Монетаризм 3 страница

Згодом, в елліністичні часи, особливо в перші століття нової ери, у грошовий обіг дедалі ширше входять іноземні монети.

Античні держави всіляко сприяли розвиткові торгівлі. Збереглися написи на стелах — декрети про надання права безмитного входу в гавань і виходу з неї тому чи іншому купцеві. «В добрий час! Ольвіополіти дали синам Феопропа, Фео- фану й Арісті, гераклеотам, їм самим та їхнім нащадкам проксенію, право грома­дянства, звільнення від мита на всі това­ри, які б вони самі або їхні слуги не ввезли або не вивезли, і дали право входу в гавань і виходу з неї і в воєнні, і в мирні часи без конфіскації й без укладен­ня договору»,— таку звичайну форму мали ці почесні декрети.

Торгівля в містах велася на агорах, поряд із якими могли існувати і спеціалі­зовані ринки. З декрету на честь Про- тогена відомий рибний ринок в Ольвії. Там же уздовж східного та західного боків агори археологи виявили торгове­льні ряди.

Монетна справа. Виникає у північно- причорноморських державах майже од­ночасно з їхнім формуванням. Кожний із полісів карбував власну монету (най­вищої різноманітності карбування набу­ло у VI—V ст. до н. е.).

Грошові знаки VI ст. до н. е. мали вигляд так званих монет-стрілок. Виго­товлялися з бронзи й використовувалися переважно в містах Північно-Західного Причорномор'я. За формою подібні до наконечників стріл без втулки. Напри­кінці VI ст. до н. е. в Ольвії й на Березані

Ткацькі та шкірообробні знаряддя антич­ного часу (рис. П. Л. Корніенка)

монети-стрілки змінюються литими мо­нетами у вигляді дельфінчиків; у V ст. до н. е. в Ольвії з'являються великі круглі бронзові монети, так звані аси, на одному боці яких зображувалася Медуза Горгона, Афіна або Деметра, а на іншому — орел на дельфіні. На Боспорі наприкінці VI ст. до н. е. карбували срібні монети із зображенням голови ле­ва і вдавленим квадратом на реверсі, а також із зображенням мурашки. У V ст. до н. е. тут трапляються монети із зображенням голови барана. Найпо­ширенішими були монети із зображен­ням на реверсі різних божеств і прави­телів. В Ольвії зображували річкове бо­жество на ім'я Борисфен (ці монети так і звалися — борисфени), на Боспорі — царя Сатира й бога Аполлона, в Херсо­несі — богиню Діву.

В перші століття нової ери на Боспорі з'являються, нагадаємо, монети із зобра­женням архітектурних сюжетів (фасади храмів, фортечні мури). Гроші карбува­лися з бронзи, значно рідше — із срібла і як виняток — із золота або електра.

З іноземних грошей у Північному Причорномор'ї оберталися — в VI—IV ст. до н. е.— електрові кізікіни (статери міста Кізік вагою близько 16 г). У III — II ст. до н. с. використовувалися статери лісімахівського типу, карбовані Боспо- ром і Тірою. Наприкінці II — у першій половині І ст. до н. е. у зв'язку з експан­сією Мітрідата VI Євпатора в північно- причорноморських державах поширю­ються бронзові монети Понтійської дер­жави, а в перші століття — римські.

1/Ьг>тгг_ 77 7777/77

к н ш а. Н СІ т о о.

ШшШшшШшШшй

Ольвія також виготовляла гроші для скіфських царів Емінака (V ст. до н. е.), Скілура (II ст. до н. е.) та сарматських — Фарзоя й Інісмея (друга половина І ст. н. е.).

Системи вимірів, рахунок, календар.

Як і в Греції, населення північнопри- чорпоморських міст добре знало всі пе­релічені нижче системи вимірів (хоч вони й не були сталими для всіх полісів). Застосування цих систем на Півдні України в античну епоху підтверджуєть­ся численними знахідками монет, вагів, назвами місяців, які дійшли до нас. Вжи­валися головним чином іонійські систе­ми, хоч іноді побутували й інші (на­приклад, аттічні або егінські).

Основними мірами були такі (цифри наводяться за аттічною системою).

Міри довжини: стадій (184, 97 м), плетр (30,83 м), оргія (1,85 м), лікоть (0,46 м), ступінь або фут (0,31 м). Стадій дорівнював 6-й плетрам, плетр — 16²/з оргіям, оргія—4-м ліктям, лі­коть— /г ступеням або футам. Крім того, за міру довжини правили ширина долоні (8 см) та пальця (2 см).

До хліборобства в античних державах Північного Причорномор'я: знаряддя праці

ск а. О 5 О X а.

О у

5 а.

х о

и О X у

X

CO

Е

S

са <

*

а.

м п(

X у X г*

X

й зображення колосків і плугів на монетах (рис. П. Л. Корчіенка)

Міри рідини: метрет (39,39 л), хой (3,28 л). Метрет складався з 12-и хоїв, хой — із 12-и котіл (0,27 л). Міри сипучих тіл: медимн (52,53 л), ектеус (8,75 л), хой (1,09 л), котіла (0,27 л). Медимн дорівнював 6-й ектеусам, ектеус — 8-й хоям, хой — 4-м котілам. Міри ваги і грошей мали од­накові характеристики: талант дорівню­вав 60-и мінам, міна— 100-а драхмам. Вага драхми коливалася в залежності від системи. Так, з міни срібла за аттіч- ною системою (436,6 г) належало зро­бити 100 драхм за аттічною, 150 — за корінфською, 70 — за егінською систе­мами.

<
н ш а. е-

Ч

З

СО

о

Рахунок здійснювався за десят­ковою системою. В іонійській системі для позначення цифр першого десятка використовувалися перші десять літер грецького алфавіту зі штрихами справа й угорі літер. Для позначення десятків і сотень до 1000 вживалися наступні за першими десятьма літери грецького ал­фавіту (також зі штрихами справа й уго­рі), а від 1000 й вище алфавіт вико­ристовувався знов спочатку, але вже зі штрихом зліва й унизу літери (зазна­чимо, що в цьому алфавіті використо­вувалися й три архаїчні літери, які з V ст. до н. е. зникають). Дещо іншою була аттічна система. Тут цифри позначалися за допомогою п'яти літер (Г-5, Д-10, Н-100, Х-1000, М-10000) і чотирьох вертикальних рисочок, котрі вказували на кількість одиниць. Якщо літери Д, Н, X, М розміщувалися попід перекладиною літери Г, це відповідно становило 5, по­множене на 10, 100, 1000 або 10000. У грецькому календарі налічу­валося 12 місяців по 30 і 29 днів, що потребувало включення додаткових мі­сяців у третій, п'ятий і восьмий сонячні роки восьмирічного циклу, а че- рез кожні 16 років—ще трьох днів. Початок нового року при-

о.

падав приблизно на середину липня. Місяць поділявся на три декади, дні по­значалися порядковими числівниками. Назви місяців у різних полісів здебіль­шого різнилися. Військова справа. В державах Пів­нічного Причорномор'я військова справа перебувала на рівні загальноантичних зразків. Основною воєнною доктриною була стратегія й тактика оборони своїх міст і сільських поселень. Проте воєнно- політична ситуація в регіоні, особливо наприкінці II ст. до н. е.— в перші століття нової ери, змушувала північ- нопричорноморських греків вести й наступальні дії. Звісно, їхні держави не мали постійних армій,— військо склада- Зразки імпортних керамічних столових по­судин і світильників VI—IV ст. до н. е., знай­дених в античних північнопричорноморських містах (рис. П. Л. Корніенка за В. В. Кра- пі вгною)

лося з ополчення громадян (за особли­во скрутних обставин, як-от під час обло­ги Ольвії Зопіріоном, до нього могли залучати рабів, відпущених із цього при­воду на волю). Лише на Боспорі, почи­наючи з IV ст. до н. е., виникає наймане військо, набране з греків і фра­кійців. Діями ополченців або найманців керували спеціальні магістрати — стра­теги, котрі відповідали за безпеку поліса.

До складу військ входили легко й важко (гопліти) озброєні піхотинці та невеликі загони кінноти. Легка піхота була озброєна луками зі стрілами, дроти­ками, пращами, щитами, гопліти — дво­ма списами, мечем і щитом. Крім того, гопліти й вершники мали металеві шоло­ми, панцирі, поножі. Використовувалися також кинджали та бойові сокири.

5 Р и о. Н Ч м о о.

Зразки імпортних столових скляних і кера­мічних посудин та світильників перших століть н. е., знайдених в античних північно- причорноморських містах (рис. П. Л. Корні- єнка за В. В. Крапівіною)

В перші століття нової ери, з прихо­дом у Північне Причорномор'я римлян (вони, нагадаємо, мали свої гарнізони в Тірі, Ольвії, Херсонесі, Хараксі), система організації місцевих грецьких військ змінюється й набуває рис, притаманних римській армії. Поряд із легіона­ми (І Італійський, V Македонський, XI Клавдіїв) тут розташовуються також допоміжні загони, а в районі Херсоне- са — частини Мезійської ескадри під

«

в. О 2

а.

О у

а. х

о о

X у

X

2 с

X

аа <

*

а.

ш =1

X з- X

X

командою трієрарха. Вексиляціями, роз­міщеними по містах, командували трибу­ни, а гарнізонами (наприклад, у Херсо­несі) — центуріони. Римські загони проникали й на Боспор, але там постійні пункти їхнього перебування невідомі. До речі, Боспор мав свій власний флот, який брав участь у боротьбі з піратами, але важко сказати, чи були це спеціальні військові кораблі, чи відповідно присто­совані торговельні. Під час облог фортець нападники використовували драбини, каменемети (балісти), стінобитні машини — тарани, «ворони» (горпагони), бурави (тропа- нони). Оборонці стін, крім звичайної зброї, вживали також — особливо в перші століття нової ери — каменемети. Вага кам'яних ядер становила 0,5— 4 кг. Багато уваги приділялося оборонним спору­дам. Перші захисні лінії виникають на­прикінці VI — на початку V ст. до н. е. Вони складалися з тильних стін житлових будинків, з'єднаних ділянками власне оборонних стін. Майже до середини І ст. до н. е. фортечними мурами обносили тільки міста, однак у перші століття нової ери ситуація змінюється — захисними укріп­леннями оточується вже й більшість сільських поселень (про це йшлося вище); поряд із містами й поселеннями виникають спеціальні фортеці та сховища, куди люди збиралися під час воєнної

<

небезпеки. Іноді застосовувалися і стратегічні захисні лініТ. Так, відомі залишки двох таких ліній, які прикривали в цілому Боспорську державу із заходу. Вони складалися із земляних валів і ро­вів і могли мати стіни та вежі.

До рубежу нової ери оборонні споруди зво­дилися у вигляді фортечних стін (куртин) та однокамерних веж прямокутної або круглої в плані форми, увінчаних зубцями, на початку ж нової ери арсенал таких споруд північнопричорномор- ських міст і поселень збагачується: стає типо­вим застосування ровів, земляних валів, на яких могли розміщуватися кам'яні мури й вежі або дерев'яні частоколи. Тоді ж з'являються тимчасо­ві табори римських військ (залишки двох із них відкрито поблизу Ольвії). Стіни й вежі викладалися, особливо в ранні часи, із сирцевої цегли, пізніше — в основному з каміння.

Місто могло мати двоє-троє воріт, фланко­ваних баштами, та вилазні хвіртки (Херсонес). Товщина стін коливалася в межах 1,5—4,5 м при висоті приблизно вдвоє більшій. У перші століття

Озброєння грецьких воїнів (рис. та про­рис. П. Л. Корніенка за матеріалами розкопок античних північнопричорно- морських міст):

н ш о. н е(м о о.

І—2 — бронзові шоломи; З — залізні наконечники списів; * — бронзові наконечники стріл; 5—6 — залізні мечі та бронзові деталі піхов до них; 7—8 — зображення воїнів на уламку антвчної чорнолако­вої посудини й на золотому ритоні з кургану Куль-Оба; 9—10 — зображення воїнів на античних червонофігурних вазах; II — реконструкція ком­плексів грецького воєнного обладунку (за Л. Кон- нолі)

=5 нової ери товщина стін іноді сягала 6,5 м (Ілу- Н рат). Ш

ь Морська справа. Як і в усьому ан- 2 тичному світі, в Північному Причорно- ^ мор'ї було розвинуте мореплавство. о Власне, сама колонізація цього регіону не відбулася б, якби греки не були добри­ми моряками.

Спочатку мореплавство тут мало ка­ботажний характер, коли в північно-при- чорноморські міста судна з метрополій ішли головним чином уздовж західного узбережжя Понту. Але вже з IV або навіть ще з V ст. до н. е. освоюється прямий морський шлях до південно- західного Криму. Середня швидкість ко­рабля становила близько 6,6 км/год. Ан­тичні та ранньосередньовічні автори зга­дують численні труднощі плавання Чор­ним морем.

Торговельні судна грецьких пересе­ленців були великого розміру, мали одну щоглу, підняту корму, якір, стернові весла. Днища обшивалися свинцевими листами. Поряд із торговельними існува­ли й військові кораблі — дієри і трієри. На носі вони несли далеко виступаючий таран.

Військові й торговельні кораблі об­ладнувалися водонепроникними палуба­ми, вітрилами та гребними веслами. Про їхній зовнішній вигляд ми довідуємося із зображень їх (цілком або частково) на фрагментах посуду, стінах, рельєфах, монетах, надгробках, а також із знахідок якорів й уламків суден на морському дні (біля узбережжя Північного При­чорномор'я відомо чимало місць кора­бельних аварій античного часу).

6. ПОБУТ

Побут, благоустрій, меблі, одяг, при­краси. Благоустрій та предмети побуту північнопричорноморських греків зага­лом подібні до середземноморських.

Поширення в колоніях власне меблів починається з V ст. до н. е., коли землян­ки й напівземлянки [8] змінюються назем­ними будинками. В ужитку були дерев'я­ні стільці зі гнутими спинками, крісла з підніжними ослінчиками, табуретки, сто­ли з трьома або чотирма ніжками, ліжка, скрині, тумбочки. Дуже популяр­ними були спеціальні миски — лутерії — на мармурових, вапнякових або терако­тових центральних опорах колонкового типу (зображення такого лутерія знахо­димо на відомій херсонеській мозаїці зі сценою вмивання). Стаціонарні лутерії нерідко встановлювалися на подвір'ях будинків.

Дерев'яні меблі оздоблювалися кі­стяними облямівками з орнаменталь­ними зображеннями голівок лебедів або сатирів, іноді — міфологічних сюжетів. Трапляються також облямівки з бронзи, срібла чи золота. Нижні кінці ніжок крі сел, столиків, ліжок інколи робилися у вигляді звіриних лап, зокрема лев'ячих. Застосовувалися також і дерев'яні оздо­би. Відомі випадки прикрашання узго­лів'я боспорських ліжок головами левів. У побуті широко використовувалися шкури тварин, ковдри, покривала, матра­ци, подушки.

Будинки опалювалися стаціонарними печами, відкритими вогнищами та кера­мічними жаровнями різноманітних ти­пів. Останні були основним засобом опалення, зокрема в парадних приміщен­нях, оздоблених розписами. Практично

АНТИЧНІ ДЕРЖАВИ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я

в невідомо, як виводився дим із печей, од- ^ нак, судячи з розкопок Ілурата, де в од- £ йому з жител над піччю в стіні вияв- і- лено спеціальне віконечко, можна вважа- 5 ти, що там могли застосовуватися при- о строї типу камінних навісів. У зв'язку з цим слід відзначити виникнення в Пів­нічному Причорномор'ї в перші століття нової ери системи опалення лазень га­рячим повітрям за допомогою гіпока- устів.

Криті приміщення освітлювалися через невеликі вікна, що звичайно ви­ходили у внутрішнє подвір'я (на вули­цю — рідко, й то на такій висоті, щоб випадковий перехожий не міг у них за­глядати; крім того, до них прилашто­вувалися дерев'яні віконниці). В перші століття нової ери в Північному Причор­номор'ї з'являється, нагадаємо, віконне скло. З настанням темряви запалювалися олійні або лойові світильники (кера­мічні, зрідка — металеві) найрізнома­нітніших форм: одно- й багаторіжкові, висячі або поставлені на спеціальні висо­кі підставки, кружальні й ліпні (глиня­ні), штамповані (металеві) відкриті й закриті, у вигляді людської стопи тощо. На їхніх щитках зображувалися різні жанрові сцени; широко використовува­лися орнаментальні мотиви. Більшість світильників були привізні, але вже з елліністичних часів розвивається їх міс­цеве виробництво. Житла освітлювалися також смолоскипами та лучинами.

Великої уваги греки надавали сані­тарно-гігієнічному благоустрою. У дво­рах будинків викопувалися колодязі або встановлювалися цистерни для зберіган­ня води (в Ольвії такі цистерни розмі­щувалися в підвалах). Подекуди в разі можливості влаштовували спеціальні розводки в житлові будинки від каптова­них фунтових джерел. Частина будин­ків мала вивідну каналізацію.

Одяг колоністів, судячи із зображень

на рельєфах, був подібний до вбрання жителів Середземномор'я. Виходячи з дому, чоловіки накидали на хітон (ниж­ній одяг) гіматій, жінки — пеплос (і те, й інше — вид плаща). Взуття — шкіряні черевички або туфлі на низькому під­борі, а в теплу погоду — сандалії на де­рев'яній підошві. В перші століття нової ери поширюється верхній одяг у вигляді каптанів і шароварів. Зокрема, так опи­сує одяг ольвіополіта Каллістрата Діон Хрисостом (кінець І ст. н. е.).

Широко побутували різні прикра­си — намиста, пронизки, фігурні під­віски — скляні, фаянсові, кам'яні, мета­леві, дерев'яні, бурштинові. Прикраси ро­билися у вигляді комах і тварин (ска­рабей, муха, дельфін, лев тощо), голівок Беса, Силена, Серапіса та ін. Відомі також намиста у формі різних посудин і плодів. Згадаємо також серги, гривни, коралі, пекторалі, браслети, кільця та персні з різними вставками, діадеми, заколки, шпильки, фібули, гребінці.

Посуд, тара. Серед матеріалів розко­пок міст і поселень найбільшу групу становить глиняний посуд. Античні дер­жави Північного Причорномор'я від­значалися розвиненим виробництвом ке­раміки. Здебільшого це — амфори і простий столовий або кухонний червоно- й сіроглиняний посуд — миски, глеки, рибні блюда тощо або так звана буро- лакова кераміка, іноді з розписом. Вироблялися також світильники, лутерії та ін. У вжитку був і ліпний, головним чином кухонний, посуд. Разом із тим протягом усього існування цих держав до них широким потоком надходили ке­рамічні імпорти з Іонії, Аттіки, середзем­номорських островів, Олександрії, а особливо — із Синопи та Гераклеї. Найбільший інтерес становлять мальова­ний посуд із Хіоса, Корінфа і трохи пізніші чорнофігурні кіліки, лекіфи, кан- фари, кратери, ойнохої, рибні блюда, ле-

кани, що надходили до Північного При­чорномор'я впродовж другої половини VI ст. до н. е. головним чином з Іонії та Аттіки. В V—IV ст. до н. е. узвичаюється чорнолаковий і червонофігурний посуд. Розписи чорно- й червонофігурної кера­міки складалися з орнаментальних моти­вів, міфологічних, іноді — жанрових і навіть виробничих сцен. У III — І ст. до н. е. поширюється рельєфно орна­ментований посуд, зокрема так звані мегарські чаші, виготовлювані у формах, їхня характерна поверхня звичайно вкривалася суцільним декором, іноді — жанровими зображеннями. Ці чаші част­ково виробляли на Боспорі, а можливо, і в інших містах Причорномор'я. В перші століття нової ери розповсюджується червонолакова кераміка — кубки, блюда, миски, глеки, ритони, світильники тощо. Ця кераміка, нерідко із рельєфними зображеннями або в антропо- чи зоомор­фних формах, надходила до Північного Причорномор'я головним чином із мало­азійських та італійських центрів, із нів- нічно-східних провінцій Римської ім­перії.

Крім посуду парадного вжитку, північно- причорноморські античні держави одержували також велику кількість імпортної керамічної та­ри — амфор і піфосів. Амфори доримських часів

загалом характеризувалися близькими формами й К

розмірами, хоча кожний центр їх виробництва ^г

мав свої особливості. Частина амфор позначалася ^

різноманітними штампованими клеймами з назвою о

місця виробництва, астинома, власника майстерні ®

тощо. В перші століття нової ери така відносна о

одноманітність форм і розмірів порушується: У

поряд із невеликими вузькогорлими з'являються §

величезні, так звані піфосоподібні амфори. Амфори С

цього часу не мали рельєфних клейм: замість них о на горлі або плічках іноді робили червоною фарбою

різні позначки. д;

Амфори широко використовувалися для З"

транспортування і зберігання вина, олії, зерна, X

нафти, рибних соусів тощо; в так званих ши- 2

рокогорлих амфорах зберігалися фрукти, риба та Е

інші продукти. 5

в

_ а

Разом із керамічним використову- ^

вався металевий, а в перші століття но- ^

вої ери — і скляний посуд. Парадні брон- ч

зові, срібні, золоті посудини трапляють- к

ся при розкопках досить рідко, куди ^

частіше — скляні келихи, миски, різно- ь

манітні пляшки, ритони. Всі згадані види < металевого і скляного посуду лише част­ково виготовлялися в Північному При­чорномор'ї, більшість знахідок — імпорт­ного походження.

Досить значну частину як привізних, так і місцевих керамічних виробів ста­новили черепиця різних типів, елементи архітектурного декору, а також терако­това скульптура.

7. КУЛЬТУРА

Освіта й виховання. Фізичне й інте­лектуальне виховання молоді відбува­лося головним чином у спеціальних на­вчальних закладах — гімнасіях. У напи­сах згадуються гімнасії в Ольвії, Херсо­несі, Пантікапеї, Фанагорії, Горгіппії, Танаїсі (в Ольвії відкрито залишки такого закладу). Про масову письмен­ність населення північнопричорноморсь- ких міст свідчать численні графіті на керамічному посуді: різні присвяти, по­бажання, набори літер, складів, що явля­ли собою шкільні вправи. На Березані та в Ольвії знайдено кілька листів, ви­різьблених на свинцевих пластинах,— у них ішлося про повсякденні справи, давалися різні вказівки адресатам тощо. Найцікавіший — уже згадуваний лист Ахіллодора, в якому містяться, зокрема, відомості про соціальну структуру насе­лення Нижнього Побужжя та про зв'яз­ки між Березанським поселенням й Оль­вією.

Велика увага приділялася спорту.

«Дуже популярними були п'ятиборство, £ кулачний бій, верхова їзда, стрільба з £ лука. В одному з ольвійських написів є; указується: «Анаксагор, син Демагора, 5 пустив стрілу на 282 оргії (521,7 м.— о Авт.)». До п'ятиборства входили біг, ^а стрибки, метання списа й диска, бороть­ба. Добре знаними в Північному При­чорномор'ї були Ахіллеї — спортивні змагання, що їх проводила на Тендрівсь- кій косі Ольвія. В них брали участь представники різних поколінь, іноді — вищі службові особи — архонти, страте­ги, агораноми. Сюди приїздили не тільки колоністи, а й греки з Еллади. Взагалі в кожному полісі мав бути дласний ста­діон, проте поки що їхні залишки на території України не зафіксовані.

Наука. Хоч дані стосовно наукової діяльності в північнопричорноморських державах дуже обмежені, все ж урив­часті відомості про тутешніх учених дають підставу вважати: рівень науки в регіоні загалом відповідав рівневі тих ча­сів. У III ст. до н. е. були відомі філософ- кінік Біон Борисфеніт, філософ Сфер Боспорський, софіст та історик Посідо- ній Ольвіополіт, боспорянин Ісіл, філо­соф Діфіл, історик Сіріск із Херсонеса, філософ Смікр із Боспора, в І ст. н. е.— філософ або письменник Страгонік. Го­родяни були обізнані з найголовнішими філософськими вченнями Греції (так, Діон Хрисостом засвідчує знайомство ольвіополітів із творами Платона). Про діяльність у Північному Причорномор'ї своїх лікарів ми дізнаємося із знахідок бронзових медичних інструментів. Збе­реглося й ім'я одного з них — херсо- несита Велія Френта, якого в І ст. до н. е. вбили таври.

Ідеологічні уявлення. У своїй основі релігія колоністів була, звісно, грецькою. Найяскравіше це простежується в VI — І ст. до н. е. Але на початку нової ери в північнопричорноморських містах поши­рюються й негрецькі культи (зокрема культ римських імператорів). Наприкінці III ст. н. е. на Боспорі з'являється хри­стиянство.

Основу вірувань становило багато­божжя. Божества мали різні функції (звичайно по декілька). Серед них були дуже поважні й не дуже, загальновідомі й такі, яким поклонялися тільки в яко­мусь конкретному місті. Існували також різні окремі вірування (культи плодю­чості, предків та ін.).

Всі божества в уявленні греків мали вигляд звичайних людей, однак їм були притаманні певні специфічні атрибути. Наприклад, Апол­лон — це стрункий безбородий оголений юнак із лірою, луком і стрілою, кіфарою, лавровою гілкою в руці, з вінком на голові; Артеміда — дівчина- мисливець у короткому хітоні, із сагайдаком за спиною, списом або луком у руці, поруч із нею — присвячена їй тварина — лань; Гермес — чоловік (пізніше — юнак), іноді — у крилатому шоломі, з кадуцеєм в руці, в чобітках (іноді з крильцями); Геракл — могутній чоловік у лев'ячій шкурі та з палицею; Кібела — жінка в баштоподібній короні; сидить на троні, тримаючи в руках тимпан і фіал, а в неї на колінах або біля ніг — левеня.

Іконографія античних божеств на Півдні України мала свої особливості. Вони наділялися всіма рисами вдачі, властивими звичайним людям, їхнє життя описується в численних міфах, частина яких пов'язана з Північним Причорно­мор'ям. Зокрема, з пригодами Ахілла та Іфігенії пов'язуються такі місцевості, як о-в Левка (нав­проти дельти Дунаю) й Тендрівська коса — Ахіллів лром (біг). Міфплогічні сюжети й персо­нажі широко відображалися в літературі, театрі, скульптурі, коропластиці. рельєфах, архітектурних деталях (зображення Афіни, Аполлона, Медузи Горгони на щитках фронтальних черепиць), моне­тах, прикрасах, у монументальному живописі (склепи Боспору) тощо.

Культи відправлялися у святилищах, храмах та на олтарях, у житлових будин­ках, в адміністративних спорудах, на ми­сах, островах, у печерах, містах. У Пів­нічному Причорномор'ї відомі святилища на о-ві Левка, культові ділянки — теме- носи — на Березані, в Ольвії, Німфеї, залишки храмів у різних містах і всю­ди — залишки олтарів. У жертву прино-

сили плоди, злаки, вино, тварин, яких не­рідко замінювали виготовленими з глини вотивами. Жертвоприношення відбува­лися з усілякої побутової нагоди. На честь божеств, зокрема Аполлона, Діоні- са, Артеміди, проводилися різні свята і спортивні ігри: згадувані Ахіллеї на Тендрівській косі, Гермеї в Горгіппії, ігри на честь Аполлона в Гермонассі та ін. Відправленням основних культів керували жерці. Між північнопричорно- морськими містами й такими святили­щами Греції, як Дельфи, Делос, Елевсін, існували досить тісні зв'язки.

У VI—І ст. до н. е. найзначнішим з усіх божеств у Північному Причорномор'ї був Аполлон. Він мав різні функції, наприклад, уважався за­ступником колоністів, організатором нових полісів, захисником від небезпек. Цього бога шанували під багатьма епіклезами. Найпоширеніша з них — Аполлон Лікар, а в Ольвії, крім того, існував і культ Аполлона Дельфінія. Останній був головним богом у Гермонассі. Великого значення набули культи Зевса, Афіни, Артеміди, Афродіти, Гермеса в різних епіклезах (Зевс Сотер — Рятівник, Гепарх — Ро­доначальник, Басилевс — Цар, Елевтерій — Визво­литель: Артеміда Агротера—Сільська, Парте- нос — Діва; Афродіта Урашя — Небесна, Глі- кея — Медосолодка та ін.). На Боспорі найпо- пулярнішим став культ Афродіти Уранії, в Херсо­несі — Діви, в Херсонесі, Ольвії й Тірі ширше, ніж на Боспорі — культ Афіни. Багато культів стосу­валося сільського господарства — Деметри, Кори- Персефони, Кібели, Діоніса (Деметра й Кора-Пер- сефона, крім того, мали відношення до потойбіч­ного світу). Шанувалися також божества, пов'яза­ні з певною місцевістю — річками (Тірас, Гіпаніс, Борисфен) або містом (Херсонес). Поряд із куль­гами божеств існували й культи героїв, зокрема Ахілла й Геракла. Інші божества та герої грецького пантеону (Асклепій, Гігієя, Гефест, Гестія, Геката, Гера та ін.) також були відомі в Північному При­чорномор'ї, але не набули загального значення.

Зміни в пантеоні північнопричорноморських міст у перші століття нової ери виявилися в певному зменшенні ролі грецьких божеств і героїв, уні­версалізації їхніх функцій, втраті впливу деяких із них (таких, наприклад, як Аполлон Лікар, Аполлон Дельфіній, Артеміда, Геракл, Афіна, Деметра). Натомість починають відігравати значну роль божества та герої, котрі, за міфами, були зв'язані з Північним Причорномор'ям (зокрема Ахілл). Набувають поширення культи Асклепія, Гігієї, Посейдона.

Дата добавления: 2015-05-22