Питання, які виносяться на обговорення

Мотивація і особистість

1. Поняття особистості. Індивід, особистість, індивідуальність

2. Концепції розвитку особистості (біологічна, соціогенетична, двофакторна)

3. Структура особистості (А. В. Петровський, К. К. Платонов)

4. Самосвідомість та «Я-концепція» особистості. Структура Я-концепції

5. Спрямованість особистості. Типи спрямованості особистості

6. Мотиваційна сфера особистості. Мотивація як компонент структури учбової діяльності

7. Формування та розвиток особистості: періодизація Д.Б. Ельконіна. Стадії розвитку особистості за Е. Еріксоном

Характеристики зрілої осо­бистості

8. Проблеми особистісного зростання школярів

1. Поняття особистості. Індивід, особистість, індивідуальність

Поняття особистості у психології розглядається у контексті його співставлення з поняттями “індивід”, “людина”, “індивідуальність”.

Людина позначає переважно біосоціальну сутність. На біологічному рівні вирізняють категорію «індивід» (індивідуум). Людина народжується індивідом, а особистістю стає в процесі соціалізації. Індивід – це одинична природна істота, окрема людина, представ­ник біологічного людського роду. Основними ознаками індивіда є цілісність суб'єкта та наявність у нього індивідуа­льно-своєрідних властивостей, які відрізняють саме цього індивіда від інших (стать, вік, національність, зовнішність, освіта тощо).

Специфічною особливістю людини як біологі­чної істоти є пряма хода, пристосування рук до трудової ді­яльності, високорозвинений мозок. Як соціаль­на істота, людина наділена свідомістю, завдяки якій здатна не лише свідомо відображати світ, але й перетворювати його у відповідності зі своїми потребами й інтересами. Людина – істота суспільна.

Людина – но­сій свідомості. Вершиною роз­витку свідомості як у філо­генезі, так і в онтогенезі є само­свідомість людини.

Особистість – відносно пізній продукт су­спільно-історичного й онтогенетичного розвитку. Особистістю людина не народжується, а стає в процесі спілкування й спільної діяльності з іншими особистостями. Основним у характеристиці осо­бистості є її суспільна сутність. Отже, особистість – діяч суспільного розвитку, свідомий індивід, який займає певне ста­новище в суспільстві й виконує певну суспільну роль. С.Д. Максименко визначає особистість як нову соціокультурну форму існування психіки людини як біологічної істоти, яка являє собою цілісність, здатну до саморозвитку, самовизначення, свідомої предметної діяльності, поведінки і саморегуляції та має унікальний і неповторний внутрішній світ.

Особистість – соціалізований індивід, і сутність її – у соціальності. Розвиток особистості здійснюється в умовах соціалізації індивіда і його виховання.

Індивідуальність – це найвужче за змістом поняття з усіх, визначе­них вище. Воно містить в собі лише ті індивідуальні й особистісні властивості людини, таке їх поєднання, які конкретну людину відрі­зняють від інших людей. Індиві­дуальність – неповторність поєднання природних та соціальних якостей індивіда, що втілюється у виявах його темпера­менту, характеру, здібностей, особливостей перебігу психічних процесів (сприймання, пам'яті, мислення, мов­лення, почуттів, волі), особливостей її мотиваційної сфери, специфіці потреб та інте­ресів, стилю діяльності. “Індивідуальність – це глибина особистості” (Б. Г. Ананьєв).

Психологічні характеристики особистості: ідейність (принциповість, послідовність, порядність), цілеспрямо­ваність (конкретний вияв цілісної орієнтації особистості, осно­ваної на потребах й інтересах, переконаннях і соціаль­них установках індивідуума, вимогах суспільства та ко­лективу), моральна вихованість (ставлення до людей, до справи, суспільних обов'язків), духовне ба­гатство (різносторонність розвитку духовних потреб і інтересів; великий об'єм знань, вмінь і навичок; розви­нуті здібності, які забезпечують творчість у діяльності), цілісність (єдність особистих і суспільних інтересів, висока ідейна і моральна вихованість), стійкість (постійність психічного складу, смислова єдність думок і вчинків), мінливість (пластичність, здатність до змін при збереженні базових особистісних рис), активність (внутрішні передумови для подаль­шого розумового, фізичного, морального, політичного, естетичного розвитку особистості), оригіналь­ність (те, що помітно виділяє особистість із оточення і ра­зом з тим являє соціальну цінність).

2. Концепції розвитку особистості (біологічна, соціогенетична, двофакторна).

Біогенетична концепція	Соціогенетична концепція
- особистість є продуктом дії фатальних біологічних чинників;	- розвиток є наслідком безпосередніх впливів навколишнього середовища;
- психічні властивості закладені у самій природі людини;	- розвиток дитини визначається лише вихованням, соціальними умовами життя;
- особистісні якості людини генетично зумовлені;	- в поведінці людини немає нічого вродженого, можна "виготовити" людину будь-якого складу;
- особливості розумового розвитку детер­міновані спадковістю.	- всі діти від народження рівні; індивідуальні якості формуються у процесі соціальної взаємодії.

Суть принципу конвергенції двох факторів В.Штерна:

– обидва фактори однаково мають значимість у розвитку психіки дитини;

– між біологічним і соціальним факторами існує взаємодія;

– між біологічним і соціальним факторами має місце нескінченна боротьба за провідну роль.

Сучасні уявлення про співвідношення біологічного і соціального базуються на положеннях Л.С. Виготського, Г.С.Костюка та інших. Узагальнено їх погляди можна представити таким чином:

– існує єдність біологічних і соціальних умов у процесі розвитку; останнє слово у розвитку належить соціальним умовам, але цей розвиток неможливий без біологічних передумов;

– біологічні передумови (генотип) визначають структуру організму, його морфологічні і фізіологічні ознаки, будову нервової системи, стать, динамічні властивості нервових процесів, безумовно-рефлекторні мозкові зв'язки тощо;

– соціальні умови діють на розвиток індивіда через спілкування, виховання, навчання, трудову діяльність. Розвиток особистості здійснюється тільки шляхом соціалізації. В процесі дозрівання дитини, зростання її фізичних і розумових сил, становлення потреб і прагнень вплив суспільного середовища розширюється;

– елементарні функції (відчуття, сприймання) більш спадково обумовлені, ніж вищі функції (довільна пам'ять, логічне мислення, мова); вищі функції є продуктом культурно-історичного розвитку людини;

– чим складніша функція, тим довший шлях її онтогенетичного розвитку, тим менший вплив вродженого;

– роль біологічного і соціального у розвитку однієї і тієї ж властивості різна, в залежності від вікового періоду (мова розвивається під безпосереднім впливом соціального оточення, а психосексуальний розвиток у підлітковому віці більш залежить від вроджених моментів).

3. Структура особистості

За висловом українського психолога Г.С. Костюка, психологічна структура особистості – це “система систем”.

Структура особистості за К.К. Платоновим у концепції системно-діяльнісного підходу включає чотири підструктури. Перша підструктура – спрямованість особистості: моральні якості, установки, стосунки з іншими. Визначається суспільним буттям людини. Друга – підструктура досвіду (знання, вміння, навички, звички). Набувається досвід у процесі навчання й виховання. Провідним у набутті досвіду є соціальний чинник. Третя – підструктура форм відображення. Вона охоплює індивідуальні особливості психічних процесів, що формуються протягом соціального життя і специфічно виявляються в пізнавальній та емоційно-вольовій діяльності людини. Четверта підструктура – біологічно зумовлені психічні функції особистості (темперамент, статеві та вікові особливості, їх патологічні зміни).

За А.В. Петровським, структура особистості включає: внутрішньоіндивідну (інтраіндивідну) підсистему, яка представлена темпераментом, характером, здібностями людини (системна організація індивідуа­льності особистості); інтеріндивідну підсистему, яка виявляється у взаємовід­носинах особистості із людьми, у міжіндивідному просторі, спілкуванні, тобто особистісне виявляється у нормах групових взаємовідносин; надіндивідна (метаіндивідна) підсистема – це ідеальна представленість особистості у свідомості інших людей.

“Вклади” в інших людей, які особистість здійснює своїм фактом існування або діяльності, свідоме або несвідоме перетворення інтелектуальної, емоційно-вольової, моральної сфери, світоспоглядання цих інших під впливом конкретної особистості вчений назвав персоналізацією. Отже, персоналізація – це процес, у результаті якого конкретна людина отримує ідеальну представленість у житті інших людей, суспільному житті. Суб’єктивними ознаками реалізації даної потреби у спілкуванні можуть виступати: прагнення бути авторитетом для інших, отримання суспільного визнання, самовизначення, потреба бути емоційно привабливим для інших. Надмірна потреба в індивідуальній персоналізації у спілкуванні може стати фактором деперсоналізації інших, особливо, якщо у людини немає відповідних посилань або інші відмовляють їй у визнанні.

4. Самосвідомість та «Я-концепція» особистості

Свідомість – вища інтегративна форма психіки, яка склада­ється під впливом суспільно-історичних умов у трудовій діяль­ності людини та її спілкування за допомогою мови з іншими людьми.

Самосвідомість – складний психічний процес, сутність якого полягає у сприйнятті особистістю численних образів самої себе в різних ситуаціях діяльності й поведінки, в усіх формах взаємодії з іншими людьми і в поєднанні цих образів у єдине цілісне утво­рення — уявлення, а потім у розуміння свого власного «Я» як суб'єкта, що відрізняється від інших суб'єктів.

Самосвідомість – це усвідомлювання людиною себе самої у своєму ставленні до зовнішнього світу та інших людей. Основні форми прояву самосвідомості особистості тісно пов'язані з усіма аспектами її життя та діяльності.

Компоненти самосвідомості: 1. Когнітивний (пов'язаний переважно з пізнавальною стороною психічної діяльності) – самовідчуття, самоаналіз, самоспостереження, самооцінка, знання про свою розумову діяльність і зовнішність. 2. Емоційно-оцінювальний – самокритичність, самолюбство, скромність, почуття відповідальності, власної гідності, самоприниженість. 3. Вольовий або поведінковий – стриманість, самовладання, самоконтроль, самодисципліна, ініціативність, прагнення людини завоювати певний соціальний статус.

На свідомому рівні уявлення особистості про себе ви­ражається поняттям Я-концепція.

"Я-концепція" – це прояв самосвідомості, динамічна система уявлень людини про себе. За своїм змістом "Я-концепція" може бути позитивною, негативною, амбівалентною.

Дата добавления: 2015-05-22