Філософська спадщина Сильвестра Кулябки

Сильвестр (світське ім’я – Семен) Кулябка (1704-1761) [104] належав не лише до виданих інтелектуалів Києво-Могилянської академії, а й до тих людей, які посприяли розвитку цього навчального закладу. Походив він з впливового козацького роду. Його батько був бунчуковим товаришем, а мати – дочкою гетьмана Данила Апостола. С.Кулябка навчався в Києво-Могилянській академії, прийняв чернечий постриг. На початку 1730-их рр. його запросили викладати до альма матер. Спочатку він працював у молодших класах, а в 1732-35 рр. – у класі риторики.

До нас дійшли два його риторичні курси – «Деякі настанови про набуття красномовства, ієромонахом Сильвестром Кулябкою зібрані й руському юнацтву Києво-Могилянської колегії викладені й розтлумачені», а також «П’ять книг про риторичне мистецтво в колегії Могило-Рафаїлянській руському юнацтву для навчання й пояснення року… 1734, у вересні 27-го дня ієромонахом Сильвестром Кулябкою розпочаті». Вказані курси базувалися на взірцях античних та ренесансних риторик. Однак автор додав до них матеріал з сучасного життя, приклади з історії, власні промови про користь наук.

У 1735-1739 рр. С.Кулябка викладав у академії філософію. Перший його курс включав логіку та метафізику. Другий курс був ним помітно розширений. До нього ввійшли логіка, фізика, метафізика й етика. У 1739-45 рр. С.Кулябка навчав студентів теології. Його курс «Виклад священної теології» (1743) вважався значним досягненням тодішньої богословської думки.

С.Кулябка користувався значною популярністю як педагог і оратор. Його вважали одним з найкращих викладачів Києво-Могилянської академії, іменували «златоблагословенним вчителем». У С.Кулябки склалися добрі стосунки із покровителем академії, київським митрополитом Р.Заборовським. При допомозі останнього вдалося завершити будівництво двоповерхового навчального корпусу й студентської Благовіщенської церкви. Симптоматично, що за часів роботи С.Кулябки в Києво-Могилянській академії значно зросла кількість студентів. Якщо, наприклад, у 1740-41 навчальному році в ній нараховувалося 564 чоловік, то в 1744-45 навчальному році – 1100.

У 1745 р. С.Кулябку як чудового проповідника забирають до Росії. Спочатку він стає єпископом костромським та галицьким, а потім (з 1750 р.) петербурзьким та шліссельбурзьким архієпископом і настоятелем Олександро-Невської лаври. На цих становищах С.Кулябка чимало зробив для розвитку освіти в Росії. Життя своє закінчив у Петербурзі.

Філософська спадщина С.Кулябки недостатньо вивчена. Можна сказати, що його філософські курси принципово не відрізнялися від таких же курсів інших викладачів Києво-Могилянської академії. У них поєднувалися напрацювання західноєвропейської схоластики і деяких досягнень новочасної науки.

Найкраще вивчений етичний курс С.Кулябки. У цьому курсі, як і в інших етичних курсах, що читалися в академії, ведеться мова про монастирку, яка скеровує дії однієї людини; економіку, що стосується родинного життя; політику, котру відносять до сфери управління державою.

С.Кулябка в бароковому дусі розглядав людину як поєднання протилежних природ. А це, на його думку, є причиною внутрішніх конфліктів. Мислитель бачив завдання етики знайти розумний компроміс між прагненнями духу та потребами тіла, між приватними інтересами та необхідністю виконувати громадянські обов’язки.

«Остаточну мету людини» філософ вбачав у досягненні щастя, блаженства і розумів його передусім як внутрішнє бачення, завдяки якому Бог відкриває себе людині. Такий підхід можна розглядати в контексті української традиції, для якої був притаманний подібний містицизм, зосередження на внутрішньому баченні. Такий же підхід простежується і в Г.Сковороди.

У земному житті, вважав мислитель, благо досягається через відповідальне ставлення людини до самої себе, своїх близьких і до суспільства. При цьому головну роль відіграє розум, що націлює людину на відповідальне ставлення до дійсності, допомагає узгоджувати дії з усвідомленою необхідністю. У цьому контексті філософ розглядає проблему співвідношення волі та інтелекту, віддаючи перевагу останньому.

У своєму етичному курсі С.Кулябка виходить за межі етичної проблематики. Наприклад, включає до його складу розділ, де ведеться мова про право і закони. Мислитель дотримується поширеного в європейській філософській думці Нового часу концепції природного права, згідно з якою кожен індивід має вроджені свободи, а держава – продукт добровільної угоди цих індивідів. Відповідно, мислитель визначає закон як правильне розпорядження наділеного громадянською владою керівника, який зобов’язує підлеглих щось робити або не робити. Закон зобов’язує, забороняє, дозволяє, карає та заохочує. Таке розуміння права й закону націлювало на формування правової держави. Однак в умовах Російської імперії ця ідея не стала домінуючою. Для еліти цієї держави більш прийнятним виявився погляд Ф.Прокоповича, за яким підлеглі зрікалися своїх прав на користь монарха.

Дата добавления: 2015-05-22