Картезіанство в Києво-Могилянській академії. Григорій Щербацький

Як уже зазначалося, викладачі Києво-Могилянської академії використовували в своїх курсах не лише напрацювання схоластиків, а й новочасних західноєвропейських філософів. Показовим у цьому плані є філософський курс Г.Щербацького, який засвідчив переорієнтацію з філософії схоластичної на філософію новочасну.

Щербацький Георгій (світське ім’я – Григорій) (1725-1754) походив з козацької родини [105]. Освіту здобував у Києво-Могилянській академії. Після її закінчення викладав тут різні дисципліни, в т.ч. й філософію. Написав шкільну п’єсу «Трагікомедія, названа Фотій, тобто про відступлення західної церкви від східної…», яка мала полемічний антикатолицький характер. У 1753 р. за указом синоду Г.Щербацького перевели до Московської слов’яно-греко-латинської академії на посаду професора теології та префекта. Однак через рік він помер.

Після себе лишив лекційний курс філософії, що мав назву «Для більшої слави Тричі Всемилостивого і Всемогутнього Бога, із сподіванням на успішне і плідне завершення 17 вересня 1751 року у Київській академії; коли Бог дасть сили, інтелектуальному цвіту молоді будуть запропоновані і викладені настанови, складені з метою полегшення читання старих і нових філософів». Даний курс складався з логіки, метафізики, фізики й етики.

У ньому простежуються картезіанські впливи. Зокрема, філософія визначалася як наука. Вона є істинним, вірогідним та очевидним пізнанням речей. Відповідно, завданням філософії було вивчення навколишнього світу й людини.

Як і інші професори Києво-Могилянської академії, Г.Щербацький надає велике значення розуму. При цьому обережно ставиться до чуттєвого досвіду, вважаючи його не стільки підґрунтям для пошуку істини, скільки джерелом помилок. Істина ж, на думку мислителя, осягається за допомогою єдино вірного методу – дедукції. Цей метод мусить спиратися на самосвідомість, сутність якої виражається відомою формулою Р.Декарта «мислю, отже, існую». Як і Р.Декарт, Г.Щербацький визнавав це судження вихідним положенням філософії, тим самим підтримував ідею домінування умосяжного світу над чуттєвим.

В основу філософського мислення Г.Щербацький поклав принцип очевидності, що передбачав ретельну роботу дослідника, спрямовану на перевірку будь-яких суджень. Принцип очевидності ототожнювався з «природним світлом розуму» або ж зі «світлом філософії». Це «світло філософії» визначалося як ясні та виразні ідеї. Саме з виокремлення таких ідеї та відкидання всього сумнівного, має, на думку Г.Щербацького, початися пізнавальна діяльність Чітке й виразне розуміння з’являється завдяки зосередженій розумовій діяльності, побудованій на розмірковуваннях та умовиводах. Воно виникає з глибокого внутрішнього відчуття душі.

Солідаризуючись з поглядами Р.Декарта, Г.Щербацький стверджував, що людська свідомість, людське мислення не продукує ідеї. Тому вони не є гарантом істинного пізнання. Таким може бути лише Бог, котрий вклав у людину ідеї. Основою людського мислення є божа всемогутність, котра, власне, створила людську свідомість, а відповідником цієї всемогутності є принцип очевидності. Показово, що Г.Щербацький звертає увагу на роль інтуїції в процесі пізнання. Інтуїція для нього – це миттєве осяяння, яке досягається завдячуючи відкритості людської свідомості Богові. Воно є шляхом до глибинного розуміння істини. У цьому вченні про інтуїтивне пізнання можна побачити вияви української ментальності.

Впливи Р.Декарта відчуваються і в трактуванні Г.Щербацьким субстанції та матерії. Субстанцію він, як і картезіанці, поділяв на мислячу, що є непротяжною і неподільною, та тілесну, яка є і протяжною, і нескінченно подільна. Матерію ж традиційно Г.Щербацький поділяв на першу та другу. Але при цьому він визначав першу як нечуттєве тіло – щось на зразок трьох елементів Р.Декарта чи атомів Демокріта. Друга ж матерія визначалася як чуттєве тіло. В картезіанському дусі Г.Щербацький також трактував простір як корелятивне відношення між тілами.

На прикладі філософського курсу Г.Щербацького спостерігаємо спробу в Києво-Могилянській академії відійти від традиційної схоластики. Якби ця тенденція отримала свій подальший розвиток, поєднавши автохтонні елементи, що, в принципі, простежувалося в діяльності професорів Києво-Могилянської академії, ми б отримали відносно розвинуту філософську культуру.

Дата добавления: 2015-05-22