Кам’яний вік

Доба

Стародавня

т ш

З

аселення території сучасної України первісною людиною відбулося ще в епоху палеоліту — початковий і найбільш значний у часовому вимірі період історії людства. Саме цього часу відбу­лося виділення людини з тваринного світу, були виготовлені перші знаряддя праці, почалося вико­ристання вогню й одягу, споруджені перші житла. Цієї ж доби почали складатися основи початкової суспільної організації людських колективів й зарод­жуватися ідеологічні уявлення. В ранньому палеоліті відбулося початкове розселення людства з Афри­канського континенту на нові території.

. | На українських землях первісна людина з'явила­ся пізніше — у так звану ашельську епоху, що датується часом від 1,5 млн. до 150 тис. років тому. В цей час з’явились архантропи, об’єм мозку яких ко­ливався від 800 до 1300 см³ (об'єм мозку сучасної людини 1400-2000 см³), а зріст сягав 160-170 см. Первісні люди освоювали нові території, зокрема землі Європи, де й проживали невеликими групами, що утворювали так зване первісне людське стадо.

Склад і технологія виготовлення кам’яних знарядь праці свідчать вже про початок вивільнення вироб­ничої діяльності архантропів від рефлекторної форми, тобто про зародження мислення. А поява однотип­них кам’яних знарядь, як-от ручного рубила, виготовлення знарядь із кістки, рогів та деревини свідчать про початок переходу до свідомої виробни­чої діяльності. За допомогою цих знарядь архантропи добували засоби існування. Основним їх заняттям бу­ло полювання на диких тварин, у тому числі великих. Вони збирали також рослинну їжу — плоди, ягоди, коріння.

Архантропи широко використовували вогонь. Сліди вогнищ у різних місцях виявлені археологами в печерах і на відкритих стоянках тих часів. Ос­воєння вогню мало величезне значення для життя стародавнього населення. Адже він забезпечував надійний захист від холоду та звірів, давав мож­ливість освоювати нові райони, котрі раніше були недоступними. Можливо, вже цього часу людина почала використовувати вогонь для приготування їжі.

На сьогодні в різних регіонах України виявлено близько 30 ашельських стоянок. На думку вчених, по­чаток цього процесу відноситься до часу так званого гюнцського похолодання, що сталося близько одно­го мільйона років тому. Кам’яні знаряддя праці та сліди виробництва цих часів виявлені на глибині 12 м від сучасної поверхні на стоянці Королево, що на березі р.Тиса на Закарпатті. Ймовірно, вже на цьо­му етапі люди просунулись і далі на схід — у Північне П ричорої юмор’я та Приазов’я. Як свідчить аналіз ха­рактерних особливостей ранньоашельських кам’яних індустрій Закарпаття, розселення прадавніх колек­тивів на територію України (принаймні в її західних областях) скоріше всього відбулося цього часу з західної частини Передньої Азії та півдня Централь­ної Європи (передусім з Балкан).

Та освоєння територій людиною не можна уявля­ти як одночасовий акт. Це був тривалий процес, що мав, вірогідно, хвилеподібний, перемінний характер. До того ж міграції окремих груп відбувалися з різних територій. Так, дещо пізніші археологічні матеріали, знайдені на стоянках на Житомирщині і в Криму, дають підстави зробити припущення і про імпульси з північних земель сучасної Німеччини та Кавказу. А на Житомирщину первісне населення теж потра­пило з півдня. Тож південно-західний і західний шляхи початкового розселення в українському регіоні були основними.

Подальша еволюція людини привела до появи в мустьєрську епоху (150-35 тис. років тому) палеоан- тропів, або неандертальців. Це був наступний ступінь фізичного та розумового розвитку типу людини, що розширила межі свого проживання. В Україні відо­мо близько 200 стоянок такої людини. Кам’яні знаряддя неандертальців були досконаліші й різно­манітніші, ніж у архантропів. Серед них особливе значення мали гостроконечники, що використову­вались як ножі і, мабуть, як наконечники для списів.

Зовні неандерталець був корінної статури, з роз­винутою мускулатурою, трохи сутулий. Будову черепа та мозок (об’єм 925-1800 см³) він мав примітивні. Го­лова у нього була порівняно велика, видовженої

форми, з низьким лобом і нависаючим надбрів'ям. Для неандертальця характерні широкий, що іноді досить виступає, ніс, скошене назад підборіддя, асимет­ричність півкуль мозку, пов’язана з праворукістю; краще, ніж у архантропів, розвинутий руховий центр мозку. Однак лобова частина мозку у нього була розвинута менше, ніж у сучасної людини.

Неандертальці мали почуття родинних зв'язків, робили спроби розібратися у двох станах перебуван­ня родичів — життя і смерті В багатьох печерах знайдені останки похованих — перші соціальні захо- ронення в історії людства. Це також свідчення зародження релігійних уявлень і вірувань. Так, під час розкопок грота Кіїк-Коба в Криму були виявлені рештки кісток дорослого неандертальця й дитини

6- 8 місяців. Дорослий був похований у могильній ямі і лежав на правому боці з трохи підігнутими но­гами. На думку дослідників, тут була захоронена жінка віком близько 35 років і зростом 155-159 см. Вікове співвідношення похованих і те, що їх покла­ли поряд, дають можливість зробити припущення, що це могила матері та дитини

Неандертальці — сучасники великого обледеніння

з різким похолоданням клімату. Вони проживали в пе­черах, пристосовуючи їх під житло, де споруджували наземні будівлі на зразок чуму, покриті шкурами тва­рин. Одна з них була досліджена на стоянці Молодова на Дністрі (Чернівецька обл.). Споруда, очевидно, була овально викладена зі спеціально підібраних ве­ликих кісток мамонта. Каркас житла зводили із жердин, а зверху його покривали шкурами, котрі закріплювали також кістками мамонта. Всередині збереглися сліди 15 багать і знайдено велику кількість уламків кременю, з якого виготовлялися знаряддя праці.

Боротьба людини за існування була дуже тяжкою. Адже за низького рівня розвитку продуктивних сил способи добування їжі (навіть при набутих навичках полювання), які були відомі тогочасній людині, не зав­жди могли забезпечити окремі колективи необхідними харчами. Люди часто голодували, серед них була ви­сока смертність. Вивчення решток кісток неандертальців показало, що 55% із них помирали, не досягши навіть 20-річного віку, і майже ніхто не доживав до 50 років.

В епоху, в яку жили неандертальці, відбулося ос­таточне становлення людини. Близько 35 тис. років тому з’явились їх нащадки, що вже належали до су­часного типу — „Homo sapiens“, або „людини розумної“. В Європі їх ще називають кроманьйонця­ми, за назвою грота Кро-Маньйон (Франція), де

вперше було знайдено п’ять кістяків цього типу ра­зом з кам'яними знаряддями праці та просвердленими раковинами. Фізичною будовою кроманьйонець нічим істотно не відрізнявся від сучасної людини.

Техніка виготовлення знарядь праці й госпо­дарство кроманьйонців досягли вищого, ніж у неан­дертальців, ступеня розвитку. Вони виготовляли різноманітні знаряддя з каменю та кістки, прикраси, статуетки, що нагадують людину, фігури тварин. Основним джерелом добування їжі було полювання на великих тварин — мамонта, зубра, бізона, носо­рога, печерного ведмедя. Мисливська зброя стала досконалішою — з’явились дротики, гарпуни, спи- сокидалки.

Кроманьйонці продовжували споруджувати жит­ла на зразок чуму чи яранги, а також землянки і напівземлянки. Як будівельний матеріал використо­вувалося дерево (жердини), кістки й шкури великих тварин. Так, на будівництво трьох жител та обладнан­ня багаття у поселенні біля Межиріч на Середньому Дніпрі (Черкаська обл.) було використано 1753 кістки мамонта. Підраховано, що для спорудження цих жител потрібно було забити 110 мамонтів.

У цю ж епоху склався родовий лад і відбулася племінна організація суспільства. Виникли давні форми релігійних вірувань: анімізм — культ предків і вшанування померлих; магія — віра в те, що закли­наннями та обрядами можна вплинути на хід подій; тотемізм — віра в спільного для конкретного колек­тиву предка із світу тварин чи рослин; фетишизм — поклоніння предметам неживої природи.

Потрібно зазначити, що якраз у цю епоху почав­ся і процес виникнення рас — представників трьох основних типів — європеоїдного, негроїдного та монголоїдного. Давні раси менше відрізнялись одна від одної, ніж сучасні, — вони мали яскраво виражені риси походження від єдиного людського типу

По закінченні останнього льодовикового періоду (14-12 тис. років тому) кліматичні умови Євразійсь­кого материка зазнали значних змін. Льодовий покрив танув і поступово відступав у межі своєї первісної поя­ви в північних широтах. У результаті потепління складалися ландшафтно-географічні зони, близькі до сучасних. Змінився рослинний і тваринний світ.

На територіях, де раніше був степ, тундра чи льодовик, виросли ліси. Зникли мамонти, шерстисті носороги й інші тварини, котрі були головним об'єктом полювання та джерелом їжі в попередні часи. Ліси за­селили північний олень, лось, кабан, бурий ведмідь, вовк, лисиця, бобер, а степи — бик, кінь, антилопа- сайга й інші сучасні тварини.

Почалася нова епоха, що дістала назву середнь­ого кам’яного віку — мезоліту Умови життя людей, зокрема добування ними їжі, різко змінились, що стало поштовхом до виготовлення складніших знарядь праці. Були створені вироби для обробки дерева — долото, сокира, тесло; нові знаряддя з кістки та де­рева (ножі, кинджали, списи) з крем’яними пластинами. Також було зроблене важливе відкрит­тя досить складного для того часу механічного знаряддя — лука.

Великі родові колективи мисливців на мамонтів та бізонів змінились порівняно невеликими групами мисливців. Озброєна луком і стрілами людина тепер мала більшу самостійність і можливість полювати сама. Поширеним було полювання на північного оле­ня. З луком і стрілами людина навчилась забивати тварин на відстані, а дичину — на льоту.

Крім мисливства одним із основних занять стає рибальство В цей час були винайдені різноманітні пристосування для ловлі риби — гачки, сіть з поплав­ками, складна система загородок на ріках та озерах, а також човни, видовбані з цільних стовбурів дерев, та весла. Важливого значення набуло збирання річко­вих і морських черепашок, їстівних рослин та ягід. Домашньою твариною став собака — віднині постійний супутник людини.

На відміну від попередніх часів в епоху мезоліту почали ховати померлих вже не серед живих, тобто на території стоянок, а за їх межами — у давніх родових чи племінних могильниках. Так, у Дніпропет­ровській області досліджено три могильники біля Волоського та Василівни, на яких виявлено близько 90 поховань. Більшість захоронених — чоловічої статі, покладені в могили на боці. Серед останків померлих знайдені стріли і навіть наконечник дроти­ка (причому деякі з них застрягли прямо в кістках), а на деяких черепах є вм’ятини від ударів. Все це свідчить про те, що тут були поховані члени роду чи племені, котрі загинули під час сутичок. Деталі об­ряду поховання, зокрема орієнтація померлих, вказують на те, що люди епохи мезоліту поклоняли­ся, мабуть, небесним світилам і понад усе — сонцю.

Поширення мисливства і збільшення кількості населення зумовили певне порушення екологічного ба­лансу. Внаслідок цього в багатьох регіонах склалася ситуація, названа кризою мисливського господарст­ва. Присвоюючі форми господарювання поступово вичерпували себе, а тому їм на зміну йшли відтворю­ючі форми. Це відбулося вже в епоху неоліту, коли стародавнє населення України досягло нового ступе­ня свого культурно-історичного розвитку.

В неоліті, або новому кам’яному віці (\Л-1І1 тис. до н.е), приручаються всі основні види домашніх тварин, виникає примітивне землеробство. Але при­своюючі форми господарювання, особливо в лісовій зоні, ще довго відіграють важливу роль у життєдіяль­ності тогочасного населення. Лісові племена так званої культури ямково-гребінцевої кераміки аж до кінця неоліту (як і в попередні часи) існували виключ­но за рахунок мисливства, рибальства та збирання ягід. У поліській зоні особливого значення набуває рибальство, яке стає визначальною формою господа­рювання. А в південному і південно-західних регіонах, наприклад у населення культури лінійно-стрічкової ке­раміки, основне місце належало вже примітивному землеробству та скотарству.

Відмінності в характері господарювання в різних регіонах України, на думку Д.Телегіна, свідчать про нерівномірність історичного розвитку неолітичного суспільства, що пов’язано з природним оточенням та історичною ситуацією в ті чи інші часи. На півночі сприятливі умови в епоху неоліту зумовлювали подальший розвиток традиційних форм присвоюючо­го господарювання. А на півдні, в степовій зоні, вже в пізньому мезоліті стало бракувати дичини, що було однією з причин переходу людства до від­творюючого господарювання — скотарства та землеробства (землю почали обробляти за допомо­гою мотик з рогу та кістки). Перехід племен в епоху неоліту до відтворюючих форм господарювання був важливим етапом в історії людства в цілому і тогочасного населення України зокрема. Іноді цей процес називають „неолітичною революцією“. Дійсно, в галузі давньої економіки це був своєрідний революційний переворот, котрий розтягся на знач­ний відтинок часу і збігався з темпами соціально- економічного і культурного розвитку тієї епохи.

Одним з важливих досягнень стає виготовлення глиняного посуду. Випалена на вогні глина була першим штучним матеріалом, котрий створила людина. Як вважають дослідники, глиняний посуд виник шляхом обмазування сирою глиною посуду, сплетеного із лози. Такий посуд випадково по­трапляв у вогонь, дерев’яна частина вигорала, а глина обпалювалась, ставала досить твердою та водонепроникною. Посуд швидко набув популяр­ності, і його використовували для різних цілей — приготування їжі, зберігання сипучих продуктів тощо. Його форми та орнамент на різних терито­ріях мали свої особливості. По таких масових знахідках археологи визначають ареали проживання окремих людських спільнот (на землях України виділе­

но понад 10 неолітичних археологічних культур).

Епоха неоліту в цілому належить до первіснооб­щинної формації стародавнього суспільства, в котрій порівняно з попередніми періодами відбуваються ли­ше певні соціальні зміни. Це племінний лад, економічною і соціальною основою якого був матріар­хат. Колективні могили, відсутність поховань, що виділялися б багатим інвентарем чи особливостями ри­туалу, свідчать про соціальну рівність серед тогочасних людей. Лише поява кам’яних булав в окремих похо­ваннях (Маріуполь, Микільське), котрі, мабуть, мали значення символів влади й підпорядкування, вказує на зародження інститутів родової влади.

За характером матеріальної культури та основних видів занять неолітичні культури України розподіля­ються на дві зони: землеробсько-скотарську та мисливсько-рибальську. Межа між ними пролягає в Євразії — від північної частини Франції через північ Центральної Європи, Польщу, Україну, Нижнє Подоння та Нижнє Поволжя до Середньої Азії.

Характерною ознакою культур землеробсько- скотарської зони є переважання плоскодонної кераміки (рідко — кругло донної), прикрашеної здебільшого лінійним, у тому числі спірально-меан- дровим, орнаментом. Тут з’являється розписний посуд, використовуються шліфовані кам’яні сокири, складається специфічний поховальний обряд (по­кладення померлого у скорченому вигляді на боці разом з керамічними виробами). Носіями культур цієї зони були племена середземноморського типу.

Потрібно зазначити, що і носії археологічних культур Полісся зробили перші кроки до відтворюю­чих форм господарювання, хоча переважали традиційні заняття. На відміну від вищезгаданих культур мисливців і рибалок типовою є наявність гостродонної кераміки, прикрашеної переважно штам­пованим орнаментом (ямки, гребінцеві вдавленя).

Серед крем’яних виробів важливе місце займали сокири, здебільшого нешліфовані. Тут домінує обряд поховання померлого витягнуто, на спині, без ке­раміки. Носіями цих культур були переважно племена пізніх кроманьйонців.

Дата добавления: 2015-05-22