Тема: відчуття. Сприймання

МОДУЛЬ 2. ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ

Вимоги до організації психологічного дослідження

1. Планування дослідження	Підбір та апробація методів і методик. Складання логічної і хронологічної схем дослідження. Вибір контингенту й кількості досліджуваних.План математичної обробки й опис всього дослідження тощо.
2. Місце проведення обстежуваних	Повинно забезпечувати ізоляцію від зовнішніх перешкод.Відповідати санітарно-гігієнічним й інженерно-психологічним вимогам, тобто забезпечувати певний комфорт і невимушену робочу обстановку.
3. Технічна оснащеність дослідження	Повинна відповідати вирішуваним завданням, всьому ходу дослідження й рівню аналізу одержаних результатів.
4. Підбір обстежуваних	Повинен забезпечувати їх якісну однорідність.
5. Дослідник	Неминуче впливає на хід роботи, що проводиться, на всіх її етапах, від планування до висновків і рекомендацій.
6. Інструкція	Складається ще на стадії планування роботи. Повинна бути чіткою, короткою, однозначною.
7. Протокол дослідження	Повинен бути одночасно повним і цілеспрямованим.
8. Обробка результатів дослідження	Кількісний і якісний аналіз та синтез одержаних в ході дослідження даних.

1. Поняття про відчуття. Значення відчуттів у житті людини, їх походження. Фізіологічна основа відчуттів

2. Класифікація та види відчуттів і їхня характеристика

3. Закономірності та властивості відчуттів

4. Поняття про сприймання, його фізіологічна основа. Види сприйняттів

5. Властивості та індивідуальні особливості сприймання

6. Сприймання та спостере­ження. Типи сприймання і спостереження.

1. Поняття про відчуття

Відчуття – відображення окремих властивостей предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття.

Значення відчуттів у житті людини:

1. Відчуття є первинною формою психічного зв'язку організму з ото­чуючим світом.

2. Відчуття є єдиним джерелом наших знань про зовнішній світ і наше внутрішнє середовище.

3. Відчуття є початковою формою розвитку пізнавальної діяльності.

4. Відчуття завжди емоційно забарвлені.

5. Особливі відчуття, які йдуть від внутрішніх органів, визначають самопочуття людини, її емоційний тонус.

6. Відчуття забезпечують життєдіяльність організму.

Відчуття не є єдиною формою відображення світу. Більш високі форми чуттєвого пізнання, сприймання та уявлення, не можуть бути зведені до суми або комбінації відчуттів. Кожна із форм відображен­ня має своєрідність, але без відчуттів, як початкової форми відобра­ження, неможливе існування будь-якої пізнавальної діяльності. Від­чуття є джерелом наших знань про світ і про нас самих.

Відчуття можуть виникнути лише при безпосередній дії подраз­ника на органи чуття. За своїм походженням вони, як і кожне психіч­не явище, мають рефлекторний характер.

Фізіологічною основою відчуттів є нервовий процес, який вини­кає при дії подразника на адекватний йому аналізатор.

Орган чуття – це анатомо-фізіологічний апарат, розташований на периферії тіла або на внутрішніх органах, який приймає дію певних подразніків.

Аналізатор – це складний нервовий апарат для тонкого аналізу навколишньої дійсності та змін, що відбуваються всередині орга­нізму. Рецептор – це периферичний відділ аналізатора, що реагує на певний вид фізичної енергії і переробляє її в певне нервове збуд­ження (нервовий імпульс).

2. Класифікація та види відчуттів і їхня характеристика

Класифікація відчуттів відбувається за кількома ознаками:

1. За наявністю безпосереднього контакту рецептора з подразни­ком, який викликає відчуття, виділяють дистантні і контактні від­чуття. Зір, слух, нюх відносяться до дистантних. Ці види відчуттів забезпечують орієнтування в навколишньому середовищі. Смакові, больові, тактильні відчуття – контактні.

2. За розташуванням рецепторів прийнято ділити відчуття на три групи:

а) екстероцептивні (від лат. – зовнішній) – відображають якості предметів і явищ навколишнього світу, рецептори знаходяться зовні тіла, до них належать: зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні та інші відчуття;

б) інтероцептивні (від лат. – всередині) – рецептори розташовані на внутрішніх органах і відображають їхній стан, до них належать ор­ганічні відчуття;

в) пропріоцептивні (від лат. - власний) - рецептори розташовані в рухових апаратах нашого організму, вони дають нам інформацію про рух і положення тіла в просторі. Це кінестезичні та статичні відчуття.

У межах кожної з цих груп відчуття поділяють на види залежно від аналізаторів і адекватних (відповідних) їм подразників.

Адекватними називають ті подразники, до сприймання яких пев­ний орган пристосований і які в звичайних умовах його збуджують (наприклад, світло –для ока, звукові коливання – для вуха).

Неадекватними (невідповідними) називають такі подразники, до сприймання яких орган не пристосований і які, звичайно, його не збу­джують (наприклад, світло – для вуха, механічна дія – для ока і т.д).

Види відчуттів і їхня характеристика

Відповідно до системи аналізаторів розрізняють відчуттязорові, слухові, дотикові, больові, температурні, смакові, нюхові, голоду і спраги, статеві, кінестетичні та статичні.

Органом зорових відчуттів є око. Чутливість ока до кольорів є різною. До синього кольору чутливість у 40 разів менша, ніж до жовтого. Найяскравішою є жовто-зелена частина спектра. Найсвітлішим є жовтий колір, від якого світлість спадає у бік червоного та фіолетового.

Слухові відчуття сприймаються за допомогою вуха – органу, у будові якого розрізняють звукопровідну та звукочутливу частини. Діти вже в першому півріччі свого життя здатні реагувати на спів, музику, на інтонації мовлення, розрізняють ритмічний бік мовлення, а наприкінці першого року життя — звуки мови.

Тактильні, больові й температурні відчуття є функціями органів, розміщених у шкірі. Найбільше органів тактильного відчуття розміщено на пучках, кінчику язика.

Больові відчуття сигналізують про порушення тканини і, що природно, викликають захисну реакцію.

Температурні відчуття (холоду, тепла) спричинюються контактом з предметами, що мають температуру вищу або нижчу, ніж температура тіла.

Вібраційне чуття яскраво виявляється у глухих і сліпих. Глухі та сліпі реагують на вібрацію предметів, відчувають її ритмічність. Органу вібраційного чуття поки що не знайдено.

Нюхові відчуття здійснюються спеціальними нюховими пухирцями, розміщеними на внутрішній поверхні носа.

Органом смакових відчуттів є спеціальні чутливі до хімічних подразників колбочки, розміщені на язиці та піднебінні. Розрізняють чутливість до гіркого і найменшою мірою – до солодкого.

Статичні, або гравітаційні, відчуття відбивають положення нашого тіла у просторі – лежання, стояння, сидіння, рівновагу, падання. Рецептори цих відчуттів містяться у вестибулярному апараті внутрішнього вуха.

Кінестетичні відчуття відбивають рухи та стани окремих частин тіла – рук, ніг, голови, корпуса.

Органічні відчуття сигналізують про такі стани організму, як голод, спрага, самопочуття, утома, біль, їх аналізатори містяться всередині організму і реагують на міру достатності в організмі поживних речовин, кисню.

3. Закономірності та властивості відчуттів

Учені до загальних закономірностей відчуттів відносять: пороги чутливості, адапта­цію, сенсибілізацію, взаємодію відчуттів, синестезію, контраст, індукцію.

Під чутливістю розуміють здатність аналізатора реагувати на дію адекватного подразника, відчувати його. Адекватний подразник викликає відчуття тоді, коли інтенсивність його дії, його сила досягає певного рівня, порогу. Порогом відчуття називають такий рівень інтенсивності подразника, який здатний викликати відчуття. Поріг розрізнення – найменша зміна в силі подразника, яка може бути відображена цим аналізатором.

Нижній абсолютний поріг чутливості – мінімальна величина подразника, при якій уперше виникає ледь помітне відчуття. Між чутливістю і величиною порога існує оберне­не відношення: чим нижчий поріг, тим чутливість вища, і навпаки.

Верхній абсолютний поріг чутливості – максимальна вели­чина подразника, при якій ще зберігається відчуття.

Відчуття сили подразника може підвищуватись і знижуватись. Зниження чутливості викликається адаптацією, тобто пристосуванням органу чуття до подразника. Адаптація — це зміна рівня чутливості аналізатора до інтен­сивності подразника.

Орган зору, пристосовуючись до яскравого світла, знижує свою чутливість, а в темряві вона більш як у 200 тисяч разів підвищується. Явище адаптації помітно виявляється в тактильній, нюховій, слуховій чутливості.

Можна спостерігати збільшення чутливості, або сенсибілізацію до подразника. Якщо старанно, пильно вдивлятися, вслуховуватися, смакувати, то чутливість до властивостей предметів та явищ стає чіткішою, яскравішою. Сенсибілізація – це явище підвищення чутливості аналіза­торів унаслідок їхнього тренування

Діяльність аналізаторів не є ізольованою – вони взаємодіють. Ця взаємодія виявляється по-різному: наприклад, як синестезія відчуттів чуття кольоровості звуку ("малиновий дзвін"), теплоти кольорів – "холодні" або "гарячі" тони кольорів тощо. Освітлення ока підвищує слухову чутливість, а слабкі звуки підвищують зорову чутливість, холодне обмивання голови підвищує чутливість до червоного та ін. Синестезія – виникнення, під впливом подразників харак­терних для одного аналізатора відчуттів, характерний для іншого аналізатора.

У відчуттях відбувається післядія в аналізаторах. Це явище пояснюється певною інертністю нервових процесів, яка спричинюється до того, що відчуття подразника (зорового, дотикового, слухового тощо) продовжується якийсь час після припинення його дії. Відчуття світла, наприклад, якийсь час триває, коли лампу вимкнено, відчуття тиску предмета на плечі триває після того, як його вже скинули.

Дата добавления: 2015-05-22