Філософські курси Стефана Калиновського

Стефан (світське ім’я – Степан) Калиновський (бл.1700-1753) [101] належав до талановитих вихованців Києво-Могилянської академії. Певний період він працював у цьому навчальному закладі, викладаючи грецьку мову, риторику й філософські курси. У 1731 р. його викликали до Московської слов’яно-греко-латинської академії, де С.Калиновський працював викладачем філософії й теології. З 1733 по 1736 рр. був ректором цієї академії. Став архімандритом Олександро-Невської лаври, а потім єпископом псковським, ізборським та навським. Перебуваючи на цих становищах, сприяв розвитку освіти в Росії. Завдяки йому школа, котра діяла при Олександро-Невській лаврі, була перетворена в семінарію. У Новгородській семінарії С.Калиновський запровадив вивчення єврейської мови, відкрив класи філософії й теології, тим самим наблизивши цей навчальний заклад до школи вищого типу.

За часів С.Калиновського постало питання створення канонічного тексту Біблії старослов’янською мовою. Вироблявся цей текст на основі Острозької Біблії. С.Калиновський брав участь у його редагуванні. Також він залишив після себе проповіді, котрі були опубліковані. Частково в них знайшли вияв релігійно-філософські погляди мислителя.

Збереглися курси, які читав філософ у Києво-Могилянській академії. Це курс риторики «Чотири книги риторичних настанов для руської молоді в колегіумі Києво-Могилянському, викладені й прочитані 1722 р. під керівництвом наймудрішого і благочестивого отця Стефана Калиновського». Побудований цей курс на зразках античних риторик. Однак у практичній частині маємо матеріали, котрі певним чином були зорієнтовані на тогочасні українські реалії. Це – різноманітні вірші та промови.

Також зберігся його ґрунтовний філософський курс, прочитаний у Києво-Могилянці в 1729-1730 рр. Він типовий для подібних курсів, що читалися в цьому навчальному закладі. С.Калиновський демонструє чималу ерудицію, використовуючи твори античних філософів Аристотеля, Платона, Плотіна, Порфирія, Ямвліха, Прокла, авторитетного на Заході отця церкви Августина Блаженного, середньовічних схоластиків, зокрема В.Оккама та Д.Скота, ренесансних мислителів і представників «другої схоластики».

Як і інші професори Києво-Могилянки, С.Калиновський апелює до розуму. Стимул до вивчення філософії вбачає у прагненні людини пізнавати навколишній світ. Гносеологічні проблеми розглядає в курсі логіки, яка є частиною загальнофілософського курсу. Зокрема, веде там мову про три операції розуму, про вираження поняття у слові, про знаки, терміни тощо. Звісно, не міг оминути філософ і проблему універсалій. При вирішенні цієї проблеми намагався знайти «золоту середину» між реалізмом та номіналізмом, що, як зазначалося, було характерним для філософів Києво-Могилянській академії.

Частиною його філософського курсу є «Десять книг Аристотеля до Нікомаха, тобто етика». Це один із найкращих етичних курсів, прочитаних у стінах Києво-Могилянки. Сама назва курсу вказує, що його автор інтерпретував етичні погляди Аристотеля. Закономірно, ця інтерпретація здійснювалася в дусі християнства. При цьому зустрічаються цікаві поєднання аристотелізму з християнським неоплатонізмом. Наприклад, концепція блага С.Калиновський поєднує аристотелівське розуміння (благо як таке, що всім є бажане) з вченням Псевдо-Діонісія Аеропагіта про самостійний онтологічний статус блага. У цьому поєднанні можна вбачати елемент «українськості» філософії С.Калиновського. Адже мислитель намагався синтезувати популярну в Україні неоплатоністичну традицію з аристотелізмом.

Моральну філософію С.Калиновський поділяв на монастирку, яка скеровує людські вчинки до особистого щастя, економіку, котра навчає як стати щасливим у родинному житті, й політику, що має на меті побудову щасливого життя в державі. Не заперечуючи потреби людини в благах зовнішнім (насолоді, здоров’ї, красі, сім’ї і т.д.), С.Калиновський як християнин вважав, що істинне благо полягає в спогляданні Бога.

Значне місце в етичному курсі С.Калиновського займає розгляд проблем свободи волі, співвідношення волі та інтелекту. Його етика має «раціоналістичний» характер. Мислитель дотримується думки, що людська воля має узгоджуватися з розумом, який націлює особистість на розумну середину – помірковану, виважену лінію поведінки. Погані наміри та вчинки, на його думку, суперечать розумній природі [102]. Також С.Калиновський вважав, що ми «більше схильні від природи до інтелектуальних добродіянь, ні ж до незнання та злочину…» [103].

Такий «раціоналізм» у питаннях етики дещо різнився від позиції окремих викладачів Києво-Могилянської академії – наприклад, згадуваних поглядів Й. Кроковського, який надавав перевагу волі над розумом. Звісно, волюнтаристська позиція Й.Кроковського більше відповідала «анархічній» українській ментальності. Однак, з іншого боку, етичний «раціоналізм» С.Калиновського сприяв формуванню в українців більш цивілізованого підходу до дійсності, що загалом мало перспективний характер.

Дата добавления: 2015-05-22