КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Скіфська культура, звіриний стиль у мистецтві, вірування, обряди, традиції
Скіфська культура – це синкретичний культурний феномен, який утворився внаслідок поступової і тривалої міграції на захід іранських кочових племен з Центральної Азії, які асимілювали культури передньоазійських та причорноморських народів (серед яких теж було немало іраномовних). Але ця асиміляція не була повною, тому населення скіфського царства (а саме цим племенам на території України вдалося перетнути межу державотворення) не було ані етнічно, ані культурно однорідним, на що вказував ще Геродот. Ймовірніше, що у складі кочової людності, яка потіснила кіммерійців, були й ірано-арійські племена, й угро-фінські, й, можливо, тюркомовні, а зустріли вони у степах та лісостеповій зоні Східної Європи праслов’ян, балтів, що виділилися з праслов’янської єдності, угро-фінів, іранців, іллірійців, фракійців. У VII ст. до н. е. тут з’явилися грецькі колонії, які справили величезний культурний вплив на скіфів. Царські скіфи, які й витіснили кіммерійців та утворили державу, найімовірніше були іранцями. Світогляд. У скіфів була широко розвинена міфологія й остаточно складена релігійна система. Роль жерців як окремого суспільного прошарку значно занижена. Ймовірно, що жерців взагалі вже не існувало. Зазвичай релігійний культ відправлявся старійшинами родів. Цей звичай має глибоке коріння: в усіх культурах, що вийшли з індоіранської прадавньої культури, явно протиставлялися (і навіть виникав антагонізм) жрецька і військова верстви. В індійській традиції панівне становище здобули жерці-брахмани, а у скіфській найпрестижнішим був соціальний стан воїна. У скіфській духовній культурі була поширена магія. Геродот подає відомості про дві категорії ворожбитів, називаючи одних з них "енареями" – імпотентами, які носили жіночий одяг, вели жіночій спосіб життя. Такі віщуни вважалися наймогутнішими і належали до одного племені. Відомо, що були й жінки жриці, які ймовірно відправляли домашні культи, а також жіночі, хтонічні езотеричні культи. На користь такої думки свідчить легенда про амазонок, які вивчивши мову скіфів-чоловіків, не навчили їх своєї мови.
Релігія скіфів базувалася на відповідній космології та міфології, типових для індоіранських культур. У їх розумінні Всесвіт поділявся на впорядкований світ, що має форму квадрата, та невпорядкований хаос. По вертикалі Всесвіт поділявся на світ богів, світ людей або землю та підземний світ. Усі три стихії об’єднувалися вогненною, тому скіфи, як і всі іранські племена, були вогнепоклонниками. Релігійна система скіфів вже остаточно склалася. На вершині скіфського олімпу перебував батько Богів Папая та богиня родючості Апія. Також вшановувалися бог світла, сонця Ойтосура (або Гойтосір) та Геракл. Закономірно, що найбільше поклонялися богу війни Арею (це еллінська назва, скіфське ім’я Геродот не подає), символом якого був меч: скіфи-воїни з презирством ставилися до землеробства і до ремісництва, так як і кіммерійці вважали гідним для себе лише війну і пограбування. Воєнні звичаї скіфів-воїнів були надзвичайно жорстокими: практикувалися випивання крові, зняття шкіри з убитих ворогів, виготовлення з їх черепів ритуального посуду тощо. Світогляд воїнів-загарбників формував відповідні моральні цінності: скіфи культивували жорстокість, гордість, хоробрість, вірність обов’язку, а також обіцянці, клятві. Особливе значення мало побратимство (сцени братання воїнів зображені на багатьох мистецьких виробах). Економіка і побут. Територія Скіфії простиралася від Дунаю до Азовського моря і приблизно на таку ж відстань на північ від Чорного моря. Основою економіки скіфської держави було скотарство та хліборобство. Але важлива роль належала й привласнювальному господарству: рибальству, мисливству, збиранню меду та воску, прирученню диких коней. Очевидно, скіфи-орачі (племена, що займалися хліборобством) вирощували ті ж культури, що й племена мідного віку на землях України. У цей період з’являються озимі культури. Слід зазначити, що панування скіфів-кочовиків негативно вплинуло на розвиток хліборобських культур Правобережної України. Ці племена поступово переходили до напівкочового способу життя, орієнтувалися на скотарство, що у подальшому стало однією з причин занепаду скіфського царства. Відомо, що мешканці лісостепової зони розводили свійську птицю: качок, курей, гусей.
Псевдо-Гіппократ (V – IV ст. до н. е.) свідчить, що східні скіфи вели кочовий спосіб життя, займаючись виключно скотарством. Розводили кіз і овець (м’ясо-молочні породи), свиней, крупну рогату худобу (для м’яса і як тяглову силу), ймовірно верблюдів і, звичайно, коней. Історичні свідчення підтверджуються археологічними пам’ятками. Так, на Чортомлицькій вазі є різьблене зображення сцени приручення диких коней. Взагалі, у скіфів-кочовиків існував культ коня: його ховали разом з хазяїном або поруч з ним. Слід зазначити, що кочовики, які мешкали у степу, теж поступово переходили до напівкочового способу життя, почавши з ІV ст. до н. е. займатися хліборобством. Археологічний спадок скіфської доби досить багатий. Він дає достатньо відомостей про одяг скіфів. Останній був вузького покрою, щільно облягав тіло і виготовлявся з вовни (у тому числі й верблюжої), шкір і хутра. Скіфи вміли прясти і плести одяг з нитки. Жінки носили довгу мантію і накидку, на голові очіпок. Одяг доповнювався бляшками з золота та інших металів, намистом, підвісками, гривнами, сережками, обручами, іншими прикрасами як місцевого виробництва, так і грецьких майстрів. Художня культура. Значного розвитку у скіфському суспільстві набуло декоративно-прикладне мистецтво, характерною ознакою якого була надмірна орнаменталізація, у тому числі інкрустація дорогоцінним та напівдорогоцінним камінням. Орнамент відігравав значну семантичну роль: був носієм епічної, релігійно-міфологічної та соціальної інформації, мав магічне значення. Усі сюжетні лінії пов’язані з епічним та релігійно-міфологічним багатством цієї культури. Причому божества зображалися дуже рідко. Очевидно, це були уособлення природних стихій або соціальних інститутів. Натомість основу орнаменту складають прославлення епічних героїв, зображення демонологічних і міфологічних персонажів, а також змій, драконів, грифів, коней, різних хижаків. Тому в ньому переважають антропоморфні та зооморфні зображення (так званий звіриний стиль). Слід зазначити, що у прадавніх індо-іранців ще не існувало образотворчого мистецтва й на момент його виникнення у скіфів вони запозичували техніку, зразки й деякі образи у народів Передньої Азії. Запозиченими у скіфському мистецтві є саме антропоморфні образи, хоча й отримали нову, узгоджену з власною міфологією інтерпретацію. Зооморфні зображення більше узгоджувалися з міфологічною свідомістю скіфів, їх світоглядом, динамічним життям воїнів-кочовиків і, звичайно, переважають у творах місцевих майстрів. Принаймні частина престижних високохудожніх творів, які імпортувалися скіфами з античних держав, виготовлялися на замовлення, і тому грецькі майстри мусили враховувати уподобання скіфської знаті. Можна припустити, що одяг, житло, шкіряні вироби яскраво оздоблювалися геометричними фігурами, рослинним орнаментом. Але ці речі до нашого часу не дійшли. Всесвітнього визнання набули металеві навершя (штандарти); золота чаша із зображенням кінських голів з Братолюбського кургану (ІV ст.), інші твори прикладного мистецтва.
Значно менше досліджена монументальна кам’яна скульптура, яка є складовою художньої спадщини скіфів. У високохудожньому стилі давні майстри зображали скіфських воїнів у повному бойовому обладунку. Такі скульптури встановлювалися на курганах-похованнях степової частини Скіфії. Поховання, на яких встановлені подібні зображення, не містять багатих прикрас. Натомість в них знайдено велику кількість зброї. Тому вважають, що скульптури встановлювали на могилах відомих, славетних воїнів або членів привілейованих підрозділів чи каст і присвячувалися міфічному першоцарю скіфів Колоксаю. Найбільш давні скульптури (VІІ ст. до н. е.) мають примітивну техніку – кам’яні стели зі шліфованою поверхнею, на якій деталі зображалися гравіруванням або рельєфом. Пізніше вони трансформувалися в антропоморфні пластичні зображення, у яких вже моделювалася голова, відтворювалися плечі, лопатки, а інші деталі передавалися за допомогою гравюри або рельєфу. У V ст. до н. е. за допомогою рельєфу передавалися й ноги. Очевидно, скульптура протягом століть розвивалася не дуже динамічно. Художники не відійшли від традиції фронтального зображення, напружених поз. Це вказує на одну з визначальних рис художньої культури скіфів – канонічність, яка не давала широкого простору для творчого пошуку. Але скіфська скульптура має велике історичне та естетичне значення.
Отже, канонічність і традиційність скіфської культури, які базувалися на значній активності іранських релігій, світогляді завойовника поступово поступилися синкретизму. Спочатку це проявилося у тих видах мистецтва, які протоскіфам були не відомі: ювелірній справі, мистецтві художньої обробки металу тощо. Запозичуючи спочатку технологічні прийоми обробки матеріалів, скіфи поступово сприймали нові культурні норми, міфологеми та ін. Але інші риси цієї культури – образність і символізм залишилися незмінними. Відданість старим звичаям, віруванням, міфам, моральним та іншим нормам, поєднаних з новим культурним досвідом, отриманим у Передній Азії та на Кавказі, дозволили створити неперевершені мистецькі зразки неповторного звіриного стилю. Притаманна усім кочовим культурам тенденція до відкритості культури та вплив давньогрецької культури зумовили створення не менш довершених зразків елліно-скіфського мистецтва. Отже, обидві культурні тенденції були плідними. В усякому разі скіфи, безсумнівно, сприяли активізації культурного обміну між цивілізаціями Далекого Сходу, Індії, Ірану, Передньої Азії та Східною Європою.
7) Містобудування та благоустрій. Основні етапи містобудування. Перший етап. Виникнення та становлення грецьких міст Північного Причорномор’я в VI-V ст. до н.е. Другий етап – розквіт міського життя. Містобудування та благоустрій у IVII ст. до н.е. Типи міського планування в Північному Причорномор’ї. Соціальне районування. Третій етап містобудування (I ст. до н.е.- IV ст. н.е). Особливості благоустрою у перші сторіччя н.е. Принципи аерації та інсоляції. Водопостачання. Санітарні норми. Суспільно-політичні центри та вулиці міст. Римський вплив на систему містобудування та благоустрою. Поступовий занепад античних міст Північного Причорномор’я. Художня культура. Архітектура Північного Причорномор’я. Архітектура храмових споруд. Архітектурні ордери. Типи храмів. Особливості храмової архітектури Північного Причорномор’я. Архітектура суспільних споруд. Особливості та призначення громадянських будівель. Художнє оздоблення. Архітектура житлових будинків. Землянки та напівземлянки. Перші наземні споруди. Перистильні будівлі. Будинки елліністичної доби. Господарчо-житлові споруди перших сторіч н.е. Архітектура поховальних споруд. Типи склепів. Особливості Північного Причорномор’я. Скульптура Північного Причорномор’я. Види скульптурних пам’ятників. Кругла скульптура. Вплив аттичної школи скульпторів. Особливості місцевих шкіл скульпторів. Рельєфи: присвятні, надгробні. Антропоморфні стели. Живопис та прикладне мистецтво. Специфіка монументального живопису Північного Причорномор’я. Стилі розпису. Техніка живопису. Найважливіші пам’ятники. Розквіт вазопису Північного Причорномор’я. Імпортні вази. Місцеві школи. Мистецтво мозаїки. Елліністична мозаїка з Херсонесу. Коропластика. Найбільш поширені типи теракот. Тенденції розвитку мистецтва коропластики. Склоробство. Склоробні майстерні Північного Причорномор’я. Скляні вази. Вироби з кості та рогу. Торевтика та ювелірне мистецтво, гліптика. Основні групи виробів з дорогоцінних металів Північного Причорномор’я. Тенденції розвитку торевтики та центри. Найвизначніші ювелірні вироби. Розвиток гліптики. Геми Північного Причорномор’я: камеї та інталії. Боспорські літики. Мусична культура. Система виховання та навчання. Педагоги Північного Причорномор’я. Розвиток наукових знань. Література. Поезія. Риторика. Філософи, історики Північного Причорномор’я. Розвиток музики. Музичні інструменти. Театри Північного Причорномор’я, багатофункціональність їх призначення.. Театральні вистави. Актори та глядачі. Римський вплив на мусичну культуру Північного Причорномор’я. Релігійне життя. Грецька міфологічна традиція в Північному Причорномор’ї. Тенденції духовного життя в античних містах Північного Причорномор’я. Державні та приватні культи. Найбільш поширені державні культи, особливості їх шанування. Місцеві культи. Синкретичні божества. Містерії. Римський імператорський культ. Вірування та марновірства. Релігійні колегії. Суспільні релігійні обряди. Види жертвоприношень, возливання, воскуріння. Види молитов. Сакральні обіди. Релігійні свята Північного Причорномор’я. Циклічність світосприйняття. Релігійний календар. Агони. Види агоністичних свят Північного Причорномор’я. Тенденції їх розвитку. Особливості поховального обряду. Дозвілля як явище культури. Суспільні місця проведення дозвілля. Агора. Палестра. Гімнасій. Театр. Римські терми. Способи проведення дозвілля. Дружні зустрічі. Філософськідискусії. Симпосії. Бої півнів. Ігри та розваги. Особливості перших сторічн.е. Гладіаторські бої. Особливості культури античних міст Північного Причорномор’я. Своєрідність та самодостатність культури. Збереження традицій грецької культури класичної епохи. Своєрідність іонійського і дорійського напрямків культури. Культурні впливи: елліністичний, римський, іноплемінний. Архітектура міст Північного Причорномор’я Археологічні дослідження грецьких міст Північного Причорномор’я розкривають складну картину життя цих міст з їх різнорідним населенням. Про неї свідчать пам'ятники мистецтва, житла, храми, кріпосні стогони, безліч предметів побуту і озброєння, монети і т.п. 8) На межі III і II тис. до н.е. з індоєвропейської спільноти виділяється гсрмано-балто-слов´янська група, що дає підстави стверджувати про початок праслов´янської історії. Протягом тривалого часу на українських землях формувалася праслов´янська культура, і в цьому процесі значну роль відігравали, з одного боку, традиції автохтонного етносу, з іншого, - культурні зв´язки із сусідніми народами. 9) Пантеон богів Слов'яни протягом століть накопичували запас позитивних знань, раціональних уявлень про навколишній світ. Вони приходили до встановлення в річному кругообігу природи природних періодів, що визначали чергування трудових процесів. У ці реалістичні спостереження впліталися і ілюзорні уявлення про дійсність, прагнення впливати на природу. Тому календарні свята з їхніми традиційними ігрищами, звеселяннями, пов'язані з етапами господарських робіт, включали і релігійні обряди, і ритуали, забобон і ворожіння, спрямовані на магічне забезпечення бажаного врожаю, родючості, добробуту, здоров'я.Спостерігаючи протягом року, слов'яни, подібно римлянам, поділяли його на 12 місяців і кожному з них дали назву, яка відповідає з тимчасовими явищами або діями природи: Січня - просінец (ймовірно, від синяви неба),Лютого - сечень,Марту - сухий,Квітня - березозол (напевно, від золи березової),Маю - травний,Червня - Ізок (так називалася у слов'ян якась співочий птах),Липня - нервовий (не від червоних чи плодів або ягід?),Августу - заграв (від зорі або зірниці),Вересня - рюен (або ревун, як тлумачать: від реву звірів),Жовтню - листопад,Листопада - груди (від груд снігу або мерзлій грязі),Грудня - студений. Сторіччя називалося століттям, тобто життям людської.У дохристиянської Русі існувало особливе божество, який висловив зміну пір року, настання нового року, початок весняного сонячного циклу. Ім'я цього божества було Авсень (Овсень, Усень, Таусень). Річний коло язичницьких обрядів співвідносився із сонячним календарем, і найзначніші ритуальні дії відбувалися в дні зимового і літнього сонцевороту - на стику січня і грудня і в червні.26 грудня святкувався бог Рід, творець всього сущого, і супутні йому рожаниці. Майже 2 тижні, аж до Велесова дня (6 січня), проходили веселі гуляння, т.зв. Колядки або зимові русалії. З ритуальної метою обряджали сніп або солом'яну ляльку, називаючи їх Коляда. У ньому втілювалося новонароджене молоде сонце, тобто сонце майбутнього року. В образі Коляди, мабуть, малися на увазі щорічно оновлюється бог Рід і невідворотність перемоги світлого і доброго начала над злим. Особливі обряди Особливими обрядами супроводжувалися найважливіші події в житті людини - народження,весілля, смерть. 1. Ініціація Щоб стати членом племені, дитина повинна була пройти ініціацію. Відбувалася вона в три щаблі.Перша - безпосередньо при народженні, коли повитуха обрізала пуповину наконечником бойової стріли у випадку з хлопчиком, або ножицями - у випадку з дівчинкою, та сповила дитину в пелюшку зі знаками роду.Після досягнення хлопчиком трьох років він проходив подстягу, тобто його саджали на коня, оперізували мечем і три рази обвозілі навколо двору. Після цього його починали вчити власне чоловічим обов'язків. Дівчинці на три роки вперше давали веретено та прялку. Дійство теж сакральне, і першою ниткою, спряденной дочкою, мати оперізувала її в день весілля для захисту від псування.Прядіння у всіх народів асоціювалося з долею, і з трирічного віку дівчаток вчили прясти долю собі та свого будинку. У дванадцять - тринадцять років, після досягнення шлюбного віку, хлопчиків і дівчаток приводили в чоловічий і жіночий будинку, де вони отримували повний набір сакральних знань, необхідних їм по життю. Після цього дівчина вдягалася в поневу (рід спідниці, носівшейся поверх сорочки і говорила про зрілості). Юнак після посвяти отримував право носити бойову зброю і вступати в шлюб. 2. Весілля До цих пір збереглося вираз «вінчати навколо берези» досить точно передає зміст вінчального обряду русичів. Весілля складалася з поклоніння Ладі, Роду і Триглаву, після чого волхв закликав на них благословення, і молодята обходили три рази навколо священного дерева, закликаючи в свідки богів, Чуров і берегинь того місця, де вони знаходилися.Весіллі обов'язково передувала змова або викрадення наречених. Наречена взагалі зобов'язана була йти в новий рід як би насильно, щоб не образити ненароком духів-охоронців свого роду («не я видаю, силою ведуть»). З цим, до речі, пов'язані багатогодинні ридання і скорботні пісні наречених. На бенкеті молодятам заборонялося пити (вважалося, від любові п'яні будуть).Першу ніч молодята проводили на снопах, застелених хутром (побажання багатства і многочадія). 3. Похорон Особливе місце серед язичницьких обрядів обіймав обряд поховання. Протягом тривалого періоду сильно коливалося співвідношення двох основних видів похоронного обряду - трупоположення і спалення. Первісне поховання трупів, яким штучно надавалося положення ембріона в утробі, було пов'язане з вірою в друге народження після смерті. Тому померлого ховали підготовленим до цього другого народження.Праслов'яни в бронзовому столітті піднялися на новий щабель і відмовилися від скорченности.Незабаром з'явився абсолютно новий обряд поховання, породжений новими поглядами про душу людини, яка не втілюється знову в будь-якому іншому суть (звірі, птиці, людину...), а переміщається в повітряний простір неба. Це досягалося за допомогою закапування спаленого праху в землю і споруди над похованням моделі дому, «домовини».Є відомості, що небіжчика, вчинивши над ним тризну, спалювали, кістки його збирали в малу посудину і ставили на стовпі на розп'яттях, де схрещувалися шляху. Придорожні стовпи, на яких стояли посудини з прахом предків, - це межові знаки, які охороняли кордони родового поля і дідівської садиби.Є й інші описи похоронного обряду у слов'ян: старійшина села оголошував жителям про смерть одного з них за допомогою чорного жезла, що носиться з двору в двір. Всі жителі проводжали труп з голосним плачем, а деякі жінки в білому одязі лили сльози в маленькі судини, що називаються плачевними. Розводили вогонь на цвинтар і спалювали мертвого з його жінкою, конем, зброєю; збирали попіл в урни, глиняні, мідні або скляні і закопували разом з плачевними судинами. Іноді споруджували пам'ятники: обкладали могили дикими камінням і захищали стовпами. Сумні обряди полягали на веселі свята, яке іменувалося стравою.У період розквіту язичництва найбільш поширеним і почесним було спалення, з наступним насипання кургану. Після цього на кургані проводилася тризна в пам'ять про покійного. Іншим способом ховали так званих заложних небіжчиків - померлих підозрілою, нечистої смертю або ж жили не по правді. Похорон таких померлих виражалися в вишвиріваніі тіла куди подалі в болото чи яр, після чого його закидали зверху гілками. Робилося це для того, щоб не оскверняти землю і воду нечистим трупом. Звичне нам поховання в землі широко поширилося тільки після прийняття християнства.
Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 3473; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |