Імператори Феодосій і Валентиніан, 434 р. н. е

Імператори Феодосій і Валентиніан, 430 р н. е.

Кодекс Юстиніана ХІ, 48, 18.

Імператори Гонорій і Феодосій, 422 р. н. е.

Після іншого: преторською постановою, яка називається “за чиїмось бажанням” оголошено, що пани будуть зобов’язані, якщо накажуть рабу або актору збільшувати певну суму грошей. Тому виданим на майбутнє законом встановлюємо, щоб той, хто позичить гроші рабу, колону, кондуктору, прокуратору або актору маєтку, знав, що не можна притягнути до відповідальності за землеробів панів маєтків. І не личить залучати до цього листи домашніх, яким більша частина людей довіряє особисте, щоб удати, що гроші, які не були прошені, були отримані в оплату за маєток, оскільки у випадку, якщо власником навмисно не було заявлено, що він надасть гроші, вони не можуть бути утримані з господаря; ми бажаємо, щоб кредитори штрафувалися сумою, даною в борг, якщо будь-якою особою позичені гроші будуть прийняті не за наказом пана і особливо без поручителя.

Ми думаємо, що немає необхідності допускати колонів до будь-яких військових посад, хоча б найнижчих. І також не дозволяємо, щоб приписані до цензу досягали влади молодших службовців правителів, тому що в цій частині ми турбуємося про право панів і про честь держави.

Кодекс Феодосія V, 3, 1; Кодекс Юстиніана І, 3, 20.

Якщо помре, не залишивши заповіту, і без батьків обох статей, дітей, родичів з обох сторін і дружини будь-який єпископ чи пресвітер, або диякон, або диякониса, або субдиякон, або хтось інший з кліриків чи монахів, або жінок, які присвятили себе самотності, то майно, яке їм належало, повністю передається святій церкві чи монастирю, якому вони призначили, за винятком тих коштів, які, як може статися, залишать клірики чи монахи обох статей з числа приписаних до цензів або таких, які знаходяться під правом патрона або пов’язані становищем куріала. Адже не справедливо, щоб церквою утримувалася власність чи пекулії, які законами присуджені або патрону, або власному маєтку, до якого хтось з них був приписаний, або вважаються в певному сенсі належними курії згідно зі змістом раніше виданих конституцій. Зрозуміло, святу церкву слід відповідним чином охороняти від позовів, якщо будь-який залежний від названих положень буде зобов’язаний або через укладені угоди, або з якихось інших церковних справ, тож, якщо будь-яка скарга через такого роду вимоги потрапить у суд, скаржнику не слід сподіватися, що після публікації цього закону суд стане переслідувати в судовому порядку або турбувати економів, чи ченців, чи прокураторів, оскільки сама скарга застаріла, і власність, залишена релігійною людиною церкві чи монастирю, якому була присвячена, затверджується.

Дата добавления: 2015-05-22