Осінньо-зимова кампанія 1654—1655 рр. а її трагічні наслідки для козацької України

епер на чільне місце висуваються завдання, спрямовані на відрив від Речі Посполитої придунайських країн, запобіганню вкрай не­безпечному для України зближенню Польщі з Кримом та координації дій української та мос­ковської армій проти ворога. Однак, незважаючи на зусилля української дипломатії, розвиток міжна­

родних відносин складався несприятливо. Володарі придунайських держав воліли залишитися у сфері інтересів Польщі. Порта вирішила підтримати антиросійську позицію Криму. Влітку 1654 р. між Кримом і Річчю Посполитою укладається “Вічний договір” про взаємну допомогу, який був ратифіко­ваний 22 листопада новим ханом Мегмед-Гіреєм.

Усвідомлюючи жахливу небезпеку удару ЗО— 40-тисячного польського війська із заходу та ЗО—40-тисячної орди з півдня, гетьман прагнув до­битися від Росії допомоги і перегляду нею плану дій, що відводив основну роль боротьбі за оволодіння Смоленськом і Білорусією. Однак, зазнав невдачі, бо бюрократичний апарат Московії виявився неспромож­ним реально оцінити військово-політичну ситуацію й вчасно переорієнтуватися та надіслати військові сили. Тому Б.Хмельницький втратив кілька місяців часу, сприятливого для наступу проти ворога. Цим скористалося польське командування, і в листопаді 30-тисячна армія вторглася у Брацлавщину. На початок 1655 р. 50 міст Подільського краю були повністю зруйновані, десятки тисяч подолян загину­ли у боротьбі.

Після об'єднання на початку 1655 р. з татарами польське командування продовжило наступ до Умані. Лише дочекавшись нарешті 23 січня підходу 10— 12 тис. московських вояків, Б.Хмельницький ви­ступив у похід. Увечері 29 січня неподалік Охмато- ва несподівано для себе він був атакований воро­гом, якому вдалося увірватися до табору й захопити 16 гармат Битва набрала затятого характеру. Поля­ки були витиснуті з табору і до ранку 30 січня українцями й росіянами зводяться неприступні укріплення (здебільшого з возів і саней, снігу й трупів).

Гетьман не втрачав надії вирватися із страшної па­стки (армія була оточена в лютий мороз, не маючи ні палива, ні води). З одного боку, готував полки для прориву під захистом табору, з другого — вступив у переговори з кримськими мурзами, аби нейтралізу­вати їх під час виходу з оточення. 30 січня відбувалася гарматна перестрілка, а українська піхота вела влуч­ний вогонь по жовнірах, завдаючи їм великих втрат. Дійшовши згоди з татарами, ранком 1 лютого ук­раїнський табір почав просуватися до Охматова. Всі спроби польської армії розірвати його чи спинити не мали успіху. Українці і росіяни, відбивши всі при­ступи, пройшли через околиці Охматова й подалися до Букова. Отже, кровопролитна битва не виявила пе­реможця, жодна з сторін не могла проводити наступальних операцій.

Польсько-кримське військо відійшло на терени Брацлавщини, де С.Потецький озволив союзникам як винагороду брати ясир. До кінця березня край перетворився на руїну. За допомогою жовнірів тата­рами було зруйновано близько 270 міст і сіл й 1 тис. церков, вбито не менше 10 тис. немовлят і взято в не­волю близько 200 тис. осіб. Цей жахливий фінал кампанії став важким ударом для гетьмана, котрий по­чинає втрачати надії на можливість одержання від Московії ефективної допомоги. Довідавшись про відхід на початку квітня татар до Криму він послав у Брацлавщину полки І.Богуна та М.Зеленського, які до середини травня звільнили її від поляків.

Дата добавления: 2015-05-22