Мислителі «могилянського кола»

Як уже зазначалося, П.Могила діяв не сам. Навколо себе він зумів згуртувати людей, які допомагали йому реформувати православну церкву в Україні та Білорусі, розвивати освіту. Деякі з них, як зазначалося, стали співавторами чи навіть авторами окремих творів, у яких розглядалися й питання філософського характеру.

Серед сподвижників П.Могили досить помітною фігурою є Стефан Почаський (? – після 1640) [37]. Навчався він у школі Київського братства. Очевидно, його наставником був К.Сакович. Ім’я С.Почаського стоїть першим серед 20 імен студентів-риторів, які виголошували «Вірші на жалісний погреб… Петра Конашевича-Сагайдачного», написаних К.Саковичем. Після закінчення навчання в Києві С.Почаський разом з С.Косовим та І.Трофимовичем-Козловським навчався за кордоном. Не виключено, що в Замойській академії. Він є автором згадуваного «Євхаристеріона…»

У двох частинах цього твору, «Парнас» і «Гелікон», оспівуються науки та музи, які «оселилися» в школі, заснованій П.Могилою. Перелік муз і наук у творі відображує той напрям навчання, який обрала Києво-Могилянська колегія. Зокрема, йдеться про «сім вільних мистецтв». Їх автор оселяє на Геліконі: граматика «учить слів і мови», риторика, відповідно, «слів та вимові», діалектика – «розумному в речах пізнавання», арифметика – лічбі, геометрія – «розрізненню землі», музика – «учить співам», астрономія – рухів небесних, теологія – «боських речей». У «Євхаристеріоні…» висловлюється сподівання, що сад знань і муз розквітне в українській землі, а її сини, «нащадки славних роксоланів в науках порівняють премудрих поганів».

Відома також діяльність С.Почаського на освітянській ниві. У 1638 р. він сприяв заснуванню колегії у Вінниці, а в 1640 р. став одним із засновників академії у Яссах, ставши її першим ректором.

Ще одним відомим соратником П.Могили був Йосип Кононович-Горбацький (? – 1653) [38]. Очевидно, саме з ним пов’язане становлення філософських студій у Києво-Могилянському колегіумі. Про цього діяча маємо небагато інформації. Походив він із Галичини. Освіту Й.Кононович-Горбацький здобув у Замойській академії, де студіював філософію. У 1642-1646 рр. був ректором Києво-Могилянського колегіуму, читав у ньому філософські курси. Після цього став настоятелем Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря, пізніше – єпископом мстиславським, оршанським і могильовським.

Збереглися два його латиномовні лекційні курси, читані в Києво-Могилянському колегіумі. Це – курс риторики «Оратор могилянський, прикрашений найдосконалішими ораторськими розділами Марка Тулія Ціцерона», прочитаного в 1635-1636 навчальному році, а також курс логіки, що входив до його трирічного курсу філософії (1639-1642).

Вказані курси свідчать, що їхній автор непогано знав схоластичну й неосхоластичну філософію. Переважно орієнтувався на вчення Дунса Скота, Вільяма Оккама. Пізніше професори Києво-Могилянки теж звертали увагу на цих стовпів схоластики. Щодо більш новіших авторів, то простежується прихильність Й.Кононовича-Горбацького до теоретиків неосхоластичної філософії – Ф.Суареса, Томазо де Віо (Каетана), Фонсеки.

Й.Кононович-Горбацький високо цінував логіку як основу для опанування філософії та різних наук. Саме, завдячуючи їй, вважав мислитель, ми вбираємо та примножуємо розумове знання.

Закономірно, розглядаючи логічні питання, Й.Кононович-Горбацький звертався до однієї з центральних проблем схоластичної гносеології – проблеми універсальній. Він вважав, що універсалії є раціональними сутностями і залежать, з одного боку, від існування індивідуальних речей, з якими співвідносяться, з іншого – це категорії, завдячуючи яким індивідуальні речі пізнаються інтелектом. Природу універсалій, вважав він, можна пізнати лише через пізнання індивідів. Така позиція – «золота середина» між реалізмом та номіналізмом. Подібні погляди на універсалії були і в наступників Й.Кононовича-Горбацького, котрі працювали в Києво-Могилянській академії.

Щодо пізнання тілесного, матеріального світу й світу божественного, то Й.Кононович-Горбацький дотримувався відомої теорії «двоїстої істини». Він розмежовував сферу філософії й теології, розуму і віри. Таке розмежування в умовах того часу сприяло розвитку наукового пізнання.

Вважаючи, що філософія, як і інші науки, вивчає реальні тілесні речі, Й.Кононович-Горбацький звертав увагу на їхні субстанції. Такими субстанціями вважав матерію та форму, вів мову про реальність простору й часу. Людина, згідно з його поглядами, складається з матерії (тіла) й душі (форми).

Природа, вважав мислитель, існує сама по собі, не залежить від свідомості окремої людини чи людства. Відповідно, пізнання має починатися з чуттєвого сприйняття світу, на основі якого через абстрагуючу діяльність розуму утворюються загальні поняття. Саме ж пізнання варто трактувати як єдність чуттєвого досвіду та розумного мислення. Знову ж таки подібні погляди розвивалися пізніше в Києво-Могилянській академії.

Як і інші представники могилянського кола, Й.Кононович-Горбацький доводив корисність знань не лише для задоволення духовних, а й соціальних потреб. Для суспільних поглядів мислителя притаманна орієнтація на ідею природного права. Зокрема, її речником був С.Оріховський, з поглядами якого були знайомі українські православні мислителі.

Враховуючи специфіку українського контексту, можемо говорити, що Й.Кононович-Горбацький належав до прогресивно налаштованих філософів, який намагався утверджувати раціоналістичну традицію, теоретичне осмислення світоглядних проблем. У його особі також маємо представника раннього просвітництва на теренах України. Й.Кононовичу-Горбацькому навіть належить робота «Ученіє о школах», у якій він відстоював необхідність розвитку й поширення освіти.

Найвідомішою постаттю серед сподвижників П.Могили слід вважати С.Косова (бл. 1600-1657), який заступив його на митрополичому престолі [39]. Народився він на теренах Білорусії, з білоруськими землями були пов’язані деякі моменти його життя. Це дає підстави білоруським дослідникам вважати його діячем білоруської культури. Однак він не менше був пов’язаний з Україною. Саме в Київському братстві за часів І.Борецького та М.Смотрицького здобував освіту. Навчався у Замойській академії. У 1632-1635 рр. працював у Київському колегіумі.

У 1635 р. С.Косов випустив згадуваний твір «Екзегезіс, тобто давні справи про школи київські та вінницькі». У ньому захищав Київський колегіум як від єзуїтів, так і від консерваторів-традиціоналістів, що не хотіли сприймати західної вченості. Відстоював введення до програм навчання «семи вільних мистецтв» та латинської мови. С.Косов доводив, що латина є мовою міжнародного спілкування. Твір справив відповідне враження. Не без його допомоги православні в 1635 р. добилися дозволу короля на навчання в своїх школах латинської мови. Така «латинізація» й, відповідно, європеїзація підвищувала освіченість православного духовенства, допомагала йому вести дискусії на одному рівні з католиками.

С.Косов, як зазначалося, того ж 1635 р. видрукував «Патерикон…», де були зібрані житія києво-печерських святих. Через два роки побачила світ його книга «Дидаскалія, альбо наука… о седми сакраментах, албо таїнах…» У певному сенсі її можна розглядати як прелюдію до могилянського «Катехізиса…»

У своїх творах письменник зачепив деякі релігійно-філософські питання, зокрема питання свободи волі. У них, опонуючи протестантам (М.Лютеру, Ж.Кальвіну), прагнув довести, що кожна людина здатна спастися. Усе залежить від неї, адже їй дана свобода волі і вона сама обирає життєвий шлях. З часом подібне трактування свободи волі утвердилося в філософських курсах Києво-Могилянської академії.

У 1635 р. С.Косова було рукопокладено на єпископа мстиславського, оршанського і могильовського. Після смерті П.Могили в 1647 р. його обрали київським митрополитом. 23 грудня 1648 р. він разом з єрусалимським патріархом Паїсієм вітав приїзд Б.Хмельницького до Києва. Український гетьман, зі свого боку, доручив С.Косову важливу справу – сприяти затвердженню в сенаті Речі Посполитої Зборівської угоди, за якою православним поверталися давні права й привілеї.

С.Косов належав до противників зближення України з Росією. Він очолив опозицію вищого православного духовенства України й Білорусії проти підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату, а також проти Переяславської угоди 1654 р. Така рішуча позиція митрополита мала свій результат. Після смерті С.Косова київські митрополити намагалися проводити подібну політику в сфері церковного життя, тим самим зберігаючи автономію Київської митрополії.

Чимало зробив С.Косов для розбудови Києво-Могилянської колегії. Звертався до православних ієрархів, щоб вони фінансово підтримали цей навчальний заклад. Також виклопотав у Б.Хмельницького пожалування земельних угідь на користь монастиря Київського братства, доходи від якого йшли на фінансування колегії. Відбудував її приміщення, що зазнали руйнації за часів Хмельниччини.

Отже, як бачимо, сподвижники П.Могили сприяли розвитку освітніх православних інституцій в Україні, використовуючи при цьому набутки латинського Заходу. Стосувалося це, звісно, й питань філософії.

Дата добавления: 2015-05-22