Дайте філософський аналіз людиновимірності сучасної наукової картини

Картина—світу – це інтегральний масштабний підсумок отриманих у різних галузях пізнання знань про світ. Вона завжди прагне вирізнятися завершеністю, цілісністю, присутністю світоглядних висновків та узагальнень. Звичайно, вона є історично мінливою. Можна згадати античну космоцентричну картину світу чи, наприклад, середньовічну, релігійну геоцентричну і теоцентричну картину буття. Можна порівняти раціоналістичну, діяльнісну західну и іррацюналістичну, споглядальну моделі світоглядного тлумачення буття. Також розрізняються наукова картина світу і масштабніша, змістовно багатша універсальна світоглядно-наукова картина світу.

Взагалі, спроба побудувати єдину модель буття, яка б охоплювала усі його прояви – від амеби до людини – це завжди до певної міри спрощення, схематизація, редукція. Адже буття завжди набагато складніше й цікавіше за будь-яку його модель чи схему. Однак це не применшує потреби побудови картини світу, оскільки людина завжди ставить за мету пояснити, зрозуміти, наблизити до себе, олюднити світ, бажаючи отримати відповіді на сокровенні світоглядні питання про причини, смисл і мету свого і природного буття. Щоправда, власне людиномірною, світоглядно насиченою можна вважати саме сучасну картину світу, яка останні десятиліття конституюється – на противагу класичним механістичним, об’єктивістським уявленням про дійсність. Вона значною мірою є творчим поєднанням елементів світогляду попередніх епох і різних культур. В умовах культури постмодерну твориться відповідна мозаїчна, розмаїта, відкрита картина світу.

З іншого боку, долаючи недоліки новочасного наукоцентризму, сучасна наука дедалі частіше звертається до античних та християнських витоків європейської культури, де позараціональним факторам осмислення буття (вірі, інтуїції, душевності й духовності) відводилося чільне місце. Для давньогрецьких мислителів очевидною була єдність інтелекту, моральності та краси, відображена, зокрема, в понятті Логосу (серед багатьох значень якого – «слово», «думка», «закон», «принцип», «смисл»), а знання нерідко набувало сакрального, священного змісту. Пізнання було нерозривно поєднане з мораллю.

Водночас у XX ст. інтенсифікується діалог культур. Це проявляється зокрема в тому, що західна цивілізація починає серйозно цікавитися східною культурою, ідеями китайських та індійських релігійно-філософських учень, де особлива увага звертається на цілісність буття, єдність людини і природи, нерозривний зв’язок думки, слова і вчинку, де більше шанується практична мудрість, аніж теоретичне знання.

Дата добавления: 2015-05-22