Йоасаф Кроковський та його філософські курси

Про походження Йоасафа (світське ім’я – Олександра) Кроковського (сер. XVII ст. – 1718) [57] ми не можемо сказати нічого певного. Відомо, що навчався він у Києво-Могилянській академії, а потім у західноєвропейських університетах. Можливо, студіював у Грецькому колегіумі святого Афанасія в Римі. У 1683 р. повернувся до Києва, де прийняв чернечий постриг. З 1683 по 1690 рр., а потім з 1693 по 1697 рр. викладав у Києво-Могилянці поетику, риторику, філософію й теологію. Був ігуменом Пустинно-Миколаївського та Братського монастирів у Києві, архімандритом Києво-Печерської лаври. Користувався підтримкою гетьмана І.Мазепи.

У 1708 р. став митрополитом київським. На цьому становищі дбав про облаштування київських монастирів, надавав матеріальну підтримку Києво-Могилянській академії. Судячи з деяких свідчень, опинився в опозиції до царя Петра І. Був викликаний у Москву, де його по дорозі арештували в Твері. Тут він і помер при загадкових обставинах. Можливо, був убитий.

Збереглися курси риторики, філософії та теології Й.Кроковського, з яких видно, що філософ розвивав традиції неосхоластики, полемізував з томістами, виявляв прихильність до філософських поглядів Дунса Скота. Визнавав авторитет Аристотеля, але закликав не йти сліпо за ним.

У питаннях пізнання відстоював активність суб’єкта. Вважав, що загальним почуттям людини властиві якості рефлексії. Людина, на відміну від тварин, усвідомлює сприйняте і здатна його осмислювати.

Ідучи слідами своїх попередників, Й.Кроковський високо цінував роль освіти. Тому сприяв розвитку Києво-Могилянської академії. Розглядаючи питання наукового знання, філософ вказував на залежність його від об’єкта. Наголошував на підпорядкуванні знання практичним потребам, обстоював єдність теорії та практики. На його думку, використання знань є метою пізнання. Самі ж знання не мають цінності, якщо не застосовуються в практичній сфері.

Цікавими є погляди Й.Кроковського на співвідношення волі та інтелекту. Розглядаючи дане питання, філософ критично ставився до томізму, який ставив волю в залежність від інтелекту. Мислитель, навпаки, дотримувався думки, що воля панує над інтелектом. Вона, на його думку, є більш благородною потенцією, будучи причиною воління. Правда, воління залежить не тільки від волі, а й від пізнання об’єкта, його осмислення. Однак інтелект може лише направляти волю. Існує думка, що такий волюнтаризм Й.Кроковського склався під впливом філософської школи Дунса Скота. Не заперечуючи цього, вважаємо, що в такому волюнтаризмі можна побачити і вияв «анархічної» української ментальності. У цьому питанні погляди філософа відрізнялися від поглядів деяких інших професорів Києво-Могилянської академії.

Розглядаючи питання гносеології, Й.Кроковський, закономірно, звертався до проблеми універсалій, відкидаючи крайнощі як номіналізму, так і реалізму. Філософ дотримувався думки, що немає універсального, яке б існувало поза одиничним. Тому універсалій як таких не існує. Вони не є чистими поняттями. Не створюються універсалії і в інтелекті. Універсалії, стверджував Й.Кроковський, існують у бутті до інтелекту і є внутрішньою відносністю одиничного. Вони – властивість буття множинного і не можуть існувати поза світом речей.

Й.Кроковський трактував Бога як творця (першодвигуна) світу. Тут він, як і багато інших професорів-філософів Києво-Могилянки, йшов за аристотелівською традицією. Розглядаючи створене, вважав матерію основою подібності тіл. Форма ж, на його думку, визначає індивідуалізацію предметів, зумовлює якісну відмінність речей матеріального світу.

Значення Й.Кроковського для розвитку філософської думки в Україні обумовлюється не стільки його теоретичними напрацюваннями, скільки практичними моментами. Саме з його діяльністю пов’язаний початок систематичного викладання філософії в Києво-Могилянській академії. Також з часів Й.Кроковського утвердилася традиція професійного філософствування в Україні.

Дата добавления: 2015-05-22