Українізація” (коренізація)

Голод 1921-1923 рр.

Економіка країни.

На підставі рішення Х з'їзду РКП(б) і березні 1921 р. замість політики “воєнного комунізму” вводиться нова економічна політика (НЕП), заснована на ринкових відносинах, різних формах власності й економічних методах управління народним господар-ством. В Україні НЕП був запроваджений в 1922 р. За НЕПу були досягнуті високі темпи розвитку країни. У найкоротший термін було відбудоване господарство країни, різко виріс життєвий рівень населення. Однак, НЕП не міг бути довговічним, так як базувався на двох протилежностях: в економіці панували ринкові відносини, а в політиці – адміністративно-командна система, яка прагнула підпорядкувати економіку своїм цілям.

В 1921-1923 рр. в Україні спостерігається голод. В наслідок посухи 1920 р. скоротилися посіви зернових, що привело до скорочення і поголів'я худоби на 40%. Посуха продовжувалася у 1921р. і охоплювала все більше районів. Від посухи більш за все постраждали Запорізька, Катеринославська, Донецька, Одеська, Миколаївська і Харківська губернії. Частково – Полтавська і Кременчуцька губернії. Голод був масовим і супроводжу-вався великою смертністю. Але і за таких умов зерно з України вивозилося у формі продпо-датку для допомоги Поволжю, де також був голод. Наслідки голоду остаточно вдалося ліквідувати тільки в 1923 році.

ХІІ з'їзд РКП(б), що відбувся у квітні 1923 р. проголосив курс на “коренізацію” партійного, радянського, профспілкового і комсомольського апаратів на місцях. Коренізацію проводили для того, щоб формувати керівників влади з місцевого населення, забезпечити розвиток рідної мови у всіх державних органах і у всіх установах, запровадженні діловодства національною мовою, розвитку національної преси, театру, культурних та освітянських установ. В Україні така політика отримала назву українізації. У результаті такої політики частка українців у складі керівних кадрів усіх галузей народного господарства на початок 30-х рр. складала понад 50%. Українською мовою у 1927 р. володіли 60% робітників України. Було українізоване діловодство. Тираж укр. газет збільшився в 5 разів. На початку 30-х рр. укра-їнськими були 90% шкіл, переважна більшість театрів. У вузах навчання укр. мовою велося майже на 40%. Але в кінці 20-х - початку 30-х рр. ця політика була згорнута. Діяльність нац. шкіл і культурно-освітніх установ обмежувалася. Відомі діячі укр. культури – Хвильовий, Волобуєв, Шумський, були звинувачені в націоналізмі і репресовані, інші виїхали закордон. В цей же період відбувалася ліквідація не писемності населення. З цією метою створена республіканська комісія на чолі з Г.Петровським і товариство “Геть неписьменність”. В резу-льтаті прийнятих заходів до 1927 р. у республіці навчилися читати і писати 2 млн людей. Кількість неписьменних скоротилася з 76 до 43% дорослого населення. Успішно розвивалася освіта та її заклади. У 1925 р. в УСРР нараховувалося близько 18 тис. шкіл, 145 технікумів, 35 інститутів, 30 робітфаків. Головним науковим центром у республіці стала Всеукраїнська академія наук (ВУАН), де існувало три відділення: історико-філологічне, математичне, соціально-економічне. У 1924 р. М.Грушевський повернувся з-за кордону і був обраний академіком ВУАН (з 1929р. – академік АН СРСР). В період українізації розвиток набувають література і мистецтво. В літературі діяли різні напрямки та організації. Найвідомішими із них були “Плуг” і “Гарт”, де літератори віддава-ли перевагу пролетарській культурі. Неокласиками були М.Зеров, М.Рильський; символіс-тами – П.Тичина, Ю.Меженко; футуристи – М.Семенко. У 1925 р. виникла Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), що складалася із 22 письменників і поетів. Серед них П.Тичина, В.Сосюра, Ю.Смолич, М.Бажан, Ю.Яновський, О.Довженко, Л.Курбас та ін. Керівником ВАПЛІТЕ був М.Хвильовий (Фітільов), а першим президентом М. Яловий. В галузі образотворчого мистецтва плідно працювали М.Бойчук, Ф.Кричевський, Г.Нар-бут, А.Петрицький, М.Жук, О.Мурашко та ін. У музичному мистецтві виділялися Г.Вірьов-ка, М.Вериковський, Б.Лятошинський, А.Ревуцький. Здобули визнання театральні колективи “Березиль” на чолі з Л.Курбасом, ім. І.Франка під керівництвом Г.Юри. Поширювалося кіно. Популярними були стрічки “Броненосець Потьомкін”, “Земля”, “Арсенал”, пізніше – “Щорс” та ін. Світове визнання отримали фільми О.Довженка.

Релігійне життя. Після революції 1917 р. держава відокремилася від церкви. В Україні дія-ло в 20 –30-х рр. кілька православних конфесій – УПЦ, РПЦ і Українська автокефальна (незалежна) православна церква (УАПЦ), яка критично ставилася до радянської влади, підт-римувала українізацію. В умовах “атеїстичної пропаганди” була ліквідована в 1930р. Також діяли інші церкви протестантського напряму, але їх учасники згодом також були репресова-ні, а діяльність таких церков заборонялася і миряни змушені були або відійти від своїх віру-вань, або збиратися таємно, ризикуючи життям. Таким чином, українізація позитивно вплинула на розвиток не тільки політичної системи, а й на розвиток культури в Україні, хоча поступово релігійне життя в країні почало занепада-ти. Цю сферу радянська влада намагалася також взяти під свій контроль.

Закріплення радянської влади в Україні (1929-1938)

Політика індустріалізації. В 1925 р. на ХІУ з'їзді ВКП(б) був узятий курс на проведення індустріалізації – політика, яка спрямована на створення великого машинного виробниц-тва. Метою індустріалізації було технічне переозброєння економіки і перетворення СРСР з аграрно відсталої країни на високорозвинену промислову країну. Індустріалізація здійснювалася відповідно до п'ятирічних планів розвитку народного господарства. Перша п'ятирічка (1927/28-1932/33 рр.) повинна була збільшити приріст промислової продукції понад 20%. Але в 1929 р. і ці показники були завищені. Такий стан отримав назву форсованої індустріаліза ції або “великого стрибка” чи “надіндустріаліза-ції”. За три роки темпи зростання промислового виробництва повинні досягти 38%. Така індустріалізація не була забезпечена фінансово і матеріально промисловим будівництвом, забороною торгівлі, картковою системою для міського населення, інфляцією, примусовою продрозкладкою одноосібних селянських господарств. Це викликало опір у верхівках влади – М.Бухаріна, О.Рикова, М.Томського – членів політбюро ЦК ВКП(б). Цей виступ привів до чистки партії у 1929 р.

Результатами перших п'ятирічок було те, що було створено 35 заводів-гігантів. В Україні з них розміщувалося 12 об'єктів – 7 новобудов і 5 реконструйованих підприємств. До новобудов відносилися 3 металургійні заводи – “Запоріжсталь”, “Криворіжсталь”, “Азовсталь”; Дніпрогес, Дніпроалюмінійбуд, Краммашбуд, ХТЗ. Серед реконструйованих виділялись Луганський паровозобудівний завод, 4 металургійних заводи - в Макіївці, Дніпродзержинську Дніпропетровську, Комунарську. За планом ГОЕЛРО збільшено будівництво електростанцій, будувалися ДРЕС. Великі електростанції були споруджені в Києві, Харкові, Дніпродзержинську, Запоріжжі та інших містах. Запорізький завод “Комунар” став найбільшим у світі підприємством із виробництва зер-нових комбайнів, а київський завод “Ленінська кузня” – найбільшим в країні підприємством річкового суднобудування. Харківський завод “Серп і молот” почав випускати молотарки в кількості, що забезпечувала потреби сільського господарства всієї країни. Створення азотно-тукових заводів із виробництва азотних добрив розтяглося в часі, так як програма була скорочена. Тому Горлівський завод був налагоджений наприкінці другої п'ятирічки, а Дніпродзержинський – у третій. У харчовій промисловості з'явилися нові галузі – маргаринова, маслоробна, комбікормова, хлібопекарська. Було побудовано 67 механізованих хлібозаводів, 5 великих м'ясокомбінатів; відкритий Херсонський консервний завод. До Другої світової війни було побудовано 3 нових цукрових заводів. В країні створювалася легка промисловість. У Києві, Харкові, Дніпропет-ровську побудовані великі взуттєві фабрики з конвеєрним виробництвом, в Одесі, Харкові і Києві – трикотажні фабрики. Але незважаючи на досягнення, завищені плани не були до кінця виконані, хоча за звітами план першої п'ятирічки був виконаний за 4 роки і 3 місяця. У 1937 р. за обсягами промислового виробництва СРСР вийшов на друге місце в світі після США. Припинилося завезення з-за кордону кольорових металів, рейкопрокатних станів, екскаваторів, турбін, паровозів та ін. Україна стала індустріально розвиненою республікою. Стосовно сільського господарства, то ситуація була дещо іншою. Політика індустріалізації потребувала коштів, які уряд хотів отримати від селян. Для цього їм продавали продукцію промисловості за завищеними цінами, що привело до скорочення обсягів закупівель. Були занижені ціни на хліб державними закупівельними організаціями. Це привело до хлібозаго-тівельної кризи. В цих умовах почалося знову насильницьке вилучення зерна із селянських господарств. Фактично це було кінцем нової економічної політики.

Прискорена колективізація. Суцільна колективізація передбачала усуспільнення всієї землі, свійської худоби і птиці, а також засобів виробництва. Колективізація в Україні повинна була пройти за два роки. Форсування темпів колективіза-ції (створення колективних господарств) вело до насильницького залучення селян у колгос-пи. Було вирішено знищити куркулів (заможне та середнє селянство) як клас. Це викликало опір селянства. Уряд визнав свої помилки і парторганізаціям запропоновано відмовитися від адміністративного тиску на селян і зосередити увагу зміцненні колективних господарств.

У роки першої п'ятирічки Україна повинна була закінчити колективізацію до весни 1932 р. Було розкуркулено 200 тис. селянських господарств. До кінця першої п'ятирічки в Україні було “колективізоване” 70% селянських господарств. За роки другої п'ятирічки (1933-1937 рр.) колективізація була завершена. Колгоспи отрима-ли матеріально-технічну базу у вигляді машино-тракторних станцій (МТС); в колгоспах і радгоспах створені політвідділи. Створенню колгоспів і радгоспів в Україні сприяло те, що в 1932-1933 рр. радянський уряд створив штучний голодомор. Голод почався наприкінці 1931 р. Масового розмаху набув протягом 1932р. і узимку і навесні 1933 р. Голодувало сільське населення Харківської, Київ-ської, Дніпропетровської, Одеської, Чернігівської, Вінницької, Полтавської областей. Голодомор 1932-1933 рр. викликав величезну смертність населення, особливо дітей і старих. Селяни змушені були їсти собак, кішок, пацюків, трупи коней, листя і кору дерев, траплялися випадки канібалізму. В цей же час голоду в містах не було. Для охорони міст від голодуючого населення використовувалися спеціальні загороджуваль-ні загони. Така політика отримала назву Геноциду українського народу, що зафіксовано у «Законі про голодомор 1932-1933 рр.», прийнятий у наші часи. Остаточних цифр жертв голо-ду в Україні немає. Але за переписом 1939 р. населення скоротилося понад 3 млн. чоловік. Президент України В.Ющенко у виступі перед Конгресом США назвав цифру у 10 млн. загиблих українців. Створивши колгоспи, селяни були позбавлені земельної власності і перетворилися на низь-кооплачувану найману робочу силу, експлуатовану державою. Але проведення колективіза-ції забезпечило постачання міст дешевим продовольством; усунено базу для селянських виступів; держава отримала кошти для проведення індустріалізації. В зв'язку зі змінами в суспільстві та прийняттям нової Конституції СРСР в 1936 р., 30 січня 1937 р. Надзвичайний з'їзд рад України прийняв нову Конституцію УРСР. Відповідно до неї основу країни складали ради депутатів трудящих міста і села. Вибори до рад ставали загальними, прямими і рівними при таємному голосуванні. Проголошувалася особиста недоторканість громадян, таємниця листування, свобода преси, слова, зборів. Законодавчо закріплювалося право України на вихід зі складу СРСР. Україна отримала нову назву – УРСР. З 25 червня 1934 р. столиця УРСР була перенесена з Харкова до Києва. Але нова Конституція УРСР та СРСР 91936 р.) були лише декларацією. В умовах тоталі-тарної системи (створена з 1929 р.) права порушувалися, так як почалися масові репресії в різних сферах діяльності. В результаті домовленостей та військових дій в 1939 р. територія Східної Галичини та Бес-сарабії були приєднані до УРСР в серпні 1940 р. На цій території розпочалося здійснення політики радянізації цієї частини України. Отже, напередодні вітчизняної війни територія України була об'єднана в межах однієї дер-жави. В Україні спостерігались як позитивні, так і негативні зрушення. В країні створена матеріально-технічна база для розвитку різних галузей економіки, виникли нові галузі, створені колективні господарства в селах; за рахунок голодомору, репресій усунені виступи населення проти влади. Як і на території СРСР, так і в Україні стали панівними терор і насильство.

Дата добавления: 2015-05-22