Актуалізація досвіду становлення освітньо-виховної системи Японії крізь призму сьогодення розвитку освіти в Україні

Фактори (чинники) становлення освітньо-виховної системи Японії

Недержавні, приватні вузи.

Спеціальні вузи

Поряд з педагогічними вузами сюди відносяться перш за все навчальні заклади з вузькою спеціалізацією - медичні, ветеринарні або, наприклад, кінематографічні.

Поряд з церковними теологічними вузами сюди відносяться приватні вузи з державною акредитацією, сектор, який у Німеччині став розвиватися відносно недавно, зараз їх близько 50.

До особливостей приватних вузів відносяться плата за навчання - в даний час від 1.500 до 4.000 Євро за семестр, а також нерідко викладання англійською мовою, більш жорсткі критерії прийому абітурієнтів, максимально сконцентровані терміни навчання.

У Німеччині існує один вчений ступінь - доктор наук, якаприсвоюється після захисту і повної публікації дисертації в навчальномузакладі.

Історичний-епоха Мейдзи-взяли найкраще з досвіду Європи.

Теорія самових. І самоосвіти.

Пед.чинник- ідеї Конфуція, прогнозисти;

Політ.фактор-зміни правителів-коли був імператор-О націлена на формування підданих Імператору.

Культурний.

Перші заклади освіти японські вчені відносять до VIII ст. Академію для підготовки вищих державних службовців було створено ще у далекому 1633 p. в Токіо, а Указ про впровадження тристадійної освіти з'явився ще 1872 p. Однак перехід від елітарної до масової освіти відбувся в Японії після її поразки у Другій світовій війні, коли усі зусилля нації були спрямовані на розбудову країни. В основу було покладено американську модель освіти, яку японці суттєво модифікували на основі власних досягнень і традицій. У 60-х роках кількість студентів збільшилася у 7 разів, досягши 1,5 млн., а обсяг докторських студій у 215 разів. Японські вчені проходили стажування у наукових лабораторіях більшості ВНЗ розвинутих країн світу. Вагому роль відіграла і та обставина, що уряд створив дуже прийнятні умови для розвитку недержавного сектору вищої освіти. Надзвичайно стрімкі економічні та технологічні зміни висунули настільки високі вимоги до системи освіти, що японці були змушені постійно її модифікувати, відкриваючи усе нові типи навчальних закладів та вдосконалюючи програми й методи навчання. Стала звичною повна середня освіта тривалістю 12 років для всіх; постійно зростає відсоток молоді, яка навчається в закладах університетського рівня.

Дошкільна освіта представлена яслами, дитсадками та особливими школами для інвалідів.Ясла приймають немовлят до 6 років, але не надають жодної освітньої підготовки. Через це ясла перебувають поза офіційною системою освіти й підпорядковуються Міністерству добробуту і праці, а не Міністерству культури й освіті, як і всі освітні заклади. Дитсадки здійснюють підготовку до початкової школи дітей віком від 3 до 6 років. В дитсадках діти перебувають до середини другої половини дня, в яслах — цілий день, залежно від особливостей робочого дня батьків.　Носіння форми учнями дитсадка є обов'язковим. Курс шкільного навчання в Японії займає 12 років. Носіння форми і прибирання школи учнями є обов'язковим. Старша середня представлена вищою середньою школою,технікумами та особливими школами для інвалідів.До закладів старшої середньої освіти вступають діти віком від 15 років. Форма навчання очна. Старша середня освіта не є обов'язковою. Технічні інститути. Термін навчання в таких інститутах складає 5 років, і вони дають широку технічну підготовку своїм студентам. Випускники таких інститутів влаштовуються на роботу на фірми і дослідницькі центри, пов'язані з розробкою нової передової технології і ноу-хау.

16.Особливості розвитку вищої освіти в Японії (типи навчальних закладів; організаційно-змістові основи).

У Японії вища освіта вважається обов'язковою і вона як би злита з системою профісіональної освіти. Система вищої освіти включає в себе наступні основні чотири види освітніх установ:

. університети повного циклу (4 роки);

. університети прискореного циклу (2 роки);

. професійні коледжі;

. технічні інститути.
В університетах повного циклу навчання триває 4 роки, проте на медичному і ветеринарному факультетах - 6 років. Після закінчення основного 4 --річного курсу навчання в університеті випускник може вступити до магістратуру чи докторантуру. Термін навчання в магістратурі в японськихВНЗ - 2 роки. Докторантура передбачає 5 років навчання. Японські вузи мають унікальний в світі інститут "студент-дослідник" - кенкюсей. Цеозначає, що студент, який поставив перед собою мету отримання наукового ступеня, має можливість займатися дослідницькою роботою в обраній їм конкретної галузі знань протягом від 6-ти місяців до 1-гоакадемічного року.

Університети прискореного циклу. В університетах прискореного циклу термін навчання складає 2 роки, але для бажаючих отримати спеціальність медичної сестри термін навчання становить 3 роки. Близько 60% студентів університетів прискореного циклу становлять дівчата. Вони спеціалізуються н таких напрямках, як економіка, література, іноземні мови,педагогіка, соціальний захист. В останні роки в Японії особливої популярністю користуються суспільні науки.
Професійні коледжі. Цей вид вищої освіти в Японії орієнтований на тих, хто бажає отримати вузькотехнічну освіту. Термін навчання в цьому випадку не більше 3-х років.
Технічні інститути. Термін навчання в таких інститутах становить 5 років, і вони дають широку технічну підготовку своїм студентам. Випускники таких інститутів влаштовуються на роботу на фірми та дослідницькі центри,пов'язані з розробкою нової передової технології та ноу-хау. У технічних інститутах готують також фахівців торгового флоту.

Для отримання звання магістра студент повинен закінчити 2-річну освіту, представити магістерську дисертацію і отримати за неї позитивну оцінку, а також скласти іспит за фахом. Термін перебування в аспірантурі складає 3 роки, але після 2-річного навчання в магістратурі. Аспірант вважається закінчившим аспірантуру, якщо він представитьдокторську дисертацію з позитивною оцінкою і складе іспит по спеціальності.

17. Особливості становлення університецької освіти в Японії.

Хоча Японія зазнала сильного американського впливу, її освїітня сфера зберегла азійську своєрідність. Ця особливість полягає у значній централізації управління освітою, сильному впливі держави на всі аспекти освітнього життя, незважаючи на достатньо розвинутий приватний освітній сектор. Перші заклади освіти японські вчені відносять до VIII ст. Академію для підготовки вищих державних службовців було створено ще у далекому 1633 p. в Токіо, а Указ про впровадження тристадійної освіти з'явився ще 1872 p. Однак перехід від елітарної до масової освіти відбувся в Японії після її поразки у Другій світовій війні, коли усі зусилля нації були спрямовані на розбудову країни. В основу було покладено американську модель освіти, яку японці суттєво модифікували на основі власних досягнень і традицій. Система вищої освіти Японії веде свій початок з часів реставрації Мейдзи. До цього періоду в деяких великих містах функціонували спонтанно виникали вищі школи, де діти японської аристократії і військових вивчали твору китайських класиків, право і бойове мистецтво. Були також вищі медичні школи. Перший державний університет був створений у 1877 році в Токіо. У 1895 році почав роботу університет у Кіото. У 1907 році оголосив про початок своєї діяльності університет у Сендае, а в 1910 році — університет у Фукуока. У 1918 році зробив перший набір студентів державний університет на о. Хоккайдо (у м. Саппоро). Усього в першій чверті XX в. у Японії діяли п'ять університетів. У 1918 році видається положення про вищу освіту в країні. Визначаються мети і задачі університетської підготовки: «вивчати теорію і прикладні аспекти науки, вести наукові дослідження, а також розвивати особистість студентів і виховувати в них дух патріотизму. У 1949 році вищим навчальним закладам Японії було введено в обов'язок дотримувати однакових систем підготовки фахівців. Науково-технічний прогрес різко підсилив потреби в персоналі вищої кваліфікації, що викликало гострий нестаток у розширенні мережі вузів, у першу чергу, звичайно, університетів. У 2000 році був створений Національний інститут моніторингу діяльності університетів з метою підвищення ефективності розподілу засобів на освітню і дослідницьку роботу. У липні 2003 року був введений у дію закон про «Національні університетські корпорації», що стимулює перехід національних університетів до більш незалежних форм організації.

18. Особливості розвитку вищої освіти в США (типи навчальних закладів; організаційно-змістові основи).

Своєрідність американської вищої школи полягає в її багаторівневості і розгалуженості, поділу вищих навчальних закладів (ВНЗ) на державні та приватні. Система вищої освіти в США складна. Вона розділяється на чотири категорії: 1. університети, які можуть мати (а) декілька коледжів, по закінченні яких студент отримує звання бакалавра, (б) один чи більше коледжів для тих, хто збирається отримати звання магістра або доктора;

2. інститути з чотирьохрічним навчанням — коледжі — більшість з яких не є частиною університетів;

3.технічні навчальні заклади, в яких навчання продовжується від шести місяців до чотирьох років, де вивчається широке коло професій — від перукаря до бухгалтера і комп'ютерного програміста;

4. дворічні, або громадські коледжі, де студенти можуть отримати багато професій чи продовжити після цього навчання в чотирьохрічних коледжах або університетах. Вища школа готує бакалаврів, магістрів і докторів наук. Очолюють коледжі декани. Департамент очолює голова — професор. Викладацьку роботу ведуть «повні» професори, молодші професори (доценти, асистенти професора та інструктори (викладачі). У США немає єдиних правил організації занять і всього навчального процесу у вищих навчальних закладах. Тривалість навчального року - з середини вересня до кінця травня. Крім літніх канікул, протягом навчального року і три канікулярних періоди загальною тривалістю один місяць. Проте останнє є особистою справою кожного студента. Крім самостійної роботи, студент може брати участь у роботі літніх шкіл, де набрати певну кількість залікових одиниць. 20% курсів є вибірковими, частина - факультативними. Вибіркові курси є заліковими, факультативні ж не враховуються як залікові одиниці. Тижневе навантаження студентів американських вузів, маючи на увазі аудиторні заняття, складає 16-24 години на молодших курсах, на старших - 14-16 годин. Проте кожна аудиторна година повинна доповнюватися двома годинами самостійної роботи. Типова тривалість лекцій і практичних - 50-60 хвилин. Екзаменаційні сесії в американських вузах дуже короткі (10-12 днів) і мають назву «період для повторення, консультацій і занять».

Дата добавления: 2015-05-22