Контрольні запитання. 1. Яким чином укладення Берестейської церковної унії 1596 р

1. Яким чином укладення Берестейської церковної унії 1596 р. вплинуло на розвиток філософії в Україні?
2. Чому І.Потій у своїх творах переважно апелював до східної святоотецької традиції?
3. Чи можна вважати К.Саковича професійним філософом?
4. Як трактував К.Сакович проблеми життя і смерті?
5. Яким чином у творчості М.Смотрицького поєднувалися елементи традиційної православно-слов’янської традиції та традиції західної?
6. Чому православні ортодокси засудили твори К.Транквіліона-Ставровецького?
7. Який зробили внесок ченці-василіани для розвитку української філософської традиції?

ст. укр. філософії" - Тема 10. Київ як головний осередок українського філософствування в XVII-XVIII ст.

10.1. Активізація релігійно-культурної діяльності Києво-Печерського монастиря

Ще з давньоруського періоду Києво-Печерський монастир сприймався як один з найбільших релігійних та культурних осередків на українських землях. Звісно, ця обитель переживала як часи підйому, так і занепаду, що часто було пов’язано зі змінами, котрі відбувалися в Києві.

У XVI ст. Київ, знаходячись неподалік Дикого Поля, зазнавав нападів татар і був не дуже безпечним для життя. Тому в плані економічному й культурному місто розвивалося повільно.

І все ж на Київ працювала колишня слава. Ось як про це писав С.Кленович у поемі «Роксоланія»:

«Києве славний, могутня столице князів древньоруських,
Безліч ти бачиш іще пам’яток старовини:
Скрізь на левадах тут видно каміння зруйнованих мурів,
Залишки давніх руїн травами вже поросли...
Ти на плечах своїх, Києве, видержав орди татарські,
Відсіч не раз ти давав скіфу, що луком гордивсь.
Часто ще й зараз на мури твої вороги нападають,
Нині гасають кругом орди на нивах твоїх….
Знайте всі люди, що Київ на Чорній Русі важить стільки,
Скільки для всіх християн Рим стародавній колись» [1].
Деяке піднесення Києва спостерігалося в кінці XVI – на початку XVII ст., коли київським воєводою був князь В.-К. Острозький. Він велику увагу приділяв обороні земель від татарських наїздів. Князь власним коштом утримував кількатисячний загін вершників для оборони від татар. Неодноразово в 70-90-х рр. XVI ст. відбивав напади ординців. Коштом князя було засновано й побудовано чимало міст і оборонних фортець, передусім на південно-східній Волині та Київщині. При його сприянні збудували замки на межі з Диким Полем – у Білій Церкві, Переяславі, Богуславі. Завдяки цим діям стала більш інтенсивною колонізація українцями нинішніх територій центру України.

Така діяльність об’єктивно сприяла економічному піднесенню Київської землі й, відповідно, Києва. В.-К. Острозький також спричинився до піднесення Києво-Печерської лаври. З нею в нього був пов'язаний фамільний інтерес. Тут були поховані деякі князі Острозькі, зокрема Федір (Феодосій) Данилович, батько Василя-Костянтина – Костянтин Іванович, та інші. Для свого батька Василь-Костянтин в Успенському соборі лаври спорудив величний надгробок у ренесансному стилі. Також мати Василя-Костянтина походила з князів Слуцьких, які були нащадками київської князівської династії Олельковичів.

Піднесення Києво-Печерського монастиря на початку XVII ст. було пов’язане з діяльністю Єлисея (в миру – Олександра) Плетенецького (бл.1554 – 1624) [2]. Походив він із Галичини. Перебував при дворі князя В.-К. Острозького. Брав активну участь в Берестейському антиуніатському соборі, був одним з основних його діячів. Після смерті Никофора Тура в 1599 р. Є.Плетенецького обрали архімандритом Києво-Печерської лаври. Правда, офіційно затверджений він був королем Сигізмундом ІІІ лише в 1605 р. Цікаво, що це сталося при допомозі князя Івана (Януша) Острозького – сина Василя-Костянтина. Є.Плетенецький зумів перетворити Києво-Печерську лавру в один із значних релігійно-культурних центрів України. Запросив до Києва письменників, проповідників, перекладачів, друкарів, художників. Створений ним осередок багато в чому нагадував подібні осередки в Острозі та Дермані. До його складу входили деякі діячі, що раніше були пов’язані з Острогом.

Поряд із Києво-Печерською лаврою, на початку XVII ст. формується ще один важливий релігійний центр Київщини – Межигірський монастир. Засновником його був чернець Афанасій (? – 1612). Відомо, що він виховувався при дворі В.-К. Острозького «в добром наказаніи книжном», ймовірно, навчався в Острозькій академії. Тут же, в Острозі, став ченцем. Майже одночасно з Є.Плетенецьким у 1599 р. він прибув до Києва [3]. У Літописі Густинського монастиря є інформація, що Афанасій перебував на Афоні, а в 1600 р. заснував у Межигір’ї монастир [4].

Піднесенню й Межигірського монастиря, й Києво-Печерської лаври посприяло те, що вони стали «малодосяжними» для польської влади та прихильників унії, оскільки Київщина була землею, де сильними виявилися позиції козаччини. Уже на початку XVII ст. козацькі ватажки починають публічно заявляти, що вони є оборонцями православної віри. Завдяки рішучій позиції козаків православні зуміли присікти зазіхання уніатського митрополита І.Потія та його наступників на Київ. Не без їхньої активної підтримки Києво-Печерська лавра повернула свої маєтності, які опинилися в руках уніатів. Тут поселився грецький митрополит Неофіт і почав виконувати єпископські функції: висвячував священиків, освячував храми. І так тривало до відновлення в Україні православної ієрархії єрусалимським патріархом Феофаном у 1620-1621рр. [5] Завдяки цьому Києво-Печерська лавра стала головним осередком православ’я на українських землях.

У 1614 р. чи 1615 р. архімандрит Києво-Печерської лаври Є.Плетенецький придбав Стрятинську друкарню в Балабанів. Для неї збудував окреме приміщення, зібрав гурток вчених і друкарів, що мали займатися видавничою діяльністю. Уже в 1616 чи на початку 1617 р. побачило світ перше видання лаврської друкарні «Часослов». Основний об’єм друкованої продукції цього підприємства становили богослужбові та інші релігійні видання старослов’янською мовою. Тобто лавра продовжила середньовічні православно-слов’янські традиції, культивувала старослов’янську мову. Однак у деяких лаврських виданнях на берегах книжок вміщувався переклад важкозрозумілих старослов’янських слів українською мовою. А окремі видання друкувалися мовою, близькою до розмовної [6]. Ця тенденція «націоналізації» мови, а також широке використання лавськими діячами книгодрукування засвідчили про нові тенденції в їхньому середовищі, про намагання зробити елітарну культуру доступною для відносно широкого кола людей.

Уже перше видання лавської друкарні, згадуваний «Часослов», пропагувало своєрідну національно-релігійну свідомість русинів-українців. Так, у цій книзі були вміщені тропарі й кондаки руським святим – Антонію та Феодосію Печерським, Ользі і Володимиру, Борису і Глібу, митрополитам Петру й Олексієві. Загалом релігійні книги, що друкувалися в лаврській друкарні, використовували не лише в богослужбових цілях. Їх потребували для догматичних дискусій, полеміки з католиками та уніатами.

Переважно діячі лаврського гуртка, як і Є.Плетенецький, були пов’язані з Волинню та Галичиною, з Острозькою академією та Львівським братством. Одним із них був Гаврило Дорофейович (? – 1624) [7], який навчався в Острозі, викладав у Львівській братській школі. Коли в лаврі відкрили друкарню, він перебрався до Києва, де працював перекладачем та викладав грецьку мову в лаврській школі. Г.Дорофейович переклав з грецької мови «Книгу о священстві» та «Бесіди на діяння святих апостолів» Іоанна Златоуста (надрукована 24.03.1624 р. у лаврській дру-карні).

З Острога походив Тарасій Земка [8] – один з перших редакторів лаврської друкарні. Він, очевидно, навчався в Острозькій академії, а пізніше працював учителем Львівської братської школи. Т.Земка є автором низки передмов, віршованих епіграм та емблем, що побачили світ у лаврській друкарні. Завдяки йому лавра стала помітним осередком книгодрукування. І протягом близько ста років вона залишалася найбільшим та найавторитетнішим видавничим підприємством у православно-слов’янському світі.

Дата добавления: 2015-05-22