Збаразько-Зборівська кампанія. Укладення Зборівської угоди

Е

к есною почала стрімко наростати хвиля а; знально-визвольної і соціальної бороть ■ би на терені Подільського воєводства, иріччі Случі й Стиру Овруччині. За визнанням: київського воєводи А.Кисіля, “тут, від Дніпра до!тиру, все повністю покозачилося”. За умов неба­жання польського уряду йти на серйозні політичні поступки, сподівання на продовження діалогу стають..•марними. Б.Хмельницький розпочав мобілізацію. За словами українського літописця Самовидця, “так усе, що живо, піднялося в козацтво”. Польща також завершує підготовку до воєнних дій. І 31 травня 10— 2-тнсячне військо вторгнулося у південно-східну Волинь. Відбулися бої в околицях Заслава, у Суль- жштцях, Зв’ягелі, Острополі та в інших містах. Десятки поселень були повністю знищені жовн ами

52- сплив кров’ю. Основні сили поляків на чолі з щільним гетьманом А.Фірлеєм спинилися під Ста- янтиновом.

Довідавшись про наступ ворога, Б.Хмельниць­ка вирушив у похід, маючи на меті звільнити українські землі від Перемишля до кордону з Мос- жшєю. Його раптова поява під Пилявцями викликала

у серед жовнірів, котрі поспішно відступили до

Збаража. До початку липня їх чисельність тут зрос- ► 15 тис. осіб. Тіш часом, отримавши відомості про і короля силами литовської армії Я.Радзівілла і удару у напрямку Києва з подальшим вихо- і у тил українцям, гетьман направив проти нього

XIX полковника С.М.Кричевського з наказом ~т тдтт зірвати плани ворога. Відчайдушна атака ук- і литовських підрозділів 31 липня під Лоївом, очи на завдану їм поразку і смерть полков- ьастільки знекровила ворога, що литовський змушений був відмовитися від виконання

53- '-&:ького наказу.

Маючи у розпоряджені до 100 тис. вояків, Г ницький, об’єднавшись, ймовірно, 8—

шп з військом Іслам-Гірея (близько 30—

951 ~ осіб), вирішив наступати на противника. Ран- ші 1- лжтя українсько-кримська кіннота з’явилася ' <: -пем. Так розпочалася Збаразька облога.

952 > липня — початку серпня гетьман провів

XV великих приступів: 13, 17, 19, 20, 21, 31, липня,

5 серпня. Для повної блокади поляків з 20 липня роз­почалися роботи щодо зведення навколо ворожих позицій високих валів і копання глибоких ровів. На початку серпня тановище жовнірів стає безнадійним: лютував страшний голод, гостро відчувалася неста­ча води

Дізнавшись 7 серпня про наближення королівської армії, Б Хмельницький вирішив атакувати її на марші. Взявши із собою близько 40 тис. українців і 20—30 тис. татар, разом з ханом, очевидно, вночі з 13 на

14 серпня вирушив назустріч Яну Казиміру. За до­помогою місцевого населення основні сили вдалося заховати в лісах біля Озерної та Зборова, інше угру­повання (мало вийти в тил полякам) — неподалік Млинівців. Тим часом 20-тисячне польське військо, прибувши 13 серпня в околиці Зборова, готувалося до переправи чере болотисту Стрипу. Туманного й дощового ранку 15 серпня вона розпочалася. Б.Хмельницький завдає противнику одночасного удару з фронту і з тилу, де події розгорталися особ­ливо успішно. Українці й татари розгромили жовнірів і погнали їх до обозу під Зборів. За свідченням од­ного з учасників битви, трупи встелили дорогу “на велику милю” (бл. 8—10 км.). Дуже ильним був удар і з фронту. Зім’явши корогви князя С.Корець кого, атакуючі зробили вигляд, що наступатимуть на праве крило, але потім блискавично змінили напрям просування й обрушилися на ліве крило. Поляки не витримали и почали втікати, намагаючись заховати­ся в коноплях не дбаючи “ні про вітчизну, ні про короля”. Лише мужність короля й стійкість німців дозволили жовнірам оговтатися й повернутися на поле бою. Увечері він затих.

Становище польської армії було катастрофічним. Вона втратила бл. 7 тис. осіб, у т.ч. понад 3 тис. убитими. Командування розуміло, що не має підстав сподіватися ні на перемогу “у відкритому бою”, ні на те, щоб витримати облогу. У пошуках виходу із критичного становища король звернувся з листом до хана, пропонуючи розпочати переговори. Ос­танній погодився, оскільки був принциповим противником розгрому Речі Посполитої й утворен­ня незалежної Української держави. У боротьбі України з Польщею вирішив проводити політику “рівноваги сил, що вела до їх взаємного виснажен­ня й давала можливість Криму відігравати про­відну роль у Південно-Східній Європі.

Наступного дня битва відновилася. Якщо татари “легко наступали” на польський табір, то українці роз­почали відчайдушний штурм Зборова. Опівдні

українці посилили натиск на табір і двічі проривали­ся у нього, але, наштовхуючись на сильний спротив, відступали. Вночі в обозі розпочалася паніка, яку з великими труднощами королю вдалося вгамувати.

54- серпня воєнні дії припинилися. Переговори хана з королем завершилися укладенням договору, що пе­редбачав установлення “вічної приязні” й надання взаємної допомоги проти ворогів. Польща згоди­лась також на передачу Криму щорічних упоминок, виплату 200 тис. талерів, визнання 40 тис. козаць­кого реєстру. Після гострих дискусій Ян Казимір погодився на таємну 6 статтю, в якій татарам дозво­лялося “вільно спустошувати край, повертаючись назад ’ (іншими словами — грабувати й брати ясир на українських землях).

За таких умов Б.Хмельницький намагався збе­регти якомога більшу автономію для козацької України. До її складу мали ввійти Брацлавське, Київське, Чернігівське воєводства, східні райони Волинського і Подільського воєводств. Проте дове­лося піти на серйозні поступки. Згідно з укладеним

55- серпня договором територію держави складали лише Брацлавське, Київське і Чернігівське воєво­дства. Втрачалася територія Барського, Зв’ягель- іського, Любартівського, Миропільського, Ос- тропільського й Подністровського полків. Чисельність козацького реєстру встановлювалася в 40 тис. осіб. Шляхта отримала право повернутися до маєтків; се­ляни і міщани повинні були виконувати дореволюційні повинності. А питання скасування унії відкладалося до рішення сейму. 24 серпня було знято облогу Зба­ража. Воєнна кампанія завершилася. Таким чином, спроба створення соборної незалежної держави за­знала невдачі. Гетьман змушений був задовольнитися одержанням козацькою Україною автономії у межах Речі Посполитої.

Внутрішня і зовнішня політика українського уряду. Формування державних інституцій

О

дним з перших трагічних наслідків договору стало жахливе пограбування татарами зе­мель Волині, Галичини й особливо Поділля. Було спустошено Острог, Заслав, Сатанів, Бар, Меджибіж й багато інших міст (всього близько 70). Згідно зі свідченням автора “Рифмованої хроніки”, Поділля настільки збезлюділо, що не було кому не ли­ше рятувати дітей-сиріт, а й мертвих ховати.

Умови договору висунули перед українським уря­дом комплекс питань політичного й суспільно- економічного характеру, від вирішення яких залежа­ла доля держави. Серед них чи не найскладнішим було

XX запобігти соціальному вибухові селян і міщан, оскільки передбачалося відновлення старої моделі соціально-економічних відносин і вилучення з ко­зацького стану десятків тисяч осіб з їх наступним поверненням до “підданства”. Вже у вересні розпо­чався рух селян і міщан, котрі хотіли бути “собі вільними” й не мати “над собою дідичних панів”. Особливої сили він набирає на початку 1650 р., ко­ли після затвердження сеймом Зборівського договору розпочалося масове повернення панів до маєтків.

За таких обставин Б.Хмельницький проводив гнучку соціальну політику. З одного боку, він розси­лав універсали для. “втихомирення” населення, з другого — домагався від А.Кисіля “скромного” по­водження шляхти з підданими, відмовився залучати панів до складання реєстру, дозволив залишатися у війську багатьом виписаним з реєстру, хто мав вико­нувати обозну службу. Наприкінці лютого — на

Запорозька Січ в половині XVII cm.

початку березня у Києві зібралася старшинська ра­да, рішення якої засвідчили прагнення Б.Хмель­ницького не допустити відновлення найгрубіших форм експлуатації трудящих, національно-релігійних утисків. Рішення ради зафіксували також намаган­ня старшини перетворити козацтво на привілейований стан українського суспільства, змусити селян визна­ти своє підлегле шляхті й гетьманській владі становище. Місцеві органи влади одержують розпо­рядження “жорстко страчувати” учасників соціальних виступів тощо.

І все ж з березня стрімко наростає хвиля антифео­дальної боротьби. Селяни і міщани йшли до “козаків джурами” або переселялися за Дніпро й створювали «ободи. Посилюються виступи населення на окупо­ваних поляками землях. За свідченням одного з гнатів, “хлопи від Львова, від Стрию, від Устя йдуть таборами між Прутом і Дністром через Волось­ку землю до Могилева, в Україну... йдуть щодня... Не думають нам хлопи біля Бара, а тим паче за Баром і в Подністров’ї жодних маєткових повинностей відбу­вати і панів своїх слухати чи у послушенстві панів залишатися” Влітку соціальна боротьба набрала особливо гострого характеру на Брацдавщині та Ліво­бережній Україні. Не без сприяння органів влади на чатку 1651 р. у Брацлавщині спалахує антишля- яетське повстання. Кам'янецький каштелян С.Лянц- яоронський підкреслював прагнення подолян “зни­щити ляцьке ім’я”

Важливе місце у політиці гетьмана посідала про­блема реорганізації адміністративно-територіального гетрою України та зміцнення державних інституцій. На початок 1650 р. було сформовано 16 полків, які овили територіальне ядро (180—200 тис. кв. км.) держави, де проживало у цей час близько 1,4 — 1.6 млн. осіб. У цілому завершується також творен- м державних інституцій козацької України, таршинська рада перетворилася (замість генераль- ради) в головний орган державної влади, що л^ала політичні, економічні, військові й інші

56- -.и й ухвали якої були обов’язковими для гетьма- Останній очолював уряд й державну адміні- традію, був головнокомандуючим, скликав ради, ндав фінансами, керував зовнішньою політикою. Г(X» \ьницький неухильно проводив курс на зосе-: - ення в своїх руках всієї повноти влади. За ротмістра С Чарнецького (майбутнього та- го польського полководця), “всі (його) ша- *■>•«т як Бога; у воєводствах Київському, Брац-. -:' ому. Чернігівському і Сіверському так ркшик, як і в Чигирині". Він рішуче добивався

виконання органами влади прийнятих рішень; без його відому полковники не мали права розв'язувати важливі справи державного життя. Гетьман розгля­дав свою залежність від польської Корони як чисто формальну й з літа 1650 р. почав замислюватися над питанням про встановлення династичного зв’язку з молдавським господарем В Лупу.

Керівні військово-адміністративні посади займа­ла генеральна старшина. На території полків влада перебувала у руках полковників, сотників, отаманів. На місці станово-шляхетської системи земських і підкоморських судів виросла мережа нових козаць­ких судів. Замість ліквідованого доменіального (за винятком монастирського) судівництва виника­ли сільські суди. Незмінним залишалося міське судівництво. Побутувала практика поєднання судо­вої й адміністративної влади, що заборонялася Литовськими статутами. Налагоджується функціону­вання державних органів у сфері стягнення податків з населення. Серйозна увага приділялася будівниц­тву храмів, розвитку освіти, захисту найбільш обездолених (у кожному місті й селі будувалися для бідняків і сиріт спеціальні притулки), боротьбі з кримінальними злочинцями.

Вдалося домогтися зміцнення міжнародного ста­новища держави, зростання її ролі як суб’єкта відносин у Східній і Південно-Східній Європі. Га­даємо, що саме у другій половині 1650 р. укладається угода з Портою про надання українським купцям права вільно плавати Чорним морем, безмитної торгівлі у портах імперії та перебування в Стамбулі українського резидента. Влітку 1650 р. Б.Хмель- ницький погодився прийняти турецьку протекцію і наприкінці року султан взяв його “під крила і про­текцію неосяжної Порти”. Справа тепер залишалася за відповідною ухвалою старшинської чи генеральної ради. Вдалося уникнути загострення відносин з Росією й домовитися з Трансільванією про коорди­націю дій проти Польщі. Гетьман змусив господаря Молдавії відмовитися від проведення антиукраїнської політики; підтримував дружні відносини з Валахією; налагодив стосунки з Венецією; розпочав пошук шляхів порозуміння з Швецією.

І все ж таки проблема нейтралізації негативних наслідків кримсько-польського договору залишала­ся нерозв’язаною. Кримська верхівка домагалася створення антимосковської коаліції (із залученням до неї козацької України) з метою проведення війни, щоб прилучити землі Астраханського і Казанського ханств. А загострення українсько-польських відно­син наприкінці 1650 р. загрожувало зірвати ці наміри

й утягти ханство у воєнні дії. Намагаючись уникну­ти участі в них, Іслам-Гірей тривалий час відмовляв Б.Хмельницькому у допомозі і лише під тиском сул­тана направив наприкінці лютого 1651 р. 5—6 тис. татар з нурадин-султаном Казі-Гіреєм з наказом ухилятися від боїв з поляками.

Дата добавления: 2015-05-22