Активність особистості

Важливою характеристикою особистості є її актив­ність. Активність особистості – прагнення розширювати сферу своєї ді­яльності, здатність нести в собі потенціал енергії, сили, творчості.

Активна взаємодія особистості з природою і сус­пільством є методологічним принципом, що дає змогу розкрити специфіку її становлення у світі, що також змінюється; враховувати не тільки дії об'єктивних чин­ників на особистість, а й потенційні характеристики (у тому числі психічні властивості, якості, природні особ­ливості тощо) самої особистості. Отже, активність є формою вираження потреб особистості, її характеристи­кою як суб'єкта життєдіяльності. Вона сприяє злиттю індивіда із соціумом (ідентифікація) і виділенню, збере­женню свого “Я” (автономізація), тобто є способом формування, розвитку особистості та подолання зустрічних детермінантів (причин) у процесі її становлення.

Активність реалізується в системі цільових установок, цінніс­них відносин та орієнтацій, що визна-чають мотиваційну сферу особистості, спрямованість її інтересів, нахилів, вибір способів діяльності й спілку-вання. Мотиваційними спонуками до дії є будь-які її потреби, передусім актуалізовані (незадоволені). Належ-ність до активності таких психологічних особливостей, як мотиви особистості, її спрямо­ваність, здібності, ціннісно-смислові орієнтації, визна­чає власне психоло-гічну характеристику активності.

Активність – це система характеристик індивідуаль-ної поведінки, що відображає швидкісний, енергійний (внутрішнє прагнення індивіда до напруженої діяль-ності) та варіа­ційний (тенденція до різноманітності й новизни) її аспекти.

Активність буває: внутрішня – це наші роздуми, відтворення чогось, створення образів уяви; зовнішня активність потребує затрати м'язових зусиль. Зовнішня активність не існує без внутрі­шньої. Внутрішня керує зовнішньою. Активність людини проявляється як в загальному життєвому тонусі "людини", в кількості "житттєвої енергії", у ступені інтенсивності докладених зусиль, так в іхній спрямованості

У психології існували різні точки зору щодо джерел активності особистості.

Біологізатори (основоположник теорії і практики психоаналізу З.Фройд) вважали, що джерелом активності людини є інстинктивні спонукання, які дані їй від народження. Це світи інстинктів, біологічних і фізіологічних спонукань, потягів безсвідомих імпульсів, природа яких невідома і непізнаванна. В основі вчення Фройда лежить біологічний початок в людині й відрив психіки від діяльності. Неофрейдисти надавали вирішальну роль середовищу, разом з тим замість біологічних ними пропонувалися механізми соціального порядку. Сучасні психологи джерелом активності особистості вважають потреби

Дата добавления: 2015-05-22