Імператори Аркадій і Гонорій, 396 р. н. е

Кодекс Юстиніана, ХІ, 50, 2.

Імператори Феодосій, Аркадій і Гонорій, 393 р. н. е.

Кодекс Юстиніана ХІ, 68, 5.

Імператори Граціан, Валентиніан і Феодосій, 386 р. н. е.

Кодекс Феодосія V, 17, 2.

Імператори Валентиніан, Феодосій і Аркадій, 386 р. н. е.

Кодекс Юстиніана ХІ, 51, 1.

Імператори Граціан, Валентиніан і Феодосій, 383 р. н. е.

Ми дізналися, що деякими особами, які отримали патримоніальні маєтки, звідси виселяються давні колони, і на їхнє місце поселяються або власні раби, або інші колони. Тому силою цього едикту встановлюємо, що ті, хто і надалі спробує зробити щось подібне, будуть позбавлені цих володінь.

“Про палестинських колонів”

Оскільки в інших провінціях, що знаходяться під владою нашої світлості, закон, встановлений предками, утримує колонів у деякому вічному праві, так що їм не дозволяється покидати ті місця, плодами яких вони користуються, і покидати те, що колись отримали для обробітку, але посесорам провінції Палестини це не приносить користі, ми постановляємо, щоб також і в Палестині ніхто з колонів ніде не пишався своїм правом нібито безперешкодно пересуватися і бути вільним, а за прикладом інших провінцій настільки був би прив’язаний до господаря маєтку, що не міг би піти безкарно; до цього слід додати, що господарю маєтку дається повна влада затребувати його назад.

Якщо хтось буде підбурювати чужого колона перейти до нього або сховає його в себе, за колона, який належить приватній особі, він повинен заплатити 6 унцій золота, за патримоніального колона фунт золота.

“Про фракійських колонів”

У всьому Фракійському діоцезі, оскільки подушний податок цензу відмінений навічно, зберігається лише поземельна залежність. І щоб не здавалося, що, звільнившись від пут трибутарної долі, колони отримали можливість переходити і йти куди забажають, тоді як самі утримуються оригінарним правом, і повинні вважатися все-таки рабами самої землі, на якій народилися, хоча б здавалися за становищем вільнонародженими, і не повинні мати можливість іти, куди забажають, або міняти майно, але їхній посесор нехай по праву користується і обов’язками патрона, і владою господаря. Якщо хтось, однак, задумає отримати і утримати колона, постановляємо, щоб він заплатив два фунта золота тому, чиї поля внаслідок переходу працівника він спустошив, і щоб повернув його самого зі всім його пекулієм і родиною.

Хоча колони лише приписані до цензу, тоді як насправді вільні стосовно тих, яких трибутні повинності не роблять їх підвладними, є майже правдивим, що вони будуть пов’язані деяким обов’язком рабства стосовно тих, від кого вони залежать щорічними зобов’язаннями і визначеним становищем. У такому випадку менш припустимо, щоб вони насмілилися тривожити позовом тих, ким, як панами, вони самі без сумніву можуть бути розпродані разом з маєтками. Надалі ми ліквідуємо таку можливість, щоб ніхто не насмілювався турбувати в суді ім’я пана, і нехай знають, що чиї вони самі, того ж і все їхнє (майно). Оскільки ж дуже часто ухвалювалося, що нікому з колонів не дозволяється без відома господаря маєтку продавати чи якимось іншим чином відчужувати зі свого пекулія, як може пан виступати як рівноправний проти особи, які закони не дозволяють навіть мати власність і дають право лише набувати, але не передавати майно, в той час як пану дозволялось і набувати, і володіти. Але ми забороняємо для такого роду людей можливість виступати проти панів і патронів у цивільних справах і відмовляємо їм у голосі (за винятком випадків стягнення оплати понад норму, оскільки раніше імператори надавали їм у таких випадках право порушення позову) для публічного звинувачення в злочині, (хоча) у них не відбирається право судитися з приводу беззаконь, здійснюваних щодо них самих або їхніх близьких.

Дата добавления: 2015-05-22