Особливості творчості

Розглядаючи тексти Г.Сковороди, треба враховувати кілька моментів. Його творчість не є однорідною. Умовно її можна розділити на домандрівний та мандрівний періоди. Твори першого періоду є популярними, частина з них мають художньо-літературну форму. Ймовірно, вони були розраховані на відносно широке коло освічених людей. Це – згадуваний «Сад божественних пісень», «Байки Харківські», «Початкові двері до християнської доброчесності» тощо. Схоже, саме вони користувалися найбільшою популярністю – переписувалися, розповсюджувалися, деякі вірші були покладені на музику й співалися. Щодо творів «мандрівного періоду», то вони, часто завдяки своїй «затемненості», були малозрозумілими й не мали такого поширення.

Незважаючи на відмінності щодо форми, в плані ідейному між творами домандрівного й мандрівного періоду дуже багато спільного. Концепти, сформульовані в ранніх, «популярних» творах переходять у складні твори філософського характеру й більш розлого обґрунтовуються. До таких концептів варто віднести неоплатонівську ідею поділу світу на божественний (ідеальний) та матеріальний, негативне ставлення до речей матеріального світу, ігнорування «зовнішнього» пізнання й зосередження на самопізнанні, концепція досягнення щастя і, нарешті, теорія сродної праці тощо. Представлення цих концептів маємо у віршах, байках і особливо у творі «Початкові двері до християнської доброчесності».

Твори ж мандрівного періоду носять ускладнений, символічно-алегоричний характер. Вони, радше, зорієнтовані на людей «втаємничених». Це своєрідні філософські трактати, подані переважно в діалогічній формі. Діалог як жанр філософствування широко використовувався в платонівській традиції (відомі діалоги Платона). Тому не дивно, що Г.Сковорода, який належав до цієї традиції, вдавався до діалогізму. Правда, вказані трактати не завжди нагадують класичний діалог – тут є й авторські роздуми, й віршові відступи. Чимось вони трохи нагадують діатриби.

Однак Сковородинські діалоги все таки не лише твори філософські, а й художньо-літературні. Тому тут не завжди маємо систематичність, термінологічну чіткість. З твору в твір переходять вказані концепти, яким просто надається різне художнє оформлення.

Сам Г.Сковорода називав 15 своїх філософських трактатів, серед яких виділяв три найважливіших – «Наркіс. Пізнай себе», «Алфавіт світу» та «Ікона Алкавіадська» [6]. Тому для адекватного представлення поглядів мислителя, очевидно, варто звертатися саме до цих творів.

Поділ творів Г.Сковороди на «популярні» й твори «для втаємничених» можна розглядати як продовження практики характерної для античної філософії. Давньогрецькі філософи, як правило, писали одні твори для відносно широкого кола людей. Інші ж – для наближених до себе учнів.

Історики філософії, наприклад, Д.Чижевський, звертають увагу на те, що Г.Сковорода не творив (принаймні спеціально) філософської системи. І це дійсно так. Філософія Г.Сковороди виглядає хаотичною, а в деяких моментах непослідовною. Є підстави навіть говорити про своєрідний анархізм такої філософії. Очевидно, в цьому анархізмі знайшла певне відображення українська ментальність.

Дійсно, ідеї, що висловлює Г.Сковорода, не становлять цілісності. Вони викладаються не стільки в строгій логічній формі, скільки в формі образній. У творчості мислителя важко простежити, де закінчується художня література й починається філософія, і навпаки. Не дивно, що існують різноманітні інтерпретації (іноді діаметрально протилежні) творчості філософа. Власне, такий простір для інтерпретацій дав він сам. Тому, певно, не варто вести мову про якусь «істинно вірну», «об’єктивну» інтерпретацію творів Г.Сковороди. Тут кожен може знати щось своє, близьке і зрозуміле йому. Й таким чином недолік такої філософії (її несистематичність) перетворюється в перевагу (багатогранність).

Незважаючи на несистематичність, ця філософія все таки має певну єдність – єдність, радше, внутрішню, обумовлену ментальністю її творця.

Дата добавления: 2015-05-22