мучитесь, жони, тоді?

Теракотові статуетки, знайдені в античних містах Північного Причорномор'я (рис. П. Л. Корнієнка за Г. С. Русяевою)

Високому рівневі довершеності й майстерності північнопричорноморських митців сприяли тісні контакти із Серед­земномор'ям. Однак разом із тим у ході самостійного розвитку місцевої античної традиції та в контакті з традиціями навколишніх племен тут виробилися і значні відмінності. Особливо яскраво це відбилося в скульптурі, монументально­му живописі, архітектурі. З усіх видів мистецтва найкраще представлена скульптура — статуї, мо­нументальні твори, що встановлювалися на теменосах, у храмах або на агорах. Відома також велика кількість скульптур малих форм — статуетки, рельєфи, сте­ли. Статуетки звичайно прикрашали приміщення, рельєфи розміщувалися на фронтонах, фризах і карнизах (анте­фікси, акротерії, сими) ордерних споруд, зокрема храмів, а також на олтарях і стелах. Відомі також невеликі рельєфи,

X <

Зразок настінного розпису III ст. до н. е. у структурному стилі. Боспор (фото Г. І. за М. 1. Ростовцевым)

ск а. О

1 о. О З"

з

а. X

О и

1 З"

X

х

х

са <

*

а.

ш

х т

X

ь

х

<

Розписи стін боспорських склепів і капітелей колон (Пантікапей) у квітковому стилі. І ст. н. е.

(фото Г. І. Лисенка за М. /. Ростовцевим)

що могли підвішуватися на стінах жит­лових будинків (рельєф з Ольвії зі сце­ною викрадення Еврідіки). В перші сто­ліття нової ери поширюються рельєфно оздоблені, а також антропо- або зо­оморфні посудини. Стели з рельєфними зображеннями найбільше притаманні не­крополям. Гх найчастіше виготовляли з вапняку, рідше з мармуру, зовсім рід­ко — з дерева, бронзи, срібла або золота.

У скульптурі малих форм панувала теракота (коропластика). Вона надходи­ла до Північного Причорномор'я з Іонії, а з V ст. до н. е. починається також імпорт з Аттіки та інших грецьких центрів. Написи на постаментах статуй,

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

к а

О

О X а. О т 5 а. С

О и

з*

ЕЕ

из

є

з

00 <

*

а.

ш

<=С

X З*

Н

X

Ольвія. Фрагмент підлоги андрона, виконаної з різнокольорових гальок. III ст. до н. е. (за ма­люнком Б. В. Фармаковського)

<

знайдених в Ольвії та Херсонесі, зга­дують таких відомих скульпторів, як Пракситель, Полікрат, Стратонід. У пер­ші століття нової ери імпорт скульптури значно скорочується. Початок власного виготовлення скульптури припадає на V ст. до н. е.

Статуарна скульптура звичайно зо­бражувала богів, героїв, правителів, тва­рин. На рельєфах відтворювалися сцени потойбічних трапез, постаті померлих, вершники, міфологічні й жанрові сцени, рослинний орнамент, арки. Відоме також зображення п'ятиколонного фасаду до-

S рійського ордера II ст. до н. е. (Боспор). [2 Найбільша різноманітність сюжетів спо- £ стерігається в коропластиці: крім богів і в- героїв, зображувалися актори, звичайні 5 люди, побутові сцени, тварини тощо. Всі о види скульптур, за винятком більшості ^ мармурових і металевих, як правило, роз­мальовувалися, а очі великих статуй ін­крустувалися камінням.

Серед імпортних зразків, відкритих у Північ­ному Причорномор'ї,.для VI—V ст. до н. е. можна назвати голову куроса з Ken. Пізніше, в еллі­ністичні часи, це — статуї Діоніса, Артеміди, Афіни, Зевса. Гігієї, Ерота (з Ольвії), Афродіти (з Пан- тікапея та Ken), Гігієї, Діоніса й Геракла (з Пан- тікапея) та ін. З-поміж надгробків відзначимо стелу Леонакта із зображенням лучника та юнака, стели із зображенням чоловічих і жіночих фігур, стели з акротеріями. До перших століть нової ери належать статуї Кібели (II ст.) та Афродіти (І ст.) з Пантікапея, римські скульптурні портре­ти з Тіри, фігури левів. У цей час скульптура набуває рис, притаманних римському мистецтву, східним та італійським традиціям.

Найбільший інтерес становлять твори, виго­товлені на місці, в першу чергу на Боспорі,— саме тут у надгробках виробився досить виразний

Херсонес. Сцена вмивання на підлозі андрона, виконаній із різнокольорових гальок. III ст. до н. е.

(рис. П. Л. Корніенка за фото)

Прикраси грецького виробництва з коштовних металів і каменів, знайдені в Північному Причорномор'ї (рис. П. Л. Корніенка за М. В. Скржинською)

місцевий реалістичний стиль, саме тут знайдена найбільша кількість різних скульптурних пам'яток. З-поміж найцікавіших зразків назвемо погруддя куроса (VI ст. до н. е.), рельєфи із зображенням Кібели, теракотову Кору Персефону (III ст. до н. е.), стелу ситонів (III ст. до н. е.) з Ольвії, статуї богині Астарти (друга половина IV ст. до н. е.), Неокла (II ст. н. е.), погруддя цариці Динамії (І ст. н. е.), рельєф із зображенням Пана зі склепу III ст. н. е. (Боспор), рельєфи із зображенням

Ге рак ля (II—І ст. до н. е.) з Херсонеса. Митці класичного та елліністичного часів прагнули до індивідуалізації та конкретизації образів. їм були у високій мірі властиві реалістичність і художня майстерність виконання, яка мало чим поступа­лася аналогічним творам з Еллади. З кінця еллі­ністичного етапу, в перші століття нової ери інтерес до зображення людей послаблюється, з'являються схематичність, умовність і недбалість моделювання, що нерідко межують із примітивізмом. Просте­жуються риси не тільки мисігцької деградації, а й варваризації.

Значного розвитку досяг монумен­тальний живопис у техніці фрески або енкаустики. До нас дійшли залишки роз­писів стін будинків Ольвії, Козирського поселення біля Ольвії, Херсонеса, Пан- тікапея, Фанагорії, виконуваних зде­більшого у структурному чи квітковому стилях. Крім цього, в Херсонесі й особ­ливо на Боспорі були популярні розписи поховальних стел і кам'яних склепів. Живопис застосовувався також на фаса­дах ордерних, зокрема храмових споруд, де окремі елементи антаблемента фарбу­вали в різні кольори, найчастіше у черяо- ний і синій. Розписували або фарбували й архітектурну теракоту, зокрема анте­фікси, акротерії, сими. Для архаїчних часів типова стримана гама — чорний, червоний, жовтий, білий, брунатний ко­льори. Пізніше до цієї палітри додаються синій, блакитний, зелений.

Золота голівка богині Деметри (вірогідно, босфор­ського або ольвійського виробництва), знайдена у скіфському кургані Гайманова Могила (фото Г. І. Лисенка)

Розписи, зокрема надгробних стел і поховальних камер, були не тільки орна­ментальними, а й сюжетними. Серед ос­танніх широко використовувалися міфо­логічні теми (наприклад, зображення Деметри у склепі кургану Великої Близ- ниці (Керч), а також у склепі Деметри (там же), де вміщена ще й сцена ви­крадення Кори), жанрові сцени з реаль­ного або потойбічного життя (напри­клад. зображення майстерні живописця й музиканта на саркофазі з Керчі, сцени потойбічної трапези у склепі Сорака, укріплень Херсонеса на стіні пізньоантичного склепу, юрти, вершників

і жінки з прислужниками у склепі

Анфестерія, кораблів, тварин, сцен полю- о

вання у святилищі Німфея тощо). Відо- ^

мі також живописні портрети (голова ас

юнака на надгробній стелі з Херсонеса) о

та зображення тварин (розписи Ста- 5

сівського склепу на Боспорі). Всі названі ^

сюжети в пізньоелліністичні часи і перші о

століття нової ери могли поєднуватися, д

В розписах поховальних камер склепів Боспо- 5

ра виділяються три стилі. Найраніший —структур- ^

ний, що імітував кам'яну кладку (Анапський склеп), со

Цей стиль з'являється у IV ст. до н. е., а з кінця Е

І ст. до н. е. збагачується сюжетними зобра- ^

женнями. У І ст. н. е. виникає квітковий стиль оа

(коли стіни, склепіння рясно розписуються КВІТ-;5

ками, гірляндами, гілками тощо — як безладно, так £

і в певній системі); у II ст. н. е. поширюється Ц

інкрустаційний стиль, коли у структурну основу ^

розпису ВВОДЯТЬСЯ кольорові геометричні фігури, X

іноді з якимись зображеннями, що взагалі порушу- у

вали тектоніку розпису. В І—II ст. н. е. всі стилі X

об'єднуються. х

До монументального живопису необ­хідно також віднести мозаїчну підлогу андронів у житлових будинках. Вона ро билася з різнокольорової гальки на цем'янковому розчині й мала як орна­ментально-геометричний (Ольвія), так і сюжетний (наприклад, сцена вмивання в херсонеському будинку) характер.

Значне місце в побуті північнопри- чорноморських греків VII — III ст. до н. е. посідав розписний керамічний посуд. Найбільша кількість його зразків, що дійшли до нас — середземноморського виробництва. Це — кераміка орієнталі- зуючого (середина VII — перша поло­вина VI ст. до н. е.), чорно- (VI — IV ст. до н. е.) й червонофігурного (остання третина VI — IV ст. до н. е.) та моно- або поліхромного (III — II ст. до н. е.) стилів. Для першого з них ха-

Золота підвіска у вигляді сфінкса з жіночою го­лівкою (очевидно, боспорського або ольвійського виробництвах знайдена в кургані Ц)и брати (ІV ст. до н. е.) біля Керчі (фото Г. І. Лисенка)

® рактерні геометричні й рослинні орна- менти, рідше — сюжетні сцени або ^ зображення тварин, для чорно- й черво- t- нофігурного — жанрові та міфологічні З сюжети. Чорнофігурному стилю властиве о розміщення чорних силуетів на світлому ^ (найчастіше — теракотовому) тлі, чер- фонофігурному — навпаки. Посуд із розписом усіх трьох стилів — імпортний. Місцеве виробництво розписної кераміки починається лише наприкінці IV—III ст. до н. е. і здійснюється в моно- або поліхромному стилях. Розпис при цьому наносився на тлі нефарбованої чи вкри­тої білою, сірою, чорною фарбами посу­дини. Іноді присутні сюжетні сцени (на­приклад, боротьба амазонок з греками або грифонами), однак переважають геометричні й рослинні орнаменти. Щодо різноманітності тематики, виразності й довершеності виконання й поряд із цим — масовості розписний посуд VII — III ст. до н. е. не знайшов у наступні часи адекватної заміни.

В III — II ст. до н. е. в Північному Причорномор'ї узвичаюються згадувані вище мегарські чаші, виготовлені у ви­гляді штампованих рельєфів, прикраше­них головним чином орнаментальним, рідше — сюжетним зображенням. У пер­ші століття нової ери набувають поши­рення антропо- та зооморфні посуди­ни, а також посудини з різноманітним рельєфним рослинним орнаментом — блюда, глечики тощо.

Високого рівня довершеності досяг такий вид прикладного мистецтва, як то- ревтика — виготовлення високохудож­ніх металевих прикрас у техніці лиття й карбування. Вони нерідко прикрашалися зерню, філігранню, кольоровою емаллю. Саме майстри Ольвії та Боспору є ав­торами більшості бронзових, срібних, електрових, золотих виробів (обручок, підвісок, чаш, дзеркал, гребенів, на­решті — славнозвісної пекторалі з Тов­стої Могили), що їх археологи знаходять у багатих скіфських похованнях. Вираз­ну іконографію мали й монети. На ранніх етапах колонізації їх відливали, а пізні­ше — карбували. Відзначимо й розвиток художнього різьблення по дереву та кістці, особливо на Боспорі.

Архітектура й будівництво. На по­чатку свого існування, головним чином у VI ст. до н. е., античні міста й поселення Північного Причорномор'я були забудо­вані здебільшого однокамерними житла­ми. На некаменистих грунтах їх спору­джували у вигляді землянок або напів­землянок округлої й прямокутної в плані форми. До складу ойкосу (тобто однієї сім'ї, одного дому) могло входити кілька однокамерних землянок. Поряд із цим уже наприкінці VI — початку V ст. до н. е. в містах виникають перші монумента­льні споруди — храми. їх залишки ви­явлені. зокрема, в Ольвії (храм Аполлона Лікаря) і в Пантікапеї (храм Апол­лона). Перший являв собою невелику споруду антового або простильного типу іонійського ордера, другий — величний периптер, також іонійського ордера. В V ст. до н. е. землянки зникають, а натомість у містах починають зводити звичайні для давніх греків наземні бу­динки із внутрішніми подвір'ями. Міста обносяться фортечними мурами, що складалися зі стін та веж, забудовуються храмами, вівтарями, скарбницями, виді­ляються священні ділянки, а на агорах з'являються торговельні, адміністративні і громадські споруди. Зокрема, в Ольвії навколо агори відкриті залишки двох храмів, вівтарів, стої, скарбниці (на теме- носі Аполлона Дельфінія), великої стої, торговельних рядів, гімнасія, різних адміністративних будинків, суду.

Найвищого розвитку архітектура до_г сягає в елліністичні часи, коли міста остаточно набувають типового для ан­тичної Греції вигляду.

Розміри найбільших північнопричор- номорських міст у доримську добу не перевищували 50—60 га — Ольвія, можливо — Пантікапей (а такий поліс, як Керкінітіда, взагалі займав менше 10 га). Вони не мали єдиних регулярних прямокутних планів. Винятком, та й то частковим, були Херсонес, Керкінітіда га Порфмій. Форми житлових кварта­лів та їхні розміри здебільшого різні. В кварталі могли розміщуватися від двох до 11 будинків. Кожний полісний центр мав одну або кілька площ, кілька свя­щенних ділянок і, як правило, складався з двох частин — нижньої (поблизу пор­ту) й верхньої. Пантікапей, Німфей, Мірмекій мали укріплені акрополі. Вули­ці досягали в ширину всього кілька (але не більше 10, як в Ольвії) метрів;

під їхніми бруківками звичайно прокла­далися водозливи, а за можливості — й водогони.

со < * си ш е[ X 5Ґ X - X <

Пантікапей. Фасад храму Аполлона першої половини V ст. дон. е. (графічна реконстр. І. Р. Пічікяна. рис. М. М. Ієв.ієва)

Споруди громадського призначен­ня — будинки Зборів, Ради, суду, стої, театри та інші — зводилися в кожному полісному місті. Очевидно, вони були по­дібні до метрополійних. Непогано вивче­ні культові споруди — олтарі і храми. Найзначніші й найцікавіші — олтарі те- меносів Аполлона Дельфінія й Аполлона Лікаря в Ольвії, олтар Пасіада в Херсо­несі. Храми переважно антового або про- стильного типів, рідше — периптеріаль- ного, іонічного, а в елліністичний час — і доричного ордерів. В Ольвії, Херсонесі, на Боспорі відкрито багато ордерних архітектурних деталей, а в Ольвії й на Боспорі — ще й залишки фундаментів
в храмів — Зевса (Ольвія), Афродіти (Херсонес), храм на акрополі Панті- £ капея, Таманський толос. Відзначимо с; появу ще за елліністичних часів храму з З п'ятиколонним фасадом, що зовсім нети- о пово для грецької архітектури.

Ольвія. Фасад храму Аполлона Дельфінія V ст. до н. е. (графічна реконстр. 1. Р. Пічікяна, рис. М. М. Ієвлєва)

Житлові будинки мали різну пло­щу — від кількох десятків до 500 і більше квадратних метрів. Подвір'я — головне місце життєдіяльності сім'ї — з одного

або кількох боків оточувалося критими приміщеннями, які в ордерних будинках могли відділятися від нього колонада­ми доричного або аттічного ордерів. Будинки звичайно поділялися на дві частини — чоловічу й жіночу. В північно- причорноморських містах ордерні будин­ки відомі тільки пастадного і перистиль- ного типів; у деяких із них виявлено андрони з «мозаїчною» підлогою (ви­кладена з різноколірної гальки); нерід ко споруджувалися житлові підвали, іно­ді надбудовувалися другі поверхи. Стіни зводилися з каменю або із саманної цег­ли, розмальовувалися в техніці фрески чи енкаустики (здебільшого структурно­го стилю). Дах — саманний або чере­пичний. Особливістю житлових будівель Ольвії є застосування шарових підвалин, а також улаштування в підвалах вели­ких цистерн для зберігання води (мож­ливо, й вина). До складу північнопри- чорноморських будинків часто входили виробничі комплекси — рибозасолю- вальні ванни, виноробні тощо.

Акрополь Пантікапея (графічна реконстр. В. П. Толстикова, рис. М. М. Іевлева)

В числі пам'яток найкращої збере­женості — поховальні споруди. З-поміж них боспорські нерідко являють собою шедеври античної архітектури. Це, зо­крема, склепи IV ст. до н. е. Золотого й Царського курганів із величними уступ­частими так званими несправжніми скле­піннями, цілий ряд розписаних склепів, котрі в елліністичні часи виконувалися головним чином у структурному стилі. Кургани над великими склепами (що складалися в ідеальному випадку з дро- мосу, вхідної й поховальної камер), обносилися кам'яними крепідами. Над звичайними, так званими ґрунтовими, похованнями встановлювалися надгроб­ки у вигляді едикул, антропоморфних чи архітектурних стел, увінчуваних фронто­нами або акротеріями; на їхніх фасадах вирізьблювалися епітафії, зображення атрибутів померлого, якісь сцени. Зга­даємо боспорський надгробок із зобра­женням у верхній частині стели п'яти- колонного фасаду, очевидно, храму.

В перші століття нової ери принци­пових змін в архітектурі північнопри- чорноморських міст не відбувається. Із новацій відзначимо появу цитаделей, терм, декоративних мармурових плиток, поширення малих форм корінфського та близького до тосканського ордерів, випа­
леної цегли, цем'янкового розчину й роз­пірних напівциліндричних склепінь у по­ховальних спорудах. У цілому знижує­ться якість будівельних робіт. Залишки цитаделей досліджені в Тірі, Ольвії, Херсонесі, Хараксі, терми — в Херсоне­сі, Хараксі, Пангікапеї. Серед поховаль­них споруд виділяються склепи Зевсо- вого кургану та Єврисивія й Арети в Ольвії. Найяскравішим явищем у царині монументального живопису продовжу­вали бути склепи Боспору, де в перші століття нової ери поширюється спочат­ку квітковий, потім й інкрустаційний сти­лі. Особливий інтерес становить розпис саркофага із зображенням майстерні живописця.

* * *

Кілька слів про впливи північнопри- чорноморської античної цивілізації на довколишні племена — як осілі, так і кочові.

Ольвія. Центральний вівтар теменоса Аполлона Дельфінія V—III ст. до н. е. (рис. М. М. Ієвлева)

Залучення місцевого варварського населення до сфери торговельної діяль­ності греків, до політичних взаємин — чи то в межах союзницьких відносин і навіть об'єднань (Боспорська держава), чи то у вигляді стягування кочовиками данини з античних міст (Ольвія) або навіть військової конфронтації,— все це не могло не позначитися на соціально- економічному, політичному, культурному розвитку цього населення. Під безпо­середнім впливом північнопричорно- морських античних держав у скіфів фор мувалася своя державність, виникали міста й поселення з рисами, притаман­ними грецькій містобудівній традиції. Нагадаємо також про неодноразово вже підкреслюваний факт карбування скіфськими та сарматськими царями в Ольвії власної монети.

Особливо глибокий вплив антична цивілізація справляла на культуру вар­варського світу. Це виявлялося у спо­рудженні фортець (НеапольСкіфський), запозиченні місто- й житлобудівних при­йомів (Неаполь Скіфський, Золота Бал­ка, поселення біля санаторію «Чайка» в Криму та ін.), використанні кружальної античної кераміки, а також виготовлених греками високохудожніх прикрас і при­кладних мистецьких виробів із дорого­цінних металів (пектораль із Товстої

Фасад храму Аспурга І ст. н. е. в ПантікапеТ (за реконструкцією В. Д. Блаватського)

Могили, Чортомлицька амфора, гребі­нець із кургану Солоха та ін.). Уже сам факт яскравого відображення в цих ре­чах повсякденного побуту скіфів свідчить про тісні культурні контакти між антич­ними Північним Причорномор'ям і Сте­пом.

Ясна річ, поряд зі скіфами під циві- лізуючу дію давньогрецьких держав Пів­дня України підпадали й інші тогочасні племена — синди, меоти, сармати, чер- няхівці та ін.

Ангичні культурні традиції лягли і в основу життя ранньосередньовічних міст Криму. Елементи цих традицій просте­жуються також у культурі наступних по­колінь населення Південно-Східної Єв­ропи, зокрема в орнаментиці, а можливо, навіть і в плануванні деяких типів жител на зразок карпатської гражди.

ЗМІСТ

Передмова 5

Розділ перший ПЕРВІСНА ДОБА

1. Палеоліт. Залюднення території України 11

2. Мезоліт —доба мікролітів, лука і стріл 24

3. Племена неоліту. Виникнення землеробства і скотарства 32

4. Культура населення мідного віку 45

5. Епоха бронзи. Початок розкладу первіснообщинної формації 65

Розділ другий СКІФО-САРМАТСЬКИЙ ЧАС 1. Кіммерійці 89 2. Землероби Лісостепу в кіммерійську добу 99 3. На початку скіфської історії 104 4. Утворення Північнопричорноморської Скіфії 108 5. Скіфо-перська війна 110 6. Велика Скіфія 116 7. Побут і культура скіфів 128 8. Сармати 137 Розділ третій

АНТИЧНІ ДЕРЖАВИ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я 1. Вивчення античних пам'яток Півдня України 157

2. Історія 161 3. Міста, сільські поселення, некрополі 166 4. Населення 196 5. Господарство та економіка 197 6. Побут 214 7. Культура 217

Навчальний посібник

Толдако Петро Петрович Крижицький Сергій Дмитрович Мурзін В'ячеслав Юрійович та ін.

ДАВНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

У двох книгах Книга 1

Художній редактор О. Г. Григір Технічний редактор Є. Г. Рубльов Коректор Л. Ф. Іванова

Давня історія України: Навч. посібник: У 2 кн. / Д13 Толочко П. П. (керівник авт. колективу), Козак Д. Н., Крижицький С. Д. та ін. — К.: Либідь, 1994. — Кн. 1 / Толочко П. П., Крижицький С. Д., Мурзін В. Ю. та ін.— 240 с.: іл.

ISBN 5-325-00414-Х.

Висвітлюючи давню історію України, автори цього посібника дотримуються думки: менталітет українства витворювався зусиллями різних народів, котрі протягом тисячоліть розвивали традиції матеріаль­ного й духовного життя своїх попередників.

Посібник складається з двох книг. Перша з них охоплює період від найдавніших часів до античної епохи включно.

Для студентів вищих навчальних закладів.

0503020902-004

^jf------- ™-------- БЗ-23-4-93 ВБК 63.3(4УКР)2я73

224-94

Здано на складання 08.07.93. Підп. до друку 20.04.94. Формат 70X84/16. Папір офс. N9 І. Ум. друк. арк. 16,3. Ум. фарбо- відб. 65,4. Обл.-вид. арк. 19,07. Вид. № 3414. Зам. N9 З—1821.

Видавництво «Либідь» при Київському університеті, 253001 Київ, Хрещатик, 10

Головне підприємство республіканського виробничого об'єднан­ня «Поліграфкнига», 252057 Київ, Довженка, З

m

* * *

Навчальний посібник «Давня історія України» виходить друком у двох книгах. Перша охоплює період від палеоліту до скіфо-сарматського й античного часу, <)руга — від зародження слов'янства до епохи Київської Русі включно. Видання під­готовлено авторським колективом у складі: академік АН України П. П. Толочко («Передмова» — кн. 1; підрозділи 1—2, 4—5, 9 розділу 2, «Висновки» — кн. 2), доктор історичних наук Д. Я. Телегін (розділ 1 — кн. І), доктор історичних наук И. Ю. Мурзін (підрозділи 1—7 розділу 2 — кн. І), кандидат історичних наук О. В. Симоненко (підрозділ 8 розділу 2 — кн. 1; підрозділ 6 розділу 1 — кн. 2), член-кореспондент АН України С. Д. Крижицький (розділ 3 — кн. 1), доктор істо-

[1] Палеоліт — давній кам'яний вік (віддавньо­грецького «палайос» — давній і «літос» — камінь). Назви палеолітичних епох (культур) — ашельська, мустьєрська, ориньякська, солютрейська, мадлен- ська та ін.— походять від назв місцезнаходжень матеріальних залишків цих культур у Західній Європі.

[2] Свою назву культура дістала після обсте­ження співробітниками Інституту археології АН УРСР під керівництвом О. І. Тереножкіна вели­кого городища, розташованого в Чорному лісі (у верхів'ях Інгульця). На основі цих та інших розкопок і була виділена чорноліська культура.

[3] Ідеться про Ольвію.

Дата добавления: 2015-05-22