Особливості розвитку культури

Розвиток української культури в другій половині XVII – першій половині XVIII ст. відбувався за досить складних, часом суперечливих умов.

• Національно-визвольна війна в середині XVII ст. й відродження Української держави сприяло піднесенню творчого духу українського народу.
• Важливим чинником розвитку духовного життя України була культурницька політика українських гетьманів, спрямована на підтримку Української православної церкви, національної освіти, книгодрукування, мистецтва.
• Водночас розвиток української культури спрямувався розчленуванням українських земель та неоднаковими умовами їхнього розвитку.
• Прагнення встановити контроль над культурним життям українців - характерна риса колоніальної політики будь-якої з держав, що володіли землями України. Так, приміром, наступ царату на державність України відбувався одночасно з посиленням тисків у царині культури.
• Тяжким ударом для української культури стало підпорядкування Української православної церкви Московському патріархатові (1687 р.).
• Іншим кроком царського уряду, що посилював втручання царату в державне життя України, були всілякі цензурні утиски українського книгодрукування. Зокрема, з 20-х рр. XVIII ст. впроваджувався суворий цензурний контроль Синоду над Київською та Чернігівською друкарнями. Заборонялося друкувати книги українською мовою.
• Після Полтавської битви справи української освіти потрапили під суворий контроль царського уряду: за царським указом було скорочено кількість студентів Києво-Могилянської академії (з двох тисяч вихованців залишилось у 1710 р. тільки 165 осіб); від викладання усунули осіб, які, на думку російських воєначальників, були недостатньо відданими цареві.
• Крім того, царський уряд всіляко заохочував відплив діячів української культури до Москви.

• За Петра І таке зманювання еліти набуло насильницьких рис: високі посади здобували лише ті з українських діячів, які прихильно ставилися до царя й у всьому корилися його волі.
• Найвищі церковні достойники Російської імперії були українцями (Стефан Яворський, Феофан Прокопович).
• Був час, коли всі єпископські кафедри в Росії обіймали українці.
• Найтрагічнішим у цьому було те, що за високі посади українці мусили зрікатися свого коріння.
• Не уникали утисків у царині культури й західноукраїнські землі. Приміром, більшість колегіумів на Правобережжі та в Західній Україні перебувала під контролем єзуїтів.
• Українськими лишалися тільки початкові братські й громадські школи, але й вони переслідувалися польськими можновладцями.

ОСВІТА І КНИГОВИДАННЯ. КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ

• Нижчою ланкою в системі освіти були початкові школи. Їх кількість протягом 18 ст. невпинно зростала.
• До першої половини 18 ст. на землях Лівобережної Гетьманщини й Слобожанщини діяли колегіуми - Чернігівський (1700 р.), Харківський (1726 р.) та Переяславський (1738 р.).
• За тих часів українські колегіуми були всестановими: у них навчалися не лише діти священиків, козацької старшини і шляхтичів, а й вихідці із селян і міщан. Кількість студентів у колегіумах була значною: приміром, у Чернігові щороку навчалися 700-800 осіб.
• Вищим навчальним закладом в Україні, головним осередком науки й мистецтва протягом другої половини XVII – першої половини XVIII ст. залишалася Києво-Могилянська академія.
• Вдячна пам'ять про фундатора закріпилася в назві колегії, яку ще за життя митрополита почали називати Києво-Могилянською.
• Що ж до статусу академії, то саме так сприймали новостворений заклад сучасники. Хоч з формального погляду академією його було визнано 1658 р. в Гадяцькому договорі.
• Підтримка гетьмана Івана Мазепи сприяла розквітові цього навчального закладу: до 1709 р. в ньому навчалося до 2 тис. студентів із різних регіонів України, а також із Білорусі, Росії, Молдавії, південнослов'янських країн.
• Новий етап розвитку академії пов'язаний з діяльністю Рафаїла Заборовського, який став Київським митрополитом 1731 р.
• У зазначений період Києво-Могилянська академія залишалася всестановим навчальним закладом.
• Розвиток освіти перебував у безпосередньому зв'язку з книговиданням. Найбільшим видавничим центром залишалася друкарня Києво-Печерської лаври.
• Чимало книжкової продукції виходило й у Чернігівській друкарні. Діяли друкарні також у Львові, Луцьку, Кременчуці, Уневі, Почаєві.

ЛІТЕРАТУРА

Дата добавления: 2015-05-22